Вона лише відкинулась на м'якому сідалі "Бюїка" трохи назад.
Франц Каркаш побачив перед собою рішучу постать людини, що негайно, що випустила його комір із своїх рук.
— Не поспішайте! Ріка залишиться на цьому ж місці. Ще встигнете!
І Франц відчув у своїй руці шовковий папір, який міг бути лише тим, про що він міг подумати з першого разу.
Закричала сирена, гавкнув бульдог, і "Бюїк" негайно ж зник за найближчим поворотом.
Фоанц Каркаш очманіло подивився йому велід. Бесь випадок його сильно знервував. Він сам собі нагадував людину, яку несподівано скупали в холодній воді.
За якоюсь нереальною інерцією, шо її утворив автомобіль, Франц Каркаш мимоволі почвалав у той самий бік, де він зник. Він, похитуючись, добрів до кінця парапета, очманіло розглядаючи два папірці, що були в його руці. Це були гроші. Вони були новенькі й хрущали під пальцями.
Коло кінця гарапета до Франца підійшов мостовий сторож і несподівано вихопив у нього з рук гроші.
Франц здивовано поглянув на нього. Сторож уважно оглянув папірці — вони були однакової вартості. Один папірець він встромив собі в кишеню, а другий віддав Францеві.
— Приходь сюди завтра! Так можна заробляти щовечора. Тільки пам'ятай, що половину мені...
Франц спробував був обуритись, але він був такий знесилений, що в нього нічого не вийшло. Він одштовхнув сторожа і пішов далі.
Коли він завернув за ріг провулка, до нього неспо— дівано підбігла якась жінка. Він хотів дати їй дорогу, але раптом відчув її теплі обійми. Це була Жакеліна. Вона швидко почала йому щось говорити і він відчув, як заспокійливо її голос і вся вона впливає на нього.
— Ходім, Франце! Ходім додому! Леон Мустак каже, що то був прикрий випадок! Ти зробив велику послугу радянському інженерові, і всі комуністи дуже цінують твій вчинок.
Ці слова проливали на Франца цілющі ліки. Він відчував, як у ньому зростає бадьорість. Він раптом голосно на всю вулицю зареготав, чим навіть налякав Жакеліну.
— Вони навіть не вважають тебе за штрейкбрехера. Цілком зрозуміло, що людина іноді ніяк не може діяти інакше, ніж вона діє. Це казав Андріяш Вале!
Франц перестав сміятись і ніжно обійняв Жакеліну. Бін передав їй папірець, який заробив незвичайним способом. А це сказало Жакеліні, що Франц весь час, навіть підсвідомо, думав про неї.
— Потім, Жакеліно! Потім я прийду! Тільки не зараз! Я мушу щось зробити, щось додумати, Жакеліно! Іди, іди! На тебе чекає дитина.
Жакеліна здригнулась, наче прокидаючись від сну. Вона випустила руку Фоанца і, не оглядаючись, швидко пішла вулицею.
Франи дивився на неї.
XV
Швидше! Швидше! До кінця.
Ось виринув із завулка чоловічок весь жовтий з ім'ям оксамитовим — Самюєль Глюш і раптом впізнав знайому спину. Кишені в пальті розкривали свою порожнечу, як голодні роти удавів. І все ж таки це був не Леон Мустак, а той самий Франц Каркаш.
Самюель Плюш з'явився так, як він мусів з'явитись. Він ніби століття гнався за цією знайомою спиною, але з того моменту, як він почав гонитву і наздогнав переслідуваного, неначе промайнула лише одна мить.
Самюель Плюш, як леопард, стрибнув на Каркаша.
Одна мить, і він скрутив йому руки. Блискучий білий метал наручників блиснув у світлі ліхтаря.
— Ви арештовані!
Франц Каркаш байдуже подивився на Самюєля Плюша. Випростався весь, як легендарний велетень. І раптом Самюєлю здалось, що наручники із звичайних білих, ниток. Лише один помах Францевих рук, і вони лускають і розпадаються. Плюш знітився під Францевим поглядом.
— Ходім!
І Франц твердо пішов поруч жовтого чоловічка.
Тепер у нього була мета.
XVI
Дні минали й миготіли, наче освітлені вікна нічного поїзда. Ніч була в камері Франца Каркаша. Його вкинули в цей кам'яний мішок і, здавалось, забули про нього. Іноді вартові приносили якусь юшку, щоб в'язень не помер з голоду.
Проте, це була школа для нього. В'язниця жила своїм схованим і таємничим життям.
Приводили й виводили нових людей.
Уночі Франца будив страшний несамовитий крик катованої людини.
Іноді він прокидався, його кидало в жар від пострілів вихлопної труби заведеного мотора. Він знав, що це розстрілюють людей і міг уже відрізнити справжній постріл, що зливався з пострілами вихлопної труби. Тепер все його турбувало. Цілими добами він прислухався до звуків у тюрмі, й цим ніби брав найактивнішу участь в й житті.
Франц навіть не здогадувався, що його заарештували замість Леона Мустака. Це була груба робота Самюєля Плюша.
За кілька діб до камери Франца разом із шматком хліба пролізла маленька записочка. Вона сильно підбадьорила його, бо він уже став думати, що про нього забули навіки.
"Тримайся, Франце! Ми про тебе не забудемо".
Більше в ній нічого не було. І хоч Франц не знав, хто писав ії, але він чомусь мимоволі подумав про Леона й комуністів. Ці кілька слів сказали Францеві, що в нього є друзі і що йому варто й треба боротись.
Ще за кілька днів до Франца завітав несподіваний гість. Це був Самюєль Плюш.
Франц чомусь злякався, коли побачив огидне обличчя цього миршавого чоловічка. Він уже раніш відчув фізичну силу Плюша, яка виявлялась несподівано, як стиск клешні. Крім того Франи чомусь одразу пригадав кошмарні сцени катувань, що ввижались йому ночами, коли він чув несамовитий крик в'язнів. Проте ще була лише хвилинна слабість і він одразу переміг її.
Самюєель Плюш завітав, як старий гість. Він ніби зайшов по довідку, запитання його були раптові:
— Чи не знаєте ви Леона Мустака? — запитав Плюш одразу, як тільки зайшов до камери.
Франц мовчки одвернувся. Самюель Плюш терпляче чекав.
— Знаю! — повернувся Франц і сміливо глянув у це огидне обличчя. Самюель Плюш здригнувся від несподіванки.
— Ви про нього нічого не можете розказати?
— Нічого, щоб вас цікавило!
— А це ви знаєте? — І Плюш витяг з кишені і подав Францеві знайому йому листівку.
Франц уважно й перечитав і посміхнувся своїм думкам, проте він негайно ж висловив їх вголос.
— Тепер я цілком згодний з тим, що тут надруковано!
— Тепер? — запитав Плюш,
— Так, тепер! Вам мусить бути відомо, що я був штрейкбрехер!
Плюш тихенько хіхікнув.
— Штрейкбрехер із вас був чудовий, та з цього нічого не вийшло! Значить, не погоджуючись зі змістом, ви поширювали ці листівки, очевидно, за плату? Як кінорекламу? — знову хіхікнув Плюш.
— Я не поширював їх!
— Гаразд! Ми з вами ще поговоримо — кинув Плюш і вийшов із камери, ляснувши дверима.
Знову потекли дні. Знову стріляла вихлопна труба мотоциклетки.
XVII
Жакеліна була виснажена вкрай безробіттям і голодуванням. Все таки, коли Каркаш був на волі, він дещо іноді діставав і хоч трохи підтримував їх усіх. Дитина зовсім розхворілась і, здавалося, уже конала на руках Жакеліни.
Лікарні безплатно не приймали хворих, а в Жакеліни вже нічого було й продати, щоб заплатити за лікування. Лишався ще один шанс — останній і ненадійний.
Жакеліна довідалась, що одна благодійна лікарня, яка існувала коштом діамантових дам, ще досі приймає хворих. Але ця лікарня приймає лище одну особу на добу, і то лише в певні дні.
Жакеліна вирішила спробувати щастя. Вона загорнула добре дитину і ще з вечора пішла до воріт лікарні.
Сірий ранок застав її біля воріт на лаві,. Її постать була трагічна. Постать молодої матері над задубілою дитиною. Бона тримала в руках маленьке тільце І вже сама не знала, чи живе воно ще.
Поволі місто оживало. Проїхали торговці з зеленню на базар. Промчав автомобіль з п'яною компанією нічних гуляк, що вертались додому. Потім пройшов трамвай і загули далекі гудки заводів. Тротуарами пішли робітники й робітниці, поспішаючи на роботу.
Кілька бездомних хворих жінок незабаром прилучились до Жакеліни. На що вони сподівались, Жакеліна не знала. Адже вона була перша в черзі, а там приймали лише одну особу.
Коли сонце підбилось уже досить високо, за брамою почали ворушитись люди. Жакеліна встала і підійшла до самої брами, притискаючи дитину до грудей.
Якийсь кволий жебрак підійшов до неї і став нахабно відштовхувати її, щоб бути першим.
Та в Жакеліни звідкись узялося багато енергії. Адже вона захищала дитину. В ній прокинулась лють і милосердя зовсім не було в її погляді. Коло брами зав'язалась мовчазна боротьба, яку жадібно спотерігали жахливі обличчя людей, понівечині й спотворені голодом та хворобами.
Жакеліна однією рукою і всім тілом боролася з жебраком. Це була трагічна й жахлива боротьба. Вона розхристалась і була страшна в своїй роздратованій красі. Нахаба чіплявся за її сукню, за руки й силкувався відтягти від воріт.
Коли з того боку брами підійшов воротар і почав відчиняти хвіртку, боротьба її з жебраком стала ще напруженіша.
Та ось хвіртка відчинилась і третій бродяга, що був міцніший за Жакеліну й жебрака, швидко підійшов до них, відштовхнув їх обох і пройшов у середину. Хвіртка негайно ж зачинилась.
Жакеліна, жебрак і вся черга бездомних очманіло дивилась на зачинену браму, нібй перед ними була брама до кращого життя, яка навіки закрилася перед ними.
Жакеліна згадала про дитину й швиденько поклала її на лаву, Вона розгорнула її і відсахнулась. Дитина була мертва.
Жакеліна схопила на руки мертве тільце й, несамовито закричавши, загойдала його в своїх обіймах.
Жебраки не витримали цього одчаю і негайно закульгали геть врозтіч, ніби за ними гналися всі фурії полційних управ.
XVIII
У "Веселому джерелі" знову все було на своєму місці. Стояв буфет з наїдками, бочонки з пивом і столики посередині з вазончиками квітів.
За одним їз столиків сиділа компанія робітників. Тут були Андріяш Вале, Леон Мустак, Петро і трохи змарнілий Франц Каркаш.
Робітники вітали Франца, що звільнився з в'язниці.
Каркаш ось уже котрий раз тримав в руках відому нам 1 йому листівку.
"Товариші! Робітники заводу "Хеймніцер і Лайна" оголосили страйк. Ми добиваємось, щоб Компанія негайно прийняла знов на роботу 46 чоловіка, звільнених незаконно з заводу, родинам яких загрожує голодна смерть. Ми вимагаємо знищення штрафного режиму, що панує на заводі. Ми вимагаємо акуратної виплати заробітку, без жодних зменшень.
Ми закликаємо всіх наших братів-робітників інших заводів підтримати нас у цій боротьбі проти Компанії".
— Так, ми, Каркаше, перемогли! Ми виграли страйк.
Ми виступили організовано, і нас підтримали наші жінки робітниці...
Франц Каркаш зніяковів, його й досі турбував один неприємний спогад.
— Нічого! Не червоній.