Умостившись в одному з них він майже заснув, але його сіромашну постать помітили з патрульного УАЗа. У п'яного танкіста відібрали ремінь і доставили до гарнізонної гауптвахти, де її начальник гвардії старшина Мігас призначив десять діб відсидки.
Арештантів збудили о шостій, і вивідний із автоматом у руках і трьома ріжками набоїв у сумці погнав їх на околицю Печенги до Дому офіцерів з наказом ретельно зібрати недопалки після вчорашнього офіцерського балу. Попереду колони виступав матрос, який "намотав" найбільший загальний термін відсидок. Двісті сорок сім діб гауптвахти були вже додані йому до належних чотирьох років флотської служби, і він жодним чином не реагував на настирливі окрики вивідного. Матрос чалапав таким дрібним, ледачим кроком, що, коли колона дісталася пункту призначення, на роботу вже не вистачило часу. Не квапилися і на сніданок, бо гауптвахту годували аж о десятій, після того, як понаїдаються всі підрозділи і караули. За мляву ходу старшина Мігас відібрав у вивідного автомат, ремінь, заарештував на три доби і призначив наступного. Після сніданку арештованих поділили на команди і розвели по господарських роботах.
Ані ліжок, ані тапчанів на гауптвахті не було, і арештанти спали на довгих артилерійських ящиках, що після ночі виносилися на провіювання. Дворик гауптвахти, оторочений колючим дротом, ховався в ямці попід горою, з якої товариші по службі перекидали в сніг тристаграмові пляшечки "Свіжості". На третій день, коли Павка вийшов до вбиральні, вартовий показав, куди саме впала передача від чорнявого танкіста. Павка виколупав зі снігу два флакони і розпив їх із мужнім матросом.
Відсидівши своє, він повернувся до шпиталю за довідкою. Капітана на службі не було, а довідка лежала на блюдці під чорними коронками з нержавіючої сталі. Рядовий строкової служби, зубний технік Тофік Ованесян на свій ризик підрихтував їх молотком, відполірував шкуркою і з п'ятої спроби напнув на зубні рештки. Нові зуби вийшли у Тофіка гранчастими і прослужили чотири роки: технік забувся зробити дезінфекцію, і ця промашка згодом обійшлася Павці втратою можливого шлюбу.
Розділ ІІІ. Д.М.Б.
Минули зимовий і літній періоди навчання, і Павчина служба перевалила на третій рік. Він обзавівся записником із календариком і щовечора благоговійно викреслював прожитий день. У тій книжці він вів і облік поточних боргів: Алексеев — один руб; Воробйов — один руб; Іваночко — п'ятдесят копійок. Щоб не втрачати довіру, розраховувався з кожної получки. Хоч його платня, як старшого механіка-водія роти, виросла до тринадцяти рублів п'ятдесяти копійок, на випивку все одно не вистачало, бо з кожної получки він відкладав на придбання цивільного одягу.
Полковий джаз сподобався шефам — будівникам нікелевого комбінату у місті Заполярний. Хлопців почали запрошувати на святкові концерти і танцювальні вечори. Насправді ж усе організовував хитромудрий Шахов: на поточній вечірці він підряджався на наступну. Отримавши офіційне запрошення, капітан Ривкін здобував "добро" командира полку, брав вантажівку і забезпечував серед музикантів військову дисципліну. По закінченні заходу вдячні шефи накривали у підсобці стіл, і до частини оркестр повертався глибокої ночі.
— Товаришу капітан, дозвольте заскочити на десять хвилинок до цього гуртожитку. Я обіцяв земляку передати листа, — попросився Шахов.
— Який земляк? Це ж — "Чудильник"! Лише десять хвилин. Якщо запізнишся, більше не просися: відправлю на гауптвахту! — промурмотів крізь сон капітан.
Залишивши шинель, Шахов прожогом кинувся у будинок. Повернувся хвилин за п'ятнадцять розхристаний і в поту.
— Невже встиг? — заздрісно спитав Ніконов.
— Влітаю в кімнату, а вона за столом книжку читає. Кидаю картуз у стелю і кричу: "Знімай труси!"
Повернувшись до полку, Шахов перш за все опікувався капітаном, який звичайно вже й не мукав. Акробат брав його на руки наче дитину, заносив на другий поверх, усаджував під двері, натискав на дзвоник і з гуркотом збігав униз. Навздогін йому лунала відбірна жіноча лайка.
— За толерантність я готовий щовечора його заносити, — признавався Шахов.
— Ти такий удатний до жінок! — позаздрив Павка.
— Аби ж так. Насправді моя солодка мрія спокусити артистку-джгут так досі й не здійснилася. Бува, дивлюсь, як вона перегинається на арені, і мене колотить від пристрасті; спробую підкотитися після вистави — натикаюся на стіну. Хоч і справді одружуйся!
На вечірній повірці комбат попередив: механікам лягати в комбінезонах. Про раптові перевірки він дізнавався від штабного генерала, який у війну служив у нього командиром взводу. Опівночі днювальний заволав: "Рота... підйом! Тривога!" і механіки побігли до парку заводити танки. Підхопивши в башту замкових і командирів, вони стрімголов погнали до району зосередження. Щоб ворог не помітив, водії гнали танки з вимкненими фарами, орієнтуючись лише на габаритні ліхтарики попередньої машини.
Командир полку оголосив задачу, і колона рушила навпрошки в бік норвезького кордону. Оминула бездонний нікелевий кар'єр. Достобіса здивувавши мирних мешканців, рикаючи на поворотах, залізні монстри минули Нікель, обійшли Печенгу і зупинилися на ніч поряд з непоказним залізничним роз'їздом. Командир взводу лейтенант Малахов пішов за цінними вказівками, а Павка з замковим Гаспаряном зайнялися підтягуванням гусениць. Згодом Павку зацікавив невеличкий будинок, біля якого збуджено купчилися офіцери, і він вирішив перевірити, що до чого. То був магазин, і в ньому торгували вином на розлив. Серед офіцерів, що чаркували за столами й біля прилавка, він не побачив своїх, тож сміливо придбав чотири пляшки по 0,75 червоного болгарського вина "Гамза", приховав їх під хутряним костюмом і повернувся до своєї машини.
"Товарищ сержант, кажется, к нам комбат идёт", — доложив замковий Гаспарян.
— Ховаймо! — скомандував Павка і пурнув у башту.
Комбат підійшов у супроводі чергового по частині, капітана Горохова з першого батальйону, і грюкнув по броні дебелою каменюкою.
— Нумо, гусари, вилазьте! Покажіть, що ви притарабанили з магазина.
— Ось, — цигарки.
Дозвольте, товаришу підполковник, обшукати?
Капітан ретельно перетрусив речові мішки і протигази; заглянув під сидіння, облапав екіпаж і нічого не знайшов.
— Я ж казав, що це — мій найкращий сержант! Земляк. А то заладив: "Я сам бачив, я бачив на власні очі!" — переможно дорікнув комбат капітану. Офіцери пішли геть, а Павка глянув на Гаспаряна. Безневинно клацнувши замком, той витягнув пляшки з дула гармати. "Ещё четыре вместились бы", — похвалився винахідник.
— Що значить збіжність калібрів, — додав Боб Чигідін, що разом з Миколою Задорожним підійшов поцікавитись.
Четвірка сховалася в башті, і Боб прийнявся розливати.
— Непогане вино, але ми давимо краще: "Ізабеллу", "Лідію",— заявив Микола, який в Одесі мешкав на дачі Ковалевського і мав невеличкий, відкритий сонцю виноградник. — Щойно повернемося, запрошую в гості. Посідаємо у льосі навкруг кухви, питимемо дерев'яними літровими чашками і згадуватимемо оцю пригоду!
— Пам'ятаю, зійшли ми у Роттердамі, беремо чотири пляшки коньяку і чалапаємо на вулицю "Червоних ліхтарів", — розпочав Боб.
— Не коньяку, а рому, — підправив Павка, який чув подібну історію від Льоньки Ушакова.
— Нехай буде по-твоєму. Ну, йдемо ми вулицею, а до нас з обох боків дівки чіпляються. Ми ж тримаємось, бо не знаємо, хто з нас чотирьох донощик...
— Повернусь і поступлю у технікум. Сільськогосподарський. На вулиці Чижикова, — замріявся Задорожний.
— А я — негайно у пароплавство.
— Розумієте, у нас, у Вірменії, ми всі — одна рідня. Хоч до кого можу звернутися. Захочу стати музикантом, сам Бабаджанян навчатиме. Захоплюся боксом, піду до Єнгібарян. Заманеться грати в шахи —Тігран Петросян особисто допомагатиме. Ким захочу, тим і стану. Розумієте? — похвалився Гаспарян.
— Допиваймо: наш час заступати на пост, — поквапив Павка. Збадьорений вином, він визвався відстояти за всіх вісім годин вряд.
Побратими розійшлися по екіпажах, а він з автоматом і двома ріжками набоїв приступив тинятися вздовж колони. Раптом йому примарилося, що настирний капітан з першого батальйону повертається, щоб зловити його на гарячому. Місячне сяйво висвічувало незграбні силуети п'ятдесятчетвірок, схожих на слонів з похнюпленими хоботами. Здалося, що поміж ними щось ворушиться. "От, тільки сунься, капітане! Як гахну під вухом, так узнаєш!" Павка дослав набій до стволу. Переконавшись, що нікого немає, він смикнув затвором, патрон вилетів і загубився в камінцях. Понишпоривши у темряві з півгодини, Павка повернув його до ріжка і продовжив чатувати. Знову йому здалося, що хтось сунеться з боку першого батальйону, він знову дослав набій і заліг поміж двох каменів: тільки сунься! За ніч він бавився автоматом разів шість: зарядить, розрядить, пошарить у камінні і знову зарядить. Лише на світанку схаменувся: оце я, відслуживши три роки без двох місяців, замість скорого дембеля дослужуватиму у дисбаті?
Вранці батальйон дістався Мотовської затоки. Не встигли розпрямити спини, як командир роти розпочав тренування з протигазами.
— Рота... гази! Що, Іваночку, наїв морду, що й протигаз не налазить? Поміняй у старшини на більший, коли повернемось. Рота. гази!
— Товаришу капітан, нам би відпочити...
— Після сніданку. А зараз: Рота. гази! Щоб дурні думки в голову не лізли! — роз'яснив капітан Софронов.
Втомившись, командир дав команду розійтись і опорядитись.
Нарешті сержанти Чигідін, Задорожний і Шелестович сховалися за камінь і дісталися до своїх фляжок.
— Добре ти Павка додумався придбати "Перцевої" замість "Московської". Так м'яко йде! — відізвався Боб
— В Одесі один музикант навчив. Уночі, щойно перевалили оту сопку, я приклався до фляги, а лейтенант питає: "Що п'єш?" Кажу: чай. "Дай мені". А у мене на другому боці інша фляжка пристебнута, з чорним чаєм, я ж її й подав.
Сріблясто-сіре море на обрії єдналося з свинцевим небом. Раптом крізь пелену прорвалося сонце. Потеплішало.
— Сподіваюсь, це наші останні маневри, — мрійно промовив Павка.
— Три роки моря не бачив. І що дивно, сонечко на півночі світить, так само як і в нас: з боку моря, — дивувався Микола.
Три сержанти останнього року служби вмиротворено напівлежали на теплому пласкому камені і неспішно прикладалися до заповітних фляжок з перцевою настоянкою.