в мені нема, чого ж — і сам не знаю.
На соляні заводи, рудники —
на Бахмутський завод та на Торецький
я поспішу. А звідти — аж туди,
де нишпорять в землі, де розшукали
залізную руду і кам'яне
вугілля! Там. З б а г н у . У Третій Роті.
В Лисичому. Вогонь життя. Знайду
в Луганському новий я зміст, що змінить
лице землі... Щось морозно мені...
Ану ще сяду до "Основ металургії". Немовби небо
в вікні там спалахнуло — чи то привиділось...
Як уві сні: годинник бив, чи то
мені здалось. А цей все спить. Як камінь.
(Читає.)
"Коли заллє водою шахту — насамперед зробити треба..."
Чернець
(прокидаючись)
Не спиш усе? Вже, певно, й ніч пройшла.
До утрені ще не дзвонили? Небо
он глянь яке...
(Спускає ноги.)
Свічку достань, бо ця от-от погасне.
Сковорода
Дзвонили? Небо? Ось...
хвилиночку, і вже кінець.
Отже: "Смоки
відтягують з копалень воду — чув? —
на тридцять фут і вгору підіймають".
Це б і мені туди. Куди? — до шахт.
зі, чи бач!
(Ходить по келії.)
Чернець
Як кажеш?
Сковорода
Нічого. Це я так.
Аж заздрісно — і як цей Ломоносов
вправляеться все знати!
Чернець
( позіхає )
Снилося,
немовби я на небі. Янгол
ізбоку. Взяв співати він: "Христос
рождається", а я: "Хрістос геннате
доксасате" — ло-грецьки...
Сковорода
Виспався —
дак вже кортить поталалакать?
Чернець
...грецьки ж...
а грім! а блиск!., аж гляну вгору — бог!!
Я: "Turdus ipse sibi malum cacat",—
та й заридав од радості.
Сковорода
Як? як?
Хоч не кажи цього при людях! Дурню,
це ж на дрозда, що в кал у свій угруз,
сплели таке, бо справді ж... Ххе! Іустине,
це так встругнув латину! Й звідки ти
викопуєш отії тексти?
І у с т и н
Звідки ж,
як не з твоїх трактатів? Ти глузуй
із іншого кого — не з мене.
Я й без тебе вчений. "Бога не забувай!" — у Святім
письмі сказано. Авжеж! Ага!
Сковорода
Глузно ж —
того й сміюсь. А врешті... ти сказав
розумне. Так. Мої трактати цвіллю
укрилися, і я... смішний у них.
Освіжитись (...а глянь: перед вікном щось шмигонуло. Де-
рева? Птаство прокинулось?) Освіжитись треба.
Спалить усе, що я гульма надлубав;
спалить усе, що в простір лепетав;
що в світ пускав, не дбаючи про дійсність —
цьому любля, тому любля, а власне ж —
що ні тому, ні другому.
Не все
я зрозумів, що ти сказав, а тільки
не знаю я, чого так мучишся.
Охотився б у ризу. Еж прохали
тебе ченці, єй-єй, вже б досі був
єпископом.
Сковорода
Ну от. Ізнов те саме.
Ти несповна ума, як видно. Я
надію мав, що, в тебе гостювавши,
коли не хіть, то хоч куток знайду,
де міг би я про дещо тут подумать,
а ти, он бач, старе все дзьобаєш...
Ні, краще вже піду.
І у с т и н
Чекай, а що ж я
сказав тобі такого? Що стовпом
обителі та й усієї церкви
хотів тебе побачити?...
Сковорода
Ти знов?
Стовпе ти неотесаний! Від тебе одна лише протиотрута:
порвать з тобою назавжди, і то якшвидше.
Пусти, піду, подихаю повітрям —
щось голова болить...
Постать
(на дверях)
Григорію!
Здоров! А де це йдеш?
Сковорода
Я ж не згадаю,
да хто ти є. Мішок на голові,
як в схимника, і ряса ця...
Постать
Ну, рясу
не штука й знять, а от що свічка в нас...
(Проходить од дверей, спотикається об книжку.)
Ага! не вспів сказать, як вже й потухла.
І у с т и н
А я ж казав: достань.
Постать
Тут ще хтось є?
Сковорода
Та... родич мій. Чернець. Зіходить з глузду,
замолює гріхи.
І у с т и н
О господи!
Постать
Сковороді з ченцями родичатись
недбумно. Байдикував би я й —
та справи, бач... Он глянь в вікно...
Сковорода
Пожежа?
Кажи вже там, із чим прийшов. Слова
мені твої знайомі...
(Кладе бриля.)
Постать
К чорту ж рясу!
Ну от, як зняв я каптур з голови —
тепер пізнав?
Сковорода
Та що се — Цундра? Як же
забрів сюди? Вже ж стільки літ пройшло...
Дай обніму тебе,— невже сам Цундра? —
од заграви аж сяєш! Та не дивись суворо так!
Я пісню склав про тебе — воля! — бунт!
Тень до танцю цундри —
гнофті се автон!
Козацький дух з кадилом вперемішку?
Нероблення — і бідний люд? Як хоч,
то й про пісні з тобою поговорим.
Бо ці ж твої пісні не лише сектанти, а й вороги вже наші
підхопили! І колють ними нас! Не знав? Хіба не знав?
Але дозволь, прийшов же я не сам:
чорти мої ось там, да все друзяки
гартовані.
Сковорода
(схопивсь)
Чого ж вони не йдуть?
Постаті
(на дверях; самі як клени, а голоси глибинні)
Здоров! здоров! Прийшли до тебе в гості.
Посидимо. Подивимось. Збрехав
то він— які ж із нас чорти?! Ти знаєш:
Я — Сатана. А це Люципер ось.
І у с т и н
О господи премилосердний...
І що то за покоління таке тепер — одно черкають, одно
черкають, аж... Піду ж та хоч умиюсь.
(Виходить.)
Сковорода
Ще ж я
четвертого не знаю на ім'я.
Чом ряси ти не скинеш, як Люципер
та Сатана? Безвусий... бач, когось
нагадуєш мені, кого ж — не знаю.
Четверта постать
Людина та, котру нагадую,
прийшла ж якраз до тебе. Ось, живою
стоїть вона. Як звуть — ти знаєш сам.
А рясу... що ж, я можу й знять.
Сковорода
Геніта?
Огенія!
Четверта постать
МовчиІ І не кажи
дурниць. Софрон — козак Розплата, знаєш
такого? От оце ж він сам і є.
Сковорода
Жупан, пістоль і шабля ця не змінять
мені твого єства. Під шапкою
палахкотять ті ж самі очі. Голос,
і усмішка сувора, і вогонь
рішучості, і неспокійні плечі,
і мишлення печать — усе таке ж,
як і було в моєї учениці.
Четверта постать
Кажу ж тобі: козак Розплата!
Сатана
Ххе!
Ти голосніш кричи, бо він не чує.
Цундра
У спогадах розм'як, біднесенький.
Сковорода
(до Цундри, мов крізь сон)
Ти щось питав?
Цундра
Ну, це вже просто смішно —
чи ми прийшли стоять тут та мовчать,
як ти...
Сковорода
Пробач, я слухаю.
Ц у н д р а
Та бачу ж!
Сковорода
Не гнівайся: від несподіванки
це все. Стерявсь. Бо й справді — Цундра,
з яким я вчивсь, до мене завітав,
і Сатана, й Люципер...
Розумію —
так це такий Сковорода? А я...
Сковорода
Який такий — не розумію. Вперше
знайомишся, чи як? Та не дивись
презирливо і шаблею не грайся —
я бачу й так, що гостра!
Цундра
Хм. А я
настрашував себе, що ось... Залізний
повинен буть Сковорода! Залі...
(Раптом строго.)
...знирни з води, із твані, із болота
смиренного. Ув Академії,
пригадую, ти щось був інший.
Сковорода
( усміхнувшись )
А що ж, і бив тебе не раз. Але...
до чого вся твоя ця мова? Справа?
Дак ти кажи, послухаю.
Сатана
( басюгою )
Авжеж.
А то: згадав і воду тут, і школу.
Ну, вчилися. Молодший мудрувать
пішов, а ти — за отаманство.
Справді —
цабе яке, хоч плюнь.
Люципер
(октавою нижче)
Запишався, як кошеня в попелі.
Цундра
Та це я так.
Од ніжності одвик, бач. Ну, дак слухай.
Іустин увіходить із рушником.
Мо', вийдемо куди?
Сковорода
Ти не турбуйсь.
Іустин однак не розуміє. Мозок
у цих ченців...
Іустин
Чого там мозок! Я
у Лаврі жив, стеріг друкарню. Бога
не забувай! — в писанні сказано.
Авжеж! Ага!
Сатана
Люципере, тікаймо —
бо вже ж... ондо.
(Показує на Іустина.)
Іустин
Лампадку? — зубоскаль! —
і засвічу, ага! В шапках сидіти
не можна — гріх.
Цундра
Та кинь його! Нехай
святителя покорчить на здоров'я.
Люципер
Як кажуть: на здоров'я вам у ручки, в ніжки і в животш
трішки.
(Застугонів реготом.)
Іустин
(підливаючи оливи в лампадку)
А ти не регочи, а от розгадай краще: нікоє созданіє мєждз
трома горами; клеветніци його окружиша, оно благосло
вяше їх сімо і овамо... Ага, не розгадаєш, а це ж старець
торби й собаки, ага?
Цундра
Дивуюся. Щоб то Сковорода
та з отаким припопугайлом кашу
умісті їв! Єй-єй дивуюся.
Ось на столі у тебе Кант; Спіноза;
Вільям Гарвей; та й ще:
"Основи металургії"; "Економічна таблиця"; з Лавуазье
навіть щось переписано:
а сам ти весь
подвоєний. Тут треба зваги, сили!
А ти якраз...
Сковорода
Подвоєний? Мовчу.
Мо через те, що правда це. А може...
Чекай... думки зведу...
І у с т и н
(злазячи від лампадки)
Ну от і все.
Агалліасфто уранос. Гі евренесфто!
Небо і земля днесь пророчески да веселятся,— о господи,
господи!
Всі зареготали.
Хоч дай йому подумать, не сміши.
Ну-ну! Оце так родич.
Цундра
у подумат]
гак родич.
(Грізно.)
Годі ж!
(Коло вікна.)
Ніби
стухає там. Співають півні. Світ.
...почнем, бо ми спішимся. Посідаймо.
Дзвонять до утрені.
Люципер
Тю! Захрестивсь, закланявсь, як порожній вітряк.
І у с т и н
Еге ж, буду ще я тут вас питаться! Приїхали гості, сіли
на помості, зав'язали вузол та й не розв'яжуть...
Не турбуйсь — розв'яжем. І тебе самого викинем.
А ти ж думав — як?!
Сковорода
Почнем. Кажіть усе — я слухаю.
Козак Розплата
Ну, що казать?! Коли життя у тебе...
Та що... дозволь — з твого ж рукопису:
"Життя само приходить". Ось. Увага:
"Життя само приходить,
і п'єм його велику радість,
як буйвіл калюжу".
Цундра
Був собі дід та баба, та була у них курка ряба.
І ти таке писав?! Ану — скажи:
життя само приходить? Може, й соску
як нянька нам дає? Чому ж тоді...
Козак Розплата
(висміюючи, подаючи далі, немов жука на долоні)
"Ні жінку, ні мисль, ні океану
ніколи нам не переховати в своїй кишені.
Еж випили ми воду, що в ній вмістилось небо
і електрична сила,
Еж випили солодку, що в ній життя своє
продумали
жабка,
плавучий павучок,
піщина..."
Цундра
І павучок? І жабка? От де врізав!
І ще й вода солодка, хха! Та ну ж
скажи, що це не так! Скажи, що... бабі
приснилось це, а не придумано
тобою! Ну! Життя само приходить?
То, може, йзиск, і покріпачення
ще, скажеш ти, приходять нам, як милість,
як доброта, як той закон, що він...
у вічності, мовляв, одвічний —
вічно
вічніючи вічнюгою (ціпком
та пугою!) над нами, голяками,
вічніючи, як струп,— закон, що ним
увінчано: неправду, рабство, власність
з дворянами, будь тричі прокляті,
увінчано, пригвинчено,
прижито...
Так отаке виспівувать узявсь?
Яка ж тоді різниця між тобою
і дзвоном тим, що скиглить, як той вовк,
скликаючи до падла?..
І у с т и н
Що? На церкву
таке казать? Не смій!
Сатана
Поглянь: воно
ще й труситься, ще й кулаками... Отче!
Не сіпайся, бо як сіпну...
І у с т и н
Убий!
За господа Христа прийму я муки!
В огонь пійду! Каміння гризтиму,
а осквернить не попущу святиню!
Цундра
(раптом скинувши очима на Іустина, що аж той сів)
Кумпанія — що й говорить. Один
за господа Христа. А другий — начеб
і ні, але ж... за містику, за тьму
у мишленні, за те середньовіччя,
що в нім христи, попи й царі ростуть,
як верби...
І у с т и н
А! — царі? я офіцеру
скажу пійду.
Люципере, пусти його, нехай іде.