У мене нічого, а у вас?
В а с и л ь к о в. По-старому. Остання декада — штурмуємо. Нового? (Посміхнувся). Ось крісло поставили мені нове. Люблю зручність. Та й проводжу я в ньому півжиття. До пенсії п'ятнадцять років, якраз його й вистачить. Шкіра добряча, не протреться. (Спохватився). Кравцов, чому ти так пізно зайшов? (Глянув на годинника). Зараз же дванадцята ночі. Міг би і завтра.
К р а в ц о в. Справи...
В а с и л ь к о в. По очах бачу — ініціативу приніс. Викладай! Економія буде? План буде? Основні показники ініціативи?
К р а в ц о в. Важко сказати. "
В а с и л ь к о в. Про що ж говорити, коли не продумав?
К р а в ц о в. Продумав.
В а с и л ь к о в. Слухаю. Люблю нові думки. Чаю хочеш?
К р а в ц о в. Дякую.
В а с и л ь к о в. Людина може придумати таке, що потім слухаєш і дивуєшся. (Відкинувся на спинку крісла). Цікаво, що ти за відпустку надумав?
К р а в ц о в. Ви, товаришу Васильков...
В а с и л ь к о в. (жест). Знаєш, Кравцов, я не так уже й набагато старший за тебе, а на вигляд, пробач, ніби ровесник. Давай на "ти", зручніше.
К р а в ц о в. Давай на "ти".
Пауза.
Вислухай мене уважно, Васильков.
В а с и л ь к о в. В неуважності мене ще ніхто ніколи не звинувачував, тим паче, коли йдеться про ініціативу, подавай її коротше.
К р а в ц о в. Можу коротко! (В голосі повна переконаність). Тобі треба відмовитись від посади директора заводу, товаришу Васильков!
Пауза.
Васильков аж відкинувся на спинку крісла, на обличчі якась непевна посмішка. Такими безглуздими здалися слова Кравцова.
В а с и л ь к о в. Ти... (Не знайшов слів, але йому ще здається, що це жарт).
К р а в ц о в. Ми з тобою комуністи... А комуніст, якщо перекласти на просту, звичайнісіньку мову, це той, хто добровільно взяв на себе клятву служити людям! Робити добро людям! їхні інтереси ставити вище своїх власних інтересів.
Пауза.
Обидва мовчать. Васильков уже збагнув, що Кравцов не жартує. Він якось глибше втиснувся в крісло.
(Кравцов пройшовся кабінетом і знову зупинився перед Васильковим). А недавно одна у вищій мірі шановна людина нагадала мені відому істину, що совість не може бути сірою, чи рябою, чи в крапочку — совість може бути або чистою, або не чистою. Отже, поговоримо з позицій чистої совісті — з позицій комуністів!
В а с и л ь к о в. Хто тебе уповноважив на цю розмову?
К р а в ц о в. Я ж тільки-но пояснив!
Пауза.
Не тобі розповідати про значення нашого підприємства.
В а с и л ь к о в (уже з нотками злості). Скорочуйся.
Кравцов. Коли завод був меншим, продукція простішою, ти, Васильков, справлявся з роботою.
В а с и л ь к о в. А тепер розлінився, зазнався...
К р а в ц о в. Залишився чесним, відданим роботі, але...
В а с и л ь к о в. Коли почав, то не заникуйся!
К р а в ц о в. Але тепер завод виріс, і керувати ним тобі просто не під силу. Ти це сам відчуваєш. Відчуваєш свою, пробач на слові, безпомічність... Від цього на заводі і зайва суєта, штурмівщина, безліч летючок, нарад...
Пауза.
В а с и л ь к о в. (з нотками зла). Став балакучим! (Вийшов з-за столу, ходить по кабінету. Видно, намагається заспокоїтись, і це йому ніби вдається. Нараз він підходить дістає телеграму, подає Кравцову). Міністр дякує, а ти знімаєш з роботи!
К р а в ц о в. Міністр менше знає тебе, ніж я. І потім, це подяка заводу.
В а с и л ь к о в. Може, вже й кандидатуру підібрав на директора заводу? (Зупинився, чекає відповіді).
Пауза.
К р а в ц о в. Товаришу Васильков, те, що я сказав, ти сам десь розумієш і відчуваєш, але боїшся собі признатися.
Для цього треба бути мужнім.
Пауза.
(Знову пройшовся по кабінету). А щодо призначення... Це справа міністерства.
Пауза.
В а с и л ь к о в. Може, тебе рекомендувати директором?
К р а в ц о в. Рекомендуй. Я, певен, справу повів би краще.
В а с и л ь к о в. (на його обличчі розгубленість, здивованість, врешті він щиро сміється). Я всього чекав, тільки не цього... До того неприкритий кар'єризм, безсоромність, нескромність! Кравцов, вас треба лікувати довго й серйозно.
К р а в ц о в. (залишається спокійним). Повторюю, для справ заводу це було б краще!
В а с и л ь к о в. (сідає в своє крісло і вже з якоюсь цікавістю в голосі). Я можу припустити, хоч це для мене несподівано боляче, але я можу припустити, що у вас, так би мовити, у перебільшеній формі кар'єризм, але щоб не приховувати, а так напоказ... Це вперше.
К р а в ц о в. Того, хто на фронті пропонував себе, щоб його послали на смертельно небезпечні завдання, ніхто не звинувачував у кар'єризмі, безсоромності, нескромності. Коли вибував зі строю комбат, — підводився комроти і вів батальйон в атаку, його не звинувачували в кар'єризмі, безсоромності.
В а с и л ь к о в. Закони війни перенести хочеш...
К р а в ц о в. Закони найвищої мужності, чесності, відданості Вітчизні, народу — ці закони існували у війну, і їх не треба забувати і сьогодні.
Васильков вийшов з-за столу, став навпроти Кравцова. В нього згасає неприязнь. Німа сцена.
Чується голос Кравцова, наче читає запис: "Вахту прийняв Кравцов!" Темніє світло.
Знову музика, як спогади війни, як роздуми, як пісня мужності. Поступово світло розгорається.
Кабінет директора заводу. Впадають в очі на одній із стін жито, калина і дубове листя. Заходить Кравцов, знімає плащ, сідає за стіл. Дістає якісь папери. Потім знімає трубку.
К р а в ц о в. До дев'ятої мене по можливості не турбуйте.
В цей час заходить Скирда, у військовій вицвілій одежі, без погон.
С к и р д а. А я потурбую...
Кравцов здивований: хто так рано міг зайти.
Скористався, що секретарка ще не прийшла, робота починається о дев'ятій, а зараз вісім.
К р а в ц о в. (виходить з-за столу, наблизився до Скирди. Ще деякий час дивиться мовчки, ніби хоче переконатись, Що не помилився). Товариш капітан?! Скирда? Здрастуйте! (Потиснув руку). Яким вітром?
С к и р д а. А я вже й без вітру, як перекотиполе. І тихо, а воно котиться.
К р а в ц о в. Сідай. Аж не віриться!
С к и р д а. Не віриться... І мені не віриться. Кравцов — директор такого заводу! Виходить, хлопець ти не дурний. Правда, різне говорять люди.
К р а в ц о в. Звідки начувся?
С к и р д а. Я на твоєму заводі служу.
К р а в цо в (здивовано). Ти служиш?
С к и р д а. На прохідній, охоронником.
К р а в ц о в. А я і не знав.
С к и р д а. Комкор солдатів усіх не знає і не бачить. Так, кажу, говорять різне. Більше хвалять: діловий, штурмівщини менше. Видно, є в тебе струнка.
К р а в ц о в. На завод до нас випадково?
С к и р д а. Обличчя твоє в газеті побачив — те, дев'ятнадцятирічне згадалося, впізнав тебе — і приїхав...
К р а в ц о в. Спасибі.
С к и р д а. Обірвала мене війна, обкарнала, обпалила.
Один — ні родича, ні півродича, ні чверті родича на всій землі. Мільярди людей, а в мене нікого — тільки ти один, Кравцов.
Пауза.
Колись хотів розстріляти тебе, а тепер у родичі набиваюся. Ось так. Люблю чи не люблю я тебе, Кравцов, а житиму поруч... І хочу попросити — інколи, як дозволиш, до тебе додому зайду, ти ж один. Вечорами заходитиму — вони для мене такі довгі, а ночі ще довші...
К р а в ц о в. А ми родичі з тобою — кров поріднила нас.
Пауза.
І самотність...
С к и р д а. Кравцов, ти плакав коли-небудь після війни?.. Ні!.. І я теж. Сліз немає, а так інколи хочеться заплакати, коли тяжко, щоб легше стало... Подумав якось гніздо собі зліпити. Ні. Те, перше, зруйноване, з очей не сходить... і гніздо, і пташенята. Так дозволь заходити до тебе... Ти ж один. (Іде, потім зупинився). Те, що між нами було... (Потоптався на місці, слова потрібного не знайшов. Виходить).
Кравцов сів за стіл. Схилив голову на руки. Довга пауза.
І в кабінеті з'являється Оленка. Боса. В довгій білій сорочці, по якій розкидані квіти. Квіти на широких спадаючих рукавах. Сорочка розстебнута, волосся розсипалося по плечах. Оленка дивиться на Кравцова і голосом тихим і чутним: "Ти ні в чому не винуватий, і я — у нас кохання велике, велике..." Підняла, розкинула руки, наче хотіла показати, яке велике, безмежне кохання. Розстебнуті рукава сорочки опали. Сцена темніє. Лишається світло тільки на закритому руками обличчі Кравцова та на розкинутих руках Оленки. Переміна світла.
Кабінет у квартирі Кравцова. Вся стіна, що перед глядачем, розмальована — точне повторення малюнків Оленки на комині в її "палаці". Навіть яскравіше. Саморобний столик-трикутник, табуретки. Біля столика стоїть Кравцов у важкій задумі. Одягнутий по-святковому. На столі лежить калина, два наповнені червоним вином келихи. Пауза. В абсолютній тиші голос Оленки: "Справді, сьогодні твій день народження?"
К р а в ц о в. (мовби відповідає їй). Летять роки!
Довга пауза. Телефонний дзвінок
(Виходить з кабінету, піднімає трубку). Слухаю!.. Проведете без мене! Ні-ні, я зайнятий! (І вже іншим голосом). Сьогодні мій день народження! В мене повно гостей, як же я їх залишу? (Кладе трубку. Ніби про себе). Раз у рік я маю право на святий вечір? На зустріч з Ілонкою. (Підійшов, сів біля столика. Взяв келих, не випив — тримає в руках). Летять роки... І ти вже не дівча. Не дівча, Ілонко...
Міняється колір освітлення.
Заходить Оленка. Не дівча — красива молода жінка в чорній оксамитовій сукні. Ступила кілька кроків до Кравцова, зупинилася.
Пауза.
О л е н к а. Тобі нелегко, Кравцов, чекати мене? Чекати, знаючи, що я не прийду?
К р а в ц о в. Дуже важко. Наче хто увігнав у груди ніж і не вийняв... Ось так усі роки!
О л е н к а. А ти ж знаєш — не прийду. І не чекай... Чого самотнім жити? На роботі ще нічого, а вдома — як у камері.
К р а в ц о в. Так.
О л е н к а. Багато гарних жінок.
К р а в ц о в. Багато...
О л е н к а. Одружуйся і живи, як усі... Життя є життя... Не його пристосовуй до себе, а себе до нього.
К р а в ц о в. Так.
О л е н к а. Ще не пізно і сім'ю мати.
К р а в ц о в. Не пізно...
О л е н к а. Ія швидко забудусь.
К р а в ц о в. (наче прокинувся). Що? І це говориш мені ти, Ілонка?
Пауза.
О л е н к а. Ні, це я проказала твої думки.
К р а в ц о в. Так, вони іноді прокрадаються до мене... Прокрадаються і тікають, нашого кохання вони бояться. Ілонко, як давно ти запалила свічку в моєму серці... А той вогонь і досі — і теплить, і гріє, і палить мене!.. Люди мене не зрозуміють?!!
Пауза.
Хай тут переді мною буде сто, тисяча чоловік, я скажу їм: прислухайтесь до себе! В кожного з вас або жевріє вогник того першого, чистого, справжнього кохання, або ви чекаєте, коли він спалахне...
Пауза.
А може, хто сам погасив його, той карається все життя.
Пауза.
Кравцов! А коли з тої тисячі вийдуть кільканадцять і скажуть тобі: кохання справжнього немає! Кохання — то рожеве марево!
Пауза.
Я їх запитаю: як же ви живете серед людей? Забирайтесь на інші планети! На Землі вам місця немає!!! (Підійшов, опустився на табуретку.