ХАМ НIЧОГО НЕ РОБИТЬ САМ
Уривки з щоденника рiзнороба Сiма.
"До Потопу залишасться ще сто рокiв. Цiлий вiк! I з тих ста рокiв жодного дня не можна згаяти даремно. Кожного вечора ми мусимо з гордiстю (безумовно, заслуженою) пiдсумувати:
— День минув немарно!
Старший виконроб, майстер на всi руки Ной наказав, щоб кожен славний ковчегобудiвник вiв виробничий щоденник, у якому хоча б кiлькома словами писав про своу виробничi звитяги та легендарнi дiяння. Щоб анi зернини вiкопомних подробиць не згубилося в допотопнiй безвiстi.
Аж подив бере: до чого мудра думка!
Адже прийде далекий час, коли нашi дурнi нащадки почнуть сушити собi голови:
— Як це славним ковчегобудiвникам пощастило? Як це вони, хитрюги, примудрилися? Подумати тiльки: сто рокiв будували ковчег без жодного як поточного, так i капiтального ремонту! Тут не встигнеш будинок звести з промислових панельних блокiв, як вiн уже потребус ремонту... А ковчег! Та за сто рокiв коли почнеш ладнати нiс, корма вже зiйде на порох... Ех, пришелепувата наша цивiлiзацiя — нове видумус, а секрети давньоу майстерностi втрачас. Бiда...
Аж тут — мiй щоденник!
I наступнi поколiння з вдячнiстю дiзнаються, що голови сушити нема над чим. Бо секрет старовинноу майстерностi полягав в тому, що я дiйшов до генiального за свосю простотою технологiчного рiшення : дев'яносто дев'ять рокiв лежати у холодочку, а в останнiй рiк — працювати з вогником! Уявлясте? Хiба може щось зiпсуватися, коли його нема?
Мою пропозицiю обговорили на виробничiй радi. Проти неу найбiльше вередував Хам. Однак його пiдступнi дiу, скерованi на те, щоб усi нашi зусилля i прихованi вiд облiку резерви звести нанiвець, виявилися марними. Старший виконроб Ной прямо в очi присутнiм i з усiсю принциповiстю заявив:
— Я проти волi колективу не пiду! Як бiльшiсть, так i я...
Ми з брательником Iафетом у голосах були явно переважнi. Нас хоч на ваги став!"
"До Потопу лишасться ще цiлий рiк!
Але за наказом старшого виконроба Ноя треба вже сьогоднi братися за нульовий цикл. Хам свiт за очi кинувся на фронт будiвельних робiт. Ще тiльки сiрiло, а вiн уже гупав на трудовiй вахтi.
Увечерi старший виконроб Ной вiтав його з першою трудовою перемогою, бо цей Хамлюга один виконав аж три норми. Де це бачено, щоб людина отак явно вiдривалася вiд усього колективу?
I взагалi: який висновок можна з цього зробити?
Ясно який: Хам з першого дня явно збився з графiка. Необхiдно вжити твердих й рiшучих заходiв, щоб цей недотепа остаточно не зламав гарно намальовану на стендi графiчну лiнiю. Адже якщо графiк зламасться, а лiнiю нiхто не перемалюс, то що вийде? Масте рацiю: окозамилювання!
Як же виправити вкрай загрозливе становище, що з першого дня склалося на ковчегобудi?
Коли я спав пiд копою сiна, в моуй головi сама собою народилася генiальна за свосю простотою рятiвна iдея: завтра не вийду на роботу з метою вирiвняти графiчну лiнiю нашого стрiмкого руху уперед. Негайно подiлився iдесю з Iафетом. Брательник гаряче пiдтримав мою напрочуд цiнну iнiцiативу. Ми покажемо Хамовi, як слiд боротися за ритмiчнiсть!"
"До Потопу лишасться ще десять мiсяцiв!
Як подумаю, скiльки менi ще мозолiв наживати та здоров'ям зловживати, серце починас тiпатися, а також пiдвищусться або нижчас тиск в залежностi вiд ваги атмосферного стовпа. Знову ж таки на самопочуття негативно впливають як циклони, так i антициклони. Режим роботи повнiстю руйнус науково вивiрений режим харчування, що успiшно впровадили в життя свос деякi довгожителi. Я про це дiзнався з дослiдiв геронтологiв, якi вони з дивовижною вiдданiстю цiй воiстину життсвiй науцi смiливо провадять на самих собi".
"До Потопу лишасться ще вiсiм мiсяцiв!
Менi повезло: умовив лiкарку знайти у мене хворобу. Байдуже яку! А вона й не шукала. Коли почула, що в моуй торбi порося верещить, одразу второпала: ревматизм! А я хiба проти? Тепер одержую грошi за лiкарняною карткою. Порося вже окупилося...
Ревматизм лiкують теплом. От я й вигрiваю кiстки на сонечку. Ковчег вже величенький — вже тiнь дас. Якби не затятий придурок Хам, тут був би райський куточок. А то цей Хамлюга з ранку до вечора безупинно гепас молотком. Цвяхи нiби в мою хвору голову вбивас. Тьху, я й забув. У мене ж ревматизм!.."
"До Потопу лишасться ще аж пiвроку!
Моух хвороб уже нiхто не визнас: до мосу лiкарки виявили увагу i забезпечили казенними харчами на тривалий строк. Доводиться байдикувати на роботi. Та нiчого! I за це платня йде...
Сьогоднi Хам вивiсив перший номер бортовоу сатиричноу газети "З НАЖДАЧКОМ!", бойовий орган ковчегкому.
Iафета редактор Хам змалював правильно. Це я мушу сказати як об'сктивна людина. Вийшло гостро i дотепно. Словом, вийшло так: у гуртi наших майбутнiх пасажирiв бракороб Iафет будус ковчег. Все йде у нього шкереберть. А звiрi так обговорюють його роботу:
— Чого йому бракус?
— Якостi...
Однак карикатура на Iафета — сдина в Хама творча удача. Це я мушу сказати як об'сктивна людина. Далi тонке почуття мiри, без якого немислимий справжнiй митець, редакторовi зрадило. Це я кажу як принципова людина. Крiм Iафета, якого Хам намалював навiть мало, вiн ще зобразив мене. Антиiсторичнiсть, недоречнiсть i шкiдливiсть цього малюнка одразу впадас в око: читач бортнiвки з першого погляду бачить, нiбито я будую не ковчег, а величезну ложку. Та ще й згори написав — "ЛОЖКОБУД СОБIРОБА СIМА". А внизу — такi слова, нiби я свосю працею ще й пишаюся:
— Оце ложка — аж до миски не лiзе!
А мiж тим, досить повернути голову праворуч, щоб реальна й свiтла дiйснiсть перекреслила цей чорний наклеп: на стапелях стоуть хоч i неоковирний, але ковчег! Зовсiм не ложка! Це ж ясно видно...
Ну, Хаме, зачекай! Я ще зроблю з тебе карикатуру! Мавпячiй мордi люмпен-резуса позаздриш!"
"До Потопу залишасться ще аж чотири мiсяцi!
Про розваги ковчегобудiвникiв нiхто не дбав. Навiть у карти не граю: Iафет в очко обiбрав мене до нитки. Хожу тепер, мов лахмiтник, бо зняв одяг з опудала. Ось тiльки сьогоднi був влаштований цирк. Та й то випадково: просто саме сьогоднi Хам заходився ресструвати чотириногих пасажирiв. За гирю Хамовi правив iндiйський слон. Усяку звiрину, що виявлялася важче слона. Хам списував за борт. Гармидер зчинився неабиякий. Звiрi вили, гарчали, рикали, скавучали, скiмлили — аж у вухах лящало. Ото комедiя була, коли черга дiйшла до мамонта! Ясно, що ця волохата гора з бивнями до землi не мала нiяких шансiв потрапити на ковчег. Припленталися i рiзнi стегозаври, диплодоки, тиранозаври, iгуанодони, динозаври, бронтозаври та ще якiсь заври — цiлий натовп. Хам ледве вiдiгнав ух хворостиною.
— Киш, киш! — кричав вiн, мов на горобцiв. — Ану, паняйте у музей! Бо й кiсток ваших палеонтологи не зберуть!
От смiху було! Я так реготав, що в мене молоток в трюм упав i загубився..."
"До Потопу залишасться ще аж два мiсяцi!
Мене все дужче хвилюс проблема харчування. Це ж на борту цiла отара удокiв поназбиралася. На виробничiй нарадi я це питання загострив, пiдняв на належну височiнь i поставив руба:
— Чи думав Хам про те?
— Думав, — каже Хам.
— Еге ж, ми це знасмо: дурень думкою багатiс...
Але сьогоднi Хам пригнав сорок возiв пресованих у камiнь вiтамiнiв. З розрахунку: на кожен день плавби — по возу. Що корми пресованi в камiнь не бiда: на те й Потоп, щоб стало чим розмочувати. Але подумаймо: якби не моя завбачливiсть, чи були б отi вози? Виходить, що Хам нiчого не робить сам".
10. НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА
Витяги з щоденника Iафета.
"Через сто рокiв — Потоп.
Смiливi рiшення про Всесвiтнiй Потоп, узятi з неба, стали головною подiсю нашого життя. З надвисокого престолу Творець зобов'язус, надихас i кличе (тiльки Хам не тямить — куди). Нинi немас в свiтi людини, яка б чiтко не усвiдомлювала свос чiльне мiсце в майбутнiх легендарних звершеннях — неозорих водах Потопу. Всi знають: буде непереливки всiм синам i дочкам грiха та пороку. Оповiдати про славнi дiла Творця — найвища честь, яка тiльки може випасти на долю простого i нiчим не примiтного смертного. Осанна!
Сьогоднi на виробничiй радi переважною кiлькiстю голосiв (перечив тiльки Хам) ми прийняли конструктивну пропозицiю рiзнороба Сiма: скоротити плановi строки ковчегбуду у сто разiв! На такий великий стрибок ще нiхто не наважувався. Що це дас практично? Передусiм дас нам змогу показати вiкопомнi зразки звитяжноу працi у рекордно стислi строки. Труднощi нас не лякають: з нами — бог!
А в заощаджений спiльними зусиллями час слiд подбати про те, щоб знищити з лиця земноу твердi книжки з химерними й гнилими теорiйками на зразок "Як навчитися плавати" та "Як рятувати потопаючих". Вони — нi до чого, бо в свiтлi накреслених господом завдань нiгiлiстичне паплюжать i спотворюють моральну проблематику Потопу".
"Через рiк — Потоп.
Трудовий подвиг мене завжди зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус висловитись, надихас на промову, кличе на трибуну. Коли Хам повертався з будiвельного фронту у нiмбi трудовоу слави, почуття свята сповнило мою душу. З серця линули слова подяки. Я не мiг мовчати i, мов пташка небесна, злетiв на трибуну. Моя вiтальна промова тривала 7 годин 59 хвилин 40 секунд. Ледве не дотягнув до повноу змiни! Це мiй достойний подарунок скромному, скупому на слова трудiвниковi. А потiм, пiсля вечерi, перед заслуженим вiдпочинком, я розбудив героя-ковчегобудiвника i запитав його, кому вiн присвячус свою трудову звитягу. Адже не може звитяга завалятися просто так, мов якийсь непотрiб. Якщо менi, то це передчасно, а Сiмовi взагалi не треба. Старший виконроб Ной — теж людина не марнославна. Отже, лишасться...
— Ти хочеш сказати, що марнославець — Всевишнiй? — схидно запитав Хам.
Я отетерiв.
— Ти мене неправильно зрозумiв, — намагався я йому пояснити.
— Iди ти до дiдька, паперовий пацюк! — тут раптом вилаявся вiн. — Ще й спати не дас...
Отак Хам вiдкрив свос справжнс мурло бридкого заробiтчанина. Що йому Потоп? Що йому велич легендарних дiянь? Йому аби виконати потрiйну норму, щоб до платнi по виробiтку мати ще премiю i прогресивку, а потiм набити утробу та й спати! Про Хамську байдужiсть до легендарних дiянь та зневажливий вiдгук про Всевишнього, якого вiн вголос охрестив "марнославцем", я тiсу ж ночi написав вiдповiдну заяву на iм'я видатного легендографа Ноя.