Тільки так. Не можна розділяти єдине тіло пізнання: фізик — своє, а митець — своє. Нова наука, наука комуністичного світу, буде терпима, мудра, широка, всевміщаюча, як про це і мріяли творці наукового комунізму. Недарма нині виникає назва такої науки прийдешнього — меґанаука. Тобто велика наука, могутня наука, котра воістину оволодіє магічною всеможливістю. Як багато вона буде вміщати! Як глибоко пізнає людину й космос.
В серці моєму звучать дивні образи, мелодії. Хочеться написати оповідання. Викладу в ньому своє бачення, свої міркування про шляхи пізнання й мистецького творення. Не для друку, для себе, для друзів, котрі збагнуть, відчують… Як би хотілося, щоб прийшла в моє життя та, котра б стала для душі такою ж невіддільного, як бджола для квітки. Тоді мої мрії осяялися б новим, глибоким розумінням.
…Вражаюча подія. І яка співзвучна з моїми роздумами та прагненнями. Вчора був на симпозіумі в кіберцентрі (Роман запропонував мені вхідний квиток-запрошення). Я спочатку хотів відвідати з друзями художню виставку, але потім щось мене штовхнуло: іди! Як добре, що послухався того нечутного голосу інтуїції.
Виступав гість з Папуа, доктор математики Боґоло. Ще молодий чоловік, з леґендарною біографією. Він навчався в Оксфорді, там вразив своїх учителів не лише талантом сприйнят-тя доктрин сучасної науки, а й фейєрверком динамічних, альтернативних ідей. Особливо це стосувалося проблеми формування парадоксального, принципово нового математичного апарату пізнання. Нова математика зветься у нього "математикою повноти, математикою одності, математикою цільності". І ще багато таких же визначень. Коротше, альтернативна математика.
Доктор Боґоло з’явився на кафедрі в конференц-залі при цілковитій тиші. Дивився спокійно, шукав своїми темнющими очищами контакту з аудиторією. Почав дуже просто (говорив російською мовою досить пристойно, майже вільно):
— Друзі, кожен з мислячих учених відзначає, що ми давно вже знаходимося у полоні наївного детермінізму та елементаризму. А цілість природи втікає від нас. Нас заполонює океан псевдоінформації, і породжується той обвал, той потоп числом. Так, числом.
Дозвольте наївне, дитяче запитання: "Що таке число?"
Хто дасть відповідь? Абсолютну, вичерпну, прийнятну для всіх? Навряд, чи знайдеться така людина. Коли ми глибоко осягнемо суть запитання, то відзначимо, що число — це найдревніший забобон людства. Це "епіцикли" Птолемея, це "флогістон" та "філософський камінь" алхіміків, це магічні формули чаклунів. Але якщо у випадку цих останніх штампів мислі ми були досить рішучі, виганяючи їх із вжитку в мисленні та практичній науці, то що-до числа ми досі перебуваємо в правовірній залежності. Число стало богом, абсолютом су-часного пізнання. Хіба не так?
Ще Піфагор та його послідовники приходили до висновку про центральність одиниці, про її універсальність. Але пізніші аполоґети не збагнули учителя, сприйнявши Одиницю, як перше число нескінченної множинності. Насправді, древні розрізняли математику релятивну, відносну, зовнішню, екзотеричну і математику одності, повноти, цілості, абсолютності, езо-теричну математику, тобто втаємничену. Перша математика була прийнятна, корисна для свідомості первісної, прагматичної, повсякденної. Те ж саме стосувалося первісного світовідчування, зафіксованого Птолемеєм та його послідовниками, при якому Сонце "хо-дить" довкола Землі…
Далі доктор Боґоло наводив ряд спеціальних, суто фахових прикладів, на екрані мерехтіло безліч формул, прикладів, пояснень, але все те мені не по зубах. Я застенографу-вав лише деякі найцікавіші для мене фрагменти доповіді.
"Практично існує лише Одиниця, точніше — одність, повнота, ціле. Можна сказати так: кожне явище, річ, істота, планета, світило, ґалактика — унікальні, виняткові. Одне сон-це, одна людина, один атом, одне дерево і так. далі… Промовляючи "дві планети", "двоє людей", "три атоми", "сто квіток" тощо, ми вже уніфікуємо унікальність прояву, ми містифікуємо самі себе. Тому що вилаштовуємо у множинний ряд речі та явища глибинно різні. А в своїй свідомості, в своєму пізнанні ми їх уніфікували, спростили до школярської убогості, до примітиву. На перших шаблях поступу, може, це й припустимо, де оперування статистичними комплексами ще дає опосередкований підсумок, але при виході в Меґасвіт або в глибини Мікросвіту ми зустрінемося з такими вражаючими неозначеностями, котрі вимагатимуть не приблизності, а цілковитої точності.
Можна сказати так: реально не існує числа як символу дискретності, розділення, множинності, елементарності. Число — убивця єдності, фантом нашого незнання, нашої релятивності, приблизності у розумінні таємниць природи. Ми породили число, як модель пояснення "очевидностей" довколишнього світу. Відзначаючи "багато" людей, речей, істот, дерев, предметів, явищ, люди неспроможні були одразу знайти для всього побаченого й відчутого взаємозв’язок, принцип цілості й повноти, а отже, почали в свідомості "відділяти" річ від речі, явище від явища, істоту від істоти, світ від світу, компенсуючи таку розірваність псевдоєдністю, тобто злученням докупи роздробленості світу, умовною інтеґрацією. Для юної земної науки цього було достатньо, але тепер, виходячи в космос, ми захлинемось від потоку числового світовідчуття. Наші ЕОМ, навіть наймодерніші комп’ютери, з допомогою яких пробують відтворити таємничі процеси інтелекту, стануть витонченими тюремщиками науки, бо мають в основі дискретну аксіомальність. Ми не зможемо навіть побачити мисля-чих істот та техніку вищих світів, якщо вони побудовані на принципах цільності. Ми й вони будемо на різних полюсах буття…
Ми зібралися не для того, щоб дискутувати з приводу тих чи інших схоластичних про-блем теорії. Я і мої київські колеґи розробляємо конкретні плани для реалізації принципів альтернативної математики. Але така реалізація вимагає нового підходу не лише до теоре-тичних передумов, а й до найпростіших життєвих явищ, до мислення, футурології, почуван-ня, етики, естетики, мистецтва, космогонічних та антропогонічннх моделей. Візьмемо хоча б одну з них, котра тісно пов’язана з проблемою дискретності. На ній побудована вся споруда сучасної квантової механіки та релятивізму. Математика повноти дозволяє підійти до розуміння цільності й одності світу. Про що мовиться? Про те, що вікові уявлення попередників, передані нам, щодо роздрібненості, елементарності, дискретності світу сфор-мували умовну картину реальності, яку ми продовжуємо старанно підмальовувати засобами всіх потужностей сучасної науки. Коротше, ми живимо ланцюгову реакцію розпаду інформаційної сфери цільності, замість того, щоб синтезувати її, співтворити, доповнювати, ширити, поглиблювати. Ґрунтуючись на цьому тисячолітньому алґоритмі множинності, ми неспроможні ні збагнути сутності життя, ані відтворити його, бо життя — цілість. Ми ж пробуємо пізнати його втаємниченість засобами розчленування, поділу, аналізу…
Цільний космоґенез, який виникає на основі математики одності, вимагає переглянути основи розуміння часу, простору, причинності. Актуальна сучасність у такому космоґенезі є ЛИШЕ ДИСКРЕТНИЙ ГРЕБІНЬ звуженої свідомості, можна сказати, архаїчної свідомості. Число тримає ще досі всіх нас у полоні звуженої актуальності, ТЕПЕРІШНЬОСТІ, хоронячи "минулі" прояви подій або відсторонюючи "грядущі" події в так зване "майбутнє". Матема-тика цілості дозволить піднятися над обмеженням очевидності й охопити минуле, сучасне й прийдешнє в цільному єсть…"
Конференц-зал кіберцентру вибухнув оваціями. Полум’яна динаміка виступу доктора Боґоло розворушила навіть залізобетонних скептиків. Ґрупа молодих кібернетиків та математиків, ініціаторів дивовижного проекту, просто-таки промінилася радістю. Ще б пак! Суперфантастнка у сфері найточнішої з наук. Божевільна ідея страшної вибухової сили, кот-ра дозволяла ще глибше ввійти в святая святих матерії, ввійти не завойовниками, не руйна-торами, не вівісекторами, не мучителями й насильниками, а друзями, синами, творцями. Це розуміли присутні, тому й щиро вітали сміливих мандрівників у таємничий світ одності.
— Основою математики повноти, — вів далі доктор Боґоло, переждавши бурю овацій, — буде не число, а кореляти, відповідники, тотожності, не лік, не обчислювання, не маніпуляція множинністю, а насичення комплексів формуючого алґоритму до потрібної пов-ноти, до тотожності. Для нашої мети потрібні принципово нові ЕОМ на мелодійній основі, де формотворчим інструментом алґоритму буде консонанс, співзвуччя. Тут нам треба буде ввійти в співдружність з митцями, музикантами, композиторами. Настає ера братерства точних наук і музики, всебічної творчості…
Слухав ученого з Папуа і в душі радів: це ж те, що марилося мені, це може стати пер-шою реальною спробою побудувати мости між розсипаними частками макро— і мікросвіту.
Слідом виступав молодий кібернетик Борис Гук, співавтор проекту "Резонанс еволюції". Новий комп’ютерний комплекс так і було охрещено: "Резев" — "Резонанс еволюції".
— Кілька слів про нові засади кібернетики, — продовжував Гук. — Досі синтезуючий, керівний центр комп’ютерних структур конструювався за принципом максимальної складності. Тобто він мав бути на кілька порядків складнішим, вищим, ніж структури, кот-рими він керує. Це хибний принцип, який упирається в ряд тупиків, головний з яких — зро-стання ВІДСУТНОСТІ РОЗВ’ЯЗКИ. Тобто настає такий момент, коли жоден найскладніший комп’ютер не зможе розв’язати завдань певного рівня складності, оскільки ця складність наростає по експоненті в процесі формування алґоритму і проґрами здійснення. Згадайте древню притчу про зернину на першій клітині шахової дошки, котра потім породжує обвал множинності на останніх клітинах дискретного шахового поля, йдучи шляхом числової кібернетики, маніпулюючи цифрами як аналогами "часток" реальності, ми мусили б конст-руювати ЕОМ (або комп’ютери іншого типу), котрі б невпинно САМОФОРМУВАЛИСЯ, САМОУСКЛАДНЮВАЛИСЯ відповідно до ускладнення ЗАВДАНЬ. А це навіть теоретично неможливо. Тут від самого початку, що відзначив доктор Боґоло, ми утвердили псевдовек-тор, як це зробив Птолемей, помістивши в центрі світобудови Землю.