е...
ОЛЬГА підказує:
— "Баронесо"...
КАПКА:
— Так, пані Баронесо!..
ОЛЬГА:
— Отже?.. Як Ви поставили перед ним питання?
— Так як ласкава пані веліли... "раніше ніж прийняти перепрошення, ласкава пані хоче знати, — чи пан Комендант перепрошує її насамперед як жінку, чи як баронесу? і... пані сподобалась насамперед як жінка, чи як баронеса?.."
ОЛЬГА закушує губу:
— Гаразд... Я Вас слухаю... (недбало переступає пальцями по чорних клявішах, мов би числячи їх).
КАПКА:
— О, для мене це була велика несподіванка, пані... Вперше, відколи я його знаю, він не гримнув несамовито, а навпаки — раптом весело зареготався та:
"Ого-го!..— каже. — Ну, цим я остаточно переконаний, з ким маю до діла...
ОЛЬГА:
— І ?..
— І прислав мене гальопом от... (і враз звівшись поштиво) — Гер Матіс перепрошує Вас насамперед, як чарівну жінку...
ОЛЬГА:
— Та-ак...
— Як чарівну жінку... з роду...
ОЛЬГА призирливо:
— Ага... Отже — що насамперед, чи як чарівну жінку, чи "з роду"?..
КАПКА:
— Як чарівну жінку... (і аж махнув рукою нетерпляче) — Ах, Боже мій!.. Пощо це все, коли все ясно... І подобаєтесь Ви йому насамперед, як чарівна жінка...
ОЛЬГА в тон:
— "З роду..."
КАПКА:
— Така жінка, як Ви, виключає навіть думку... Ясно...
ОЛЬГА подивилась пильно:
— Хто зна... Для мене, наприклад, неясно, а що б він сказав, коли б та чарівна жінка була взагалі без роду... так собі, чарівна жінка без роду, без племени?...
КАПКА сміється:
— Якби ж... Але пощо фантазувати... Ви маєте велике щастя, пані...
— А саме?
— Якщо Ваша мати баронеса, то...
— Гм... То?..
— Він велика людина... Він культурна людина... Ви йому дуже сподобались, і я вам кажу від себе — Ви маєте таке щастя!..
— Але він мені не сподобався і... я не маю ніякого щастя...
— Пані!.. (і враз засміявся недовірливо) — Жарти... Таке щастя... Ви б могли бути перекладчицею...
ОЛЬГА:
— То для мене занадто шляхетна служба...
КАПКА на цей раз таки з пересторогою:
— Пані!..
ОЛЬГА, розмірковуючи, іронічно:
— Він перепрошує мене, як "чарівну жінку"?
— Так...
— І ви ось звиваєтесь, як вуж, тільки тому, що я "чарівна жінка"?
— (посміхається запобігливо) — Ну, так…
— І він — культурна людина?!.
— Яволь!..
ОЛЬГА встала і пройшлась. А тоді підійшла до вихідних дверей і, відхиливши їх, голосно гукнула:
— Мамо-о!!. На хвилинку зайдіть!.. (Вернулась на місце і з гонором:)
— Отже ми це перевіримо... Скажіть йому, що моя мати не тільки Баронеса, вона вище за всіх баронес для мене... Вона — Мати... Моя Мати... Ви про все це доложите шефові...
10
Відчинились двері... КАПКА аж звівся шанобливо і став, виструнчився, тримаючи "кораблик" у руці... Увійшла МАТИ, витираючи ножі й виделки...
ОЛЬГА:
— Мамо...
— Чого, доню?..
КАПКА витріщив очі розгублено. Розгубленість перейшла в мовчазне приголомшення...
ОЛЬГА:
— Скажіть, мамо, чи Ви баронеса, чи не баронеса?.. Я от Вас зву і титулую Баронесою!..
МАТИ посміхнулася, добрі зморшки, як промінчики, спалахнули на обличчі:
— Про мене, доню... Називай хоч горшком, дитино... Вечерять зараз давати?...
ОЛЬГА:
— Потім, мамо... Гаразд... Ідіть...
(мати вийшла)
11
Прочунявши, КАПКА дивно перевтілився. Раптом оскаженів, аж щелепи йому натряслися, став такий величний та грізний, мов би сам Матіс. Як не гримне враз по-салдафонськи, брутально:
— Як! Ви! Сміли!?!?, Га!?. Що це?!.
ОЛЬГА скептично:
— Руіґ, руіґ, гер... долметчер!.. Сідайте...
Але КАПКА не сідав... Тон він знизив, але тільки тому, що його душила лють:
— Як ви сміли, га?!. (надів "кораблик", зухвало розходившись по кімнаті) — Ні!.. Як ви сміли??!.
ОЛЬГА, зблідши:
— Ви очевидно хочете сказати, як він смів, ваш шеф — культурна людина — на "чарівну жінку" вимахувати пужалном?.. І як ВИ смієте, денщик свого шефа — тут гримати?!!. Чи ви забули, що ви тільки денщик?..
КАПКА ще дужче закипів, аж порскав...
ОЛЬГА убійче мило:
— Не хвилюйтесь... Ваша лють — то звичайна плебейська лють, гер долметчер, і тільки... Сідайте!..
КАПКА гонористо задирає голову, роззявляє рота, щоб щось зухвале вимовити...
ОЛЬГА, глядячи пильно усторч, з убійчим спокоєм, так уїдливо, наче холодну воду ллючи:
— Гм... Може Ви мені поясните нарешті — в кого ж закохався ваш шеф? — у вас чи в мене?..
КАПКА знітився враз:
— Але...
— "Але" існує тільки для денщиків, а ваш шеф — володар... Чи не так?..
КАПКА, намагаючись триматися горою:
— Шеф... закохався в... баронесу...
ОЛЬГА презирливо:
— То йому так здається... То ми ще будемо бачити, пане... Як пак вас звати?..
— Капка!
— Сідайте, пане Капко... (і так іронічно, зумисне повторюючи банальність) — Хіба "любов не сильніша за все?" — це, вдається, у всіх романах і у всіх календарцях позаписувано... А раз так — то значить це вічна істина, сильніша за всі баронські титули і обов’язкова навіть для Матіса... Чи не так?!. (сміється).
КАПКА йорзав разгублено... А далі з розпукою.
— Боже... Що ж я йому скажу?!.
— Що хочете, після того, як розкажете все що чули й бачили.
— Але ж, пані!.. (і з несподіваним чуттям до господині) — Ні... Я не можу все розповісти... Це щось страшного... Він вас усіх повішає... І найперше...
— ...І найперше — вас?
— І мене... Він мене прожене... Він візьме того москаля... Через вас москаль візьме гору!..
— Мені байдуже, котрий з денщиків візьме гору, пане...
КАПКА схопився:
— Пані!.. Ви забагато собі дозволяєте!.. (хвилюючись, пройшовся, зачепився очима за портрети на стіні, роздивляється їх всі підряд).
ОЛЬГА, зідхнула:
— Якщо припустити, що тут ви господр, то можливо.
КАПКА з несподіваним зухвальством; гонористо:
— Так. Я тут господар..
ОЛЬГА щиро вражена:
— Ого-о?!. Та-ак?.. І той москаль теж?.. Алеж, дозвольте — москаль старший чином... Гм... Хто ж ви?
КАПКА:
— Я? (і гордо, озирнувшись на всяк випадок кругом, а тоді з виключним апльомбом:) — Українець!
ОЛЬГА:
— Не може бути!.. (оглянула пильно його уніформу і щиро.) — А я думала, що Ви і той москаль — теж представники герренфольку!..
КАПКА з тим самим апльомбом:
— Я завойовник!..
ОЛЬГА іронично:
— Бачу... Ви так говорите, як союзник Матіса...
— (гордо) — Яволь!..
— І москаль теж?.. (стомлено) — Ну, гаразд.... Тоді йдіть і розкажіть йому все, що тут бачили й чули... До-речі, звідки ви?
— (гордо) — 3 Европи!
ОЛЬГА хитає головою з щирим смутком:
— Боже мій... (тре чоло) — Якщо Ви з Европи, то звідки ж тоді ваш комплекс плебея?!..
КАПКА з пересторогою:
— Пані-і!!.
ОЛЬГА:
— Ідіть!.. КАПКА закипаючи:
— Але... Як Ви сміли брехати?!. Га?!. "Баронеса"!.
ОЛЬГА стомлено:
— Коли мова йде про мою матір, то немає такого титула, який би достатньо їй дорівнював... Очевидно ваш Матіс теж так думає про свою матір...
КАПКА погрозливо:
— Ну, добре... (застібається для виходу, враз пильно вшнипився очима в портрети, які до того розглядав недбало) — Гм... Скажіть, що це за портрети?..
ОЛЬГА байдуже:
— Ви ж "українець", то мусіли б знати...
— А все ж таки?..
— То — поляглі в боях... Друзі мого чоловіка... ГРИГОРІЙ КОСИНКА, ОЛЕКСА ВЛИЗЬКО, КОСТЬ БУРЕВІЙ... МАЙК ЙОГАНСЕН... МИКОЛА КУЛІШ... МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ...
— Що-о?!.. Га?!.. (як не скинеться КАПКА) — А-а... Чекіст!!. Що вбив свою матір!!. Ну, тепер все ясно... (зриває портрет) — Це все комуністична банда, значить... Га!!.
ОЛЬГА підходить, бере портрет ХВИЛЬОВОГО з рук і спокійно чіпляє знову на стіну...
а КАПКА кипить весь, шарпаючись:
— А-й-а... От що... українку з себе корчить!.. Ще й німецьку баронесу!.. Ах ти ж!!..
ОЛЬГА дивиться пильно йому в обличчя, думаючи вголос:
— "Цікаво, що сказав би москаль?.." — (і враз тупнула ногою, зірвавшись нагло з коректного тону:) — Слухайте, ви, денщик!!. Солдат Швейк!..
(КАІІКА змовк, а ОЛЬГА, важко дихаючи):
— Виконуйте, що Вам приказують! і не розсуждайте... (категорично, наказуюче:) — Ідіть зараз до пана Матіса. І доложіть йому... Доложіть йому, що його "чарівна баронеса" не донька баронеси, а, як і він напевно, є лише донькою простої селянки, української селянки... І тим гордиться... От... Решта залежатиме від нього, як від культурної людини, добавте... А ще добавте... (глянула на портрети) — все що схочете добавте, що вам підкаже ваше сумління... Словом, доложіть йому все, як "культурний" "союзник" культурному "союзникові"...
(павза)
— А ще доложіть йому, хай він дасть вам по щелепах за те, що Ви сміли мене ображати... А ні, то я сама йому доложу... Геренфольк, що служить в денщиках, іноді заслуговує на те, щоб його били по щелепах... Ідіть!..
(КАПКА хотів щось сказати, але Ольга гостро, ще й тупнувши:)
— Ідіть!!.
КАІІКА вийшов. В дверях лише на мить зупинився, дивлячись на Ольгу з-під лоба понурими, ненавидящими очима, злорадно ощирився... Вийшов...
12
— Осел... — промовила не то з призирством, не то з жалем ОЛЬГА. Криво посміхнулась, похитавши головою сумно:
— Янгол "щастя"... Вістун і адвокат юберменшівського кохання...
І постукала в двері, за якими відбувалась операція.
13
Спершу вийшов ГРИЦЬ. Потім КАТРЯ з МАКСИМОМ. МАКСИМ у чистій, білій полотняній сорочці, поголений, рука на чистім перев’язі, обвинена марлею... ГРИЦЬ:
— Ну й довго він тобі морочив голову... Мабуть закохався прахвост... Ми вже й операцію зробили, над усім — над рукою й над бородою, й над цілим МАКСИМОМ... Ач який бравий!.. Тепер справжній комбриґ... А чого йому треба було тому прахвостові?..
ОЛЬГА сміється:
— Від новоявленого Ромео слуга... Від того Матіса ж...
КАТРЯ:
— Аж дві кульки було!.. Ось глянь — (показує на долоні дві кульки) — Німецькі... (завиває в папір і ховає в кишеню, до Ольги) — Я чула все... І ти думаєш, що він таки зігне шию і перепросить тебе... селянську дочку?..
ГРИЦЬ філософськи — насмішкувато:
— Любов — сильніша за все, мала... (глянув на Катрю й на Максима, мовляв — "будь ласка, спитайте самі себе").
КАТРЯ посміхнулась про себе; до Ольги:
— Ти думаєш, що він закохався?
— А чому б ні? (іронічно).
ГРИЦЬ, глянувши мистецьким оком на сестру:
— Дійсно... А якщо не закохався, то він тоді справжній осел...
ОЛЬГА сміється загадково та:
— ...І тепер от його точить ущімлений гонор... Ха!... Він замірявся стеком на тебе, на нас, а виходить, що покищо одхвиськав сам себе...
— Так то так... Але ж... Ой, Ольго, не бався з вогнем...
— Ти хочеш сказати, з кулею, з мотузком, з баґнетом?..
— Коли хочеш — так...
ОЛЬГА так само, як Гриць перед тим, філософськи — насмішкувато:
— Ну що ж...