Відкриття "спокійних" нейтрино й фотонів — лише перші кроки в такому ознайомленні з материнським тілом Всесвіту…
Відкинути страх вчорашнього дня, не боятися порушити частоколи догм і ортодоксальних катехізисів, котрих достатньо не лише у віруючих різних релігій, а й у безлічі прагматичних відгілків світової науки.
Взяти хоч би й ідею "розбігання" Всесвіту після вибуху первісної сингулярності, котра являла собою позавимірну точку з нульовим радіусом, а згодом — має знову повернутися до першостану. Всесвіт, що має тепер діаметр біля сорока мільярдів світових літ, після колосальних періодів розширення збіжиться в цятку, де щезне час, простір і будь-які міри. Де еталон для всіх цих теоретичних метаморфоз? Порівняно з чим — нульовий радіус? Порівняно з чим — мільярди світлових літ? З мірами Землі? Але ж Земля входить в цілість Всесвіту, котрий не має еталона! Бо де для Всесвіту первісна міра? Ми потрапила в зачароване коло, ми кусаємо власний хвіст. Чи не буде наше тривожне відкриття тим ударом, що поверне земну свідомість до переосмислення всіх марних інформаційних нагромаджень і поставить нас перед вибором: задихнутися під обвалом власних міфів або викохати крила розуму й полетіти до нового обрію свободи. Космос ставить нас на край прірви, як дорослі птахи своє пташеня на край гнізда: пересиль страх і стрибай! Ти повинен полетіти, бо інакше — розіб’єшся…".
Гарячкові записи Юрія Гука перебив сигнал чергового зв’язку. Спалахнув екран. Пробуджуючись, солодко позіхнули Чуров і Марусишин. Почувся голос генерала — керівника польоту:
— Вітання, "Соколи"!
Після взаємних привітань Юрій запитав, чи все готово для "летючого симпозіуму", бо інтегральні дані бортової ЕОМ дуже серйозні і вимагають всебічної перевірки на Землі. Генерал відповів, що керівна група Космоцентру готова для діалогу, що брати Юрія, Борис та Іван, теж присутні. Їхні усміхнені лиця з’явилися поряд з керівником польоту. Юрій зрадів, кілька хвилин розпитував про батьків та близьких. Потім рішуче обірвав інтимну розмову.
— Пора до справи. Інформація надто серйозна. Звичайно, це наша суб’єктивна думка, але все, що ми тепер знаємо, вимагає переосмислення всього комплексу космічних планів.
— Підтверджується твоя гіпотеза? — запитав генерал.
— Так. З високим ступенем достовірності. Записи ЕОМ передаються на Землю, а тепер — коротко про те, що нам відкрилося в результаті комплексних досліджень.
— Ми слухаємо…
— Перше: рентген-телескопи і гравідатчики визначили локалізацію другої компоненти сонячної пари — Чорної Діри; ми її умовно назвали Тартаром, вважаючи, що прадавня ідея Тартару, страхітливої безодні, яка проковтнула предковічних богів і титанів, зловіщої бездонної ями, з якої нема виходу, породжена саме реальністю сколапсованої зірки. Об’єкт знайдено в напрямку сузір’я Геркулеса. Звичайний телескоп його не може відзначити, він оточений потужною спіраллю високоенергетичних часток і хмарою водню.
Друге: підтверджено також наявність гігантської Чорної Діри в центрі Галактики.
Третє: нейтрино-датчики підтверджують припущення про спіральну структуру "моря Дірака" — вакуумного тла віртуальних часток, в яке занурено наш Космос. Поки що висновок однозначний: в нашому регіоні наявний суперпотужний вихор, котрий формує часово-просторову спіраль псевдоконтинууму…
— Чому псевдоконтинууму? — нетерпляче перебив генерал, нахмурившись. — Поясни свою думку.
— Я гадаю, що всеохопний принцип спінарності (обертання всіх тіл — від корпускул до квазарів) є результат космоситуації — падіння в Чорну Діру. Ми буквально "провалилися" з "нормального" Всесвіту у гравітаційну лійку-спіраль і поступово наближаємося до її центру, до Тартару, котрий — це треба визнати з усією серйозністю! — поглине Сонячну Систему, якщо розум не знайде виходу з пастки. Вакуумна космічна тканина, що оточує нас, а також всі тіла, об’єкти, котрі з нею поєднані, підпорядкована закономірностям згаданого спірального падіння, а звідси — гносеологічна цільність, яку ми намагаємося знайти для світобудови в філософських та астрофізичних схемах, завжди буде спотворена, деформована впливом Чорної Діри. Воістину — князь пітьми, що сприяє деградації будь-якої істини! Просте порівняння: спокійна вода точно відображає зірки в небі, схвильована — деформує їх. Всяка спроба відтворити істинну цільність, континуальність того, що відбивається у вируючій воді, марна: ми завжди матимемо інформацію, далеку від реальності. Те саме й тут: наш космічний регіон, висловлюючись образною мовою, звихрено, скручено, в тугу спіраль, і на всю інформацію, що приходить до нас, накладено печать цієї деформації.
Із Землі долинув схвильований гомін, заперечливі репліки:
— Надто скороспілі висновки!
— Це космічний апокаліпсис!
— Гук забуває "бритву Оккама" — не нагромаджувати зайвих сутностей. Можливо, всі ці факти спокійно ляжуть у традиційний космогенез!
— Спокійно, товариші й панове! — розсудливо озвався генерал. — Бачте, як вас зачепило! Певно, питання справді надто серйозне. Ми не можемо прикласти до нього мірку буденності. Уявіть, що все уже підтверджено і Гук повністю правий: ми — Земля, планети, Сонце — падаємо в Чорну Діру! Хіба доречно буде тоді займатися схоластичними міркуваннями? Коли в домі пожежа — єдине прийнятне рішення: гасити полум’я і виносити цінні речі!..
— Саме це я й хотів сказати, — згодився Юрій. — В своїх тезах, котрі готую, я відзначаю саме оцей стержневий момент: необхідність відсікати зайву інформацію, будь-який експеримент, що не входить в актуальне завдання — збагнути своє космічне становище, визначити ступінь загрози і знайти шляхи її відвернення. Буду щасливий, якщо наші прогнози не підтвердяться. Проте політика страуса не для серйозної науки. Мені здається, що інтенсифікація науки й техніки в напрямку космізації теж є свідоцтво грізності моменту, бо, окрім свідомого знання конкретних учених, є ще й колективне підсвідоме (чи позасвідоме) знання ноосфери, котре, безумовно, стукає в наші серця, в наші розуми…
— Треба попередньо обговорити варіанти того, що сталося, — сказав генерал. — Необхідна реконструкція послідовності подій, що привели до катастрофи. Спостерігач від французької академії наук бажає висловитись. Прошу вас, мсьє Мішель Бурше…
Космонавти побачили на екрані худорляве обличчя відомого французького космолога, схожого на Ромена Роллана: прозорі очі дивилися на Юрія Гука привітно й серйозно. Він почав швидко говорити, палко жестикулюючи (синхронний переклад російською мовою накладався на його мову):
— Ваша гіпотеза, мсьє Гук, викладена в "Роздумах космобіолога", достатня для визначення нашої астроситуації. Футурологія та фантастика світу також переповнена подібними припущеннями. Отже, факти, що відкриваються тепер, не є для нас чимось екзотичним, небувалим. Зрештою, всі апокаліпсиси, всі попередження минулого, всі алгоритми релігій та містичних концепцій висували ідею "рятунку", "звільнення", "виходу" і так далі. В чому справа? Як могло таке статися в світі "нормальному", де нікому ніщо не загрожує? Як могли б виникнути ідеї "рятунку" там, де буття розвивається спокійно, у відповідності з велінням універсуму? Тому є сенс не відкидати навіть символічних тверджень міфічної психології древніх, бо в них могло зберегтися зерно прадавнього знання, спотвореного віками хаотичної історії. Спробуємо відтворити космогенетичну картину минулого…
Легенди народів світу твердять про прадавню титанічну епоху, про так званий Золотий Вік. В перекладі на сучасні наукові поняття це було цільне буття, континуальне буття, розкішне мегакосмічне древо, де все у всьому розвивалося гармонійно й нормально. Це була своєрідна парникова ситуація, в якій виникло і саме життя, і зародився розум, сягнувши титанічного рівня. Ми не можемо знати подробиць тієї цільності, бо вже сформовані у дискретному світі, у світі вібрацій, ритмів, ущербності, неповноти, розірваності, хвильовості, спіральності. Ми — і це гарно сьогодні ілюстрував мсьє Гук — знаходимося у космічній каруселі, тому — ясна річ! — неспроможні чітко визначити реальність континууму, що лишається поза "межами" гравітаційної спіралі падіння. Так — відбулася ще не відома нам катастрофа, і далі — відрив від материнського прабуття.
У мене виникає дивна думка, що Мегакосмос перевіряє нас на зрілість. Вся ця ситуація — екзамен, іспит. Або знайти рятунок — або пропасти. Ми — в течії вражаючого масштабного експерименту. Мізерні життєві, розумові парості буттю не потрібні, життєва динаміка відбирає всеперемагаюче зело, здатне прорости навіть у якійсь щілині на прямовисній стіні. Ілюструю свою думку: на дубі виростає жолудь, він розкошує в повному єднанні з батьківським стовбуром, листям, гіллям, коренем — це і є повноцінне буття, де відсутні катастрофи і сумніви. Потім — пора дозрівання й падіння жолудя, відрив від материнського лона. Відчуття покинутості, самотності, відчаю. Довкола вітри, дощі, може, безводдя, може, кам’янистий грунт, може, свині, котрі прагнуть з’їсти жолудь, або птахи, які загрожують його склювати, і так далі. Треба збагнути всі ці умови і відтворити з себе прасвіт батьківського дуба.
Ось ситуація Землі: ми — носії титанічної програми колишньої континуальної суперцивілізації. Вона — в нас, в наших генетичних глибинах. Ми відірвалися від "стовбура" цільного буття і "падаємо" у незбагненне поле, в якусь яму, де можемо прорости або загинути — залежно від того, що нас очікує. Падіння в інферно Чорної Діри — це ефект відриву, котрий має стати новим початком, новою космічною весною, якщо ми самі собі підготуємо добрий грунт для проростання.
Головне — усвідомити, як це сталося, що ми несемо в собі, як в цих умовах знайти шлях до самореалізації. Згоден з попередніми думками про те, що пращури знали про космічну загрозу спопелення планети. Саме про вогняну смерть говорили древні мудреці: можливо, то був відгомін ще титанічного знання, спотвореного релігійними культами і апологіями жерців.
— Дякую, мсьє Бурше, — озвався генерал. — Ваша натурфілософічна картина дуже цікава. Це –наближає нас до змалювання більш раціональної картини ситуації. Ставиться питання: чи є якісь конкретні докази на користь гіпотези про ущербність планетарного життя? І ще: які можуть бути варіанти "виходу" з "спіралі падіння"?
— Дозвольте мені, — раптово обізвався Іван Гук.