Сюди йдуть і старі, й молоді — всі, хто любить свій народ, шанує його минуле, живе його сучасним й думає про його майбутнє.
ПІСЛЯСЛОВО
Книжка "В пошуках скарбів" — данина незабутньому Дмитрові Івановичу Яворницькому. З його ім'ям пов'язано дбайливе вивчення нашого минулого й невтомне збирання пам'яток сивої давнини.
Численні відгуки на книжку в пресі та в приватних листах, а також той факт, що перше й друге видання "В пошуках скарбів", які виходили в Києві, швидко розійшлися, свідчать про те, яке дороге нашому народові його минуле і як він цікавиться всім тим, що пов'язано з його історією.
Авторові приємно, що його книжка в якійсь мірі спонукала окремих ентузіастів до самостійних пошуків пам'яток матеріальної культури нашого минулого.
Ось, наприклад, що пише вчитель з міста Комунарськ на Луганщині Олександр Сергійович М'ягченко:
"Прочитавши вашу книжку "В пошуках скарбів", я звернув свою увагу ось на що: Д. І. Яворницький усе своє свідоме життя присвятив науці. Він дуже вболівав за музейними скарбами, збирав їх скрізь, навіть там, де ніхто їх не міг би здобути. І все це він робив для музею, для народу. Мені дуже закортіло також зробити щось добре для музею, якому надано його ім'я. І ось я згадав, що в селі Біленькому, на Запоріжжі, два роки тому я бачив картину М. І. Струнникова "Козак на дозвіллі". Прикладаю з неї фото. Як ви думаєте, чи варто поїхати мені на розшуки цієї картини? Чекаю від вас листа".
Автор цієї книжки негайно написав до вчителя М'ягченка листа й попросив його докласти всіх зусиль, щоб розшукати картину відомого художника.
Незабаром надійшла радісна звістка. Картину М'ягченко знайшов па горищі в хаті дев'яностолітнього діда Коваленка і привіз у Дніпропетровський історичний музей.
Під час уважного розгляду рідкісного твору одного з кращих учнів Рєпіна — Струнникова — в очі впав напис художника внизу картини: "1921 р. М. Струнник, с. Біленьке па Запоріжжі".
Це тільки один випадок, який свідчить про те, що розшуки народних скарбів тривають далі. Але таких прикладів можна було б навести багато.
Досить сказати, що за останні 20 років до музею передано сотні й тисячі нових експонатів, значно збільшився й потік відвідувачів музею.
Багато читачів, ознайомившись з моїми спогадами про життя й діяльність Яворницького, приїжджали до музею, щоб на власні очі побачити скарби, які зібрав наш подвижник науки. Чимало знайшлося й таких, що вирушили у подорож по Славуті до Дніпрогесу, а звідти — в Капулівку, аа могилу Івана Сірка, потім до Сторожової могили, куди недавно перенесено його прах.
На адресу автора надійшов лист із Москви від відомого російського письменника Корнія Івановича Чуковського:
"Спасибо, дорогой Иван Максимович, за превосходную Книжку. Я так увлекся ею, что прочитал ее всю, не отходя от стола. Вы нашли для нее очень завлекательный стиль — драматизировали каждый эпизод, придали максимальную эффективность каждой ситуации. Образ замечательного украинского ученого встает как живой. Могу себе представить, как счастлив был Илья Ефимович Рєпин, если бы мог прочитать вашу книгу. Это не только биография Д. И. Яворницкого, это биография созданного им музея плюс очерки по истории Украины. Особенно дорога мне глава "По следам запорожцев". На этой картине двое моих знакомых— Гиляровский и Кузнецов Николай Дмитриевич... Особенно приятно было, что книга написана по-украински, хорошим живым языком... Словом, я должен поздравить вас с большой литературной удачей. Пожалуйста, передайте привет вельмишановному Максиму Тадейовичу. Ваш К. Чуковский".
Все це спонукало автора працювати далі над книжкою, доповнити її новими нарисами, які б ще глибше відтворили образ нашого, можна сказати, народного академіка, його невсипущу працю.
Книжка виходить з передмовою покійного М. Т, Рильського і познайомить читача не тільки з життям та діяльністю Яворницького, а, до певної міри, й з історією рідного краю.
Автор висловлює подяку всім, хто прислав свої відгуки, спогади, побажання й поради до нового видання книжки,