Мусікапі б!!!
МИТНИЦЯ ДАЄ ДОБРО
"Перевозити контрабанду через митницю міжнародного аеропорту з її ретельним багатоступеневим оглядом надто ризиковано. І все ж тарганять через кордон золото, наркотики, антикваріат, зброю і, навіть, радіоактивні речовини" — з преси.
...Інспектори вже готувалися здатися, що було й зовсім незбагненно для таких спеців пошукової справи. Бувалі з бувалих і раптом... Визнати своє фіаско?!. І перед ким — перед якоюсь недосвідченою в таких справах дамочкою, котра вочевидь вперше у своєму житті вирішила перевезти контрабанду?!. (А втім, дилетантам іноді щастить). І це вони — кращі з кращих працівників елітного відділу по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил міжнародного аеропорту, того, зрештою, відділу, де працюють особливі люди, аси своєї справи, профі з профі! Зубри, як їх з повагою називають в аеропорту, адже вважається, що не народився ще такий контрабандист, який би зумів обвести їх круг пальця. Вони й найдосвідченіших контрабандистів виводили на чисту воду. А втім, усяких, і хитрунів (а насправді наївняків) брали легко, як хоча б громадянина з Колумбії, який у подвійних стінках свого чемодану намагався провезти біля п’яти кілограмів кокаїну. Тайник старий, як світ, і все ж кмітливому колумбійцю вдалося благополучно пронести свій чемодан через дві потужні митниці — Нью-Йорку і Франкфурта, доки його не зупинили в Києві; чи винахідливу дамочку з Росії, у якої в пудрениці замість косметичного порошку експерти виявили підфарбований героїн; чи українського морячка, який розібравши куплений в Німеччині пістолет, старий "вальтер", у вигляді запчастин розтикав його по всьому своєму багажу, і з ним довелося поморочитися, доки не знайшли ствол того "вальтера" і доказали, що він везе не розібрану м’ясорубку; чи ще одного свого співвітчизника, який не довго думаючи, просвердлив у торці банки зі згущеним молоком дірочку, засипав у середину 400 г золотого піску, а отвір заклеїв етикеткою, чи... А ось одного ковтуна-перевізника (митний сленг) з Нігерії, який перевозив через кордон у своєму шлунку героїн в поліетиленових пакетиках, врятувати не вдалося. Він навіть не встиг дістатися до оглядової стойки — героїн розчинив поліетиленові пакетики і хитрун наказав довго жити — від наркотичного отруєння. Ще в інших знаходили навіть радіоактивні речовини та червону ртуть, вивуджували ікони вартістю тисячі й тисячі доларів, що їх потім передавали православним храмам та монастирям. Навіть якось виявили в одного музики скрипку вартістю в 40 тисяч доларів — робота італійського майстра ХVII століття, що її музика видавав за теперішній ширпотреб. А тут... Спасували. І перед ким? Перед якоюсь дамочкою, правда, гарненькою й балакучою, але геть наївною, а вони, мов ті хлопчики-курсанти застрягли біля її багажу. Без будь-яких ознак на успіх у викритті тієї дамочки при переїзді через кордон! Це ж треба!..
Про те, що підозрювана — швейцарська громадянка — "не чиста" і щось приховала для перевезення через кордон недозволене — їм вкотре підказувало чуття й майстерність пошуковців, підказувало і — безрезультатно.
Працюючи, митники не спускали з балакучої дамочки непомітних, але пильних, професійних поглядів — спостережливість, як і належить, була в інспекторів на високому рівні, на те вони й профі. Плюс знання психології пасажирів, тож в їхній праці кожна дрібничка, незначна чи й непомітна для непосвячених, мала свою вагу і першорядне значення. Особливо поведінка тих, кого обшукували біля стойки. Все мало значення. Якщо, наприклад, така особа при оглядові стає занадто радісною, тим більше збудженою чи навпаки, підкреслено байдужою, наче загальмованою — теж мало неабияке значення. Для посвячених, звісно. Навіть манера відкривати для огляду валізи багато про що говорила митникам. Та й рідко які контрабандисти не видають себе в критичну мить — навіть самі того не усвідомлюючи. То їм лише здається, що вони з успіхом грають роль невинних та непогрішимих, тоді ж як насправді зайва метушливість таких "артистів" чи штучна байдужість вже видають їх, як кажуть, зуздром.
Спершу поведінка швейцарської туристки, яка привернула їхню увагу, — до речі, етнічної українки, тож розмовляли з нею без перекладача, — була мовби поза підозрою. Чимось привертала увагу і в той же час, розсіювала її — рідко, але такі контрабандисти, власне, контрабандистки трапляються і з ними чи не найтрудніше працювати. Чи вміло грала свою роль, чи справді була "чистою", а інспектори дарма котили на неї бочку.
І все ж вона щось везла заборонене і те щось було вміло приховане. Може, й на видноті, там, де його менше всього сподіваєшся побачити. Проте витримки в неї вистачило не надовго. Як тільки дамочка відчула, що митники звернули на неї увагу і оглядають її речі пильніше й уважніше, як в інших, так і запанікувала — брак потрібного досвіду, невміння тримати себе в руках за будь-якої ситуації. А це вказувало на її недосвідченість, дилетантство. Професійне чуття підтвердило інспекторам здогадку: вони на правильному шляху, рибка ось-ось має потрапити на їхній гачок, — надто підозрювана зробилася привітною, як наче б вся переповнилася радістю зустрічі з митниками — чого б це? З якої причини така підкреслена запобігливість?
І в тій квапливій метушні, що охопила дамочку, відчувалося щось нервове, неприродне — не братів же рідних вона зустріла, що так зраділа?!. Це насторожувало. І ясно було, що посиленою радістю, готовністю прислужитися інспекторам, панночка намагається відвести від себе підозру, видає себе ледь чи не за свою. Інспекторів, які хазяйновито рилися в її речах, вона сприйняла чи не за друзів, а сам огляд — вельми неприємний, — як подію, яку вона тільки й чекала. Чекала, чекала і ось нарешті дочекалася і тепер тихо радіє. Вертілася, усім своїм видом підкреслюючи: ось яка я, птичка-перепеличка. Вся на виду. Щира й привітна, готова навіть до співпраці з вами. Оглядайте мене, шмонайте, я вся перед вами. У мене немає нічого забороненого для перевезення і боятися мені нічого. У вас така робота, вкрай необхідна, це я розумію і готова вам допомагати...
Але все в неї виходило неприродно, штучно і це насторожувало.
Сезон літніх відпусток був у розпалі — для митників час особливо напружений і марудний, адже чим більший потік туристів, тим більше серед них знайдеться бажаючих порушити митні правила.
Але що могла приховати ця дамочка, гарненька й балакуча? Золото? Наркоту? Зброю — третє місце по нелегальному перевезенню після валюти й антикваріату — митна статистика, — український антикваріат, придбаний на Андріївському узвозі?
Спинилися на останньому. Не золото, не наркотики, не зброя, а ось український антикваріат у цієї швейцарської громадяночки за етнічним походженням українки, не виключений.
"Швейцарка" була неприродно привітна, прямо листом слалася перед
інспекторами — хоч до рани її тули, запобіглива й готова навіть до якоїсь співпраці в огляді її валіз, не в міру збуджена, хоч і старалася те приховати. Вона безугаву торохтіла — до теми й без теми, — явно намагаючись забалакати пошуковців, відвернути чи й послабити їхню увагу своєю тріскотнею; сипала словами, як горохом у стіну, скрекотіла сорокою на тину, безпричинно сміялася і навіть звабливо підморгувала наймолодшому інспекторові: який, мовляв, симпатичний і бравий парубок, і коли б вона не мала вдома, у Берні, коханого мужа, то неодмінно б у нього закохалася і забрала б його до себе у Швейцарію, найкращу країну з найкращих, яка... Видала на-гора цілий пасаж про те, яка чарівна країна Швейцарія.
Ба, навіть намагалася сипати анекдотами — така неадекватна поведінка дещо екстравагантної дамочки тільки насторожувала інспекторів. Явно панночка відчуває гріх за душею, насторожена й дещо переполошена, щомиті чекає викриття, тому й не може зупинитися в балаканині й на мить.
Але результати обшуку нічого не дали — швейцарку треба було відпускати. Це вже й вона відчувала і костричилась, будучи впевненою, що пронесло... пронесло... пронесло... Що вона обвела круг пальця таких зубрів, таких... Аж запишалася сама собою.
Але в останню мить митники звернули увагу на портативний комп’ютер пані — він чомусь не працював.
— Вийшов з ладу, — розвела руками панночка і мило посміхалася, — нічого немає вічного під місяцем. Але це не лихо, — невідомо кого заспокоювала, — мій чоловік чудово розбирається в такій техніці, швидко її полагодить — може десь трапився збій... Так, так, швидше всього збій. Я натисла не на ту кнопку, ось він і відключився. Чоловік хутко-хутко розбереться.
— Ми теж можемо пані зарадити.
— О, то пани розбираються в комп’ютерній техніці? Цікаво, цікаво... Але прошу панів не утруднювати себе, мій чоловік, який чекає мене не дочекається у Берні, все зробить, що треба. О, він у мене на всі руки майстер! Легкий на підйом, великий любитель мандрівок. Як повернуся додому, трохи відпочину з дороги, гайнемо в Альпи... О, Альпи, — солов’єм заливалася, аж оченята заплющуючи від насолоди. — Ви навіть не уявляєте, що це за диво з див — Швейцарські Альпи з піком Дюфур, що здіймається на висоту 4634 метри! (Гм... Для чого це торохтіння про Альпи Швейцарські з піком... як його, Дюфур, що здіймається на висоту... на яку там? Ага, 4634 метри. Не інакше, як наївна спроба забалакати митників своїми теревенями і відволікти їх — увага! — від комп’ютера!). А які у нас повноводі й чисті-пречисті річки! Озера!.. А ліси!.. Альпійські луки... До речі, пани ніколи не були в Альпах Швейцарських, у Берні?.. Жаль, жаль, пани багато втратили. Тож ласкаво запрошую панів у гості, як будете у Швейцарії, у Берні — прошу. Повезу панів на альпійські луки...
Пани митники чесно подякували пані швейцарці за такий спалах
гостинності і вже не зовсім чемно спинивши її безугавний словесний потік, заявили, що з її комп’ютера вирвано все начиння — тут вже її любий чоловік у Берні нічим не зарадить, — а замість нього в його оболонку "втелющено"... Здається, але це буде негайно уточнено, антикваріат.
— Та який там... антикваріат, — враз наче зів’яла пані і її велемовність вичерпалася в одну мить і вона, посірівши, зробилася якось прісно-скучною.