Не вірив, що це було насправді. Боявся зрушити з місця, аби тільки не зникли такі солодкі марева. Довго перебував я в задумі, підняв очі до неба і дякував Богу, що уберіг мене від того жаху.
Піднявся я з могили з невимовною радістю. Здавалося мені, що всі дерева і птахи віншували мене з новим життям. О, як солодко переконатися у милосерді Божому!
Родимка на вустах
Це історія про Варку Плаксуниху, яка померла по-християнськи, висповідавшись і запричастившись, хоча за життя була дуже далека від Бога. Її мати Пракседа мала корчму над рікою, а батько господарював у панському фільварку. Одне слово, не бідували, хоча та корчма не була при великій дорозі і дуже рідко її хтось відвідував, однак вона незабаром зібрала гроші, жила весело, купувала нові сукні і завше гарно була вбрана.Сусіди підозрювали, що Пракседа на довколишніх селах відбирає молоко коровам, бо сама‚ дуже мало маючи худоби, масло і сири продавала в місті, і вже по всій околиці ширилися чутки, ніби вона опівночі білий рушник вішала на стіні, підставляла відро і з двох кінців доїла, молоко лилося з того рушника до начиння і за хвилю усі гладущики були повні.
Кілька господарів вирішило конче переконатися‚ чи то правда‚ запрягли опівночі коней і поїхали туди‚ бо корчма була далеченько від села. Але що трапилося! Хоч дорогу вони знали настільки добре‚ що могли з зав'язаними очима добратися‚ але довелося до самого світанку проблукати‚ не відаючи в які забрели сторони. Аж при світлі білого дня помітили, що всеньку ніч кружляли довкола корчми, але знайти її не могли, коней вимучили і самі невиспані вернулися домів.
Після цього вирішили приїхати до Пракседи перед заходом сонця. Купили горілки і при келишку якийсь час бавилися, а потім‚ прикинувшись п'яними, поклалися спати на лавах, однак кожен з них поглядав з-під руки, аби розгледіти чим корчмарка буде зайнята опівночі. Вогонь загас‚ але в корчмі не було темно‚ бо у вікно світив повний місяць, час минав для них надто довго‚ тому‚ коли вони почули піяння півнів у стодолі‚ то вирішили‚ що вже по півночі і їхнє очікування марне. Один встав, вийшов за двері і побачив таку дивовижу: велетенський когут на високих журавлиних ногах‚ вбраний у німецький одяг і капелюх‚ співає‚ сидячи на драбині.
Переляканий, вернувся до корчми, оповів побачене своїм товаришам‚ вони вийшли з корчми‚ запрягли коней і чимдуж поквапилися додому. Поблизу свого села зустріли парубків, котрі щойно по вечері йшли в поле ночувати при конях, вони й розтлумачили невдахам‚ що до півночі ще далеко.
Коли їм і за другим разом не вдалося упіймати Пракседу на гарячому вчинку, як вона молоко краде коровам, то подалися до пана і оповіли про все‚ що з ними трапилося і про сатану, який на драбині‚ як когут співав. Проте пан, економ та інші у маєтку не тільки не повірили їм, але ще й висміяли.
Так ото Пракседа й жила собі спокійно‚ продовжуючи займатися своїм негідним ремеслом. Коли ж у неї народилася донька‚ то всі про те знали‚ що вона ніколи своєї дитини не перехрестила. Оповідали також ті‚ що ночували у корчмі‚ що уночі‚ коли Пракседа спала‚ якийсь чорний карлик з великою головою колисав колиску з малою Варкою‚ вдивляючись у її очі.
Дівчина росла і рік за роком гарнішала. Мала вона на вустах родимку‚ яка на думку парубків її тільки прикрашала‚ але що дужче ту родимку хвалили‚ то вона усе більшою росла та так‚ що її матір почали застерігати‚ аби та пляма не спотворила обличчя дівчини. Але Пракседа не звертала на їхні слова уваги і та родимка довела молодих людей до нещастя.
Коли вже Варка мала шістнадцять літ, переїжджав кінно пізнім вечором ті краї якийсь молодий панич, ніхто не знав хто він був і звідки, казали, що він мав завше обличчя бліде, ніс довгий, гострий, волосся чорне‚ мов круче пір'я і тверде наче щетина, погляд такий бистрий, що важко витримати‚ дивлячись йому в очі.
Сподобалася йому Варка і він часто з'являвся у корчмі, а Пракседа тішилася і мала надію видати свою доньку за шляхтича.
З часом родимка на устах Варки іще побільшала, а люди в селі шептали межи собою, що той панич, який там часто буває‚ мусів її поцілувати.
От уже Варка має вісімнадцять літ, і хоч та родимка на вустах стала ще більшою, але вроди не псує‚ ба навіть подобається парубкам‚ а Варці дуже подобалося‚ коли її оточував тлум залицяльників, хоча усіма погорджувала, бо мати її переконала, що вона знайде собі кращу пару‚ ніж яка шляхтянка.
Кохав Варку один молодик, що був у пана за лакея і ловчого на ім'я Михась. Зачувши кпини дударя Охріма‚ що Варку злий дух поцілував, бо вона ніколи не хреститься‚ а тому і та родимка росте на устах‚ він розгнівався і шукав тільки нагоди помститися Охрімові та заслужити цим прихильність матері й доньки.
Якоїсь неділі зібралася молодь до корчми Пракседи, межи ними кілька лакеїв і ловчий, одні поглядали на доньку корчмарки, захоплюючись її вродою‚ інші шепталися і називали "панянкою". Прийшов і дудар Охрім, його посадили на лаву, вгостили горілкою і він у доброму гуморі почав грати і співати, а що були там і дівчата‚ то молодь взялася до танцю.
Під час тої веселої забави, без жодної причини, глечик‚ що стояв високо на печі‚ упав і розбився посеред корчми, а пусті пляшки на столі засвистали так‚ мовби хтось усередину їм дмухав, і в кожному куті щось гупало на підлогу.
– Від ваших танців ціла корчма трясеться‚ – одізвалася Пракседа, збираючи по землі різні дрібні речі, які злетіли з шафи.
Раптом величезний кіт скочив з печі‚ усі завмерли‚ а кіт зник.
Дудар Охрім перервав мовчання:
– Не бійтеся, танцюйте, то панич, який тут буває часто на гостині‚ жартує.
Пракседа зиркнула з гнівом на Охріма, щось шепнула тихенько ловчому і пішла до маленького покою. Охрім знову почав грати і співати, але Михась вибив йому дуду з рук зі словами:
– Справжній дудар – губи товсті‚ а голова пуста!
Розгніваний дудар подивився на нього з погордою і відказав:
– А ти справжній панський лакей: сам низький‚ лоб слизький‚ ніс плаский – тільки тарілки й лизати!
Ловчий хотів йому дати в писок, але Охрім перехопив його руку, інші гості втрутилися‚ відвели Михася набік‚ переконуючи‚ що дудар п'яний і бовкнув те‚ чого потім буде шкодувати. Але Пракседа погрожувала, що так йому не минеться, заплатить коли-небудь за зневагу її доньки.
Дударя випровадили за двері‚ господиню заспокоїли і забава продовжувалася.
Опівночі виходили з корчми гості‚ і кожен‚ ідучи дорогою‚ чув, що в густім лісі безперервно грає хтось на дуді, усі дивувалися, не розуміючи‚ що це означає і яким чином і з ким Охрім забрів до тієї дикої гущавини.
Ніч була тиха і погідна, голос дуди відлунював по всій околиці, у поблизьких селах дзявкання псів не переривалося. Господарі виходили з хат і дивувалися‚ розмірковуючи‚ що то або лісовик запровадив дударя на манівці‚ або він сам заблукав у товаристві підпилих гуляк‚ які забули‚ що завтра понеділок і треба рано вставати на роботу.
На світанку хлопці‚ що вартували коней, чуючи оту безконечну музику з лісу, постановили піти на звук дуди і побачити‚ що там діється. Зайшли у соснину‚ а там на спорохнілій колоді сидить Охрім і грає на дуді‚ не звертаючи на них жодної уваги. Один його взяв за рамено:
– В ім'я Отця і Сина‚ – промовив‚ – що з тобою зробилося? Кому ти граєш цілу ніч у лісі?
Щойно це проказав‚ як дуда випала з рук Охріма‚ а сам він мовби увесь задеревів, обличчя почорніло і слова проказати не міг.
Хлопці взяли його під руки, випровадили з лісу і‚ посадивши на коня‚ завезли додому. Довго дудар хворів‚ а свою пригоду оповів так.
Вийшовши з корчми, він‚ наспівуючи‚ вертався до села‚ коли перестрів його на дорозі хтось ніби знайомий‚ з голосу і вигляду зовсім схожий на його кума‚ і запитав:
– Звідки й куди йдеш?
– Був я в корчмі Пракседи, а зараз вертаю додому.
– Так рано вертаєш додому? Невже там було нудно? А Варка вже тобі не до вподоби? Гарна дівчина, а та родимка на її вустах прикрашає її‚ наче коштовна перла.
– Ет, куме‚ не мели дурниць. Якийсь там панич вигадав‚ що та родимка гарна, а за ним і решта це повторюють. Але побачиш‚ що вона розшириться і так попсує її обличчя, що ніхто потім на неї і зиркнути не захоче.
– Ей‚ куме‚ якийсь ти дивак, звідки знаєш‚ вона попсує обличчя?
– Сказав би тобі, але боюся. Михась-ловчий‚ котрий закоханий в неї‚ то шалений чоловік, хотів мене бити за правду. А Пракседа як напала, то я мусив тікати з корчми.
– І яку ж тим їм правду зрадив?
– Не кажи тільки‚ куме‚ нікому… Я сказав‚ що то її диявол поцілував.
– Ха-ха-ха! Але ж ти дивак!
Так ото собі бесідуючи‚ зайшли вони у село‚ в хаті у кума повно гостей – дівчат і парубків гарно вбраних‚ а всі мають повні рум'яні щоки‚ чорні брови і вогнисті очі. Охрім здивовано роззирався довкола. Кум запросив його сісти на лаві, вгостив горілкою, дав на закуску млинців‚ а дівчата його враз оточили й‚ зазираючи з усміхом в очі‚ просили‚ аби їм якого веселого танцю заграв. Охрім почав грати з запалом‚ притупуючи ногою. Грав цілу ніч‚ а йому здавалося що не більше години. Аж коли один з хлопців узяв його за рамено і проказав "В ім'я Отця і Сина" – і хата‚ і кум‚ і всі гості враз позникали‚ а він побачив‚ що сидить у лісі на гнилій колоді і з останніх сил надимає дуду.
Здогадався Охрім, що таку лиху штуку зробила йому з намови ловчого Пракседа і вирішив помститися. Для цього знайшов чаклуна і впросив‚ аби силою своїх чарів шкодив ловчому всюди на полюванні, і справді відтоді той ніколи не міг поцілити жодної звірини‚ ставши об'єктом кпинів‚ і втратив панську ласку.
Якось Михась‚ вертаючи з ловів‚ перестрів Охріма‚ слово по слові зав'язалася сварка і ловчий прострілив дудареві ногу‚ що той ледь не вмер з тої рани.
Незадовго потому Михась захворів‚ опав на силах і весь почорнів. Лікарі не дали ради і він помер.
А тим часом люди зовсім корчми відцуралися‚ десь і панич пропав і більше не з'являвся. Парубки‚ що захоплювалися Варкою‚ перестали з нею спілкуватися‚ а родимка за кілька років зробилася така велика‚ що почала псувати колись чарівний вигляд.
Сусіди перемовлялися межи собою: тепер Варка не вийде заміж, зістаріє‚ мешкаючи при матері, хто її візьме? Не така вже гарна як колись була і зла слава про неї далеко розійшлася по світу, парубки в очі з неї насміхалися:
– Чекай‚ панно‚ шляхтич в пишній карет приїде до тебе в свати.
Дівчина‚ чуючи такі кпини‚ тільки сумувала і приховано заливалася слізьми.
Зимовою порою міщанин Яків Плаксун, чоловік багатий‚ їздив по селах і скуповував льон.