Попробую. (Пробує, але даремно). Ні, не можу повалити. Моя сила проти каменя діє, а заліза не бере.
К о т и г о р о ш к о (до Вернидуба). Брате Вернидубе. Попробуй ще ти свою силу.
В е р н и д у б. Попробую. (Пробує, але даремно). Моя сила проти деревини діє, а заліза не бере.
Мовчанка.
К о т и г о р о ш к о. 'Ану, я попробую. (Обмацує браму). Ні... замки тут зачаровані. Всі. Зачаровані.
К р у т и в у с. Невже нічого не придумаємо гуртом? Коваль. Коли б ключі... не прості... А де дістанеш їх? Котигорошко (скрикує). Згадав!.. Згадав... А може, вийде? (Виймає перстень).
К р у т й в у с. То що в тебе за перстень? Дивіться, як він сяє. Котигорошко. Це перстень не простий, це перстень чарівний. Я пробував його силу на горішній землі. Попробую ще й під водою. (Перекидає з лівої руки на праву). Бажаю, щоб зараз були мені ключі не прості... ключі від оцієї брами.
Всі стежать.
К о в а л ь. Я вже бачу...
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. І я бачу. Дивіться.
Згори падають ключі.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Ключі?
К о т и г о р о ш к о (підіймає їх і передає ковалеві). Ану, дядьку Максиме, пробуйте.
Коваль (відмикає). Цей є! І цей є! І цей! І цей! Котигорошко. А останній?
Всі напружено стежать.
К о в а л ь (руки в нього тремтять). Та, мабуть же, і цей. (Пробує, але замок не відкривається). Ну, що б це значило?
К о т и г о р о ш к о. Пробуйте, дядьку Максиме, пробуйте.
К р у т й в у с. Ти не хвилюйся, спокійно відмикай.
В е р н и д у б. Не поспішай.
В е р н и г о р а. Бач, руки як тремтять у тебе.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи відкриє ж він останній той замок?
К о в а л ь. Ху! Аж кинуло у піт мене. (Відкрив замок останній, розчинив браму).
Всі зупинились, мов зачаровані.
К о т и г о р о ш к о. Ви бачите, бачите всі?
К р у т и в у с. Палац...
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Там живе Смертоносець?
К о т и г о р о ш к о. Там живе сестра.
В е р н и г о р а. Оленка наша.
В е р н и д у б. Не віриться, що зараз ми її зустрінемо.
К о в а л ь. Такого палацу не бачив зроду.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Вона ж не знає і не відає, що ми вже тут.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво глянути тепер на неї. Вже, мабуть, дівка.
К о т и г о р о ш к о. Коли ми браму відчинили, чого ж спинятись? Веди нас, брате Крутивус! Веди на зустріч із сестрою. Швидше! Сміливіше!
К р у т и в у с. Веду! (Розмахує вусами).
З піснею йдуть через браму.
Завіса
КАРТИНА ШОСТА
Водяне царство з відповідною фауною і флорою. На передньому плані будівля, складена з підводного каміння. Заплели її різні водорості. Поруч альтанка.
На ґанку сидить Оленка, співає пісню.
Оленка.
Не зозуля в лісі затужила,
Не пташина в лузі голосила —
То сестричка лист писала,
На чужину посилала
Та й до брата слізно промовляла:
"Брате мій, брате-соколоньку,
Ти покинув сестру-сиротоньку,
А я ходжу, покликаю,
Як зозуля в темнім гаю:
Ой вернися з далекого краю".
"Сестро моя, сестро моя рута,
Як я можу до тебе вернути?
Через ліси темнесенькі,
Через ріки бистресенькі..."
З'являється служка.
С л у ж к а. Плачеш... Знову плачеш? Хіба тобі невідомо, що Водяник-смертоносець не любить, коли в тебе засмучені очі? А вже є вісті, що всесильний володар моря повертається з походу. Він везе тобі багаті подарунки.
О л е н к а. Нащо вони мені, коли я не маю волі!
С л у ж к а. Ти про волю земну забудь. Ніколи й ніхто не може врятувати тебе звідси.
О л е н к а. Нащо він оживив мене тоді, біля криниці, ліками чародійними? Нащо забрав сюди, в підводне царство? Я не можу забути, як світить сонце, як співають пташки, як цвітом рясним убирається земля.
С л у ж к а. Скорися! Будь ласкавою з Водяником-смертоносцем. Адже сьогодні твоє з ним весілля.
О л е н к а. Не бути цьому!
С л у ж к а. Ти слухай мене, слухай моєї поради, бо велике горе впаде на твою голову, коли Водяник любов свою на гнів поверне.
Чути сурму. Служка стає на камінь.
Олено, бачиш, вже недалеко наш володар. Швиденько витри очі, умий обличчя.
О л е н к а. Хай бачить він мою журбу. Хай знає про моє невтішне горе.
С л у ж к а. Ти його наречена.
О л е н к а. Я його невільниця.
Входять слуги, несуть дарунки. З'являється і сам Водяник.
В о д я н и к. Здрастуй, Олено, здрастуй, моє сонце ясне!
О л е н к а (покірливо). Здрастуй, Водянику-смертоносцю!
Служка виходить.
В о д я н и к (зазирає в обличчя). Я бачу в твоїх очах сльози. Ти не любиш мене, ти не слухаєшся мене.
О л е н к а. Я тобі корюся.
В о д я н и к. Сьогодні справимо наше весілля.
О л е н к а (злякано). Ні... Ні!..
В о д я н и к. Ти хочеш відкласти його на день, на два?
О л е н к а. Життя без волі — не життя для мене. Краще вбий... (Ридає). Убий мене!
В о д я н и к. Ти занедужала? А я здійняв бурю на морі, потопив корабель і в моє підводне царство привіз найкращих танцюристок. Ми справимо бучне весілля. А тим часом хай звеселять вони тебе, хай розвіють твій сум. (Б'є в долоні).
Підходить до нього служка, вклоняється.
Музик і танцюристок покликати сюди!
Служка виходить.
Я знаю, Олено, тобі не легко забути ту землю, де ти жила і зростала, але ти мусиш зрозуміти: туди вже вороття тобі нема. Справимо весілля — і станеш ти водяною царицею. Я так хочу, і так воно й буде.
Заграли музики. Одна за одною з'являються танцюристки. Під час танців вбігає гонець, падає на коліна перед Водяником.
Г о н е ц ь. Володарю мій, біда! Водяник (невдоволено і збентежено). Що трапилось?
Г о н е ц ь. Невідомі люди йдуть сюди.
В о д я н и к. Що? Гонець. Попереду вусатий. Перед ним розступається вода.
О л е н к а. Може, то мій брат Крутивус?
В о д я н и к. Встань! Дихни!
Чути пісню братів
Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу налягає,
Шовкова трава на косу налягає,
А з-під тієї трави галка вилітає.
Ой скажи нам, галко, галочко чорненька,
Де наша сестриця, сестриця рідненька?
Ніхто й ніколи ще не приходив так у моє царство. Шлях до мого володіння закривають гори високі, заступають ліси дрімучі, загороджує залізна брама на п'яти чарівних замках. Людині тут не пройти. (Маленька пауза). Чому затихла музика? Чому припинилися танці?
О л е н к а. Хто ж вони? Хто ці люди? Може, то мої брати?
В о д я н и к. Хто міг відчинити браму, коли ключі у мене?.. (Обмацує себе, але ключів не знаходить).
З'являються брати, коваль.
О л е н к а (біжить їм назустріч). Братики!.. Рідні!.. (Потрапляє в обійми Крутивуса).
К р у т и в у с. Жива! Жива!
В е р н и г о р а. Сестрице!
В е р н и д у б. Розшукали... Та дай же обійняти тебе. (Цілує).
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Дозвольте ж і мені дотовпитися до сестриці! Здрастуй, Оленко, здрастуй, рідненька! (Цілується з нею).
О л е н к а. Біжу-й-не-набіжуся! (Цілує його). П'ю-і-не-на-п'юся! (Кинулась до коваля й спинилася). А вас не знаю.
В е р н и д у б. Коваль Максим — наш друг.
О л е н к а. Здрастуйте, дядьку Максиме!
К о в а л ь. Здрастуй, Оленко, здрастуй!
О л е н к а. Це сон... Справді, сон... Невже це ви переді мною?
В с і. Як бачиш. Розшукали тебе. Така радість...
О л е н к а. Не думала ж я і не гадала. А як же наші мама, тато? Живі-здоров!?
К о т и г о р о ш к о. Живі, здорові. Ждуть нас там, не діждуться.
О л е н к а (до Котигорошка). А це... це хто? Чому його не знаю? Чий ти, хлопчику?
К о т и г о р о ш к о. Якщо ти їм сестра, то будеш і мені сестрою. Я твій молодший брат.
О л е н к а (здивовано). Брат? (Позирає на Крутивуса, немовби перевіряє, чи правду ж говорить хлопчина). Це мій брат?
К р у т и в у с. Так, це наш брат.
О л е н к а (кидається в обійми). Братику!
К о т и г о р о ш к о. Сестрице! Рідна!..
О л е н к а. Як же тебе звати?
К о т и г о р о ш к о. Котигорошком.
В о д я н и к (з жахом і здивуванням). Ти? Ти Котигорошко?
К о т и г о р о ш к о. Я Котигорошко. А ти, може, Водяник-смертоносець?
В о д я н и к. Я... Водяник-смертоносець.
К о т и г о р о ш к о. Просимо тебе по-доброму, по-хорошому відпустити на волю нашу сестру Оленку.
О л е н к а. Відпусти мене додому!..
В о д я н и к. Ха-ха-ха! Відпустити Оленку? Ха-ха-ха! Відпущу... (Схопив несподівано Оленку за руку, кинув її до служки). Відпущу... Коли всі загадки мої ти відгадаєш, коли все зробиш так, як я тобі звелю, тоді сестру твою Оленку, а мою царівну водяну я відпущу на волю. Коли ж ти загадок моїх не відгадаєш, тоді тебе й братів твоїх ще й коваля в придачу звелю скарати я на смерть.
О л е н к а. Братику Котигорошку, не домовляйся з ним. Він і тебе, і всіх вас згубить.
К о т и г о р о ш к о. Не бійся, Оленко. Коли треба буде, ми зуміємо себе захистити.
В с і. Зуміємо!
— Правда твоя, брате.
К о т и г о р о ш к о. Погодимось на це?
В с і. Дивися, брате, тобі видніше.
— Погодимось.
— Відступати нам не випадає.
— Не боягузи ж ми.
К о т и г о р о ш к о. Загадуй свої загадки.
Для Водяника виносять крісло. Сходяться всі служки, і військо, і танцюристки.
В о д я н и к. Що є на світі найпрудкіше, найсолодше і найм'якіше?
В е р н й д у б. Найпрудкіше... Хіба що заєць?
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, дуже цікаво... Найпрудкіша — ластівка.
К р у т и в у с. Подумати треба.
Ї м – і – н е – н а ї м с я (вискакує наперед). Подумать треба! О! Я вже знаю! Найпрудкішим є на світі наш брат Біжу-й-не-набіжуся!
Той, схопившись з місця, починає бігати. Водяник і всі його прибічники регочуть.
В о д я н и к. Спиніть його, спиніть! Коваль (бере Біжу-й-не-набіжуся за руку). Сідай!
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Я знаю... Я вже відгадав. А найсолодшим буде мед! А найм'якшим — подушки пухові!
Сміх.
В о д я н и к (до Котигорошка). Що скажеш ти?
К о т и г о р о ш к о. Найпрудкіша на світі думка, найсолодше — сон, а найм'якше — кулак, бо на чому б ти не лежав, а все кулак під голову мостиш.
В о д я н и к. Правда. Ти бачиш оту гору?
К о т и г о р о ш к о. Бачу. Водяник. Чи зможеш ти з гори тієї пошить мені кожух?
К о т и г о р о ш к о. Чом не пошити? Пошию, але тоді, коли ти мені з піску ниток зсукаєш.
Схвалення серед братів.
В о д я н и к. Язик у тебе гострий мов бритва. А розум меткий, наче блискавиця! (Глянув убік). Подати мені отой горщик!
Дають.
Залатай оцю дірку — і я звільню з неволі Оленку.
К о т и г о р о ш к о. Добре. Чом не залатати? Залатаю. Але спочатку виверни його навиворіт.
В о д я н и к (зі злістю надіває горщик на голову одному зі своїх служок).