і дуже сумну картину. В усякім разі, для молодого письменника таке діло скидається на самогубство.

Типи в літературі

Перейдімо тепер до цікавого питання про типи. Учителі словесности найбільше похвалюють письменників за те, що вони дають типи, типові образи, що потім "вічно живуть у серцях людей". Щоправда, їм тута ж доводиться співати ла­заря, що, на жаль, дуже мало позитивних типів, в російській, скажемо, літературі, а все більше трапляються негативні. Жалкують, що, мовляв, у Гончарова Обломов — тип, а Штольц — не тип, а краще було б, мовляв, навпаки. Мабуть, у зв'язку з цим у розмові нашій слово "тип" набуло такого неприємного значіння, щось на манір "суб'єкт", а то й про­сто "сволоч" ^[17][17]^.

Отаким робом у людей, що перебувають під впливом учи­телів словесности (а ми всі до деякої міри цьому впливові підлягаємо), починає складатися уявлення, що головне зав­дання письменника — це створювати "типи" і що більше він отих типів наробить, то більший він письменник.

Легко побачити, з якої філософії чи платформи виходить така теза. Це непосередній висновок з тієї теорії, що "мистец­тво є один із способів пізнання". Вище ми рішуче одкинули цю теорію, хоч її підпирає авторитет одного з найкращих на­ших філософів Г. В. Плеханова. Правда, ледве чи сам Плеханов обстоював би тепер цю думку як теорію. Ми пропонуємо в додаток до вищенаведених аргументів зважити ще ось що.

Ніхто не буде всерйоз трактувати мистецтво як методу пізнання математичного, фізичного, біологічного тощо. Оче­видно, за ним можна було б визнати тільки одну сферу пізнан­ня — психологічну (виключивши мистецтво як сліди колиш­нього, тепер невідомого життя, де ми користуємось ним уоіепз-поіепз за браком кращих джерел). Нехай же тепер ко­жен по чистій совісті скаже, яке знання людської психіки дала йому література в той час, коли він сам ще не знав життя. Яку характеристику мистецтво дає дівчатам, капітанам, полі-цайським слідцям, офіцерам, королям, принцесам! Та якби брати це все за джерело пізнання, то треба було б нам негай­но спалити дев'ять десятих усієї попередньої літератури (так і хоче зробити Соцвих, повіривши в наївності своїй у вище-наведену тезу). Якщо ж ми будемо ширити правильний по­гляд на мистецтво як на розвагу, ми, навпаки, зможемо вико­ристати всю попередню літературу. Тоді замовкнуть, на­решті, ідіоти, що на виставках малярства заявляють: це ж не дівчина, це куб. Тоді замовкнуть, нарешті, товмачі музичних симфоній як "шелесту вітру й морських хвиль".

Під цим поглядом справа з "типами" втрачає свою гос­троту. Коли науково-педагогічне значіння літератури майже рівне — нулеві, то ніхто не має права вимагати від письмен­ника "вічних типів". І справді, були великі письменники, що типами не займалися.

Типи — це просто дуже докладні і дуже старанні характе­ристики людей. "Типом" такий портрет стає тільки через те, що носить на собі "костюм" епохи. Типовість портретів за­лежить від докладиости змалювання, тобто в першу чергу від простору, від довжини твору.

Отже, коли хочете бути творцем типів, то нічого страш­ного чи недосяжного в цьому немає.

Тільки ж новели для цього навряд чи годяться — замало вони дають на це часу й простору. Тоді вже пишіть роман, беріть під мушку якусь відому вам особу, опишіть її образно й докладно, змалюйте її з смішного боку, напирайте на її хиби фізичні, на її звички — і що ж, у вас буде тип! Якщо вам уза­галі пощастить запобігти ласки в істориків літератури, то це буде ще й "вічний тип". Брати негативні типи краще ось чому. Тип — це є фотографія, документ. Позитивних же документів на світі дуже мало (мало "справжніх" людей). Таким чином, мистець завжди вигадує "світлі лічності" з своєї голови, а не списує з натури. Через те вони не вдаються, вони бувають аб­страктні. Як реакційна, народницька в силу своєї професії людина, мистець не бачить позитивних типів у житті (бо вони випередили його, і він їх не розуміє) і трактує їх як негативні. Ось чому Волохов і Базаров — негативні типи. Ось чому Штольц і Муразов та ще — Костанжогло позитивні типи.

Число душ у новелі

В короткім оповіданні ви не можете забувати про розви­ток фабули через надмірне бажання малювати типи. Ви му­сите робити портрети короткими, приблизними, найкраще — зовнішніми штрихами. Навпаки, героя (чи героїню) варто зовсім не описувати зовні, а, навпаки, зайнятися його психо­логією. Читачі вже знають, що душа є тільки в героя (чи в героїні), а в злочинців є тільки фізичні хиби та й годі. На но­велу вам треба одну-дві "душі" — для решти ви даєте тільки парики та костюми.

До речі, коли вам треба описати красу героя чи героїні, ніколи не беріться за прямі описи. Читач зразу ж догадаєть­ся, що ви описуєте себе, чи свою кохану, чи якими ви й вона хотіли б бути. Робіть так, як старий Гомер — описуйте вражіння, що героєва постать і краса справляють на інших лю­дей. Звичайна річ, це куди дужчий спосіб.

План новели

Обміркувавши роз'вязку, натяки на цю розв'язку в ході новели, найшовши число дієвих осіб і уклавши час дії в най­стисліші рямці, придумавши собі, як заповнювати провали­ни поміж подіями, обміркувавши типові риси людей, зробив­ши все, що ми порадили, складіть план. Писати без плану дуже важко, а хто вам подякує за цю непотрібну еквілібристику? Ви можете змінювати цей план аж на 100% під час роботи над виконанням, але план повинен бути як вихідна точка, інколи як те, що саме треба переробити. "МасЬ сіег еіпеп Ріап, аЬег Наїї сіісЬ пісЫ сіагап" (зроби собі план, але потім його не держися), — мовляв німецької мови вчитель Гервазіус Йо­гансен.

Як на мистецьку (не наукову) роботу, це дуже добра метода.

Аналіза чужих творів

Десь коло цього місця ми гадаємо розпрощатися з чита­чем, що далі може переходити до аналітичного матеріялу — другої частини книжки. Але попереду хай читач спробує сам проаналізувати добрі твори видатних письменників.

Письменник, це треба сказати наперед, щоб далі не шко­дувати, це пропаща для літератури людина... як читач, зви­чайно. Він не може так тішитися з творів літератури, читаю­чи їх, як усі інші люди, бо він їх аналізує. Він повинен в нове­лах бачити не Іванів та Оксан, а авторове перо і авторову усмішку. Коли ви не бачите, читаючи, всієї механіки твору, не бачите причин, чому написано так, а не рн як, то ви ще не письменник. Навпаки, коли ви, читаючи, ясно бачите всю машинерію і всі заходи автора, то це значить, що ви до нього доросли — ви йому рівні потенціяльно.

Борітеся — поборете

В оцій самій обставині є надзвичайний динамометр вашої авторської вправности. Коли якийсь автор вас полонить, за­чаровує і перемагає, так що ви його губите з очей і бачите тільки його героїв, незважаючи на всі зусилля ваші не підда­тися, то, значить, ви натрапили дужчого від вас письменника.

Розпочинайте боротьбу; ломіть замки, висаджуйте шиб­ки і забирайтеся в авторову лабораторію. Розкривайте скрині з його добром і здирайте одіж з манекенів. Докопуйтесь до методів його роботи, методів маскування, методів задурен-ня, способів створити ілюзію.

Але цього мало. Ви мусите залізти в авторову душу. Оте вражіння інтимносте, щирости "крика з глибу душі" його ви теж мусите проаналізувати. Ви дуже здивуєтесь, коли поба­чите, що інтимність, крики з глибу душі, найтонші струни серця — досягаються з допомогою таких самих трюків, як і інші ефекти, навіть куди грубіших та простіших. Ви побачи­те, що автор користується цими засобами, як і всякими інши­ми. Щирість — це теж трюк, та ще й не дуже чистої роботи.

Як бачите, не солодка штука бути письменником. Що з того, що вас будуть уважати всі навколо за пророка — ви самі мусите втратити всяку повагу до пророків. Ви втратите також усяку насолоду від літератури. Зате ви познайомитесь, як сказав Джек Лондон, з найлегшим способом добувати гроші; хай тільки він не доведе вас, як довів його, до само­вбивства.

II ЧАСТИНА (аналізи)

АВАНТУРНЕ ЖУРНАЛЬНЕ ОПОВІДАННЯ

"Червоний Вартовий" на рифі

("The Red Warder on the Reef". Оповідання Дж. Ар. Баррі)

Розділ І

Портова Управа Ендеверу ^[18][18], столиці й головної гавани Куксленда, довго не зважала на заяви шкіперів, тамтешніх та чужих, що коло рифу "Кіт з Кошенятами" треба влашту­вати чи буй із дзвоном, а чи стаціонарний корабель. Порто­ва Управа висувала ту думку, що маяк на Мангровій Стрілці, крім своїх прямих обов'язків, давав також зелений промінь поміж S 3/4 W та S.S.E. на чотири кабельтови у східньому напрямку від рифу. Портова Управа вважала це за цілком достатню пересторогу для кораблів, що минали повз небез­печного "Кота" з його сім'єю.

Двоє бригів і один береговий шонер уже нарізались на скелю. Шкіпери й матроси погубили свої посвідки, а дехто — й своє життя; ті ж, що врятувалися, присяглись, що "зеле­ного променя" не було видно. Та що Управа знала, що промінь мусив бути видний, ці заяви не помогли нічого.

Одної ночі, проте, сам начальник Управи, вертаючись із півдня, в туманну годину на борту "Пальметто", раптом прокинувся від настирних штовханів та стусанів, шо замалим не викинули його з ліжка.

Вийшовши на чардак у халаті, він налетів на шкіпера — старого Джека Гейнса.

— В чому діло? Куди к бісу ви затаскали цю посудину?

— Акурат саме на "Кота з Кошенятами", — спокійно од-казав старий Джек. — Так от, де ж ваш отой знаменитий зелений промінь, га?

Справді, таки нічого не було видно, окрім струмочка білої пари, що веселими стрибками виривалася з передньої части­ни корабля, та маяка на Мангровій Стрілці, саме на тім місці, з якого він мусив був указати "Пальметто" на риф.

— Але ж я сам на свої очі бачив зелений промінь, і то не один раз! — хвилювався начальник, перевісившись за борт і виглядаючи в бік вітру. Тим часом машини стукотіли й то­рохтіли на найвищій скорості, даремно силкуючись вихопи­тись з пазурів "Кота".

— Бачив і я, — одказав спокійно Гейнс, — саме ясної го­дини. Тільки не в такому південному тумані, як оце зараз. Саме отакої ночі мій брат Джим нарізавсь на риф на "Іудей­ській Зорі".