Він також був автором багатьох літературних творів, що містили антирадянські погляди. Ці твори він підписував псевдонімом "М. Ромадон". Протягом багатьох років підпільної діяльності Рафальський на основі самодруку виготовив більше тисячі антирадянських листівок і надсилав поштою на різні адреси в різні міста Радянського Союзу. 27 жовтня 1954 року в селі Росільній Івано-Франківської області в тайнику на горищі середньої школи були знайдені гвинтівка і пістолет іноземного виробництва. На допиті він сказав, що зброю зберігав, щоб боротись проти радянської влади. У зв'язку з тим що на допитах він почав проявляти психологічні розлади, 11 травня 1955 року суд на основі висновків судово-психіатричної експертизи, проведеної в Центральному науково-дослідному інституті судової психіатрії імені Сербського, виніс рішення, що Рафальський хворий на м'якотекучу шизофренію і направив його на примусове лікування. Знаходячись на лікуванні, він 15 березня 1956 року втік. В червні 1956 року його затримали і направили у Ленінград. При затриманні в нього вилучили пістолет "Браунінґ". Його знову направили на примусове лікування у Ленінградську психіатричну спецлікарню. Там він перебував до 1 жовтня 1959 року. Його потім передали під нагляд його мамі Рафальській Вірі Василівні.
При вилученні у Рафальського Віктора Парфенійовича було вилучено більше тисячі написаних та надрукованих машинкою віршів. Декілька з цих віршів:
"І знову чорна зрада… Знову
Лягли на руки кляті пута
І стогне в жилах буйна кров,
І тільки думка ще не скута,
О Боже милий. Скільки ж то
Іще страждать, терпіти муки?"
Уривок наступного вірша, написаного Рафальським В.П. перед тим, як його відправили в психлікарню 1 жовтня 1954 року.
"Що Вам бідна доля Катерини,
Українських хлопців і дівчат,
Коли Волю й Славу України
Ви продали вже давно сто раз.
Ви, що гвалт тепер зняли такий разючий!
Чому, мов бандури, ви мовчали всі,
У ті дні, коли народ наш мучив
Чорний пазур живої Москви"
Рафальським Віктором Парфенійовичем за період коли він не перебував в психіатричних лікарнях написані такі твори: "Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес", "Зойк і Лють", "Хаймер", "Чортеня", "Закувала та Сива Зозуля", "Чому сяє сонце", "Щастя Ірини Павлюк", "Під Дамокловим мечем", "Ромат Сармат" та багато інших.
Постанова Верховного суду України:
"… враховуючи, що Рафальський Віктор Парфенійович здійснював особливо небезпечний державний злочин, комісія вважає необхідним прийняти до нього примусове лікування в психіатричній лікарні спеціального типу.
Керуючий Яровий".
Матеріали підготував Олег Кривокульський.
***
У "психушці" – двадцять років
(Віктор Рафальський)
(З книги Михайла Гориня "Запалити свічу"; видавництво "Права людини", Харків, 2009 р.)
Двадцять років тримають у психіятричних лікарнях українського політв'язня Віктора Парфенійовича Рафальського, психічно цілком здорову людину. До такого ж висновку, нарешті, прийшла цього року медична комісія Львівської психіятричної лікарні, ухваливши, що Рафальського можна представити на суд для зняття примусового лікування, оскільки стан його здоров'я цілком задовільний. 24 липня цього року дружина Рафальського Емма Войцехович звернулася до суду Радянського району Львова, куди згідно з повідомленням психіятрів направлена справа Рафальського, але там справи не виявилося. З'ясувати, куди все таки поділися документи Рафальського, так і не вдалося. Завідуючий 15м відділенням психлікарні Крукевич заявив, що про хід справи Рафальського нічого не знає, а завідувач 5м відділенням, яке контролює всю вихідну документацію, категорично відмовився будьщо повідомляти. Завідуючий Львівським облздороввідділом Іванців підтвердив, що керівництво лікарні мало всі підстави представити Рафальського на суд Радянського району для зняття примусового лікування.
Цікаво виходить! Є підстави випустити, нарешті, людину із божевільні. Є повідомлення, що справа скерована в суд. Немає тільки... самої справи. Де ж вона? Ухильні відповіді лікарів наводять на думку, що справа потонула в шухлядах відомого нереклямованого відомства, котре краще за лікарівпсихіятрів визначає, хто психічно здоровий, а хто хворий.
П'ять місяців бюрократична м'ясорубка або чиясь хижа воля продовжують тримати під сукном рішення медичної комісії, а значить – трощити душу людини похилого віку, котра стільки вже перенесла. Цікаво, скільки ще в умовах демократизації і гласности вимучена примусовим 20річним лікуванням 70річна людина буде перебувати в таких нестерпних умовах? Адже кожен день, проведений у психіятричній лікарні, – мука!
При нагоді нагадаємо, що навіть радянська преса (ґазета "Известия") недавно визнала, що в радянські психіятричні лікарні потрапляють психічно здорові люди. В умовах гласности дальшим кроком має бути визнання ще й того, що кидають їх туди за політичними мотивами.
За виданням: Український вісник. Громадський літературнохудожній та суспільнополітичний журнал. Випуск 7, 8, 910. Серпень, вересень, жовтеньлистопад 1987. Київ – Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Балтимор – Торонто: Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка, 1988. – Вип. 7. – С. 33 – 39.
Прим. ред.: 25 вересня 1987 року Радянський народний суд м. Львова звільнив Віктора Рафальського від примусового лікування.
***
Відновлено меморіальну дошку Віктору Рафальському
(З газети "Фортуна + TV" (м. Стрий), 17.10.2013.)
11 жовтня група ентузіастів зі Стрийського Братства шанувальників Тараса Шевченка встановила відновлену меморіальну дошку письменнику Віктору Рафальському у Стрию на вул. Незалежності, 45. Попередню дошку вандали викрали. Ініціатори – голова товариства Ярослав Михайлюк та члени Братства Юрій Криськів, Лев Рішко, Василь Стасів, Володимир Шаран. Матеріальну підтримку надав Роман Тур. Художнє оформлення – Василя Бичка.
"Ми не хотіли з цього робити помпезне дійство. Попередню дошку встановлювали урочисто, приїжджала з Москви сестра Рафальського, було багато його друзів, знайомих. Та навіть не знаю, як назвати того, хто за кілька гривень зазіхнув на нашу пам'ять і шану цьому талановитому письменнику, – розповів Ярослав Михайлюк. – Ми вважали справою честі це зробити і ми це зробили. Стрияни мають пам'ятати тих людей, які прославляли рідний край. Цьогоріч виповнилося 95 років з дня народження Віктора Рафальського – прозаїка, публіциста, поета, драматурга, людини трагічної й героїчної долі".
Віктор Рафальський народився у січні 1918 року в Одесі, в сім'ї вчителя. По материнській лінії – галичанин, по батьківській – полтавчанин. Дитинство пройшло на Поділлі. У 1926 р. переїхав з матір'ю до Києва, де вчився у школі № 32. Переніс голод 1933-1934 років. Політичні погляди сформував, будучи студентом робітфаку хіміко-технологічного інституту. Виключений через конфлікт з профспілкою. Вперше був заарештований у 1937 році. Куди лише
потім не кидала доля Рафальського! Туркменія, Іркутська область, Якутія, Крим, Кубань, Дніпропетровськ, Смоленщина, Івано-Франківськ, Тернопілля і нарешті Стрийщина, село Конюхів – така далеко не повна географія його місць проживання. Побував і в Маньчжурії, де влітку 1945 року гриміла війна з Японією. Післявоєнні події у Західній Україні мали вирішальне значення для становлення і утвердження його політичних поглядів. Таких
людей тоді не щадили. Двадцять сім років неволі, з яких двадцять –
тюремні психлікарні. Найтяжча кара (20 років) за сатиричний роман.
Творив усе своє свідоме життя. В його доробку – кіносценарії, п'єси,
романи, повісті, новели, оповідання, поезії (окремі покладені на
музику), спогади про пережите. Кращі вірші увійшли в опубліковану в роки незалежності книгу "Слухай, моя Україно". Побачили світ книги прози: роман "Надзвичайні пригоди трьох обормотів у Країні Чудес", роман-поема "Зойк і лють", драма "Під дамокловим мечем", збірка пісень "Трохи музики" та багато інших. Помер В. Рафальський 1997 р. Похований в с. Конюхові. Його ім'ям названо провулок у
Стрию.
Наталія Карпенкова
***
Віктор Рафальський – маяк, світло якого кличе до нових звершень
(З газети "Фортуна + TV" (м. Стрий), 01.03.2018.)
"Навіть, якщо б Віктор Рафальський написав один роман "Надзвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес", він увійшов би в історію української літератури", – так сказала про поета, прозаїка, багатолітнього в'язня радянських таборів під час зустрічі-спогаду керівник міського радіомовлення Галина Данильців, яка мала честь редагувати його твори.
Захід пройшов в інтер'єрі вже діючої фотодокументальної виставки під назвою "В душі багатства він не розгубив" присвяченій 100-річчю від дня народження В. Рафальського в меморіальному комплексі "Борцям за волю України". Підготувала і провела зустріч науковий працівник музею Романа Савчин.
Це людина складної, трагічної долі. Стрияни ходили з ним одними вулицями, бо останніх десять років свого життя Віктор Рафальський жив у Стрию в будинку на розі вулиць Зеленої і Незалежності, та навіть не підозрювали, що довелося пережити цьому високому, сивочолому з юнацькими бісиками в очах пану поважного віку. І так, все по-порядку. Романа Савчин запалила свічку пам'яті й запросила всіх присутніх хвилиною мовчання вшанувати Віктора Рафальського. Відтак, розповіла про основні віхи його життя.
Віктор Рафальський народився у січні 1918 року в Одесі, в сім'ї вчителя. По материнській лінії – галичанин, по батьківській – полтавчанин. Дитинство пройшло на Поділлі. У 1926 р. переїхав з матір'ю до Києва. Штудіював історію в Київському державному університеті. Виключений через конфлікт з профспілкою.
Згодом став вільним слухачем Одеського педагогічного інституту. Бунтівний характер ще не раз кардинально змінював курс його життя. У юності сформував "33 правила справедливості" і згідно з цим маніфестом, як згодом розповідав Рафальський, і намагався жити.
Він категорично не сприймав державний устрій і політику влади, тому відмовлявся служити в тодішній армії. За це вперше був заарештований у 1937 році. З-під конвою втік. У 1945 році вдруге арештований за дезертирство і як результат відправлений в Маньчжурію, де гриміла війна з Японією.