Ваше прізвище?
— Шелестович, і ось моя заліковка.
— Староста вас попереджав, щоб ви не приходили?
— Так, але я готувався. Ось дозвіл деканату, і я знаюся на політекономії.
— Овва! Тягніть білет.
Павка витягнув із купи найзамурзаніший папірець і взявся його опрацьовувати. Десь за півгодини, коли вже підійшла його черга, екзаменатор забрав той білет і наказав тягнути іншій. Не встиг Павка його роздивитися, як був запрошений до відповіді. Не мудруючи лукаво, не занурюючись у глибини теорії, він коротко та чітко надавав запозичені з елементарного підручника дефініції, і спроби викладача спіймати зухвальця хоч на чомусь виявились марними: він йому запитання — той відповідає визначенням. Запитання — визначення, і жодного збою. Студенти кинули готуватися і захоплено спостерігали за двобоєм. Поганявши "штрафника" вздовж і впоперек усього курсу, Екзаменатор здався.
— Змушений поставити вам "відмінно". Але наступного разу, якщо прогули продовжаться, я знайду до вас підхід, — пригрозив він і розписався у заліковій книжці.
Наступного семестру Павка зовсім знахабнів. Після капіталізму політекономія соціалізму здавалася йому недолугою і не вартою уваги. Він не тільки прогуляв усі лекції і семінари, а навіть не почитав свій підручник. Про всяк випадок він заручився підтримкою аспірантки, колишньої учасниці танцювального гуртка, з якою він на першому курсі їздив до Ужгорода, і яка наразі асистувала замполіту. На екзамен він з'явився засмаглим на шоколад: із квітня вони всією кімнатою насолоджувалися морем і вином у Чорноморці. За звичкою, зайшов першим, потягнув білет, глянув і розчарувався: "ні бе, ні ме". Вхопивши слушний момент, нехлюй підсів до асистентки. Поставивши перше запитання дівчина з жахом переконалася, що її протеже зовсім не тямить у матеріалі.
— Пробач, але більше трійки я не можу, — прошепотіла вона.
— Не переживай, — погодився Павка.
— Вона подала екзаменатору Павлову заліковку і зніяковіло промимрила — Шелестовичу трійка.
— Як трійка? — обурився викладач і поставив кілька додаткових питань але з капіталізму. Павка чітко відповів.
— Бачите? А ви кажете, — трійка! — тріумфально вигукнув він: — "відмінно" і тільки "відмінно"!
Роз'їжджаючись за направленнями, друзі по першому курсу Борис Мялкін і Василь Мадюдя передали Павукам у спадок завидну роботу. В підвалі гуртожитку містилася кочегарка, яка мала окремий вхід із вулиці Піонерської. В опалювальний сезон четвірка студентів на пів ставки топили пару водогрійних котлів і наглядали за насосами. У приміщенні малася крихітна кімнатка відпочинку з тапчаном, душовою і туалетом, яка надавала кочегарам неабиякі привілеї: заради комфортної ночі з подружкою інші мешканці гуртожитку були готові підкидати вугілля, вмикати вентилятори і чистити топки. Послуга набула такої популярності, що штатні опалювачі тижнями не ставали до роботи, і спускалися до котлів у випадках, якщо у кімнатах холодало, а душові залишалися без гарячої води.
Головував у котельні механік гуртожитку на ім'я П'єр — справжній француз, вірменин за походженням. Тридцять років він прожив у Марселі, а в Одесу перебрався, отримавши в спадок дім і одружившись із місцевою рудоволосою спокусницею. Успадкований ним старовинний будинок із башточками на фасаді красувався навпроти гуртожитку, і одного дня він запросив Льоню і Павла до себе в гості.
— Болгарське сухе вино "Dimiat" нічим не поступається французькому "La Sablette Sauvignon", я вам кажу. Пийте маленькими ковтками і насолоджуйтесь ароматом, — авторитетно порадив П'єр. Хлопці розгублено переглянулися: на столі стояла одна-єдина відкоркована пляшка.
— Одеситки готують чудові салати, бо на Привозі є все, що хочеш. Не соромтеся, нагортайте м'яса, поливайте соусом.
— З Шарлем Азнавуром, бува, не зустрічався? — поцікавився Льоня.
— Слухай, Льоню: ми, вірмени, де б не жили, одне одного не цураємось. Їжте, їжте. Залишки вимочуйте хлібом, щоб тарілки блищали. Дружина мене не розуміє, а я так звик, бо вода і каналізація у Марселі дорожче світла. Ви мені подобаєтесь. Льоню, наливай.
Льоня накапав у бокали і весело переглянувся з Павкою.
— Настало літо, і я пропоную вам гарну роботу — ремонтувати опалювальну систему, водопровід і каналізацію. Я вже найняв бригадира і зварювальника, ви ж будете їм помічниками. Я закрию вам наряди по двісті карбованців кожному, а ви по сотні мені повернете. Згодні? Отже, пишіть заяви, а у відділі кадрів я все владнаю.
Через тиждень, у понеділок зранку, Павуки спустилися до кочегарки; спеціалісти затримались і з'явилися ближче до обіду. Бригадир назвався дядьком Микитою, а зварювальника представив дядьком Мойсеєм. Перш за все, бригадир, якого хлопці поміж собою нарекли "Гарбузом", відрядив помічників на Другу станцію до інституту за ацетиленовим генератором. Оскільки Одеський трамвай не пристосований до возіння здоровезного брудного та смердючого заліза, трудяги наслухалися нестриманих дорікань із боку розбещених пасажирок. Співчуваючи хлопцям, дядько Микита до кінця робочого часу відпустив їх на пляж.
Щоденно о восьмій вони спускалися до котельні й, усівшись на прохолодних сходинках, очікували на старших, які з'являлися о дев'ятій. Перш за все, Гарбуз вручав Павці троячку і посилав за портвейном. Потім заряджали генератор карбідом, розсаджувалися навпроти топки, і бригадир заводив одеську фольклорну балаканину. У більшості його байок фігурували Мишко Япончик, Сонька Золота Ручка і Котовський. Павці навіть здалося, що "Одеські оповідання" Бабель перейняв саме у Гарбуза. "Мойшо, я вірно згадую?" — раз по разу перепитував він, і зварювальник стверджувально кивав у відповідь. Набалакавшись, і покінчивши з портвейном, дядько Микита відпускав робочих на волю; вони вигортали з апарата перетравлений карбід і щасливо чимчикували в Аркадію.
Минув місяць, і бригадир об'явив, що завтра по обіді комісія прийматиме їхню роботу.
— Павлушо, бери відерце з солідолом, а ти, Льоню — квач, і ходімо зі мною.
Під його наглядом хлопці пройшли увесь гуртожиток зверху донизу; обшмарували мастилом усілякі засувки, гайки й шпильки опалення та водогону, чим створили враження їхнього ремонту. Комісія — у складі коменданта гуртожитку, інститутського виконроба, механіка П'єра і літньої бухгалтерки — склала акт. На другий день хлопці отримали по дві сотні, по половині віддали П'єру, а з решти придбали собі по добротному, у ледь помітну клітинку, чеському пальту.
Майстер спорту СРСР Валентин Жуланов на прізвисько "Жулан" поступив в інститут, коли йому було вже далеко за тридцять. Виростав він у повоєнному сиротинці, закінчив там шість класів і засвоїв початкові навички боксу. За вуличну бійку відсидів два роки у колонії для неповнолітніх; опісля відбув строкову службу у повітрянодесантних військах і демобілізувався чемпіоном Одеського військового округу. Двічі відбував покарання у виправно-трудових закладах за хуліганство, двічі його позбавляли спортивного звання, але, вийшовши на волю, він щоразу його відновлював. По його лівому стегну з неба спускався татуйований парашутист із автоматом, а з правого — цілився боксер у рукавичках; з груді суворо зиркав товариш Сталін, а на спині, поміж лопаток, ворушив крилами німецький орел із п'ятикутною зіркою замісить свастики.
Опісля останньої відсидки Валько повернувся до Тирасполя, одружився, влаштувався на завод токарем і, виховуючи дитину, жив собі спокійно, допоки тренер Генералов, який збирав при Технологічному інституті чемпіонську команду, не запросив його до Одеси. Перспектива отримати диплом інженера надихнула бійця. В його розумінні інженери — привілейований клас — взагалі не працювали, швендяли по цехах в чистому, а заробляли не менше токаря.Одна біда: не знав Жулан людської мови і з усіма спілкувався "на фені".
Старий паспорт, геть поцяткований особливими примітками, Жулан виварив у чайнику, а міліції збрехав, що випадково випустив штани у море, і морська вода все з'їла. Роздобув чужий Атестат зрілості, вибілив його хлоркою і власноруч нашкрябав своє прізвище. Вступні іспити йому забезпечив тренер, який потім переймався і поточними заліками, й екзаменами. В свою чергу Жулан віддячував йому безвідмовною працею на ринзі. На прохання тренера він виступав не тільки за студентський "Буревісник", а й за "Трудові резерви", "Колос", "Харчовик" та інші. Врешті-решт боксер успішно подолав перший курс і замахнувся на другий. Прокол стався на кафедрі ТММ (Тут Моя Могила), коли її завідувач професор Бєлєцький раптово викликав його до дошки. Відповідь мала виходити з простенької формули, але Жулан не знав жодної.
— "А> в квадраті, "а" в квадраті... — прошепотів йому Гриша, і він, не мудруючи лукаво, обвів першу буквочку квадратиком. Професор зняв окуляри.
— Не думав, що мене можна чимось вразити. Скажіть, будь ласка, студент Жуланов: як ви взагалі потрапили до вищого навчального закладу? Здається, теорія машин і механізмів вам не під силу. Тим не менш, даю вам шанс: якщо спроможетесь виконати курсовий проект, можливо, я й зміню свою думку. До речі: проект захищатимете перед усією кафедрою. Бажаю успіху.
— А як ти математику здавав доценту Корчевській? Вона ж прохачів типу Генералова не терпить.
— Так вона ж чуйна! Вона мені про буквочки, а я їй — за життя. Вона — буквочки, а я за життя! Як дізналася про триста боїв, так трійки й ставила. А мені більше й не треба.
З початку квітня кімната номер 167 традиційно перебралася до оздоровчого табору в Чорноморці. За триразове харчування хлопці виконували дрібний ремонт, а попрацювавши сяк-так до обіду, останок дня насолоджувалися вином і морем. Квітень в Одесі — бархатний сезон. Позагоряти на ще не забруднених пляжах з Сибіру й Уралу з'їжджалися до Одеси грошовиті білотілі дамочки. Жулан називав їх щучками і ловив "на шланг". Він виходив на пляж, упхнувши в плавки обрізок шланга, ставав перед женщинами, що розляглися на простирадлі, чухав шланг і безневинно дивився кудись у далечінь. Щойно якась зацікавиться, запрошував покататися на човні і відпливав за буйки, щоб з берега не було видно, що він творить.
— Щучки, зазвичай, — сімейні, не заразні і з грошима, — пояснював він свою схильність до дам бальзаківського віку.
На заході сонця, затримавшись на оновленні привітальної вивіски, Павка приєднався до компанії.