Грицько
Еге, се так... І ти щаслива стала,
А я пішов бурлакувати в світ…
Оксана
Мій братку, того я не хотіла...
Із щирої душі бажала я .
Тобі всього, що є найкраще в світі,
Але тебе кохати не могла...
Ти кажеш, я щаслива стала?.. Правда,
Щаслива я була, але тепер
Все гине, все: душа, і тіло, й щастя!..
Щаслива я, ти кажеш? Се ж бо глум:
Ти ж вартовий, а я в тюрмі, в неволі!
Грицько
А через що се у неволі ти?
Оксана
Не знаєш ти? Я ж випустила батька…
Грицько
Се знаю вже…
Оксана
І Василя на смерть
Присуджено за се, хоч я призналась…
Бо він сказав, що винен тільки він.
Повірили — йому. Прийшла прохати
Я батька тут, щоб свідком він пішов
І розказав, як сталася ця справа:
Присуджено на раді в нас, що він
Вернутися назад безпечно може.
Він не схотів... сюди мене замкнув…
Ой, боже мій!.. Мене ж Лясковський сей.
Ні, я умру,— до мене не торкнеться…
Лясковський? Як?
Оксана
До мене в'язне він. Щоб я його...
Грицько
Не може бути, ні!..
Не попущу того, щоб се зробилось!..
Оксана
То випусти, мій братику, мене!
Грицько
Я випущу, не дам я на поталу
Гидотному...
(Кидається ламати замок і спиняється.)
Я випущу тебе,
І підеш ти... А що ж мені вже з того?
Кохатися ти підеш з Василем!..
Ні, він умре, бо свідка ти не маєш!
Оксана
І я умру в ту мить, як він умре.
Грицько
А бач, тобі Василь — то все, про мене ж
Байдужечки!..
Оксана
Так, Грицю, не кажи:
Люблю тебе як брата...
Грицько
(гірко.)
Брата! Брата!..
Навіщо та любов мені здалась?
Не хочу я! Бо хочу я кохання,
Бо хочу я, щоб се про мене ти
Казала так, як тільки що про його:
"І я умру в ту мить, як він умре".
Оксана
Не можу я тобі того сказати…
Грицько
Дак хай же він умре і ти за ним!
Оксана
Ти кажеш так... ти відмінився, Грицю,
Ти був не той...
Грицько
Зробила ти сама,
Що я не той: ти вбила давнє серце
Мені в грудях,— тепер у їх нове...
Оксана
Ні, не нове!.. Таке ж, як спершу, добре,
Хоча його вразила тяжко я…
Прости за те: я не могла інакше…
Мій братіку рідненький, щирий мій!
Зроби ти так, як добре серце скаже,
Як бог велить…
Грицько
Як Бог велить... Як Бог…
Не знаю сам... Зректись тебе не можу…
Не можу я й отдать тебе на смерть,
Ще більш — тому не можу я віддати…
Оксана
То братові я віддаю себе,
Його душі і дорогій, і рідній —
Хай скаже брат: життя мені чи смерть.
Він знає се.
Грицько
(враз.)
Я випущу тебе!
Ми втечемо з тобою вдвох до міста,
І свідком — я... Так, свідком буду я!
Я розкажу, яка гидка тут зрада,
І житимеш, сестричко, ти й Василь.
Оксана
Ой, братику, серденько золотеє!..
Грицько
(кидається і торсає замок; бачачи, що не подається, виймає пистоль і, рулю заложивши між дверима й замком, витягає скобель, відчиняє двері.)
Виходь мерщій!
Оксана виходить, він знову зачиняє двері і притуля замок.
Ходім!.. Тепер ходім!.. Щоб хто не вздрів…
Оксана
Чи є ж на цілім світі
Така душа святая, як твоя?..
Виходять обоє.
Завіса
П’ЯТА ДІЯ
Ранок. Майдан серед міста Калмику — той, що і в другій дії; але тепер на йому збудовано поміст: мають карати на горло полковника Коваленка. На помості колода, в їй стремить сокира, біля колоди стоїть здоровенний Татарин-кат. Круг помосту колом збройні Козаки-вартовики, за їми ще Козаки, тоді Міщане в своїх міщанських каптанах, далі від осередку кільки Жінок. Серед народу гомін невиразний, але він притиха часом, скоро хтось один починає довше говорити, бо люде слухають. Усі дожидають, турбуються.
Жінка 1
Он-он уже ведуть!
Голоси
Де? де? Та он! Та ні!
Козак 1
Нічого нема,— плевде баба.
Жінка 1
(до другої.)
Такий, моя матіночко, зрадник, такий зрадник!
Щодня усі гасла розказував ляхам.
Жінка 2
Невже? А я чула, що раз.
Жінка 1
Усі так говорять, що ляхи йому скуп дали,
дак він за ті гроші...
Жінка 3
(підходить.)
Та то ж, кажуть, не він, а вона.
Жінка 2
Обоє вони: пішли до ляхів та скуп із їх узяли,
а їм таке слово сказали:
ось вам слово на вигублення роду благочестивого.
Жінка 3
От харцизяки!.. Та як же вони пройшли так,
що ніхто й не бачив?
Жінка 1
Вони вже те знають! Може, характерники.
Жінка 2
А хіба й ні? Про полковницю чуть було,
що в неї мати родима відьма була, та й вона сама.
Жінка 3
І перелесник до неї літав?
Жінка 2
Сама не бачила, а мабуть, літав.
Жінка 1
Це вже, спасибі йому, пан сотник усе викрив.
Жінка 2
Мабуть, же й він щось знає?
Жінка 1
Він знає, та тільки не на лихе, а на добре.
Козак 2
Що ви тут торохтите, баби?
Жінка 3
Коли ж, козаченьку, таке цікаве... Бач, як вона було, що полковницина мати та була родима відьма, і дочка її, полковниця б то, родима відьма, та ще й учена... Дак вона, полковниця, і підманила полковника, бо вона, звісно, з нечистою силою знається, то й робить так, щоб нечистій силі догодити... Дак і підманила полковника, каже: давай зробимо так, щоб на вигублення роду благочестивого... От вона взяла та перекинулась!...
Жінка 2
(перепиняючи.)
Сорокою!
Жінка 3
Еге ж, сорокою,— щоб ніхто не пізнав із наших,— та до ляхів: хочете, я вам скажу таке слово, щоб на вигублення роду благочестивого? Ну, ті, звісно, хочуть... Дак вони й сказали, а ті їм скуп дали... А до неї перелесник літав... а сотник Лясковський те й побачив та й підглядів у вікно...
Козак 2
Пху! Чортова брехуха ідолова!..
І чого тільки не наплеще своїм лепетливим язиком!
Жінка 2
Еге, наплеще!.. А коли ж сотник сам бачив,
як вони гроші лядські лічили.
Козак 3
А може ж, і правда?
Козак 2
І ти туди ж, розумний? До жінок.
Гетьте мені зараз ізвідси, щоб вас тут не було,
а то я вас…
Жінки
Який швидкий!.. Так розприндився!
(Переходять на другий бік майдану.)
Козак 2
Гидота!
Денис
(підходить.)
А що там?
Козак 2
Ет, чортові сороки плещуть!
Уже й склали казку, як саме зрадив полковник.
Денис
І не зраджував, та вже склали.
Дід Остап
Каже сам: зрадив, то зрадив.
Денис
Жінчину провину на себе взяв.
Козак 2
Та й жінчина провина не яка там уже непрощенна...
Треба ж і милосердя мати.
Козак 3
Собаці собача смерть!
Денис
(поважно.)
Мовчи вже краще!
Козак 3
А чого ж би то я мовчав?
Денис
(поважно.)
А того, що як буде полковник умирати, то попроси його, щоб він на тому світі за тебе господа милосердного благав: він мученик, то його Бог послуха, а ти без цього пропадеш у пеклі за свої діла.
Козак 3
Який праведний обізвавсь! Ховається між людьми.
Козак 4
А може ж, полковникова приведе свідка?
Козак 1
Де вже там!
Дід Остап
І не треба!
Козак 5
Ліпшого полковника знайдемо.
Козак-вартовик
Гей, не насувайте так, а то й нас
на поміст ізженете.
Козак 2
Та воно б вам дужче личило там бути,
ніж полковникові.
Козак-вартовик
Ге, дак на нас усіх місця мало на помості.
Татарин-кат
Дарма мало, я по один рубай.
Козак-вартовик
Утомишся.
Татарин-кат
Дарма утомишся — я звикай…
Денис
А я скажу ізнов, панове браття:
Великий се вчинила рада гріх,
І будемо всі одвічать за його,
За смерть оцю!.. Невинного вб’ємо!
Голос
Та що ж уже? Тепер уже не вернеш.
Денис
Не вернеш? Чом? Ще можна все вернуть.
Голос
Ох-ох, біда!.. І станеться ж отак-о!
Жінка 1
Старшина йде...
Козак 5
А справді вже іде.
Увіходять: Крицький, Білоченко, Горленко, розмовляючи.
Крицький
Ой, господи! І я се мушу бачить,
Сю смерть страшну! Навіщо ми прийшли?
Білоченко
Прийшли на те, щоб дати оборону,
Як свідка нам Оксана приведе.
Крицький
Чи приведе ж?.. Нема її і досі…
Чи хто не чув про неї, де вона?
Горленко
Я відчинив їй сам із міста браму
Ще звечора... Хоч сотник наказав,
Щоб не пускав її ніхто із міста...
Білоченко
Послухались його! Авжеж!
Горленко
Я їй
Хотів кого на оборону дати,
Але вона схотіла йти сама,
Так і пішла і не взяла нікого.
Я наказав, щоб зараз же її
Упущено, але немає й досі.
Білоченко
То, мабуть, так, що її вже не жди.
Голос
Гей, розступись! Пан наказний полковник!
Увіходять Старовський та Жилинський, за їми зараз же Лясковський.
Лясковський
День добрий вам, панове молодці!
Голоси
Здоров і ти!
Лясковський
А де ж злочинець досі?
Чого се з ним баряться довго так?
Козак 4
А он ведуть.
Юрба вся так і сколихнулася, почувши ті слова. Дехто зітхає, дехто охкає, хреститься, і всі повернулися в той бік, відкіля мусив іти Коваленко.
Голоси
Ведуть уже... Ой боже!..
Великий гріх!.. А так і треба!.. Ні!
Тихо йдучи, ввіходить кільки збройних козаків, ведучи беззбройного Коваленка. Він у тій одежі, що і вчора, але без шапки. Проходити йому доводиться повз Лясковського, що сидить, бадьорячись, на коні. Вони ззираються очима. Лясковський спершу опускає очі перед поглядом Коваленковим, а тоді підніма вгору голову.
Лясковський
Ідіть мерщій,— нам ніколи бариться!
Юрба розступається, пропускаючі Коваленка. Він тихо, але твердою ступою зіходить на поміст. Зійшовши, озирається по людях, мов тукаючи когось очима і не знаходячи. Тоді говорить мов сам до себе:
Коваленко
Нема її... В останній час нема…
Хай буде так!.. Так ліпше: менше муки
Їй і мені…
(Кланяється народові на три боки.)
Панове молодці,
Товариші! Народе православний!..
Лясковський
Спиніть його,— хай не верзяка! Цить!..
Татарине, роби уже що треба!..
Татарин береться за плече Коваленкові, але зчиняється галас: народ кричить.
Голоси
Не можна так! Так не годиться!.. Ні!..
Говоре хай!.. Се ж перед смертю вільно…
Горленко
(до Лясковського.)
Не смієш ти заборонять йому!
Я стану сам з ним поруч на помості
І з шаблею добутою за те
Стоятиму, щоб говорив!..
Крицький
То право
У кожного, хто ставиться на смерть!
Голоси
Говоре хай!.. Не припиняйте слова!..
Коваленко
За мить яку покину я сей світ
І на суді я стану перед Бога,
І вірю я — по правді буде суд:
Радіючи, його я дожидаю...
В останній час оцей я вас прошу:
Коли зробив із вас кому я кривду,
Чим погрішив,— простіть мені той гріх!..
(Кланяється на всі три боки.)
Голоси
Прощаємо!.. Нема чого й прощати!..
Всі грішні ми!.. Ти добрий чоловік!..
Хай Бог тебе простить, коли в чім грішний,
А ми й сами щочасно грішимо.
Коваленко
Спасибі вам!.. (Уклоняється.) Іще я маю слово:
Зостанеться у мене удова…
Голоси
Доглянемо!.. За се ти не турбуйся!..
Вона від нас тут кривди не зазна…
Коваленко
Спасибі вам!.. Нехай же милосердний
Великий Бог з святих своїх небес
Вам, братчики, пошле і змоги, й сили,
Щоб рідний край в сей час оборонить
І визволить його з сії недолі,
Не попустить…
(Змовка, побачивши Оксану.)
Оксана вбігає, за нею Грицько.