Таке миле-миле телятко. Ні-ні-ні! Він мужній і гарний! Хочеш, я йому скажу?
— Я відразу втоплюся. А що ти скажеш про старшого?
— Кого? Дядька Леля? Я ще була о-отакесенька, од горшка два верціКа, а вже казала на нього "найкращий дядечко"! Уявляєш, ми все моє життя живемо поряд, на одній площадці. Знаєш, мені часом здається, що своє найкраще він передав Тольці, а іншим разом — що вони просто братики. І що в дядькові Лелю нема ні-і-чого дорослого,
— Ти ще така наївна,—сказала Стелка. — Ти ще нічого розумієш, Погорілець старший — то мужчина. За таким"*— на край світу... Він давно вдівець?
— Я його жінки не пам'ятаю.
— Ах, що зі мною буде!
Стелка мучилася безмежністю життєвих можливостей і повною неозначеністю свого особистого майбуття. Але мучилася вона весело і — з вірою в усе краще на світі. А тим часом, угрівшись на сонечку, почала старанно моргати і витріщати очі на співачку, і Аліна, зиркнувши в її враз посоловіле обличчя, тихо засміялася і підставила плече: "Клади голову. П'ять хвилин, на один-два шедеври, не більше..."
Толик Погорілець побачив здаля обох дівчат, та в цю мить налетів на Рюрика Корнійовича Рибченка. Спинився. Рюрик з легкою досадою відсторонився, щоб іти далі. В Толику скипіла зухвалість, він сказав з викликом:
2*
35
— Заждіть-но.
— Так? — Рюрик дивився крізь нього.
— Це що — правда? Рибченко здивувався:
— Юначе! Ви... А-а-а, Погорілець. Треба здоровкатися, шановний. Батько на заводі? До головного на третю. Ну, та він знає без тебе.
— Ви що — поженитеся з Аліною? — Толику здавалося, що він це вигукнув у тоні грізному і викривальному. Насправді голос його тремтів і скоріше нагадував вібрування дримби під носом.
— Поженимося,— відказав Рюрик, і вже очі його знову дивилися крізь хлопця: йому було ніколи.
— Не смієте! — гукнув Толик. — Як вам не соромно! Ви ж їй у батьки годитеся!
Нарешті Рюрик зацікавився розмовою. Він уважно огледів хлопця і аж тут зрозумів його стан і ймовірну його причину. Він сказав:
— Я тебе забув сповістити окремо. Я забув, що ви приятелюєте. Ти знай, юначе, я не маю заперечень проти вашого приятелювання...
— Г-а-а?!
— Знай також, що ти помиляєшся. Я ніяк не годжуся у батьки Аліні Іванівні. Я старший за неї на п'ятнадцять років. Це хороша різниця. Надійна. Солідна. З роками ти це зрозумієш.
У Толика заслабли руки, і якийсь лоскіт пойняв губи, вони хотіли тремтіти, отож вести розмову з гідністю було неможливо. Він почав городити нісенітниці, розумів це, і від злості його несло далі:
— Цього не буде. Я підійму народ. Ми вам її не дамо. Кортить стати родичем головного? Це вам не в Америці. Ми вас затавруємо!
Рюрик привітно усміхнувся і при цьому бризкнув у То-ликове обличчя десятком зайчиків від своїх сталевих зубів, він трохи напружив голос — той звучав гарно поставленим баритоном, однак говорив Рюрик спокійно і прихильно:
— Я вас розумію. Тримайтесь мужньо, не дозволяйте собі бути смішним, ви ж знаєте, як це прини..."— ви повинні пам'ятати, як це принижує людину: бути смішним. Ви мені куди більш подобалися, коли ми з вами якось мали бесіду про-о...— бесіду про один цікавий документ. Як там його? "Повідомлення про брак", о.
Толик відступив на крок. Йому було кепсько. Він сказав:
— У січні було діло, а вже вересень... Краще б звільнили з роботи.
— Я щойно з Чайкил Там погані справи.— Рюрик різко відступив, обійшов Толика і подався своєю дорогою. Толик зиркнув у бік літньої естради: чи хто бачив, чи хто, не дай боже, чув? Дівчата сиділи на крайній лаві, Стелка, поклавши голову на плече Аліні, спала.
У січні Рюрик Корнійович, контролюючи від КБ слю-сарів-складальників, розкопав, що Толик і хлопці з його бригади підозріло швидко припаювали кінці лопаток до бандажа, що охоплює диск по зовнішньому колу. А невдовзі з відділу точного контролю надійшов грізний документ— удокументована ганьба, неможлива в роду Погорільців річ: "повідомлення про брак". Толик мав тоді ґрунтовну розмову з Рюриком. Оскільки порушення технології було незначним, Рюрик справу зам'яв і "повідомлення" пощастило вилучити.
Тяжка згадка тільки на хвилину протверезила Толика. Він підійшов до дівчат і мовчки присів на край лави.
— Що, Мушко? — запитала Аліна.
Стелка мала властивість прокидатися в одну мить, так само, як і засинати. Вона моргнула раз-другий і втупила в Толика прекрасні очі. Толик не бачив її вроди — він дивився на Аліну і шепотів майже у безтямі;
— Неправда... Неправда!.. Ти і Рюрик!..
— Мух мій, Мух!—засміялася Аліна.— Чого це ти? Ти хіба не знав, що такі дівчата-перестарки, як я, повинні дбати про шлюб і всяке таке?..— і виспівала дурнувато-тоненьким голоском: "Десь тут була подоляночка, десь тут була молодесенька!.."
— Яка ти дурна. Ти просто божевільна. Стелко, а ти куди дивишся?!
— Не дзижчи, Муше,— сказала Аліна.— Мені набридло.
— Завтра в колгосп,— буркнув Толик.— На помідори.
— Я — з повним задоволенням! — сказала Аліна.— Чудове повітря і гарна робота.
— Трудящим індустріального Харкова — свіжі овочі! — закричав Толик з великим ентузіазмом.— Геть Рюрика!
— Дзуськи. У мого судженого серце — напівавтомат. Просте в управлінні, надійне в експлуатації.
— Ха-ха! — Толик лунко ляснув у долоні. На нього озирнулися всі глядачі і з цікавістю поглянула співачка.— Хто ким керуватиме, хто чий буде експлуататор, наві* жена?
Аліна роздратовано відказала:
— Не твоє діло. Зрозумів? І пішов к чорту.
Всі троє замовкли. Співачка з естради сповістила, що, оскільки її спів сподобався слухачам, вона виконає на закінчення ще один маловідомий шедевр, і їй усі поаплодували. Стелка торкнулася Тольчиної руки:
— Толечку... Отак ти — в Альку?!
І тут Стелка, пройнята болючою ніжністю, зробила роковий вчинок: вона обійняла Толика за його чорну патлату голову і міцно і м'яко поцілувала в губи.
Толик отетерів. Його ще ніколи в житті не цілувала дівчина. Він бурмотів розгублено і навіть жалюгідно: "Ти що?! Ану кажи: ти що!"
Половина люду, що була на майданчику, якось відразу відкотилася, наче морська хвиля, а від цехів набігло ще стільки ж — перерва на заводі була не в один час,— і співачка, збита з пантелику цією обставиною, не наважилася спинитися і продовжувала виспівувати невідомі шедеври. Аліна і Стелка разом посхоцлювалися і розбіглися в протилежні боки.
Толик побіг у цех розгублений.
7
О другій годині Нечаєнко пообідав на фабриці-кухнь
0 третій він був за своїм столом у кабінеті головного конструктора заводу.
Зійшлися люди — всі, кого запросили на першу нараду з приводу аварії. Був секретар парткому і його заступник ки, головний інженер і головний технолог, начальнику цехів, майстри, були робітники, на яких трималися най* відповідальніші вузли виробництва. Завідуючі відділами
1 старші конструктори.
Були Африкан Сидорович Безтямко і Олесь Іванович Погорілець.
Над столом Нечаєнка висів плакат:
"Хто хоче щось зробити — знаходить засоби.
Хто не хоче нічого робити — шукає причини".
Нечаєнко відкрив нараду. Він не підводився із-за столу, Говорив неголосно і нешвидкої
— Вихід із ладу найбільшого блоку Чайківської ДРЕС, притому саме турбіни Н-800, завдав народному господарству великих збитків: із енергетичної системи півдня країни вирубано потужність у вісімсот тисяч кіловат. Нехай ніхто не має сумніву: розміри цих збитків будуть підраховані з великою точністю. У розробку і підготовку виробництва, у саме виробництво машини Н-800 і будівництво відповідних енергоблоків по країні вкладені мільярди карбованців. Якби машина Н-800 виявилася неспроможною, радянська енергетика була б відкинута на десять років назад. Відразу додам: я ані на хвилину не вірю в неспроможність машини. Ми повинні з'ясувати причини аварії. Щойно з Чайки приїхав Рюрик Корні-йович. Ніяких сенсацій він не привіз.
Рюрик підвівся. Його обличчя рум'янилося відвертим збудженням,— Нечаенкові навіть здалося, що це схоже на радість. Яке самоволодіння! Голос пролунав підкреслено буденно; без звичайних Рюрикових форсувань і повторів:
— О восьмій годині три хвилини на блоці номер п'ять вийшла з ладу турбіна Н-800. Диск останнього ступеня розколовся на три частини. Кожна з них пробила корпус, причому, два уламки пішли униз і зруйнували кондел* сатор, а третій уламок полетів угору, пробив покрівлю машинного залу і впав за півтора кілометри на околиці села Лиманівки. Більшість лопаток виявилися зруйнованими. Вали, всі інші камери цілі. При аварії струм пари завдав тяжких опіків електрослюсарю Музиці, який працював у машинному залі біля сусіднього блоку. Музика зараз у .Першій лікарні в Харкові. Можу додати, що уламок диску, викинутий з корпусу, мало не прибив двох лиманівських п'яничок на околиці села. Ось що сталося на Чайці. За попередніми даними, обслуга блоку і автоматика працювали нормально. Ніяких непередбачених подій, ніяких вихідних "чепе", ніяких спеціальних пояснень немає. Це все.
Рюрик сів на місце — поруч із Африканом Безтямком. Кілька хвилин у кабінеті було гамірно. Безтямко сказав Рюрикові:
— От бачиш, Рура. Ти ото все розказував у стилі Га-лілея: все-таки вона крутиться та все-таки крутиться, а треба було у стилі древньоруському: не хвались ідучи на рать, а хвались — ідучи з раті!
Африканові було байдуже, чують його чи ні,— в кабінеті засміялися. Рюрик мовив ввічливо:
— Африкане Сидоровичу, е ще один вислів, у стилі французькому,— про того, хто сміється останнім.
— Не бачу логіки,— відповів Безтямко.
Це викликало регіт. Навіть Нечаєнко посміхнувся. Безтямко набурмосився і до кінця наради більше не сказав ані слова.
Головний технолог повів звичну атаку на конструкторів: вони, мовляв, вимагають, щоб ми робили неможливі речі і при цьому забезпечували надможливу якість*. Нечаєнко відповів:
— Нормальна ситуація — це коли технолог є найпершим порадником і помічником конструктора. Коли він каже: "Любий конструкторе, твоя ідея прекрасна, і я неодмінно знайду сотню найкращих засобів її втілити". Ненормальна ситуація, яка панує на нашому і не тільки на нашому заводі — технолог є ворог конструктора: "Ти, розбійник, все, що ти ото вигадуєш, зробити неможливо!" Мені навіть здається, що наші технологи зацікавлені в застої.
Визначили чотири напрямки дослідження: експлуатація енергетичного блоку Н-800 на Чайків-ській ДРЕС,
якість конструкції, насамперед лопатки останнього ступеня,
якість технологічного процесу, якість металу.
Була ділова нарада.