Шхуна "Колумб"

Микола Трублаїні

Сторінка 66 з 67

Крім того, свіже повітря з поверхні теж збільшувало тиск. Для дійової очистки доводилось то накачувати повітря в трубопроводі то тим трубопроводом відкачувати його назад. Така операція присутнім у камері була малоприємна. Хвилин за п'ятнадцять атмосфера трохи очистилася, і тиск відносно урівноважився.

Минуло ще дві з половиною години, поки водолаз, нарешті, прорізав у човні отвір завбільшки з пів квадратного метра. На поверхні моря заходила ніч, коли Варивода сповістив, що переходить у підводний човен.

Освітлюючи собі шлях електричним ліхтарем, просунувся тулубом вниз, далі спустився на руках і став на палубі якогось внутрішнього приміщення підводного човна. Роздивився. Це був відсік, відділений від інших приміщень задраяними люками. Хтозна, чи можна віддраювати хоча один з них? Коли за люком вода, то вона враз заповнить і це приміщення, і декомпресаційну камеру. Водолаз почав прислухатись. Йому здалося, наче чує під собою якесь шарудіння. Ліг і припав вухом до палуби. Справді, щось шаруділо. Він постукав, але відповіді не дістав. Навпаки, все стихло. "Може, пацюки", — подумав водолаз. В усякому разі той шерех надав певності, і він почав одчиняти люк, що вів до нижнього приміщення. Не встиг одчинити, як знов попав під струмінь важкого повітря. "А людям же треба дихати", — подумав Варивода і гукнув лікареві знову повідомити нагору, щоб почати повітроочисні операції. Варивода вже сміливо сунув ноги в люк і, тримаючи ліхтар над головою, почав спускатися. Приміщення було невисоке. Він одразу дістав ногами палубу і, залишивши ліхтар угорі, опинився в темряві, лише маючи над собою освітлений люк. Він вдивлявся в темряву, намагаючись зорієнтуватися, і простяг руку вгору за ліхтарем. Не встиг він це зробити, як почув поруч себе смішок, що заморозив йому кров у жилах. Біля нього хтось тихо, зловісно хихикав крізь зуби. То був божевільний сміх.

Варивода схопив рукою ліхтар, наставив його поперед себе і освітив маленьку каюту, а за один крок від себе чоловіка, що напівлежав на столі, дивився перед собою страшними, нічого не розуміючими очима і стискував у руці ніж.

— Формула професора Ананьєва… — проскрипів божевільний, і безтямні очі його страшно заблищали.

X. ЗЛІТ НА ПОВЕРХНЮ

Тепла південна ніч зайшла над морем. Мерехтіли і, дивився з неба місяць, освітлюючи флотилію маленьких суден: есмінець, пароплав, шхуну та два баркаси, між якими часом пропливали шлюпки або байдарки. Тихо хлюпала маленька хвиля. Над морем панувала тиша, і на суднах її майже не почували. Третя зміна водолазів повернулася з глибини і спочивала на баркасах. Ніхто ще не спав і не збирався лягати. Вільні від вахти червонофлотці на "Буревіснику" і моряки з "Пеная" стояли на палубах своїх суден. На першому з них комісар, на другому помполіт кожні п'ятнадцять — двадцять хвилин, а іноді й частіше, повідомляли про новини, що надходили з глибини вісімдесяти п'яти метрів.

На баркасах, одягнені у скафандри й шоломи, схилились над трапами чергові водолази, готові щохвилини з першого наказу командирів поринути на морське дно.

Тихо, майже пошепки, переказував Марко телефоном на шхуну звістки, що йшли з глибини моря. На шхуні двоє рибалок і дівчинка не одходили від репродуктора.

Першими чули ті звістки командир-інженер та черговий телефоніст.

Після того як лікар повідомив, що Варивода відкрив люк всередині човна, посилено запрацювали помпи, нагнічуючи в камери повітря, а потім викачуючи його назад. Лікар мовчав: у телефонній трубці не чулося жодного шереху.

— Водолаз лізе крізь люк у сусіднє приміщення, — сказав лікар.

Знов мовчанка.

— Алло! Припиніть подачу повітря. В приміщенні, де зник водолаз, чую шум.

Після того мовчанка тривала майже хвилину, хоча черговий телефоніст тричі запитував про самопочуття. Лише після четвертого запитання лікар відповів:

— Водолаз знайшов чоловіка, який збожеволів.

Ні командир, ні інженер не сказали жодного слова тим, хто стояв коло них.

— Яких вживаєте заходів? — спитав командир.

— Він його приголомшив.

— Хто кого?

— Варивода божевільного. Я залишаю телефон і спускаюся оглянути хворого. Тут не вистачає телефонного шнура, і на якийсь час ми припиняємо телефонний зв'язок. Продовжуйте вентилювати камеру.

Після того тривала мовчанка. Лікар, очевидно спустився в човен, залишивши телефонну трубку.

— Що? — спитав комісар командира, щоб передати командам суден новини.

— Обидва увійшли всередину підводного човна. Телефон облишили.

Комісар передав на судно цю звістку. Сотні грудей стримували дихання, ждучи наступних повідомлень з глибини. Минула хвилина, друга, третя, п'ять хвилин. Комісар ні про що не сповіщав. Троє людей, безпосередньо зв'язані телефоном з декомпресаційною камерою, нічого не чули. Здавалося, там сталося якесь нещастя. Але коли б вода прорвалася у камеру, почули б шум. Може, в човні надто стиснуте повітря і лікар та водолаз знепритомніли? Інженер наказав посилити вентиляцію камери відкачуванням повітря.

— Алло!

— Хто? — враз спитали всі троє слухачів.

— Варивода. В посту центрального управління знайшов трупи, двері в командирську каюту замкнені зсередини Переношу електросвердло в човен. За п'ять хвилин дайте струм. Спробую пробити свердловину й перевірити, що там: вода чи повітря.

— Скажіть — бути обережним, — наказав командир телефоністові.

— Єсть бути обережним!

Минуло ще півгодини напруження. Місяць заходив. Трофімов досі не дав наказу червонофлотцям лягати спати. Він розумів — вони все одно не заснуть.

— Водолаз просвердлив двері командирської каюти, — почувся голос лікаря. — Відтіля виходить повітря.

— Як ваш… — командир мало не сказав "божевільний", але схаменувся і промовчав.

— Опритомнів. Про всяк випадок зв'язав йому руки. Знайшов страшні поранення руки від ліктя вниз і ноги од стегна до коліна.

— Що робить Варивода?

— Пропилює двері в капітанську каюту.

— Перекажіть, — звернувся командир до комісара, — що знайшли одного пірата живим. Він опритомнів.

— А дівчина? — пошепки спитав комісар. Командир мовчав.

Повідомлення про живого пірата сприйняли з цікавістю, але всі думали про ту, що писала записку, вкладену в аварійний буй.

Знов зайшла мовчанка. Троє людей, що слухали декомпресаційну камеру, нічого не говорили. Аж через годину командир розпорядився спускати трьох водолазів з електрорізальними приладами. Вони дістали наказ розрізати броню човна навколо зробленої перед тим електрозваркн. Це треба було зробити так, щоб не зачепити стінок камери і роз'єднати човен та камеру після того, як Варивода зсередини зварив зроблений ним розріз.

— Вахтовий! — сказав командир. — Розпорядіться — бійцям спати. Підіймати камеру почнемо не раніш як через дві години.

Потім капітан-лейтенант передав телефонну трубку своєму помічникові, взяв за руку комісара і боляче стиснув її. Мовчки, нічого не кажучи, непомітно потяг його за собою. Вони підійшли до професора Ананьєва, що сидів на кнехті, біля гармати.

— Андрію Гордійовичу! Зайдіть до мене в каюту, — попросив професора командир. І комісар відчув у тому голосі м'якість, якої ще ніколи не спостерігав у Трофімова.

Професор устав. Відчуваючи якусь важливість у тому запрошенні, йшов, намагаючись твердо ступати й не горбитись. Але чомусь дрижали ноги, підгиналися коліна. Комісар узяв його під руку і провів за командиром, підтримуючи ніжно й обережно.

Вони увійшли в маленьку каюту. Як завжди, командир зняв кашкет і поклав його денцем на стіл

— Сядьте, будь ласка, — запросив він професора.

Комісар посадив Ананьєва в крісло. В ілюмінаторі каюти шелестів електричний вентилятор. Командир виключив вентилятор, наче він йому заважав, і обернувся до професора:

— Андрію Гордійовичу, будьте мужні, вислухайте мене. — Здавалося, щось стиснуло йому горло, комісар ковтнув слину, бо відчув, що воно в нього пересохло. — Зараз на поверхню підіймуть декомпресаційну камеру… Там Люда… Вона у важкому стані.

Професор Ананьєв не поворухнувся, тільки очі його розширились. Він дивився на капітан-лейтенанта, наче щось угадуючи.

— Вона? — спитав тихо.

— В дуже важкому стані, — відповів той і нахмурився.

Двері в каюту відчинилися. Помічник командира увійшов без попередження.

— Вибачте, — сказав він, і всі звели на нього очі. — Вибачте, неприємність. Обірвався телефонний провід зв'язку з декомпресаційною камерою. Водолази повідомляють, що камеру надзвичайно сильно рве догори. Вона майже виносить понтони вгору.

Командир і комісар вибігли на верхню палубу і пройшли повз Марка.

Місяць заходив за обрій. Наближався ранок, коли водолази повідомили, що камера стоїть лише на глибині десяти метрів. Саме тоді обірвався трос, що з'єднував камеру з понтонами. Заклекотіла вода, камеру підкинуло в повітрі аж над поверхнею моря. Вона ще раз, на секунду, поринула і спливла біля "Пеная". Марко кинув телефонну трубку, стрибнув за борт і поплив до шлюпки з "Пеная", що стояла біля камери. Там моряки великими важкими ключами одгвинчували дверцята. Марко підплив тоді, коли дверцята вже зняли, і під світлом ліхтарів він вскочив у камеру. Спереду схилився лікар і тримався за голову, поруч нього сидів божевільний, далі стояв на колінах Варивода і потирав чоло. А між ними лежала непорушна Люда

ЕПІЛОГ

В середині березня почалась весна. В протоці між островом та суходолом не залишилося жодної крихітки криги. Луки вкрилися молодою зеленою травою, розпускалися перші квіти. Дні і ночі над островом пролітали зграї птиць, повертаючись з вирію. В море вийшли рибальські шаланди.

В Соколину бухту все частіш приходили пароплави і вивантажували будівельні матеріали. Поблизу хатини рибного інспектора ставили тимчасову пристань. Починалися роботи по прокладанню вузькоколійної залізниці до Торіанітового горба, а навколо того горба кипіла робота біля глибоких свердловин та в маленьких будівлях, поставлених тут ще з осені і зимою.

Наприкінці одного з тих днів напроти лебедино-острівського маяка, спритно проскочивши між мілинами, кинула якір шхуна "Колумб". З шхуни спустили каючок, і він швидко наблизився до берега. Прип'явши каючок до забитої у пісок палі, на берег зійшов шкіпер Стах Очерет. Першим його зустрів маленький Грицько. Потім з хати вийшов батько хлопчика, а за ним показалися мати та дід Махтей.

Стах привітався.

61 62 63 64 65 66 67