А духовенству лев'яча частка його заробку та безтурботне і сите життя за високу гідністъ улема.
І лихо тому, хто не приймає ревану. Не зможе він ані купити матеріалу, хіба від того матеріалу відмовиться цех, ані продати своїх виробів на базарі, ані жити в місті, ані сидіти в кав'ярні серед майстрів, ані взяти собі учня чи то підмайстра. І все тому, що мулли не мають від нього прибутку і що споживає він увесь свій заробок, як йому забажається.
Проте мурзи й беї не мають права чіпати цехових, ні вимагати від них данин та податків. І тільки ханський баскак бере з них те, що належить державі.А кожен, хто бажає прийняти реван, мусить тисячу один день задарма працювати в майстра, і коли майстер буде про нього доброї думки і ствердить цю думку перед цехом, зможе він підійти під реванне благословення і підвести під нього своїх дітей, щоб, підростаючи, увійшли вони без перешкод до цеху.
Весна відцвітала. Рябів базар синювато-зеленим кропом, червоною редькою, першими черешнями, шпарагою й кучерявою салатою. Розквітли воскові чаші магнолій та білі лілеї. В горах краплинами червоного сурику палали величезні маки. Обличчя взялися засмагою. Пересохли весняні потоки води, і мліли в спеці ясно-жовті гори в бузкових жилках шкарубин. Кривими турецькими шаблями горіло сонце на хвилях; а хвилі йшли до землі зеленими прозорими кучугурами і з глибоким гуркотом падали на піски.
Зранку потяглися до збірного місця гості та співучасники ревану в святкових мештах, халатах і шапках або завивалах. Збиралися в одному з каффських передмість, у хані Бекировому.
Там серед саду була велика кам'яна тераса, оздоблена килимами й подушками. Біля одного з стовпів стояв прапор чинбарів, найстаршого з цехів. Це був високий держак, оббитий зеленим шовком і перев'язаний золотим галуном. На кінці його була прикріплена зелена дощечка з вирізьбленим словом "Аллах" візерунчастою арабською в'яззю. Біля другого стовпа стояв на трьох ніжках дерев'яний конус, на зріст людини заввишки, обвішаний сухозлотицею, паперовими квітами та строкатими стрічками. Позолочений місяць вінчав його вістря. Це був так званий нагим — знак веселості. Тут приймали статечних гостей та улемів, частували їх кавою та люльками, варенням та горіхами в меду.
Навколо тераси юрмилися майстри, що мали приймати реван, у білих сорочках, в оксамитових безрукавках, гаптованих золотом і обшитих галунами, в срібних поясах і жовтих сап'янових мештах. І в кожного був перекинутий через плече шовковий або бавовняний пештимал, заправлений на лівому боці під пояс.
За кілька хвилин прибув і серчешме з прапором братства. Він встановив його біля другого стовпа, поруч нагима. Чауш подав знак. Вдарила музика, загуркотіли турецькі даули-барабани, задзвеніли бубни-даре, заспівали тулуб-зурни, підхопили ріжки та гобої.
— Танцюйте! — крикнув молодий чауш.
Але не встигли закружитися танцюристи, як прийшли дервіші та мулли в зелених завивалах і халатах.
— Що це за опудало?! Блазень, чи що? — ахнула Горпина, показуючи на дервіша в новому халаті з барвистих шматків грезету та шовку.
Вони з Оленою стояли в юрбі цікавих біля воріт, закутані в нові фередже.
— Це дервіш, татарський чернець, — тихо відказала Олена. — По закону вони повинні ходити в дранті, але не кожному це до вподоби. Ось вони й шиють собі халати з шматків: і чисто, і чепурно, і закон не порушено, бо не з цілого шито, а з окрайків.
— Здорово! І вовки ситі, і вівці цілі, — зареготала Горпина, розглядаючи відгодованого дервіша, начебтo загорнутого в окрайкову ковдру.
Музика раптом урвалася. Мулли і дервіші розташувалися на терасі, і серед глибокої тиші старіший із мулл почав молитву. І ті, що приймали реван, і гості, і цікаві — всі, як один, підіймали руки до неба.
— Здіймай руки, бо нас виженуть геть, а то ще й поб'ють, — пошепки кинула Олена Горпині і простягла до неба свої засмаглі долоні.
Мулла читав урочисто й виразно, згадав сімдесят пірів, винахідників ремества. І після кожного його вигуку юрба відповідала:
— Амінь!
Потім знов залунала музика, і майстри почали шикуватися в урочистий похід. Треба було вийти на гарматний постріл за міську смугу, бо Каффа і морське узбережжя належали Туреччині, а реван мусив відбутися на татарському грунті.
Першими вишикувалися сурмачі і три підмайстри з нагимом, знаком розваги. За ними — серчешме з прапором братства і уста-баші цеху чинбарів з прапором свого цеху. 3а ними — кухар з величезним ополоником і два помічники з казаном, в якому можна було зварити вола.
3а кухарем стали по двоє всі, що приймали реван, а далі — старі майстри, уста-баші, нахип та інші ремісницькі старшини, а за ними — підмайстри, учні, гості, родичі й просто цікаві.
Довгою барвистою стрічкою потягнувся похід карасу-базарським шляхом. Строкаті шовкові халати та пештимали мінилися і блищали на сонці всіма фарбами веселки.
Похід поминув міську браму, кладовище з чорними стрункими кипарисами та строкатими тюрбе з баньками, що дивовижно скидались на дині-канталупки. Навколо жовтіли скелі всуміш із пишною зеленню садів та гаїв. Далі починався старий буковий ліс, темний і прохолодний, як священні діброви друїдів [201]. Буки були старі, мoxaсті. Росли вони купами, по кілька стовбурів від одного кореня, і кожен стовбур був на два-три обіймища завтовшки. Широкими наметами розкинулись вони над головою і шелестіли сліпучо-зеленим травневим листям. І далеко було видко в лісі, наче під склепінням величезної мечеті з густими кущами колон і складних переплутаних арок. Чимало оленів і диких кіз трапляється по цих лісах, а ще більше співочих птахів. Але принадніші над усе галявини-чаїри, порослі соковитою травою.
На одному з таких чаїрів поставили з ночі три намети і розчистили широкий майдан, де мав відбутися реван. Головний намет для поважних гостей та улемів було пишно прикрашено подушками та килимами поверх матраців, і дві жаровні, повні червоного жару, стояли посередині для курців. По інших наметах килими й подушки були простіші, і замість жаровень було насипано на землі дві купи жару для люльок.
Помітивши намети, музика вдарила марш, і, вступаючи на реванний майдан, усі розташувалися за призначеним ладом: нагим і прапори поставили перед головним наметом; кухар та його помічники подались до кухні, а всі, що приймали реван, виладналися в три ряди обличчям до прапорів, замикаючи собою четвертий бік майдану. Біля їх ніг розташувалися музиканти. І знову почалися танці. Гості змішалися з майстрами та їх родичами. Одні танцювали, інші випробовували силу в боротьбі, а більшість сиділа вздовж наметів і поважно курила, милуючись з молоді.
За годину до півдня був готовий обід, і поки кухарі наливали повні чани баранячої чорби і плову, і накладали миски й блюда шашлику, по наметах урочисто мили руки. Потім підмайстри внесли до кожного намету по п'ять столів з дерева або з шкур, кожен на двадцять їдців. Столи були круглі, з пов'язаними навколо рушниками замість салфеток. На кожному стояв кошик пухкого білого хліба і п'ять блюд та стільки ложок, скільки людей могло вміститися навколо. Хто не потрапив до столів, той розташувався на траві на майдані — і всім вистачило і чорби, і курячого пілаву з рижу, і шашлику, і баклави з медом, і халви, і горіхів. Пили кумис та бузу або катиш, від якогo нудило незвиклу людину. Почесним гостям подавали запашний шербет з трояндовою олією, гарячу каву і наргіле.
По обіді розпочали церемонію.
З наказу серчешме майдан звільнили від їдців і вкрили килимами. Нахип сів посередині на місці, що належало самому Магометові, а з боків його, замість померлих пірів, розташувалися уста-баші цехів.
І кожен уста-баші зайняв місце, що-належало пірові його ремісництва.
Тоді серчешме підійшов до нахіпа і, низько вклонившись, спитав:
— Чи дозволиш, господарю й отче, відчинити двері тим, що жадають?
Нахип мовчки хитнув головою. Тоді серчешме підступив до тих, хто приймає реван, і, виладнавши їх по двоє, наказав їм покласти руки на тім'я, потім обернувся до нахипа, став поруч старшого підма'йстра, взяв його за ліве вухо і почав голосно читати молитву пірам, благаючи благословення всім, що приймають реван.
Горпині стало ніяково.
— Ходім звідси, — прошепотіла вона. — Гріх дивитися, як моляться бусурмани.
Але Олена тихенько засміялася, лукаво виблискуючи карими очима в прорізі фередже.
— Не бійся, серденько. Іслам не реп'ях, до запаски не причепиться. А хіба не цікаво дивитися, як вони виставляють?
— Оце вони зараз перетворюються на майстрів? — допитувалася Горпина.
— Ще ні! Він ще спочатку надере їм вуха та ще і по шиях надає, — тихенько посміхалася Олена. — Я вже бачила, як воно робиться. Адже ж і мій Панас приймав реван чотири роки тому.
— Панас?! — жахнулася Горпина. — І молився разом із мусульманами, і бусурманські попи благословляли його?!
— А що в нього відпало? І чортяці вклонишся, аби не визискували. Он, дивись, той чорнявий скраю. Це грек, православний, а теж приймає peван. А той худорлявий поруч Нур'ялі — вірменин.
Горпина з жахом дивилася на Олену. Обусурманилася зовсім жінка. 3 першим-ліпшим татарином розмовляє, як із рідним.
А Олена продовжувала, ніби читаючи в її думках:
-Ти молодша за мене тільки на пять років, а така ще дитина. Нічого не навчило тебе життя. Справа не у вірі: гріх убивати, красти, шахраювати... А це... Та я з твоїм Нур'ялі швидше порозуміюся, ніж із нашим паном. Хіба наша шляхта пустить мене до себе на поріг? Допоможе в лихові? Або перший-ліпший з нашої статечної стapшини? Та здохни йому людина під ворітьми — він і оком не поведе. А хто тебе пожалів? Нур'ялі. А чому? Та тому, що він сам бідний і чуже лихо йому зрозуміліше.
Горпина мовчала. Боязко було вірити Олениним словам, що розбивали щось заповітне, всмоктане з материним молоком і принесене з далекої рідної землі. А все рідне — таке близьке, таке дороге... І боляче було чути, як просто й легко руйнує Олена звичайні перегорожі і закони буття. Хороша вона людина — чула, сердечна, легко з нею, ніби сто років знаєш її, а все ж таки гріх сміятися й глузувати з таких речей.
А реван відбувався за старовинним складним ритуалом.
Серчешме урочисто читав молитву і раптом ступив наперед, потягнувши з собою головного підмайстра.