Nam visus sum κατ’ ’όναρ a te versiculos mihi missos accepisse, dimetros an anacreonteos haud memini; quale mittes, nectar erit.
Vale, carissime!
Σός ‛ο Σαββίν.
Mane hora prima diei.
Здрастуй, найдорожчий друже,
мій Михайле!
Вчорашній мій грубий жарт про свиней і ослів, боюся, здався тобі образливим (в цьому віці ми всі марнолюбні); він був занадто міцно приправлений оцтом, а в тебе, серйозно заглибленого тепер в ці чудові дрібнички, нема ні часу, ні бажання слухати жартів. Мої побоювання виникають з любові. Причиною мого грубого жарту вважай ту огиду, яку я звичайно у великій мірі відчуваю до цих людей, до цих, так би мовити, кіпрійських биків, — прочитай собі це прислів’я. Подібно до того, як батьки, коли бачать, як дитина, повзаючи по землі і бавлячись, необережно потрапила в нечистоти і в них борсається і порпається, то вони звичайно зі Сміхом застерігають її від цього і щоб легше вказати їй на нечистоти і вивести з них, говорять їй, на кого вона тепер схожа з руками, ногами і ротом, обмазаним цими жовтими нечистотами, а дитина, чуючи насмішки і вважаючи негідним вчинком, що ті, для кого вона повинна бути найдорожчою, роблять з неї посміховище, плаче доти, доки мати, 244 не витримавши плачу, швидко підійде і винесе її з бруду і, обтерши тіло, не осушить її сльози. Так і душа друга, бачачи, що душа твоя перебуває серед смердючої купи гною, яка личить свиням, і знаючи, що ти нашим спільним отцем небесним створений для чистого і небесного, сміється і жартує не з тебе, а з місця, де ти перебуваєш, тебе ж самого любить більше, ніж рідного брата.
Ти мені пришли три слова, якщо для чотирьох немає часу. Бо я уві сні бачив, що отримав від тебе прислані мені вірші, двостопні чи анакреонтичні — не пам’ятаю: все, що пришлеш, буде для мене нектаром.
Бувай здоров, мій дорогий!
Твій Савич.
Будь вдома о першій годині дня.
14
[Харків, місцевий; жовтень, 1762 р.] / 711 /
Φίλτατε φιλτάτων βροτέ,
Κη̃δος τε τερπαλη̃ τε μου̃,
’Έφηβε τω̃ν μουσω̃ν φίλε!
Salve sodales omnium
Carissimorum carior,
Michaël amice ex Attica!
Nae tu profusus es tui, qui pro tribus verbis decuplo me donasti, petebam, tria, habeo 30. Tu imitaris Iovum, et ‘Ο Ζεύς ’άλλοκα μέν πέλει αίθπιος ’άλλοκα δ’ύει. — Iovis alias quidem est serenus alias autem pluit. Imo saepe uno die tantum effudit imbrium, quantum ad rigandam terram per totum sufficeret mensem, reddens nunc nimium aridam, nunc immodice ebriam ac spongiae aquis immersae simillimam τω̃ν βροτω̃ν terram. Imo vero novi sartorem, qui duos tresve menses religionem habet contingere τήν σειβούχαν; exacto autem luctus tempore, uno die tantum haurit του̃ νέκταρος артемовскаго, quantum praegrandes muli tres aut arcadii asini, sitientes aquae. Dicis me objurgando valere: recte, Nam si... sed relinquo te corvum, κατά τήν παροιμίαν, hiantem properans graeculorum ludum.
’Έρρωσο, φίλτατε!
Σός Γρεγ[ώριος] ‛ο Σαββίν.
Ante crepusculum nos domi expectans cochleam age, nec usquam propere. Et jam aetatem videor 1 diversorium tuum non vidisse 2.
Найдорожчий з найдорожчих,
Турбото і втіхо моя,
Юначе, відданий музам! 245
Здрастуй, товаришу,
Дорожчий мені з усіх найдорожчих,
Михайле, друже з Аттіки!
Ти дійсно марнотратний: замість трьох слів, дав мені вдесятеро більше; я просив три, а одержав тридцять. Ти наслідуєш Юпітера. "То дощу не посилає Зевс, то ллє як із відра". Бо часто за один день він проливає стільки дощу, скільки б вистачило для зрошення землі протягом цілого місяця, роблячи землю смертних то занадто сухою, то занадто вологою, дуже схожою на губку, що увібрала в себе воду. Я знаю шевця, який протягом двох чи трьох місяців свято додержував правила не пити сивухи, але після закінчення посту за один день стільки набирався нектару [артемовскаго], скільки могли б випити три превеликих мули чи три аркадські осли, змучені спрагою. Ти говориш, що моя сила в критиці. Вірно! Бо якщо... Але я, згідно з прислів’ям, залишаю тебе, як ворону, з розкритим ротом і іду до грецької школи.
Бувай здоров, мій найдорожчий!
Твій Григ[орій] Савич.
Надвечір чекай нас дома і сиди, як слимачок, нікуди не вилазячи... Бо, здається мені, я не врахував особливостей твого віку,
15
[Харків, місцевий; кін. жовтня — поч. листопада, 1762 р.] / 1001 /
’Εράσμιε φίλε Μιχαήλ!
Temperareе mihi non potui, quin saltem parvolam portiuneulam tibi communicarem eorum, quibus те statim post tuum abitum noster Plutarchus non torsit, ut solent spinae sophisticae, sed unice delectavit. Deum immortalem! quam commendat amicitiam! Quam graphice depingit corniculam alienis plumis ornatam, id est, vaferrimum adulatorem, amici larva tectum, quem graeci dicunt κόλακα, ‛ο κόλαξ. Sed jam accipe ipsa verba amici nostri Plutarchi: "Sicut nummum, ita amicum oportet habere probatum, antequam usus postulet, neque damno demum accepto sentire, sed debemus habere peritiam cognoscendi adulatoris, ne laedamur. Alioquin idem nobis usu veniet, quod iis, qui gustato demum veneno sentiunt id esse letale...
Nam neque hos probamus, neque eos, qui se ipso facto putant deprehensisse adulatores eos, qui blande ac gratiose conversantur. Non enim insuavis debet esse amicus neque incon— 246ditus, neque gravitas austeritasque amicitiae constat morum acerbitate, sed ipsa illa ejus pulchritudo atque gravitas suavis est desiderabilisque.... Neque soli ei, qui est in calamitate.
Faciem intueri dulce hominis est benevoli... / 1002 /
Sed vitam comitatur amicitia non minus voluptatem as gratiam rebus laetis adjiciens, quam adversis dolodes adimens. Atque deus amicitiam vitae admiscens, omnia laeta, dulcia ac grata ut essent amico praesente unaque fruente, fecit. Et quomodo adulator volutatum dulcedinumque occasione vellet insidiari, se sciret amicitiam nihil jucundi usquam admittere" (hactenus).
Satis jam, mi Michaël! Cum tam divina tamque dulcis res sit amicitia, ut sol vitae esse videatur, maximopere curandum, ne pro ove lupum, pro cancro scorpium, pro lacerta anguem amplectamur. Nihil periculosius hoste vafro, sed nihil venenatius fucato amico.. An non ego tibi praedixi a talibus maxime esse cavendum? Nullus unquam diabolus magis nocet, quam tales amici in specie.
De his nimirum dixi tibi, ut meo sapias periculo. Ego a multis talibus ictus sum, о carissime! In herba virenti anguem reperi. О mihi, si consultor tum adesset! О libri, consultores optimi! amici verissimi! Expecta, mi Michaël, et in posterum a me talia, nempe amicus ab amico.
Vale! ac ad nos, si fieri potest, veni!
Tuus Greg[orius] Sabbin.
Наймиліший друже Михайле!
Я не можу не послати тобі хоч невеличку частину того, чим мене невдовзі після твого відходу не мучив, як це звичайно роблять схоластичні колючки, а надзвичайно порадував наш Плутарх.
Безсмертний боже! Як він описує дружбу! Так яскраво змальовує ворону, прикрашену чужим пір’ям, як найлукавішого підлесника в личині друга, що його греки називають ‛ο κόλαξ (підлесник). Але наведу тобі слова нашого Плутарха: "Як монету, так і друга, слід випробувати раніше, ніж він буде потрібний, щоб пізнати його не після того, як ми постраждали. Треба мати досвід у пізнаванні підлесника, щоб не зазнати неприємностей. В противному разі ми опинимося у становищі тих, хто покуштувавши, нарешті, отруту, відчув, що вона смертельна...
Бо ми не схвалюємо як цих, так і тих, які вважають, що самими вчинками викривають себе ті підлесники, які поводяться ласкаво і приємно. Бо друг не повинен бути неприємним чи грубим, серйозність і суворість дружби не полягає в різкості поведінки, але сама її краса і серйозність по-247винні бути приємними і бажаними... Не тільки тому, хто нещасний.
Приємно бачити обличчя доброзичливої людини...
Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, але й зменшує страждання. І бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить в дружбу".
Вже досить, мій Михайле! Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя, то слід найбільше дбати, щоб не вважати нам вовка вівцею, скорпіона — раком, змію — ящіркою. Нема нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
Хіба я тобі не говорив раніше, що таких найбільше слід остерігатися. Жоден диявол ніколи не приносить лиха більше, ніж такі удавані друзі. Безперечно, я говорив тобі про них, щоб навчити тебе своїм досвідом. Я, найдорожчий, від багатьох таких постраждав! У зеленій траві я знаходив змію. О, якби у мене тоді був порадник! О книги, найкращі порадники! Найвірніші друзі! І надалі, мій Михайле, чекай від мене таких самих застережень, як друг від друга.
Бувай здоров і до мене, якщо можеш, зайди!
Твій Григорій Савич.
16
[Харків, місцевий] 8 листопада 1762 р.