Сон його був неспокійний, і прокинувся він за якісь дві години. Сонце вже високо стояло в чистому небі й важким огнем палило йому голову. Перший погляд упав на Ганну. Вона сиділа на канапі й держала в руках якогось листа, Дмитрій зробив гримасу незадоволення: це була записка від тьоті Клави. Ганна зиркнула на чоловіка і спитала його спокійним голосом:
— Відкіля цей лист, Дімі?
— Прочитай уважніш, і ти, мабуть, сама догадаєшся, — сказав він, повертаючись до стіни.
— Це від тих же дам?
— Мені здається, що тобі нема ніякого діла до моїх листів, — грубо кинув Карамазов. — Хто тебе просив лазити в мій паперовник?
Ганна здивовано подивилась на чоловіка.
— Я зовсім випадково натрапила на цю записку, — сказала вона. — Мені потрібні були гроші на цукор... і, значить, нічого хвилюватись. Хіба ти раніш не дозволяв мені розпоряджатись своїм майном без спеціальних на це інструкцій? Чи, може, ти тепер щось маєш ховати від мене? Так тоді треба сказати — і тільки.
Дмитрій зиркнув на дружину. Вона так щиро говорила, їй були такі сумні очі, що в нім раптом прокинулось почуття огиди до себе.
— Ти мене пробач, Ганнусю, — сказав він. — Я й справді різко висловився... Але виною цьому настрій: я сьогодні спав дуже погано.
Карамазов обняв Ганну і став ласкати її. Він нарешті підтвердив її припущення. Записка, звичайно, від "тих же дам". Але що ж тут такого? Тьотя Клава (він майже несвідомо заговорив саме про цю даму, не згадуючи Аглаї) така собі міщаночка, і він це прекрасно розуміє. Чи, може, вона думає, що він все-таки закохається в неї? Тоді це зовсім несерйозно.
Ганні хутко забилось серце, і вона зупинила свій тривожний погляд на чоловікові.
— І ти це правду говориш? — спитала вона.
— Що з тобою, Ганнусько? — сказав Карамазов. — Яку це правду ти маєш на увазі?
— А от таку, — зітхнула Ганна. — Мені, Дімі, і в голову не приходило в чомусь серйозному запідозрювати тебе, але зараз я дивуюсь твоїй красномовності.
— Ну, от уже й красномовність не подобається. Карамазов держав у зубах ніжно-смагляве вухо своєї дружини й розгублено дивився на стелю. Він зрозумів, що спросонку видав сам себе й що виправити вже не можна. І тому, коли Ганна вперто повторила своє запитання: "ти це правду говориш?", у нім спалахнула злісіь.
— Ні, — різко сказав він. — Я брешу!
Ганна добре знала чоловіка і чекала такої відповіді. Але вона знала й те, що після таких вибухів він остаточно обезволюється.
— Ах, Дімі! Боже мій, Дімі! Що ти робиш із собою? Справа ж зовсім не в цих дачницях. Невже ти гадаєш, що я вже не вмію поважати себе?
Дмитрій слухав дружину й нічого не чув. В цей момент він і не міг чути, бо мислі й почуття раптом покинули його і він лежав мертвим шматом м'яса. Так із ним завжди бувало після сварки з Ганною.
— Ах, Дімі! Ти зовсім даремно так про мене думаєш. От познайом мене з цими дачницями, і я тобі доведу це... Ти обіцяєш познайомити?.. Ну?
— Я зроблю все... що хочеш, — сказав Дмитрій. — Тільки, будь ласка, вийди відціля.
Ганна не примусила довго прохати себе, і за якусь хвилину її вже не було в кімнаті. Тоді Карамазов вийняв із чемодана купальний костюм і, покликавши товариша Вовчика, пішов із ним до річки.
— Ти подивись на ці обличчя, що обминають нас, — сказав лінгвіст, посилаючи до ніг свого сетера. — Зверни увагу, як вони дивляться: їй-богу, як вороги. От психологія! Коли приїхав на відпочинок, то обов'язково пан.
— Вони, очевидно, мають рацію так думати.
— Так, по-твоєму, треба знищити всі будинки відпочинку?
— По-моєму, треба залишити цю тему, бо все одно з порожніх фраз ми не виберемось. Коли ці дикуни не хочуть вбачати в тобі трудової людини й не хочуть розуміти, що ця людина має право за якийсь рік чи то два роки відпочити один місяць, то твоє обурення проти них є цілком законне явище. Але, з другого боку, цілком законно й вони обурюються проти тебе, бо, по-перше, ти не один, а таких, як ти, тисячі, по-друге, не всі ці тисячі уміють коректно поводитись із цими людьми й, по-третє, ми й справді в порівнянні з ними — пани.
— Словом, і тут тупик? — сказав товариш Вовчик.
— Що ти хочеш цим відзначити?
— Те хочу відзначити, що ти й справді трагічна фігура. Всюди ввижається тобі сама безвихідність.
— Очевидно, така вже вдача мені, — сказав Дмитрій і широко позіхнув.
Вони підходили до річки. На пристані суетились портовики і щось вигружали з підвод. Пароплава ще не було, не було й вітерця, так що ріка стояла як дзеркало. Ранок був винятковий: після дощів ночі стали холодніти, і холодок нічний затримувався на воді, аж поки сходило сонце.
— Ну, вже скоро почнемо полювати, — сказав товариш Вовчик і від задоволення крякнув.
Карамазов одв'язав свій каюк, і вони, відпливши сажнів три від берега, кинулись у воду.
І тоді ж хтось недалеко зареготав, Карамазов подивився і побачив у купальних костюмах Аглаю і тьотю Клаву. Вони стояли на річному пляжі й готувались лізти в воду.
—Драстуйте, мої голуб'ятка! — закричав товариш Вовчик.
— Здоров був, голубе! — відповіла йому криком тьотя Клава.
Дмитрій відчув, що йому стало важко дихати. Він наздогнав свій каюк і вліз у нього. Цілу ніч Аглая не давала йому спокою, цілу ніч він мріяв про зустріч із нею (наче він не бачився з нею сто років), і от на ранок він раптом зустрічає її в купальному костюмі. В ньому в перший раз прокинувся до неї справжній стривожений самець. Він безсоромно дивився на її таз, на її груди і ніяк не міг одірватись. Йому захотілось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первісна людина. Йому навіть прийшла мисль підпливти до флоберівських дам і жартуючи схопити в свої обійми Аглаю.
— Ану покажи, як ти плаваєш? — закричала Аглая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, ніби вона збиралась летіти до нього.
— Ah, mon Dieu! que difes-vous la . —крикнув товариш Вовчик.
— І ти тут, mоn ami? І ти? Que vous etes aimable de venir me surprendre ainsi .
— Але компенсація, мадмуазель. J'espere que vous me ferez I'amitie de diner avec moi
— C'est une grave question qui demande reflexion
— Будь ласка, подумайте. Бо я до обіду дістав прекрасного вина.
Товариш Вовчик уже сидів у каюку напроти Дмитрія і поволі гріб до пляжу.
— Ти знаєш, — сказав він, звертаючись до свого приятеля. — Я говорю про загадковість, що за неї сховались наші дами. її все-таки можна розшифрувати.
— Яким же це чином?
— Дуже просто, — тихенько засміявся лінгвіст. — Ми їх напоїмо добрим міцним вином — і вони нам усе розкажуть.
— Ти так думаєш?
— Я цього певний... Тим паче, що дами не від того, щоб колись із нами випити. Оце недавно тьотя Клава так прямо мені й сказала, що вона хоче "кутнуть".
Карамазову ця мисль теж подобалась. Не тому, що йому хотілось "розшифрувати", як говорив товариш Вовчик, московських дам — ця загадковість із кожним днем його все менше й менше цікавила, — а тому, що сьогодні він побачив прекрасне Аглаїне тіло, тому, що йому захотілось кусати її. Йому метнулось у голові, що п'янка може утворити непогану обстановку, і він уже напружено шукав місця для оргії.
— Я бачу, що ти поділяєш мою думку, — сказав товариш Вовчик.
— Я її цілком поділяю.
— Ну, так тоді допомагай мені, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам і сподіваюсь, що сьогодні вночі ми будемо з ними пиячити,
— Але де ж ми з ними зійдемось? — спитав Карамазов.
— Про це я вже подумав. Годині о восьмій ми сядемо в каюк, заберемо з собою що треба й поїдемо на Зелену Косу. Там можна буде навіть огнище розвести.
На Зелену Косу? Прекрасно. Як це він про неї не подумав. Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навіть можна буде й заночувати... саме в копицях сіна.
— Ти добре придумав, — сказав Карамазов. — Я з охотою підтримаю тебе.
Товариш Вовчик ще раз від задоволення крякнув і змовк: вони вже були біля флоберівських дам.
— Що ви там секретничаєте? — спитала тьотя Клава, коли каюк легко сів на пісок пляжу.
— Це я кажу Вовчикові, — знайшовся Дмитрій, — що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.
— Ти це серйозно говориш? — спитала Аглая, примружуючи очі.
— Цілком серйозно... і ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловіком тьоті Клави.
Аглая поспішила погодитись. Більше того: вона гадає, що треба це зробити сьогодні увечері.
— Тільки не сьогодні, — кинув товариш Вовчик і поінформував дам про свій план щодо випивки.
Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися із Ганною.
— Чому це "перш за все"? — незадоволено спитав Дмитрій. — На цю історію ще буде час.
— Але й на випивку буде час, — уперто сказала Аглая. Вона так рішуче стояла на своєму, що за кілька хвилин Вовчик уже виходив із себе. Тоді дами несподівано почали вдягатись і демонстративно покинули пляж.
— І на чорта тобі треба було говорити про це знайомство? — незадоволено сказав лінгвіст.
Але Карамазов і сам проклинав себе за необачність. У всякому разі, друзі вже знали Аглаю і зрозуміли, що ніякої вечірки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дівчину.
VI
Звести Аглаю з Ганною вдалось тільки на четвертий день після розмови на річному пляжі. Це трапилось увечері біля хвіртки, саме на тому місці, відкіля флоберівські дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустріч була холодна, і це особливо відчули Ганна.
— Чого це ви так цураєтесь громади? — спитала Аглая, беручи під руку дружину Карамазова.
— Відкіля це ви взяли? — в свою чергу підвела брови Ганна.
— От тобі й маєш! Скільки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулиці. Хіба це не замкнутість?
— Ганна страшенна індивідуалістка, — пожартував товариш Вовчик.
Тьотя Клава ні з того ні з сього засміялась, дрібненьким і негарним смішком.
— А я от думаю, що тут зовсім інша причина, — сказала Аглая. — Ти, Дімі, як думаєш?
Карамазов іздригнув. Він зовсім не чекав, що Аглая буде так фамільярно поводитись із ним у присутності Ганни.
— Я вас прослухав, — червоніючи сказав він. — Про що ви там?
— Цебто я? — Ну да, ви!
— Ти подумай, тьотю Клаво, — засміялась Аглая. — Він уже до мене звертається на "ви".
— Ха, ха! — знову розсипалась дрібним і неприємним смішком друга флоберівська дама.
Утворилось ніякове становище. Таке ніякове, що навіть товариш Вовчик відчув це.
— Ви Дмитрія не зрозуміли, — раптом спокійним голосом сказала Ганна.