А яблунівський голова сільради — знову ж таки, хоч із чесних заїк! — теж мусив учащати на сеанси реготу, бо хоч і помагало, та ненадовго.
— Гнате Васильовичу! — запевняв старший куди пошлють. — Не сумнівайтесь, вилікую ваше заїкування реготом. Бачте, перебої в процедурах, бо ви ж бо не завжди й удома застаєте мене. То, знаєте, міг би до вас і в сільраду заскочити, коли з ферми повергаюсь.
— Е-е, Хомо Хомовичу, краще вже ходитиму додому, я не ледащо, з якого води не вивариш.
— То приходьте на ферму. Поки я коло худоби пораюсь, ви б і посміялись уволю.
— Хто ж бо, Хомо Хомовичу, стане привселюдно реготати з такого трудівника, як ви!
— Десь би заховалися за скотинякою — і реготали б, і лікувалися б!
— А що народ скаже? Народ скаже, що ви, Хомо Хомовичу, трудитесь, а я насміхаюсь.
— Чому ж насміхаєтесь? Із недугою своєю боретесь.
— А хто на фермі знатиме, що борюсь з недугою? Ніхто й не повірить. Отож і казатимуть, що стільки з мене користі, як із чорта смальцю...
Тепер ви втямили, куди ото дивилась яблунівська сільрада, що на її території вільно ріс такий характерник, як грибок маслючок?
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
де автор намагається розгадати таємниці винятковості свого героя, котрий, виявляється, живе не тільки за московським, київським і місцевим часом (який цілком збігається), а й за декретним, ефемеридним і місцевим зоряним часом
Тут, либонь, слід сказати про те, що досі Хома невірний, лукавий не хворів ніякими хворобами. Бо Хома як здоровий удався, то так повсякчас і тримався, бо, як то мовиться, як удасться біс, то хоч вибий увесь ліс. І не тра було про нього казати, що горбатого й могила не виправить, чи з чорної кішки білої не зробиш, чи криве дерево не дуже виправиш.
А моцаком із моцаків Хома тому, по-перше, вдався, що в будь-якій роботі кохався.
Вже сам він колись похвалявся, що йому робити — мов п'яному з гори котитись. На грибку маслючку колгосп "Барвінок" і тримався: Хома брав силу із колгоспу, а колгосп брав силу із Хоми. Й трудно сказати, хто з них був дужчий у тій дружбі — старший куди пошлють чи колгосп "Барвінок". А що роботи в колгоспі завжди вистачало, то здоров'я в грибка маслючка ніколи не убувало, й чим більше трудиться, тим здоровший і на лиці вродливіший. А тільки трохи менше на фермі покрутиться, то, дивись, на силі немов і підупадає, і вже з лиця попоганшав, наче йому вночі приснилось оте, що страшно проти ночі й згадувать. Ото вже яка велика й мало вивчена лікувальна сила колгоспної праці!
По-друге, як ми вже казали, ніхто так не міг користати з краси і сили могутнього українського слова. Працюючи, старший куди пошлють ніколи не почувався бездумним, навпаки, в його думках зеленів, цвів і плодоносив увесь Світ. Світ цей був не окремішньо від Хоми, а в Хомі, він мав його в єстві своєму в кольорах, у пахощах, у музиці. А тому Хома скидався начебто на великий пук рослин, де були благодатка, чорногірка, лепешняк, гордовля, скусівник, кошачий горох, багун, квасниця, дикий шапран, німиця чорна, сонна одур, білокопитник, глог, гогоц, бозник, блават, водяний трифоль, гадючник...
По-третє, здоров'я в Хоми крилось не тільки в колгоспній праці, не тільки в могутніх ресурсах невмирущого українського слова, а й у тому, що він завжди був точно визначений у космічному просторі, без будь-яких похибок зорієнтований щодо всіх небесних тіл.
Авжеж, мовиться про зорієнтованість тіла грибка маслючка щодо планет, зірок, астероїдів і т. д.
За яким часом жили і живуть у Яблунівці? Ну, за місцевим там, за київським чи московським. Дехто — й знать не знає про час, декотрі — про час не чули, бо плели мачули. А грибок маслючок, окрім київського, московського та місцевого часу, не міг обійтись ні вдома, біля жінки, ні на тваринницькій фермі без місцевого середнього сонячного часу, без поясного часу, без декретного часу, без ефемеридного часу та без місцевого зоряного часу. Гай-гай, уся ця зорієнтованість старшого куди пошлють потрібна не так, може, для того, щоб не спізнюватись на ферму до скотини, як для того, щоб у будь-яку хвилю дня і ночі тіло яблунівського колгоспника було точно визначене щодо всіх небесних тіл. Скажімо, грибок маслючок завжди твердо знав видимий радіус сонця, проекцію сонячної вісі обертання на картинну площину, геліографічну широту центру сонячного диска й довготу центрального меридіана Керінґтона. Шкурою своєю відчував старший куди пошлють і селенографічну довготу й широту центру диска Місяця, а також фізичні координати Марса, Юпітера й Сатурна.
Беручи воду з криниці, грибок маслючок сам собі міг сказати:
— О, комета Стефана — Отерма пройшла через сузір'я Овна...
А п'ючи пиво в чайній, міг буркнути отаке казна-що:
— Ти диви, де вже ота комета Туттля!
І ніхто з любителів пива не втямив би з тієї мови й на макове зернятко.
Авжеж, можна б докладно розповісти про те, які зв'язки існували між грибком маслючком та кільцями Урана; між грибком маслючком і чорними проваллями зоряної маси; між грибком маслючком і білими карликами; між грибком маслючком і рухом окремої пилинки в кільцях Сатурна по круговій орбіті. Можна було б докладно розповідати й про те, як грибок маслючок відчував не просто секунду, а секунду атомну, бо оте її постійне відчуття теж мало неабияку вагу для яблунівського колгоспника, теж впливало на його трудовий ентузіазм, на поводження в колективі, на стосунки з сусідами, та, либонь, годі.
Годі гори перевертати, бо хоч скільки б їх перевертали — однаково стоять на місці!
Бо, може, міцне фізичне й душевне здоров'я старшого куди пошлють і справді трималось на невсипущій колгоспній праці й на могутньому українському слові, а от чи трималось воно так само й на вивіреності та виваженості чинників космічних — хтось, може, й не згодиться, засперечається.
— Га?! — скаже листоноша Федір Горбатюк, багатий на розум проникливий, мало не енциклопедичний. — Хома не кашляє навіть тоді, коли Марс переходить сузір'я Діви? Кажіть-балакайте! Побачимо, що станеться з Хомою, коли Марс переміститься в сузір'я Скорпіона.
А через якийсь час знову гомонітиме серед яблунівського люду листоноша Федір Горбатюк.
— Га?! Кажете, Хома навіть не скривився, коли Марс перемістився в сузір'я Скорпіона? Побачимо, якої грибок маслючок заспіває, коли Марс буде видно в сузір'ї Стрільця!
А ще згодом:
— Га?! І не кривився Хома, й ніякої не співав, при повному здоров'ї? Стривайте лишень, нехай лиш Марс добереться до сузір'я Козерога!
Але не підупав на силі старший куди пошлють навіть тоді, коли планету Марс було видно в сузір'ї Козерога, бо, либонь, ніяке розташування планет не могло похитнути його міцного духу, бо, либонь, будь-яке розташування планет — і сприятливе, і несприятливе — йшло тільки на користь яблунівському колгоснику!
Бо таки навчився він танцювати на сосновій основі й на липовому пітканні, себто в решеті, і в дірки не потрапляти.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ,
у якому Хома з Мартохою, випадково буцнувшись лобами, здитиніли розумом, а ще вперше мовиться про загадковий парад планет
Отже, Хома на здоров'я не скаржився, й Мартоха не скаржилась, але з обома сталась прикра оказія, про яку слід розповісти бодай коротко. Яка оказія? У темних сінях Мартоха й Хома буцнулись лобами, та так буцнулись, що в обох із очей бризнули золоті жуки, у головах загули джмелі, у вухах зашаруділи таргани.
Повиходили чоловік із жінкою надвір, дивляться — і Яблунівки не впізнають, дивляться — й себе на своєму обійсті не впізнають. І так вони після того удару в темних сінях здитиніли і змаліли, що й за роботу в колгоспі забули, посідали на зелену траву коло криниці.
Давай гратись і співати, — сказала Мартоха до Хоми. Так, наче вона була дівчинкою, а Хома — хлопчиком. І заспівала тонким, як ниточка, голосом: — Дайте бабі киселя, буде баба весела, дайте бабі рибки, стане баба дибки.
Й Хома відповів хрипкуватим, як у півника, голоском:
— Дід пішов по гриби, баба по опеньки, дід свої посушив, бабині сиренькі.
Хома дриґав задертими ногами й співав:
— Цить, не плач, спечемо калач, медом помажемо, тобі покажемо, самі з'їмо, тобі не дамо.
І Мартоха сукала ногами по траві, чисто виводила:
— А качечка — льодком, льодком, а вовчичок — слідком, слідком, а качечка в ополонку, а вовчичок за головоньку!
Хома щоки надимав та й із реготом казав:
— Ішов дідько із ярмарку по колоді через воду, тільки став він на колоду — бовть у воду! Викис, вимок, виліз, висох, став на колоду та знов бовть у воду.
— Сонце світить, дощик кропить, чарівниця масло робить!
Так ото Хома з Мартохою, буцнувшись лобами й здитинівши умами, бавились на зеленій траві коло криниці, щедро сиплячи старими примовками до старих дитячих ігор. Уже, здавалося б, давно ті примовки вичахли в пам'яті, як вичахає жар у згаслому багатті, — але ж, послухайте лишень, знову ожили за такої оказії й пурхнули з їхніх душ на волю.
З часом гули в Мартохи джмелі дедалі тихіше, аж поки й зовсім повмовкали, наче геть повилітали. Й тоді, переставши дриґати й сукати ногами, питає Мартоха:
— Ти чого, Хомо, по траві качаєшся? Чому не подався на корівник?
— Хіба, Мартохо, заборонено? Повиростаємо — тоді й наробимось.
І здитинілий грибок маслючок став рачкувати по траві, розгортав лопухи, приказував:
— Ой гайку, гайку, дай гриба і бабку! Сироїжку з добру діжку, красноголовця з доброго молодця!
Але і в старшого куди пошлють невзабарі перестали густи джмелі в голові, дитяча сонна одур схлинула — й поглянув Хома довкола мудрими, зболілими очима.
— Вже отямився чи ні?— питає Мартоха жалісно. — Чи й досі маленький та дурненький?
— Ой, Мартохо, як добре маленькому й дурненькому! — несподівано зізнався грибок маслючок. — Може, ще раз ударимось лобами, щоб здитиніти?
— Бодай ти про лихо не знав! А як змаліємо до пелюшок та колиски, тоді що? Е-е, Хомо, треба до глузду навертатись, щоб від таких думок відцуратись.
— Так би й бавився!— прошепотів Хома. Й закричав до чоловіка, що проїхав на машині мимо їхнього обійстя: — Безштанько, безштанько — курячий дядько!
— Отямся Хомо, то ж голова нашого колгоспу Дим!
— Бач, не хоче зі мною гратися, сякий-такий, сухий та немазаний!
— Я вже очуняла, а він і досі...
— Очухався й очуняв, Мартохо...