Водії дружно повернули праворуч, і танки, шматуючи незайману квітчасту тундру, поповзли униз. Кожен тримався власної колії, бо потрапляючи в чужий слід, танк занурювався в болото, лягав на днище і безнадійно застрягав. Тому, наблизившись до водойми, водії шпарко ухопилися за важелі водометів, командири припали до прицілів, а замкові запхали у стволи снаряди. І тут, у найневідповідніший момент, у навушниках пролунала хльостка команда: "Стій!" Армада слухняно зупинилися, танки загрузли, і лише машина командира першого взводу четвертої роти молодшого лейтенанта Малахова, попри наказ, плавно увійшла у воду, наблизилась до протилежного берегу і вразила усі три мішені. Навчання закінчились. Поки важкі тягачі витягували з трясовини безпорадні танки, бійці і офіцери обговорювали питання "який недоумок дав ту дурну команду?" і підозріло поглядали у бік шатра командувача, яке розкинулось на вершині домінуючої сопки.
"Щойно я заварила зеленого краснодарського чаю, як він наказав зробити перерву", — викрила таємницю буфетниця солдатської чайної Галя, дружина командира першої роти капітана Горохова, мобілізована на обслуговування високого командування.
Попри недоліки, командувач високо оцінив зладжені дії полку і відновив командиру звання полковника, якого свого часу він же й позбавив за розлученя з першою дружиною і новий шлюб з молодшою від себе. Наколовши на погони додаткові зірки і напнувши замість капелюха смушкову папаху, командир вишикував полк. Він висловив подяку особовому складу загалом і згадав тих, хто особливо відзначився. Командиру батальйону оголосив подяку; молодшого лейтенанта Малахова підвищив до лейтенанта; механіку його танка оголосив відпустку. На завершення полковник зібрав комсомольські збори, ще раз подякував, побажав усім здоров'я і закінчив: "Запитання є?"
Опісля короткої паузи піднявся гвардії рядовий Корсаков. "Товаришу полковник, ось ми тут, за Полярним кругом, стоїмо на варті рубежів нашої Вітчизни, стійко переносимо всі тяготи і прикрості військової служби, стріляємо і водимо на "відмінно", а що ми бачимо окрім кінофільмів? Нічого! Тим часом на сорок першому кілометрі наші ровесники-комсомольці будують нове місто Заполярний. І я задаюся питанням: чому б нам не встановити з ними шефські зв'язки? Звозили б нас на будову комунізму, запросили б їх до нас. Ну, хоча б на Новий рік?"
— Якраз і здачу нового клубу відзначимо, — погодився командир і наказав замполіту ретельно підготувати святкування.
Насправді, своїм успіхом полк у певній мірі був зобов'язаний механіку-водію третього взводу четвертої роти сержанту Шелестовичу, який при підході до води не розчув команду "Стій!" Він вправно увімкнув водомети, продовжив рух плавом і надав командиру взводу можливість вразити усі цілі.
Відпустка для солдата — найбажаніша нагорода. Вона надавалася не кожному і лише раз за службу. Щоб якось її здовжити, Павка місяць віддавав полковому писарчуку свою пайку масла, щоб той вписав його прізвище у приказ на додаткові три дні. Зрештою, з урахуванням п'яти діб на залізницю, вийшло вісімнадцять днів, і щоб ще розтягнути гульню, Павка вирішив скористатися авіатранспортом. Але йому не пощастило. Через погодні умови Київ не приймав, і його рейс посадили в аеропорту Пулково під Ленінградом. Кожні три години гучномовець сповіщав про чергове затримання, щоб о дванадцятій ночі признатися у перенесенні рейсу назавтра. Тягомотина продовжувалась три дні.
Пасажири аеропорту відрізнялися від залізничних. Респектабельна публіка не тягала вузли та валізи, натомість дефілювала з мініатюрними сумочками і шкіряними портфелями. Поки Павка засвоював військову справу, жінки геть покрасивішали. Песцеві і норкові шубки; яскраво-блискучі курточки; чобітки на високих підборах — куди йому у шинелі! Пасажири не знали про небезпеку, що надходила від НАТО, і безжурно розважалися у барах, їздили в Ленінград на екскурсії. Більшість із них ночувала в готелях. Павка ж обмежувався двома пиріжками та стаканом чаю на добу, вдень тинявся блискучими залами, а спати умощувався на шинелі під сходами на службовий поверх.
Діставшись Києва, Павка посоромився їхати в Одесу, а електричкою допхався до Конотопу. Сестра вже закінчила інститут і повернулася до тата. Вона працювала молодшим науковим співробітником у нещодавно створеному при Мехзаводі науково-дослідному інституті і вже придбала в розстрочку телевізор, кушетку і книжну шафу. Свій вільний час Наташа проводила з колегами: ходила в ліс, на річку, де вони смажили шашлики і співали пісень. Господарством і догляданням тата переймалася його сестра, тітка Тетяна. Все в сім'ї гарно, всі задоволені. Особливо Павла вразив молодший брат Артем: шмаркач, ще не закінчивши технікум, приводив на ніч сусідню дівчинку Нонну. Тітка Таня дорікала братові: "Про що ти, Гнате, думаєш? Навіщо допускаєш"? А татові що? Він мирився з усім, аби його не нервували. Наташа стала на бік Артема, мовляв, Ромео і Джульєтта теж були шістнадцятирічними. По хаті тато пересувався на двох милицях: спершу виставляв їх наперед, налягав на них тілом, потім по-черзі підтягував ноги. Попри недугу він продовжував топити дві печі. Пожалівся Павлу на папір, яким розпалював дрова: зошити і газети горіли добре, а партійні журнали — "Комуніст", "Пропагандист" і "Комуніст України", яких від мами залишилися цілі стоси, — лише чаділи. На мотоколясці він не їздив: Артемка по п'яні влетів у пеньок і погнув ліву передню опору.
На Жовтневе свято тата, як і завжди, навідали піонери. Він поділився спогадами про революцію, НЕП і про те, як піонерами вони труїли в полі ненажерливих мишей. Не забув і про зустріч із Крупською та її настанову: плекати в собі почуття колективізму і особистої скромності. Діти пішли і незабаром зібрався шаховий клуб. Шахісти (як одинветерани) схвально привітали Павла, який із честю служив на далекій Півночі. Натомість Конотоп наче забув про його існування. Колишні вчителі напружено вдивлялися в обличчя: чи не наш учень? Вулична пацанва розпорошилася: хто в тюрмі, хто в армії, а хто вже й помер. Живі працювали на заводі токарями і зварювальниками. В день получки вони сходилися до вареничної, що відкрилася на вулиці Леніна. Замовляли варений язик з макаронами, розпивали по пляшці горілки, принесеної з собою, і розбрідалися по дворах додавати самогоном. На танцях група самоуків замість оркестру терликала якусь невиразну музику. Засмутило, що дівки помолодшали і покрасивішали, трималися розкуто, а він, навпаки, ще більше втратив упевненість. Сподівався зустріти Анфісу, але її не було.
Не так славно почувався сержант, як очікував, тож, заробивши з духовим на жмурах, він вирішив відвідати добру сестричку Ганю у Рязані. Вона мешкала поряд з вокзалом, і він легко знайшов її двокімнатну квартиру. Двері відчинив Яків Пантелеймонович.
— Що це з вами? — здивувався Павка.
— Нічого особливого: послизнувся у ванні і наштовхнувся на кран, — відповів Яків, прикриваючи рушником око.
— То я йому вночі засвітила, — пошепки призналась Ганя на кухні, пригощаючи брата супом, — здумав узяти мене силою! А я школяркою билася з хлопцями нарівні. Бач, який у мене кулачок — залізний.
— Насправді ти вродлива і добра.
— У мене така робота! Працюю завідувачкою відділення в обласній лікарні. Хворих — невпрогорт, а я ще пишу дисертацію і читаю лекції. Студенти, ординатори слухаються мене беззаперечно; чоловіки наввипередки відчиняють переді мною двері, підсовують стільці і подають пальто. Вступила в партію і відразу отримала доручення: веду гурток партполітпросвіти. І у місті мене шанують: нагороджують грамотами, на зборах садять до президії. Втомлююся за день так, що вночі вже нічого не хочеться, а він лізе й лізе. Я тобі признаюсь як брату: сплю з Яковом, а думаю про Петра.
— А як там Лесик? — поцікавився Павка.
— З Лесиком біда. Дівки Лесика згубили. Він захопився бальними танцями, і навколо нього утворився дівчачий хоровод. Через одну перестріли його хлопці та побили до інвалідності: відтоптали пальці на правій руці, — прощавай акордеон! Від армії я його вберегла: комісія виявила гастрит, коліт і панкреатит гамузом. Влаштувала до радіоінституту: нехай стане інженером. На день народження подарувала "Запорожця".
На обід до Гані зібралася вся рідня. Лесик показав колоду дівочих фотокарток.
— Поглянь на цю білявку. Це Віра. Бач, яка фігурка? Тітонька мене до неї сватає, обіцяє однокімнатну квартиру.
— Ти ж покатай Павлика, покажи йому Рязань, — вставила слово Феня.
— Завтра, — пообіцяв Лесик і вивернув чергову чарку прямо в горло: — Пам'ятаєш , як у нас відібрали вино в Одесі? А як ми крізь вікно повилазили з тітчиної дачі і пішки дісталися Іллічівська?
Павка розговорився із Яковом Пантелеймоновичем про танки. Похвалився п'ятдесятчетвірками і описав плаваючий танк ПТ-76, яких у війну ще не було. Яків же пригадав свою тридцятьчетвірку і розіп'ятого поміж березами німецького полковника.
На третій день Ганя спорядила братика в дорогу смаженою качкою у фользі і пляшкою розведеного медицинського спирту.
Від Москви до Мурманська Павка їхав з цікавими попутниками — двома старшими лейтенантами морської авіації. Вони запросили його третім у преферанс і виставили на стіл дві пляшки кримського коньяку. Павка вступив у компанію качкою і пляшкою спирта. Виявилося, що офіцерів перекинули з Криму на Північ, і вони цікавилися, як там живеться. Павка розповів, що знав про Корзуново і про Гагаріна, який розпочинав свою службу на тому аеродромі.
— Там у буфеті й досі працює його коханка Машенька. Місцева знаменитість: тільки зайдеш, так на неї і показують.
— Ми з Аркашею служили в Криму. Служба була — краще не придумаєш, але нам не повезло. Одного дня пильнували ми на МІ-4М прибережну смугу в районі Судака, і здумалося нам скупатися: під нами плескало тепле смарагдове море. Навкруг тихо, жодних порушників, жодної тривоги. Спустили ми трап до самої води, роздягнулися догола і пурнули у воду. Наплававшись, спробували повернутися, а гвинтокрил, позбувшись вантажу, трішечки піднявся, так що зачепитися за трап стало ніяк... Так і бовталися ми, допоки скінчиось пальне, і апарат ліг на воду.