Бо він добре знає, що для "перестарення" нового килима не треба багато праці. Це тим легша річ, що тепер беруть не рослинні фарби, які робити досить заморочливо, а фабричні — анілінові. Потім, колір тих барв витравляють, змиваючи готовий вже килим певними хімікаліями. Знає кожен також і те, що старий блиск чи полиск, який треба мати на вовні нових килимів, також не тяжко досягти, коли покласти килима на деякий час на вулиці перед будинком чи крамницею. Бо по ньому буде ходити багато людей, а тільки від довгого ходіння по килиму, він набирає свого особливою полиску, що надає й краси, й ціни старим, столітнім виробам. Однак варт лише розгорнути такого килима та подивитися збоку на його вовну при світлі,— то легко можна помітити, як зверху вовна вицвіла дужче й глибше, на прикорні ж зберегла більше барвистості. В старих килимах цього не може бути, бо від часу фарба линяє скрізь однаково.
Цікаво було нам слухати про різний характер килимів, зроблених тим чи іншим народом Сходу.
Перські, наприклад, килими можна пізнати по тому, що вони здебільшого бувають м’яких, живих фарб різного кольору, але на них майже без винятку зроблено малюнок, що уявляє собою всякі стилізації квітки гвоздики, лише по ріжках. Середина ж — одного тону, а в осередку часто буває "медальйон" з тими ж самими квітками. Тебризькі килими мають широку кромку з стилізованим малюнком різних квіток та геометричних фігур, а середину всю заткано на взірець "тармалами",— тобто малюнком тих стрюків, які ми звикли бачити на всіх турецьких тканинах. Цей стрючок є — стилізований кипарис. Текинські — бувають завше темно-червоної цеглястої барви, по якій розкидано виключно один малюнок біло-жовтуватого кольору. Зовуть цей малюнок "трояндою", але це не подібно до троянди, бо уявляє собою довгастий восьмикутник, в кожному ріжку якого є вугластий закрут. Афганські — темно-червоні з темно-синіми візерунками, що уявляють собою стилізацію квітки з ягідками. Ці квіточки замкнуто в рямці, подібні до текинських, тільки більшого розміру, як там.
Незвичайного, металевого полиску красні килими Белуджистанські, з темно-синіми стилізованими листками, що густо розкидані на тлі дуже темного червоного кольору. Дуже гарні вироби Юмудські. Ці килими і так звані "паласи" (тобто килими, ткані без ворси) — завжди мають тло старо-рожеве, по якому розкидано або геометричні малюнки, або стилізовані квітки, переважно віночками, сизо-синього, пастельного тону. Ці килими через свої барви видаються незвичайно м’якими. Це тим дивніше, що вироби Юмудів можуть дати неправдиву оцінку вдачі своїх майстрів. Їхні вироби настільки гармонійні, м’які та ніжні в тонах і характері візерунка, що можна гадати, ніби їх робили руки спокійних, лагідних і добрих людей. Тим часом Юмуди — дуже суворі, жорстокі, дуже дикі люди й моляться не богові а чорту, бо належать до релігії "Ієзідів", яка визнає, що нема чого молитися богові, бо він добрий!
Ще чудові й різноманітні вироби Казахські. Вони одмінні тим, що ніколи не бувають квадратової форми, а завше — довгасті, з довгою ворсою, дуже м’які, самих різних барв й зо всякими малюнками, які стилізують різні рослини та геометричні візерунки. Хивинські килими дуже дорогі в ціні, ніколи не бувають рівні, а завжди косуваті, що залежить від станків, на яких їх тчуть. Колір їхній переважно червоно-цеглястий, а на цім тлі — темно-синій малюнок. Єдині, на яких можна бачити чорні кольори, то — Вірменські, найчастіше з малюнком стилізованої троянди. Самі яскраві по кольорах — це Качгарські килими. Це — єдині, на яких можна бачити фіолетові й жовті барви.
— — —
Відбулося свято переїзду рівноденника.
Почалося воно досить весело й цікаво, але скінчилося сумно. Правду кажучи, й спочатку не було дуже піднесеного настрою, бо багато було голосів за те, що тепер не такий час, щоб бавитися та витанцьовувати, коли на землі річками ллється людська кров. Але, з огляду на те, що ми їдемо на кораблі такої держави, яка не бере участі в тій війні, а вдруге — в морі існує така вже традиція, що цей момент вважається святом моряків,— святкування не було відмінено. Матроси ж готувались до нього заздалегідь і, коли сурмачі просурмили момент переїзду, то пароплав трохи затримав свій хід. Було це увечері. Раптом загорілася сила електричних лампочок, наче пароплав обсипало зорями, заграли музики, наперед виступили молоді моряки й їх "охрестили", тобто, по-простому кажучи, пообливали з відер водою. При цьому говорилися всякі жартівливі промови й взагалі було чимало сміху.
Далі, коли почалися танці, на які дами з’явилися в шикованих вбраннях, трапилася перша неприємність. Моряки враз перепилися, почали сваритися за війну й між ними повстала бійка. Одного з молодих, тільки-що "охрещених" нібито за те, що він — німець, проткнули ножем в живіт. Потім виявилось, що це, власне, був не матрос, а один з помічників "кока", тобто кухаря. Капітан і офіцери мусили покинути танці й бігти "на бак", наводити лад. Кажуть, що становище пораненого дуже тяжке.
Згодом, коли вже всі трохи заспокоїлись після цієї сумно події й дехто знову вимагав продовжити танці, раптом стало відомо, що іскровий телеграф перехопив страшні новини: Німеччина оповістила війну Франції й Бельгії.
Тепер уже всі надії урвались: уже воюють п’ять держав Європи. Одне слово: жах, жах і жах!..
Звісно, після таких новин, враз перервалися танці й скінчився увесь бал. Всі знову схвилювались так, наче трапилось щось, зовсім несподіване. Кожному кортить якнайшвидше доїхати до берега, щоб там довідатись більше про страховинний стан Європи.
Пан Зуараб каже, що це починається світове божевілля, бо по теперішніх обставинах навіть коротка війна буде незвичайно жорстокою. Професор так само згоджується, що минула японсько-російська війна була тільки спробою, порівнюючи з тим, що має бути тепер. І, хоча більшість певна, що німців буде розбито, але ж всі також гадають, що найтяжче доведеться французам. Не дурно ж таки Шульц і говорив, що німці будуть "закопувати" французів не в Закопаному, а на їхній власній землі!
— — —
Покидаємо Яву. Стояли ми в Тандйонґ-Пріоку, пристані, що поміж довгими молами приводить до Батавії — столичного міста острова Яви.
Дуже приємна й цікава сюди дорога, коли ми переїхали з одної півкулі землі до другої. Часами ми бачили береги знайомої вже мені Суматри, тільки тепер — з другого боку. Її низькі береги зі сходу вкрито наче стінами,— темно-зеленими гущавинами джунглі. Море незвичайно спокійне. Ранні ночі напрочуд красні. Наче відбувається якась феєрія, коли враз, після того, як сонце пірне в океан, не знать відкіль, набігає присмерк, море зливається з небом в одну запону, а потім нагорі цієї запони наче хтось провірчує дірочки й відтіль блискає яскравий промінь зірки. Спочатку той промінь миготить мало помітно, немовби немає сили розгорітись, а потім починає горіти з певністю, як блискуча електрична лампочка. Одночасно щось широко блискає й на обрію, неначе заграва. І цей особливий присмерковий блиск тропічної ночі робить на душу якесь занадто своєрідне враження, якого я не вмію змалювати словами...
* * *
На Яві ми спинилися в Батавії. Тут ми попрощалися з професором Кучімото. Попрощалися тепло, але не дуже щиро. Я хотів був його проводжати, однак ні д-р Зуараб, ні Свенсен мене не підтримали: чогось він їм не припав до душі, хоча він такий вихований і делікатний...
В’їзд до Батавії дуже цікавий. Перед Батавською затокою лежать сімнадцять невеликих коралових острівців, які й прикривають бухту від океану. На деякі з цих острівців європейці їздять невеличкими малайськими човниками на купання. Поїхали і ми своєю компанією: Зуараб, Свенсен, та я. Але ж тільки ми з Свенсеном і ризикнули купатись,— і все обійшлося цілком щасливо. А якої насолоди ми зазнали, то й не сказати! Ми з Свенсеном увесь час жартували над доктором, що він злякався крокодилів, після тих оповідань, яких ми наслухалися перед екскурсією. Дійсно, на цих островах є сила крокодилів й вони особливо небезпечні вдосвіта та серед дня. Місцеві люди оповідають, нібито крокодили майже ніколи не займають чорних тубільців, а — навпаки — мають особливий смак до білих європейців. Через те на деяких острівцях, де нема такої доброї охорони, як на Petit Trouville, рішучо небезпечно купатися тим, хто має біле тіло.
Але ж, коли явські крокодили так люблять біле м’ясо, то — навпаки — явські тигри, що часами трапляються в джунглях, зовсім до нього не мають смаку, а тільки — до чорного. Кажуть, що, коли в екскурсії європейців не буває провідників чорношкірих,— то тигри на таку екскурсію не нападають. Що ж торкається риб — пажерів то ці з однаковим смаком пожирають і білих, і чорних, і жовтих.
Ми жартуємо й кажемо, що тут безпечно купатися тільки професорові Кучімото, позаяк крокодили напевне б його тільки трошки над’їли, але ж зоставили б живим, бо він і не білий, і не чорний. Нічого не страшно й Свенсенові, бо в нього, після постійної гімнастики, такі залізні м’язи, що його ніякі зуби не можуть прокусити...
Сама Батавія виглядає для мене вже чимсь знайомим, а найбільше в хинській частині: сморід, бруд, всякі нечистоти,— одне слово, як в Шанхаї. Не менш приємно пахне й в європейської частині від тих каналів, що перерізують в кількох напрямах місто. По тих каналах тече брудна, смердюча вода, а в ній плавають всякі покидьки та сміття. Однак, не зважаючи на те, не тільки чорномазі дитинчата, а навіть і дорослі залюбки в ній купаються.
Серед дня в Батавії завмирає життя, бо можна загинути від пекельної спеки. Ми також мусили поховатися в затінку розкішних пальм та велетенського папороттю, яке оточує розкішний "Hotel des Indes". Мені здалося, що я ще ні разу не бачив такої величезної фігової пальми, яка росте в садку цього готелю. І я, дійсно, не помилився: кельнер з великою погордою заявив, що її корона займає більш тисячі квадратових метрів!
Після чотирьох годин, коли вже стало трошки легше, виспавшись по обіді, ми пішли до місцевого етнографічного музею. Ну, тут є на що подивитись! Така сила всяких дорогоцінних речей, що мабуть більшість людей за все своє життя не бачили стільки золота, як ми побачили тута за одну годину.