Грізний кухар розбуркав і наказав розставляти столи і лави, розносити посуд, бачки з кашею, миски з м'ясною підливою і блюдця з хлібом і маслом.
Щойно накрили столи, як почали прибувати роти. Цікаво спостерігати, як донедавна ще меткі і гонористі парубки, нещодавно пострижені під баранів, слухняно забігають по-одному, шикуються на призначених місцях і зиркають по столу, сподіваючись ухопити краще. Сержанти не квапляться, тримають їх у напрузі і дозволяють сісти, лише переконавшись, що ніхто не рипається. Звідусіль розносяться команди: "Взвооод... сідай! Приготуватися до приймання їжі! Відставити! Взвооод... встати! Взвооод... сідай! Приготуватися до приймання їжі! Взвооод. приступити до приймання їжі!" Після цієї команди вибрані курсанти ділять кашу. Їдці ж, тим часом, наввипередки виловлюють із загальної миски м'ясні кусочки, що пригледілися їм ще з порога. Ми, наряд, снідатимемо останніми, і нам дістанеться ДП із залишків, що ми ж і приховали на кухні. Курсант Іваночко стверджує, що краще ходити на кухню, ніж в караул, бо в будь-якому разі на виході з їдальні можна купити білий батон або кілька пиріжків з повидлом, щоб потім з'їсти їх у Ленінській кімнаті, уважно роздивляючись експозиції.
29 грудня
Позавчора, нарешті, побував у караулі, де й утямив глибинний смисл слова "служба". Караул розпочався відразу після полуденного сну. Спершу нас вишикували на плацу і перевірили спорядження. Підкомірець свіжий? Шинель із хлястиком? Бляха, ґудзики, чоботи — блищать? Автомат намащений? Протигаз із належною биркою? Потім перевірили наші знання Устава гарнізонної і караульної служби. Тим, хто забарився з відповіддю, видали бордові книжечки і надали тридцять хвилин на вивчення. Ми ж, решта, очікували їх стоячи.
Караульне приміщення — це халупка у крихітному дворику, опутаному колючим дротом. Служба виконується трьома змінами вартових, які міняють одна одну за спеціальним графіком: дві години на посту, дві — неспання і дві — відпочинок. По постах караульних розводить сержант, "розвідний", а начальник караулу, командир взводу, тим часом дрімає в окремій комірчині.
Усього постів вісім. Пост номер один знаходиться в штабі, біля полкового знамені; пост номер два — це танковий парк; номер шість — склад паливно-мастильних матеріалів (ПММ), а мені дістався пост номер сім — склад речового забезпечення, розміщений у трьох дощатих сараях.
Вночі морозило: мінус двадцять шість градусів, тож нам видали кожухи і биті валянці. І те, і те — безрозмірне, придатне для будь-якої комплекції. Валянці поверх чобіт я взув у караульному приміщенні, а кожух накинув уже на посту. Змінюваний здав мені під охорону двадцять чотири бирки з пластиліновими печатками, розвішані по стулках воріт, а розвідний вчергове нагадав основні правила:
• не лягати й не сідати;
• зброї з рук не випускати;
• не палити;
• в розмови не вступати;
• природні потреби не справляти.
Занадто довгий кожух чиргикав по снігу, ноги щоразу вислизали з валянців, але я, тримаючи автомат напоготові, сумлінно тупцював уздовж сараїв. Начальник караулу пояснив, що НАТО насправді не спить, натомість засилає шпигунів і диверсантів. Та й своїх мусимо стерегтися, бо нещодавно один надстроковик угнав уночі з-під Гатчини самохідну зенітну установку і чкурнув на ній у бік фінського кордону. Прийшлося піднімати по тривозі увесь округ! Добре, що під Виборгом у нього закінчилася солярка, а то вже приготували гранатомет...
Раптом мені здалося, що хтось до мене підкрадається. Закричав: "Стій! Хто іде"! "Розвідний зі зміною", — пролунав рідний голос сержанта Кузіна.
Їжу у зелених термосах до караулки доставляємо самотужки, а розвідний пильнує, щоб нікого не забули і всім вистачило. Повечерявши, приступили до неспання. Сидимо по обидва боки столу і дивимось один в одного. Доміно, шахи — заборонено; читати можна лише Устав гарнізонної і караульної служби. Один тільки начальник караулу лейтенант Сотников у своїй комірчині читав Мопассана.
Смішний випадок трапився з Марком. Усупереч Уставу він прямо на посту, не підкотивши кожуха, справив велику нужду. Лайно примерзло до вовни, і довжелезному курсанту Пулькіну, що змінив його, прийшлося дві години прислухатися до цокоту невідомого йму предмета об валянці. Повернувшись до караульного приміщення, Пулькін повісив кожух на вішалку, і за годину у приміщенні засмерділо. Марка вирахували, і лейтенант оголосив йому три наряди поза чергою.
Чотири години поспіль, на посту і при неспанні, ти щомога протидієш сну, а коли, нарешті, дістаєшся лежака, сон, як на зло, не приходить. Кімната відпочинку — крихітна комірка без вікон; нари споруджені від стіни до стіни, і зміна напихається на них щільно, як камса в банці. Попід нарами проходять парові труби, нам жарко, ми потіємо і смердимо перловкою. Ото лежиш, рахуєш змарновані хвилини, а сон усе не бере й не бере. І ось, коли ти, нарешті, задрімав, спалахує сліпуча лампа, і лунає скажений крик сержанта: "Зміна, — підйом! Виходь готуватися до варти"! Оскільки ніхто не реагує, він гепає нас прикладом по підошвах: мерщій, каналії! Постові вже замерзли і чекають зміну.
2 січня 1963 року Новий рік минув, як повсякдення. "На свята, коли народ гуляє, військовослужбовці мусять підвищувати свою пильність", — пояснив старший сержант Бабенко і вимкнув телевізор відразу після привітання Генерального секретаря, не дозволивши подивитися "Голубий Вогник". Рооотааа... відбій!" — скомандував він, і ми чкурнули по ліжках: врешті-решт, сон для солдата — понад усе.
10 січня
Зі шпиталю повернувся старшина роти гвардії старшина Сурков. Війну він пройшов командиром тридцятьчетвірки і в казармі з'явився при бойових орденах. Старший сержант Бабенко вишикував роту, і той, просвітивши її оком наскрізь, виявив порушення форми одягу курсантом Метіогло, на шинелі якого не вистачало хлястика. Старшина не став його карати, лише попередив. Наступного ранку шинеля курсанта Метіогло була у порядку, але без хлястика виявився курсант Коротков, і він отримав наряд поза чергою. На третій день постраждав курсант Яковлєв, на четвертий біда настигла Боба Чигідіна, на п'ятий Пулькіна. Так той хлястик гуляв, допоки не дійшла черга курсанта Мордаскіна. Інтелігент виявив порушення ще до шикування і вчасно доложив старшині. Той його похвалив і негайно видав новий хлястик.
"Запам'ятайте, товариші курсанти військову заповідь: якщо виявите якийсь непорядок, перш за усе докладайте командиру", — напутив він нас.
Сьогодні мій день народження. Роту вивели на плац чистити сніг, а мені дозволили залишитися. Сиджу у Ленінській кімнаті і вже написав три листи: татові, Льоньці і Дідку. Наталці не пишу, бо вона вчора мене провідала особисто. Привезла томик Єсеніна. Я вже читав дещо з зошита Мордаскіна, але тепер маємо свій збірник і — захлинаючись —читаємо вголос один одному. Стіни Ленінської кімнати всуціль завішані планшетами: бойовий шлях частини; портрети колишніх командирів полку і дивізії та всепереможних маршалів. У центрі — стенд, цілковито присвячений Володимиру Іллічу Леніну. Ось він хлопчик Володя; ось гімназист, студент і, нарешті — вождь світового пролетаріату. Праворуч — історія КПРС у фотокартках і цитати рішень партійних з'їздів. Ліворуч — "Моральний Кодекс будівника комунізму". Зараз його уважно "студіює" днювальний Іваночко: показавши мені спину, жвакає пиріжок. Їх у нього чотири, і він мусить з'їсти всі воднораз, бо сховати у тумбочці на потім не вийде: просякнуть гуталіном. До їжі він ставиться особливо. Пайку масла з'їдає благоговійно: кладе її на дальній край скибки; спершу не зводячи з неї очей, жує сам хліб і вже на завершення дістається масла.
Тато пише, що у них в Конотопі все гаразд, що він, нарешті, отримав триколісну мотоколяску і вже їздить містом. На Загребеллі, на підйомі вулиці Свердлова, машина заглухла, і виручив мій друг Толян Панченко, що живе неподалік. Братик Артемка успішно вчиться в технікумі. Там не позабули нашу маму і ставляться до нього поблажливо. Тітка Тетяна вправно дбає господарство. Чого татові не вистачає, так це теплого туалету. Втім він затіяв листування з міськвиконкомом і сподівається на обмін квартири.
Загалом ми вивчаємо сім предметів: політика, техніка, Устави, стройова підготовка, водіння і обслуговування танків, бойова підготовка і фізична підготовка. Думаю, що в подальшому житті, окрім фізкультури, мені нічого не знадобиться. Політичну підготовку веде замполіт батальйону майор Пащенко. Такий хитрющий! Ото, бува, запросить до кабінету,
зведе червоні очі до перенісся і випитує: "А що було вчора після відбою, товариш курсант? Хто? Що казав? А що ви особисто думаєте з цього приводу?" Аби не наябедничати, відповідаю край обережно. На заняттях він не сидить, тупцює поміж рядами, заглядає у зошити і вимагає, щоб Хрущова називали не інакше як "наш Микита Сергійович". Неприємний тип; подібно Волоколамському хтиво трусить правою ляжкою. Уявляю, як він, повернувшись зі служби, накидається на дружину і товче її, товче, і все йому мало.
17 січня1963 р.
Третього дня старшина Сурков вишикував роту і проінформував, що до полку прибуло п'ять вагонів яблук, які треба терміново розвантажити, щоб не померзли, тож, потрібні добровольці. Зі строю дружно вийшли відмінники бойової і політичної підготовки, я ж залишився у строю, і з одеситів спокусився лише Марко. Сержант Кузін увів команду, і до казарми добровольці повернулися вже під ранок наступного дня — брудні, голодні і злі. Насправді, то були ніякі не яблука, а змерзле вугілля. Ешелон прибув з півдня, де його промочив рясний дощ, за Москвою вдарив мороз і скував вугілля у суцільну глибу. Само собою воно не сипалося, курсантам прийшлося його довбати ломами, і вивалювати грудки собі на голову. А опісля спорожнення вагонів їх змусили ще й колію зачистити. З усіх найбільш замурзаним виглядав Марик.