Кінна група петлюрівців теж разом з ними... Єдине слабке місце — оця ось балка... (Показує.)
Коваль. Балка гарна, товаришу Єгор.
Єгор Іванович. Села навколо горять... Організувати серйозну підмогу годі й думати... Та й прийшла б вона в свинячий голос... А білі от-от ударять, може, і ранку не чекаючи...
Мамай. Нам є за що вмирати, Єгоре. Тільки скажи нам — як?
Єгор. Іванович. Нащо вмирати? Я, Лавро, не про те. Я пропоную план операції... Рушимо по цій балці, прорвемо кільце. Ось села по балці. Теж повстали, з деніками бій ведуть. Об'єднаємось з ними та напролом! Через степи. Назустріч Червоній Армії.
Коваль. У степу зручно маневрувати.
Мамай., А село — напризволяще? Підемо бродячою республікою?! Як махновці?!
Єгор Іванович. Хто махновці? Ти? Чи я? Чи, може, ось Коваль? Ми керуємо, друже мій. З нас партія спитає. Аякже. Треба час виграти. Доки Червона Армія наблизиться. Республіку ми не віддамо. В селі залишусь я, залишиться ще група міцних людей — затримаємо білих, не пустимо в село. Живі не встоїмо — мертві їм дорогу перегородимо!
Мамай. ОУ ви прийшли, і все як розвиднілось! Єгор Іванович. Давай наказа, товаришу голово. Будемо діяти.
Мамай. Добре. Згодний... Наказую тобі, Коваль, негайно виловити в селі ворогів. І знищити. Всіх. Середенка, Клеопатру в першу чергу.
Коваль. Єсть! (Виходить.)
Входять учительі Гапка. .
Вчитель. Покажіть, Гапко, покажіть... (Кашляє.) Мовчіть, не перебивайте! (Розгортає прапор — червоний, вишите одне слово — Ленін.) Хто вас учив так прапор вишивати? А де ж серп і молот?!
Гапка. Серп і молот теж буде, а Ленін ось, і вже такі нитки, що ні порвуться, ні злиняють...
Єгоріванович. І ви тут, Матвіє Степановичу? Дуже приємно вас бачити. Драстуйте!
Вчитель. У республіканцях, Єгоре Івановичу. Драстуйте! Декрета написав. (Кашляє.) Для народу й історії — знаєте, яких слів треба?!
Варка (заходить з револьвером у руці, стала.) Лав-рику... Ось... На... Я Середенка вбила... Більше не втече...
Грицько (вбігає, кричить). Лавро Устиновичу!!! Наступають!!
Раптом гримнув гарматний постріл. Тиша. Всі стоять непорушно. Мамай (по паузі). Кличте уряд республіки... (Робить кілька важких кроків.)
Завіса
ТРЕТЯ, ДІЯ
Та ж зала, урочиста тиша, на вікнах кресляться страшні знаки тробтюї ноч., засідає уряд республіки. М а м а і х а пінить свічки до ставників, світить їх. Співає півень.
Мама й. Так і скажу, комісари, часу в нас обмаль, можна було б без декрету. А я прочитав його, як заповіт людям, за що боремось та за що, може, і вмремо цієї ночі. Декрет у нас простий, бо й правда наша така сама. Сказав би я вам після декрету високих слів, та не навчений у каторзі, а Леніна всім видко, на прапорі наш Ленін! Та й глянемо правді в вічі, у кільце нас взято, душитимуть обома руками, а ми — чи готові життям заступити свою правду?
Ч е р е в а ш. Декрет написали, а вмирати все одно доводиться, то краще без декрету...
Ганна (з немовлям). За свою земельку боїшся?
Гречка. Загубилися ми в степах, громадою вийдем за село, богів здіймемо, не посміють стріляти на богів!..
М а м а ї х а. Богів наших кров змила, зосталися самі дошки! А ти сидиш на нашій смертній бесіді та хоч би шапку зняв, та хоч би помовчав...
Гречка. Чого ж мовчати, коли страшний суд прийшов, горе січе — наче град із неба?
Ч е р е в а ш. Хазяйство на попіл переводимо, а воно треба покорятися, хоругви з церков узяти — та на шлях!..
Ганна. У мене твого хазяйства немає, битися мені є за що, яв тебе наймичкою була, я на тебе ночами пряла!
М а м а й. Ти дитину нагодувала, Ганно? Он Роман сидить аж'зелений... На тобі, Романе, бубличка, це я в зайця одняв...
Ганна. Богами затуляються, хоругвами хазяйство накривають, не діждете, дуки!
М а м а ї х а. Хай ідуть із своїми богами геть, поховаються в землю та смирні сидять, виповнився час, прийшов до людей розум...
Гречка. Ми думали, що ви люди. А ви, як вовкулаки, людської крові шукаєте!
П ас і ч н и к. Я, куме, вашого кулемета переховував. А тепер бачу, що кров ваша, як дьоготь, чорна!
Устин. Гадюку скільки не грій — не нагрієш. Хай ідуть собі.
В с і (загомоніли). Хай ідуть!
М а м а й. Чуєте — йдіть, не вертайтеся, вам до нашої республіки — зась, тут наймит без хазяїна! •
Загрозлива тиша, в якій один по одному виходять Череваш, Гречка,
ще один.
До Леніна звістку дамо,— чекаємо Червоної Армії й живі не здамося, делегата нашого прийміть, це живий голос республіки. Підтримайте нас, товаришу Ленін.
Мамаїх а. Пошлемо, люди, Єгора Івановича.
Устин. Єгор Іванович серце наше взнав, без нього й республіка наша не встала б. Ось хто батько моєму Лаврові, йдіть, Єгоре Івановичу, та нехай кров наша в світі закричить, інші республіки підніме, Ленін слово про нас напише!..
Г а п к а. Ленін...
Єгор Іванович. Все в порядку, діти мої, я зворушений і так далі, тільки дайте мені кілька слів на бесіді! На мою думку — до Леніна пошлемо Устина Семеновича, чи чуєте,-які в нього гарні слова, він коваль з діда-прадіда, йому денікінці руку перебили, от кого до Леніна. А мені дайте право стояти з вами, моя більшовицька партія живе з народом і веде його вперед. От які справи, Устина Семеновича до Леніна...
Устин. Дак мені йти од вас, коли стали на таку путь, що й од смерті не зарікайсь? Чи ж піднесу оту журбу на плечах та на цілий вік?
Мамаїх а. Єгора Івановича нам не вчити, як він скаже, так і щира правда не скаже...
М а м а й. Посилаємо Устина Мамая до Леніна, нехай іде, комісари, дорогу знайде, туди дорога проста. Звістку дай — стоїть Британська республіка Рад Херсонської губернії! РІди, батьку, та поцілуємось... (Цілується з Устном )
Г а п к а. Про хату не забудь, скажи — хатою не клопочемось, аби денік побити!..
Вчитель. Скажете й мої слова... не перебивайте... (Закашлявся.) Я тридцять років учу, а мене за один день навчили.
Устин. Які слова сказати?
Вчитель. Народний учитель стоїть з народом! Ганна. Чоловіка — мого вбито,— дітей у комуністи виведу, не діждуть офіцери покори!.. Устин. Скажу.
Г а п к а. Та гляди, щоб баба тобі з порожніми відрами дороги не перейшла, щоб піп або заєць...
Устин. Спасибі, люди, за честь, через гори перелізу, через ріки перепливу, перед Леніним стану... Прощайте, степи, прощай, Гапко, прощайте й ви, добрі люди...
Єгор Іванович. Щасливо, Устине Семеновичу. Робочому класу скажіть, хай допомогу шле...
Устин. Бувайте здорові!
Г а п к а. Я тебе на шлях виряджу та пожурюся, край села стоя, ой, був та й нема. Пішли, діду, наші вгору... (Витирає очі, виходить з Устном,)
ЄгорІванович. Коваля не було?
Повстанець в заячій шапці. За Кривопатрою ганяється. Душ десять хлопців узяв, обшукує кожен двір... Підійти страшно — такий лютий...
Мамай. А нам треба не баритися, бо ніч не стоїть, перші півні одспівали. Там од денікінців та од петлюрівців душ десять приїхало,— хочуть умовляти, чи що...
Єгор Іванович. Один нехай би зайшов, а ми час виграємо, доки вони будуть у нас...
Грицько. Лихий момент мені з ними!
Мама й. Чув, що сказав Єгор Іванович? Та глядіть, щоб нікого й пальцем! Я вас знаю!
Грицько. Лавро Устиновичу, не турбуйтеся,— я їх нагайкою прижену! (Виходить.)
Єгор Іванович. Ось, товариші, послали ми Устииа Семеновича до Леніна. Поміч обов'язково буде!.. Кажи, Лавро Устиновичу, про наш план.
Мама й. Вирішили на прорив піти — армія, вся республіка, вийдемо в степи, ще ширше розпалимо повстання, назустріч Червоній Армії, вона пробивається до нас! А в селі тільки купка надійна зостанеться, яка затримає ворога — горлянку рватиме, окропом очі заллє, трупом на його дорозі ляже! Армія наша готова до прориву,— кого ж ми над нею поставимо, щоб був хоробрий і досвідчений, миром шанований?
Повстанець. Мамая!
Мама й. Поставимо такого, щоб як батько вів чи як брат старший, щоб повстання навкруги підняв, щоб долю йому довірити!
Повстанець у заячій шапці. Єгора Івановича.
Мамай. От і кажу, що поставимо Єгора Івановича! А ми з Ковалем село оборонимо, тил закриємо.
ЄгорІванович. На це умови не було! Ти краще округу знаєш — тобі й іти на прорив...
Повстанці. Мамая! Єгора Івановича!
Мамай. І Матвія Степановича в похід, треба буде не один декрет писати досвідченою рукою!
Вчитель. Кого в похід? Мене в похід? (Кашляє.) Я тридцять літ тут учив... Республіканці!.. І нікуди я не піду.
Повстанці. Нехай Мамай! Єгор Іванович!
Мамай. Не легко вмовити Єгора Івановича, та я йому ноги свої покажу — на таке діло й ніг треба. Робіть прорив, а я денік затримаю!
М а м а ї х а. Та й заговіємо всі гуртом! Село спалять, а мас вирубають... Або вряд — на бантину!
Варка. Та вже краще, бабо, як під деніками жити!
Ганна. А люди — що б сказали? Самі перед вели, комуністи називаються, повтікали, як зайці! Ні, ми зостанемось тут!
Єгор Іванович. Коли б спитали моє серце! Воно теж зостається тут... Все в порядку, діти мої... А ноги понесуть мене, куди треба... Нехай вам абищо, коли ви такі добрі!
Мама й. Давайте прощатися, бо потім ніколи буде! Прощай, товаришу Єгор. Спасибі тобі.
Варка. Єгоре Івановичу, я вас проклинала, Єгоре Івановичу... Думала — нещастя навіяли... Лавра мого одби-раєте... Хотіла на коліна перед вами стати — ідіть собі з богом, і нехай за вами туман до неба встане! Отака була... А тепер у руку вас поцілую, слід ваш сльозами обіллю! І страшно мені, що ви йдете. (Обіймає Єгора Івановича.)
Єгор Іванович (жартує). Бач, яке па старість! Од молодиць не одіб'єшся. (Цілується з Варкою.) Г а н н а. І я!
Єгор Іванович (цілується). Та й молодиці гарні!
Роман. Дядьку Єгоре Івановичу, комуністів знову не берете з собою?
Єгор Іванович. Дітей поховайте, щоб під кулі не потрапляли, хто ж нашу ідею нестиме, як їх не вбережемо. Візьму тебе, Романе, як рана твоя загоїться...
М а м"а й (простягає руку). Щасливо, Єгоре Івановичу... На каторзі ви мені світ одкрили, тепер я зрячий, обрій бачу і за обрій заглядаю... Ідуть за нами великі діла... Коли не побачимось — простіть, може, чим завинив...
Єгор Іванович. Я тебе вчив, на каторзі була теорія, а тут практика... (Обіймаються.)
Вчитель (кашляє). Давайте попрощаємось, як республіканці... (Обіймає Єгора Івановича.)
Єгор Іванович (цілує вчителя). Прошу вас берегти себе...
М а м а ї х а. Сідайте всі, посидьмо на дорогу, як годиться.
Всі урочисто сідають.
Грицько (заходить).