Воронов. Но ведь будете же вы служить?
Горнов. Ні.
Воронов. Могут же дворяне выбрать вас на какую либо должность?
Горнов. Це інша річ. Але і без вибора, без наказу вже служу ділові.
Воронов. Но ведь вы дворянин? Да-с? А ведете-то вы себя не по-дворянски.
Горнов. Хто як розуміє людське поводження!
Воронов. Да-с! Вы не по-дворянски поступаєте!
Горнов. Наплювать!
Воронов. Как наплевать? На кого наплевать? Вы дерзки! Справедлива пословица, что "яблочко от яблоньки"!.. Знаєте ли вы, милостивий государь, кто был ваш отец?
Горнов. Ви, може, хочете натякнути на те, що я з мужичого роду? Що мій отець, тільки дякуючи власним заслугам, здобув дворянство і полковничий чин? Натякайте, я від цього не почервонію. Ніколи я не одречусь од свого роду. У мене ще й досі живі дядьки по батькові — один простий гречкосій, а другий солдат,— і я ними не гордую.
Воронов. Правда, говорят, что…
Горнов. Що з хама не буде пана?.. Я й не лізу в пани.
Воронов. Нет-с, лезете! Вы у меня бываете… (Наче щось пригадав, забігав по кімнаті). Да-с… того, того… Знаєте ли, что я вам могу посоветовать?
Горнов. Розумний совіт прийму з подякою.
Воронов. Вот что-с! Вы займитесь сочинением проекта о том, чтобы дворян вовсе не было.
Воронов. Так ваше дело честное?
Горнов. Хоч перед бога!
Воронов. А я думаю, что напротив.
Горнов. Ні! Ви так же точнісінько думаєте, як і я, та боїтесь розумові сказати.
Воронов. Никогда!
Горнов. А я вам кажу, що іменно так.
Воронов. Вы, кажется, желаете того… того… трунить надо мною!
Горнов. І на думці цього не маю.
Воронов. Вы… очень дерзки!..
Горнов. Схаменіться, Олексій Дмитрович!
Воронов. Вы… вы…
Горнов. Хам? Це вже я чув не раз! Позвольте ж, Олексій Дмитрович, і мені сказати вам хоч одну пословицю: "Насміялася верша з болота, оглянулася — аж сама в болоті".
Воронов. Что-с?
Виходить Борис.
Я, милостивий государь, с вами более не знаком.
Воронов. Да-с! Слышите: не знаком!.. (Пішов).
Борис. Що це з ним? З чого це ви збили бучу?
Горнов. Адже ти прохав, щоб я попрощався з твоїми старими? От вже з батьком попрощався…
Борис. Та що це з ним вчинилося, я ніяк не розберу?
Горнов. А, бог з ним! Прощай! Приїзди ж до мене… А може, батько не пусте? Мене то вже певно не допустять до вашої персони.
Борис. Бозна-що вигадуєш. Я догадуюсь, це, певно, його Ізмайлова натравила на тебе.
Горнов. Може… Але ж молодому чоловікові, коли він блукає ще в думках і відсахнеться сьогодні від того, чим вчора захоплювався,— якщо постережеться, що то в ньому з'являється власний процес змишлення,— я можу вибачити; ну коли старий чоловік так, з лисою головою… (Чоломкавшись, пішов).
Борис (один). Це-щось несподіване з'являється у моїй сім'ї!.. (Походив). Що я такого наговорив учора панночці? Невже справді об'яснився? Як я согласився сісти за той проклятий єралаш!.. Потім напився як?.. Сьогодні востаннє скажу батькові й матері, і якщо вони суперечатимуться, я зроблю по-своєму. Володька вражає мене, кажучи, що я безхарактерний!.. Він правду каже. О, яку правду! Доки ж я, справді, буду як цуцик той на вірьовці?..
ЯВА 6
Борис і Воронов.
Воронов (входе). Что, уехал зтот либерал? Я очень рад.
Борис. За что вы отказали ему от дому?
Воронов. Негодяй он!.. Вот за что.
Борис. Негодяй?
Воронов. Да, негодяй, й я запрещаю тебе с ним дружиться!
Борис. Ну зто уж… Впрочем, зто пока на второй план. Я должен вам сказать, что у меня єсть более серьезное дело.
ЯВА 7
Ті ж і Соломія.
Соломія. Пане! Там Гордій Поварів прийшов!
Воронов. Что ему надо?.. Зови!..
Соломія пішла.
Пойди к гостям; я после готов с тобой потолковать.
Борис. Вы выслушаете меня?
Воронов. Через пять минут.
Борис пішов.
Ну, что ж он там?.. Кто там такой?..
ЯВА 8
Воронов і Гордій.
Гордій (входить, топнув ногою). Моє поштеніє! Позвольте вам препоручить. (Подає запечатаний лист).
Воронов. Что это такое? (Розпечатав листа і читає). "От 186… года от сентября месяца преглашають Вас, Ваше високоблагородіє, майстер сапожной, штоб ви пожалували своєю персоною із фамилією на брачний процес у етоє воскресеніє. Свадьба будєт на благородную ногу, вина і музика з городу і пирожноє "шпанскій вєтір", што папаша зготовлють; собственноручно Гордєй Микитович Поваренков, сапожной майстер і кавалер".
Гордій. Так точно: і кавалер. Так как іщо в первий законной брак поступаю.
Воронов. Я не понимаю, что это такое?
Гордій. Брачний процес буду палучать с баришнею Теклею Свиридовной. Хотів хоть триста рублів авантажу, ну помирився на двухсот п'ятдесят. Значить, подумав: "Пропадай моя деревня, все четирє колеса".
Воронов. Да ты скажи толком, что тебе надобно?
Гордій. Разві я непонятно об'явил у білеті? Кажется, очінь синпатично. Значить, предлагаю вам на свадьбу до міня.
Воронов. Что-о? К тебе на свадьбу?
Гордій. І што, как можить согласні будите поступок совершить об нєкотором подаркє, хоть двадцять п'ять рублєй, так я с равнодушним вдовольствієм получу.
Воронов. Пошел ты прочь, дурак!..
Гордій. Вот так категорія!..
Воронов. Вон, говорят тебе!.. (Кида йому листа в вічі).
Гордій. І с тем до приятного свиданія. (Пішов).
Воронов. Да что же это такое творится? Мужик какой-то, сапожный мастер, осмеливается просить к себе на свадьбу, да еще по пригласительному билету! О, до чего мы дожили!
ЯВА 9
Воронов і Борис.
Борис (входить). Вы свободны?
Воронов. Ну?.. Да, кстати,— согласился ли ты поехать в гости к Измайловым? Они тебя приглашали!
Борис. Да, приглашали, но решительно отказался.
Воронов. То єсть как это? Ведь ты почти сделал предложение Анне Андреевне!
Борис. Ну недалекая ж она, если поверила пьяной болтовне.
Воронов. Так ты хочешь нас осрамить?
Борис. Вы обещали выслушать меня. Время не терпит. Я должен с вами говорить.
Воронов. Ты затянешь ту же канитель о твоих диких намерениях?
Борис. В последний раз. Итак, я возвращаюсь к вопросу, на который вы не ответили мне в прошлый наш разговор. Я спрашивал вас,— зачем вы, зная и видя мои отношения к Океане, смотрели на них не только сквозь пальцы, но даже снисходительно?
Воронов. Ответ простой: она была горничной… ну… а ты… как молодой человек… оно и понятно…
Борис. А!.. Интрижка по части клубнички!.. А между тем вы жестоко ошиблись. Я полюбил Оксану и повторяю вам, что женюсь на ней.
Воронов. Я обьявлю тебе сумасшедшим, и тебя посадят в желтий дом.
Борис. Да хоть в тюрьму! Я дал слово Оксане, и она моя невеста,— слышите ли,— она моя невеста!..
ЯВА 10
Ті ж і Наталя Семенівна.
Наталя Семенівна. Завтрік уже подалі!.. Прасков'я Петрівна і Анеточка просто покою мені не дають. "Просіть,— кажуть,— та й просіть, щоб Борінька їхав до нас погостити!"
Воронов. Нет, ты послушай, что он говорит.
Наталя Семенівна. Що таке?
Борис. Я прошу вашого благословенія на вінець з Оксаною.
Наталя Семенівна. Як? Це той синочок, котрий учора присягався, що все зробе задля матері, а сьогодні вже й назад?
Борис. В чім же я присягався?
Наталя Семенівна. Ти дав мені слово, що поїдеш до Ізмайлових в гості. Це раз… А потім…
ЯВА 11
Ті ж і Степан.
Степан (за дверима). Я силою ввійду, і ніхто мене не зупине.
Воронов. Кто там?
Степан (вбіга). Це я, пане!
Воронов. Что это? Как ты осмелился войти без доклада?
Степан. Та вже хоч і вбийте, а ввійшов!
Воронов. Вон!..
Борис. За що ж ви його проганяєте? Що скажеш, Степане?
Степан. Ви питаєте? Це дивно, паничу, надто дивно!.. А я ж завжди мав вас за чесну людину. Дійшла до Оксани звістка, що ви засватались на якійсь панночці!..
Борис (з жахом). Як?!
Степан. А тепер вже, може, Оксану й на столі застанете!
Борис. Годі, годі!.. Спала полуда з очей!.. Туман розійшовся!.. Так ось воно що?.. Так ось зачим мене підпоювали?.. Так ось задля чого запрошують мене в гості до Ізмайлових?.. Так ось від чого ваша хворість, мамо? Бач, це та любов ваша свята, котрою ви так похвалялись і котра, мов в ланцюгах залізних, так довго держала мою волю… Так ваша та щирая і тихая мова: "Женись, сину, на кому хочеш",— була кривда, одна облеслива кривда!.. О мамо, мамо! Що ж ти зробила з моєю душею? З тією душею, в котрій образ твій завжди був нарівні з богом? Батьку, батьку рідний!.. О, що ж тепер на світі не зрадливе, коли рідний батько і мати… А!.. Швидш відсіля!.. Промеж чужими людьми знайду я батька і матір!..
Прожогом вибіг, за ним пішов Степан.
Наталя Семенівна. Синку, синку!.. (Рада).
Воронов. Я тебе, мерзавец, я тебе!.. Вот тебе твой мазунчик!..
Наталя Семенівна. Ти ж чого дивився? Ти його виховував і пестив! Я жінка неосвічена! Де я була? Що я бачила? У чотирьох стінах вік ізжила, а ти похвалявся, що ти вчений і всезнающий. Ти йому дав змалку волю! Я дурна була, по-твоєму… Себе ж ти цілий вік лічив за розумного, а сина єдиного не зумів до пуття довести. Ох, я нещасна!.. (За сльозами не може говорити).
Воронов (мов ошалілий). Что ж это? Сколько я того… того читал, но такого случая… Читал я в журналах й газетах… не начитывал. Но как же в самом деле стеснять… того… того… свободу, когда свобода должна быть свободна? Ну, и пусть его женится, пусть женится хоть на чертовой дочери!.. Я… я знать его не хочу!..
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Середина хати Завади.
ЯВА 1
На ліжку лежить недвижна Оксана, біля неї у головах сидить Завада, а збоку Горнов.
Горнов (тихо розмовляє). Чудову машину підвели, намоглись дівчину з світу звести!.. І вірить не хочеться, щоб усім цим лихом керувала мати Борисова.
Завада (сумно). Не знаю, що я кому заподіяв лихого. Здається, завжди з усіма поводився по-божому.
Горнов. Не чоловіче діло вчинили, а диявольське!
Завада. Так вже, мабуть, судилося мені зостатись на старості одиноким, без втіхи, без жодної радості… Ні, я винен, винен я!..