Отримуватимеш увільнення, заведеш собі у Ленінграді подружку, а після служби переведешся до будь-якого тамтешнього інституту: наших сержантів приймають поза конкурсом, — урочисто пообіцяв Ковальчук.
Тоді він не відав, що курсант Шелестович ще взимку нишком навідав полковий оркестр і успішно пройшов прослуховування. Щоправда, з тромбоном у нього не вийшло: через довгу перерву губи втратили пружність, а він, на біду, спробував "Колискову" Джорджа Гершвіна і осікся на високих нотах. Натомість диригент схвально оцінив соло на басу з маршу "Тріумф Переможців" і вислав до штабу округу рапорт стосовно переведення курсанта до оркестру. Справа затягнулась, і ось, нарешті, він переказав Павці, що наказ стосовно його зачислення до оркестру вже підписаний і ось-ось надійде до частини. Але першим про оборудку дізнався капітан Ковальчук. Він написав рапорт, і командування скасувало своє рішення.
— Я готував тебе залишити в роті, зробив відмінником бойової і політичної підготовки, єфрейтором, а ти мені отак віддячуєш? Рік держава витрачала кошти на виучку танкіста, а ти замислив її обдурити? Ні. По-твоєму не буде. Служитимеш не там, де тобі хочеться, а там, де Вітчизні потрібно, — заявив командир і надав увільнення до Ленінграда.
Напрасувавши звечора мундир; підшивши свіжий підкомірчик; начистивши чоботи; надраївши асидолом ґудзики, бляху і значки, Павка відразу після сніданку представ перед комендантом гарнізону. Капітан Кафєль поблажливо поставився до сумлінного єфрейтора, хоча і зауважив стосовно комсомольського значка: мусить бути приколотим точно на сім міліметрів вище кромки нагрудної кишені. Павло хотів було щось мукнути, але комендант його випередив: "Товаришу курсант! Я зараз лише у вашому кашкеті знайду тридцять недоліків. Хочете?" На останок він нагадав правила поведінки військовослужбовця серед цивільного населення і загострив увагу на можливі провокації з боку ворожої розвідки.
Діставшись міста електричкою, Павло перш за усе відвідав дівчину курсанта Козловського і передав їй його листа. Потім знайшов гуртожиток Наташі. Сестра готувалася до сесії і супроводжувати його Ленінградом відмовилася. Натомість порадила кров з носу побувати в Ермітажі і помилуватися експозицією французьких імпресіоністів. "Взагалі, Іраклій Андроніков вважає, що відвідувати Ермітаж рідше, ніж щомісяця, — душевно не гігієнічно",— додала вона на дорогу. Відстоявши довжелезну чергу, Павка відшукав рекомендовані зали і години з три присвятив невідомим йому досі шедеврам. Захотілося їсти. У провулку, поза Ісаковським собором, він надибав ларьок, де придбав чотири гарячі пиріжки з лівером і, плюнувши на честь і гідність військовослужбовця, додав зеленувату четвертинку "Московської". Горілка пішла з горла на лавочці у Літньому Саду, де він і передрімав сидячи. Неподалік гастролював американський цирк шапіто, і Павка від нічого робити його відвідав. Зрештою, він спізнився на електричку і дістався КПП з годинною затримкою. Винюхавши перегар, поблажливий комендант не відправив його на гауптвахту, натомість наказав особисто докласти командиру роти для прийняття ним рішення на власний розсуд.
Остаточно єфрейтор Шелестович утратив довіру капітана Ковальчука у серпні, вже перед остаточним розподілом випускників по гарнізонах і частинах. Тієї ночі він вартував два довгі дощаті сараї з десятьма двостулковими воротами в кожному, і один недобудований бокс, що стояв їм упоперек. Двадцять непошкоджених пластилінових печаток приймаєш, — за дві години мусиш здати їх зміннику у цілісності і схоронності. "Розташування частини з усіх боків обгороджене високим парканом з колючим дротом: хто ризикне залізти? Які тут до біса диверсанти? — розмірковував Павло, влаштовуючись посидіти у недобудованому боксі. Раптом Павці здалося, що з боку їдальні хтось крадеться: "Мабуть,начальнику караулу приспічило зненацька перевірити службу. Ну, постривай!" Він привів автомат у готовність і заволав:
— Стій! Хто іде?
— Привіт, — пролунав рідний голос. З темряви виринула постать у мішкуватому, пожмаканому мундирі з портфельчиком у руках: то був Вітько Затятий. Він усміхнувся своєю хитруватою усмішкою і стиснув друга у залізних обіймах. Яке, тут, в біса НАТО! Автомат — на гвіздок; три пляшки горілки, кружальце ковбаси, хлібина і гранчастий стакан — на колоду. Начхати на Устави, на командирів і генералів: вони знову разом, і світ обертається навкруг них. Дідок їхав з Кондопоги у відпустку і вирішив будь-що навідати друга. Відкоркували першу.
— Взагалі, я не жалію, що закінчив технікум. У будівельному батальйоні ніяких караулів, нарядів і муштри. Працюю виконробом на будівництві житла. Тільки гроші не платять... Днювальний на КПП показав дірку у паркані і роз'яснив, як тебе знайти.
— Ти, як завжди, — молодець. Я дуже радий тебе бачити, — уперше за дев'ять місяців Павка відчув себе самим собою: навпроти нього найвірніший друг, вони розуміються з півслова і п'ють, не хмеліючи.
— У нас так не служать, як ви тут. За горілкою до міста відряджаємо трейлер без причепу і без номерів, — жоден патруль не второпає, що то за машина і звідки. Пристроївся я до жінки і три місяці ночую у неї. Звати Нінкою, а працює у мене нормувальницею.
— І як вона?
— Дуже! Старша на три роки і має сина, школяра. Мабуть, одружуватимусь.
— А я сподівався, що ми ще попарубкуємо разом...
Їм було про що балакати: дитинство, спорт, музика, бійки. Спустошилися дві пляшки, і Павло стривожився скорою появою зміни. Третю розпили похапцем. Зіграли на губах "In The Mood". Гість неквапно зібрав в портфель посуд, залишки та обгортки і майже під носом у розвідного шаснув у кущі, до своєї дірки. Сержант Кузін сходу винюхав непорядок і доклав лейтенанту.
На третій день зранку командир роти викликав Павла до кабінету. Він спідлоба глянув у вічі колишньому улюбленику, повернувся до вікна і сухо промовив:
— Що ж, Шелестович, я переписав тебе у команду на Північ. Служитимеш не там, де хочеться, а там, де Вітчизні потрібно!
Командирське рішення заспокоїло Павку. "Навіщо мені той Ленінград, коли на мене чекає Одеса? Всі товариші їдуть на Північ, а я залишусь тут ганяти молодих? І що тут, в учбовому полку? Жодної романтики, суцільна буденність.Звісно, Лермонтову і Купріну було про що писати: кохання, дуелі. І на Півночі служать люди і нічого: мені до снігу не звикати. Може, саме там, у лінійній частині, і з'являться цікаві сюжети? А капітан Ковальчук нехай тут навчає курсантів мити туалети".
Розділ ІІ. Служитемеш, де треба
З підніжка коротенького, на шість вагонів, поїзда, що зупинився на непримітній, вщент промоклій станції, зіскочив молодший сержант із новенькими личками на погонах і золотавими танками в петлицях.
— А що, це і є славнозвісна станція Луостарі? Не чую урочистого маршу, — запитав він дивного військовослужбовця у шинелі без ременя, що, задравши комір, одиноко щулився під піддашком дерев'яної будки.
— Горілку всю вижрали? — запитав він, і Павка з Бобом переглянулися: свій.
— Я старший сержант Корсаков. Ну й тхне від вас.
— Ось, залишилась. Одна.
— Давай сюди: мене не перевірятимуть. А ви, щоб не потрапити на гауптвахту, до чергового по полку впритул не наближайтеся; я доложу особисто.
Доставивши команду випускників до Мурманська, лейтенант Голомозін завантажив їх у причіпний вагон і видав кожному по десять вісімдесят сержантських.
— Призначаю вас старшим. На перегоні до станції Луостарі ви відповідаєте за дотримання воїнської дисципліни. Звертаю увагу: вся прилегла до залізниці зона охороняється прикордонниками, і нікого нікуди не пустять. А у Печензі на порушників чатує гарнізонна комендатура з гауптвахтою. Сподіваюсь, ви мене не підведете і дістанетесь місця призначення без пригод. Щасливої служби! — напутив він молодшого сержанта Шелестовича.
— Гріх буде, якщо ми не відзначимо закінчення навчальної муштри, — висловився Боб Чигідін, щойно лейтенант щезнув у перонному натовпі. Разом із Павкою вони збігали до гастроному, де колись Павка, Манюня і Боцман переночували у паркетній стружці, і приперли звідти речовий мішок горілки. Розклавшись у вагоні, розкупорили виданий в полку сухий пайок (яловичу і свинячу тушонку) і випили з алюмінієвих кружок.
— Незручно розливати, — зауважив Боб, побачивши, як уходить горілка.
Добродушний Микола Задорожний позичив у сусідів щойно куплену гітару. В компанії не вистачало Марка. Його врятувала дружина командира роти, яка перебувала в захваті від музичних успіхів дочки. Капітан Ковальчук змінив гнів на милість і відпустив музиканта до Ансамблю пісні і танцю Ленінградського воєнного округу. Попередньо його прийняли в комсомол, і в характеристиці навіть вказали повне його очищення від буржуазної ідеології. На подяку новоспечений молодший сержант танкових військ пообіцяв якнайчастіше навідуватись до Сєртолова і підготувати дівчину до музикального училища. На задоволення команди Павка встиг навчитися у нього найпростішому акомпанементу, а пісні про Одесу маму, Костю моряка і Костю Шмаровоза запам'ятали всі. Боб щедро розливав; службовці насолоджувались свободою. Щойно Павка перейшов на романси Петра Лещенка, як спорожнилась остання пляшка.
Решта вагонів була заповнена цивільними пасажирами, які поверталися додому з щільно набитими торбами. Потерпаючи від перебоїв завозу спиртних напоїв, вони везли їх взапас, а дехто з них згоджувалися на вигідний обмін. Мордаскін простягнув Бобу материн годинник.
— Візьміть. Ви його так і так відбили, а тут — такий момент!
За годинник із танком попутник з найближчого вагону дав чотири пляшки. Гітара пішла по руках. Увесь вагон співав. Торгуючи годинниками, Павка сновигав вздовж потяга. У першому, купейному, вагоні він натрапив на одиноку красотку, яка відмовившись від годинника, просто подарувала п'ять карбованців. У тій милості Павка побачив знак і, доставивши здобич товаришам, негайно повернувся. Дівчину звали Тамара. Вона нещодавно закінчила медичний інститут, а зараз поверталася з першої відпустки до Печенги, де працювала хірургом у військовому шпиталі. Вона тримала в руках "Чорний обеліск" Ремарка, і Павло вхопився за літературну тематику.