Циліндричної форми батискаф, що мав кулястий верх і кулясте дно, поволі заглиблювався в товщу океанської води; до ілюмінаторів батискафа підпливали риби та всякі глибинні створіння, намагаючись заглянути всередину і, можливо, побачити людей, проте циліндричний снаряд цей для вивчення оке— анічніх безмеж був порожнісінький, наче обернувся на "летючого голландця" нашої дійсності.
Й тоді я побачив пасмо далеких гір, вершини біліли шапками снігу, а підніжжя їхнє зеленіло морем лісів. По долині розіллялася смарагдова трава, схожа на килим-палас, така вона була яскрава й неправдоподібно соковита. На крем’яному перекаті з блакитної річечки вискакувала срібна форель, і сонячне проміння зблискувало на вогких боках риби, наче коштовне каміння. Столітні секвойї росли понад струмком, скидаючись на монументальні колонади, які тримають небо тут, у иередніжжі гір, а вже далі його склепіння опиралось на гострі засніжені вершини.
Й нарешті я побачив старшого куди пошлють!
Він несподівано вигулькнув із тамарискових кущів, які росли понад блакитною річечкою. Здається, повертався з риболовлі, бо в лівій руці ніс довге вудлисько, що сяяло прозорою капроновою жилкою, а в правій — чималу саджалку з наловленою рибою. На обличчі грибка маслючка вигрівалась вдоволена усмішка, як ото ситий кіт вигрівається на теплому сонечку. Хома, здавалось, іде не по заокеанській чужій землі, мугикаючи пісеньку:
— Ти сказала — під комору, не сказала — під котору.
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене, молодого, з ума, з розуму звела!
Очевидно, співав у цій пісні не про французьку горло— дерку, з якою ніколи не зустрічався і яка не могла обіцяти прийти під комору, а про свою ж таки рідну жінку Мартоху співав. Бо, перше ніж стати рідною жінкою, Мартоха, пообіцявши, могла не прийти під комору, щоб подрочити закоханого Хому, щоб дужче присушити парубкове серце ревнощами.
По білій піщаній стежці назустріч грибку маслючку чітким військовим кроком посувався чоловік, зодягнений у вишиту українську сорочку та шаровари зеленого шовку, підперезаний червоним шовковим поясом. На голові — солом'яний бриль, які плели в українських селах у давнину; літа, неначе плуг, поорали обличчя зморшками, очі світяться лагідною селянською мудрістю. Чоловік цей, здибавшись із грибком маслючком, поклав йому долоню на плече й запитав по-приятельському:
— Як ся маєш, Хомо?
— Красно дякую, пане раднику, добре,— відповів старший куди пошлють.
— Головне, аби здоров’я, а ти, Хомо, не схожий іще на старого ведмедя.
— Красно дякую, пане раднику,— мовив старший куди пошлють,— а й ти не схожий на старого чорта.
— Погода ниньки така, що серце радується. Ото минулої суботи з малої хмари великий дощ ішов, у неділю лляв, як із бочки, в понеділок періщив, як із луба, у вівторок без лопати не можна було вийти з хати, вчора чекали, щоб сонце хоч трохи вискалилось, а ниньки так тепло, аж пара кості ломить.
— Авжеж, пане раднику, подеколи пара кості ломить, а подеколи пар кості не ломить,— відповів грибок маслючок не без загадковості, з якою й за океаном не розлучався.
— Бабине літо до Петра тілько...
— Двічі літо не буває, пане раднику,— відповів старший куди пошлють.— Я ось раненько встав та трохи рибки наловив, може, пані раднккова насмажить, матимемо чим поснідати.
— Красно дякую, Хомо, чи варто було клопотатись? Маємо чим снідати, та й гості ждуть. Вже маєш якось відбути оту церемонію.
— А нічого, що я в усьому своєму?
— Так і має бути, Хомо. А задля нашої дружби з тобою я вирядився у вишивану сорочку та в козацькі штани. Славно?
— Славно, пане раднику. Хоча в нашій Яблунівці тепер уже так не ходять. Хіба що артисти, які в художній самодіяльності.
— Хай весь світ бачить, що задля дисидента ми здатні на все.
— А хто такий дисидент, пане раднику? — поцікавився грибок маслючок.
— Знаєш ти добре! Ох і лукавий! Усе б жартувати й кепкувати позиченому чоловікові.
— Та правду кажу, що не знаю.
— Еге ж бо, жартуй, кішко, зо псом!
Так вони розмовляли — Хома, зодягнений у яблунівський одяг, у якому старший куди пошлють відбував за океаном усі офіційні й неофіційні прийоми, та високопоставлений радник президента. Щоб продемонструвати перед усім світом приязнь до позиченого чоловіка, радник відмовився від свого церемоніального одягу та від усіх нагородних знаків, а перевдягнувся в таку ось вишиванку й розлогі, як Чорне море, фасонисті козацькі шаровари, а голову покрив од сонця солом’яним брилем. Та й вуса відпустив не щіточкою, не колодочкою, а ось такі пишні, обвислі по-селянському, що могли нагадати Хомі старого мірошника чи допотопного хлібороба.
З-за стовбура розлогого китайського ясена появився, либонь, працівник спецслужби. Кинувши на грибка мас— лючка хижацький вовчий погляд, він клацнув закаблуками, виструнчився, наче багнета ковтнув, і сказав:
— Пане раднику, дозвольте доповісти, що авіаносець "Мідуей" із ста шістдесятьма винищувачами на борту покинув порт Сінгапур і взяв курс на Персидську затоку.
— Невже ви не розумієте,— мовив радник, не втрачаючи своєї селянської лагідності,— що розмова з позиченим чоловіком для мене важливіша, ніж курс, яким іде авіаносець "Мідуей"?
Працівник спецслужби, клацнувши закаблуками, зник за китайським ясеном, наче привид. Річечка бігла, як живе срібло, з цього живого срібла вискакувала форель. Далекі засніжені гори за плечима в Хоми нагадували крила демона. Радник, погладивши пишні вуса, всміхнувся і поспитав:
— Слухай, Хомо, а як там у тебе в колгоспі "Барвінок" із правами людини, порушуються чи ні?
— За права не скажу, пане раднику, а от трудову дисципліну порушують і на фермі, і в полі.
В цей час із-за кущів китайської троянди появився, видать, працівник спецслужби.
Від попереднього, що кинув на Хому хижацький вовчий погляд, цей відрізнявся хіба тим, що подарував старшому куди пошлють погляд гієни. Клацнувши закаблуками, виструнчився й мовив:
— Пане раднику, дозвольте доповісти про те, що від статуї Свободи одержано листа!
— Лист від статуї Свободи?—меланхолійно перепитав радник, погладжуючи селянські вуса.
— Статуя Свободи в своєму листі заявляє, що має намір покінчити самогубством!
— Невже ви не розумієте,— з батьківською докірливістю сказав представник адміністрації,— що розмова з яблунівським колгоспником для мене важливіша, ніж самогубство статуї Свободи?
Працівник спецслужби зник за кущами китайської троянди, наче джин у глекові факіра.
— Буває, всякі права в нас порушують,— провадив далі Хома.— Іноді, дивишся, повстають козли, задеруть хвости і біжать у лози. А то, трапляється, чужого теляти не хочуть до свого городу пускати. А хтось хитрий намагається чуже вухо гризти, бо свого не дістане.
— Так, так, Хомо,— зрадів почутому радник.— А спершу казав Хома — нічого нема! Мовляв, ні хух'у ні духу, нема об що рук зачепити. А ще які трапляються порушення прав людини в колгоспі "Барвінок"?
— Не без того, щоб пішли наші в толоку. Хто великого не бачив, той малому дивується. Гірко доводиться тим, хто в чужій пасіці хоче бджоли розвести.
— Значить, чужа хата — велика досада,— резюмував радник.— А ще які порушення прав?
— Та багато, всіх і не перелічиш,— зітхнув старший куди пошлють, дивуючись із чужої цікавості.— Дехто сподівається — як буде живий, то буде й ситий. Дехто живе, як сорока, хто йде — сполохне. Дехто своє життя проживе, як у ступі стовче: ні смаку, ні знаку.
— Атож, ні смаку, ні знаку,— втішився представник вашінгтонської адміністрації з такого порушення прав людини в далекій Яблунівці, яка йому пекла й боліла, бо на тому подільському селі світ клином зійшовся.
Хома, щоб догодити радникові, згадував:
— А то залізе баба у нерет — ні назад, ні вперед.
— Так безнадійно? —посмутнів представник адміністрації.— Хоч круть-верть, хоч верть-круть?
— Еге ж... А то потратить кум силу й спускається на дно.
— Хоч і в прірву? — зблід од жалю й співчуття радник.
— А як страждають ті, в кого вище лоба очі не ростуть! А чи ті, що через голову ніяк штанів не скинуть! А як трудно отим, що моляться богу — чорт гнівається, годять чортові — богові невгодно! Багато всяких порушень, пане раднику, й не тільки серед людей.
Вони розмовляли на березі річки, що хлюпотіла синьою хвилею так, як вода хлюпотить і в Яблунівці. І тут із-за китайського мандаринового дерева появився працівник спец— служби. Від двох попередніх цей відрізнявся тим, що мав хижацький погляд шакала, а не вовка чи гієни. Клацнувши закаблуками, витягнувся, як радіощогла шпигуна-супутника, й мовив:
— Дозвольте доповісти, пане раднику, що до "Щоденного розвідувального зведення для президента" вкралась прикра помилка. Замах на голову Організації Об’єднаних Націй Курта Вальдхайма колишні агенти шахської розвідки САВАК планують провести не о сьомій годині вечора за Грінвічем, а о сьомій годині дванадцять хвилин, коли Курт Вальдхайм...
— Годі!—розгнівано скрикнув радник, і лице його від щирого обурення так розпалилось, що нагадувало перезрілий помаранч.— Прошу не доповідати мені про всякі дрібниці, які інспіруються ЦРУ!
Працівник спецслужби зник за китайським мандариновим деревом, наче недорікуватий вампір, якому несподівано показали осикового хреста, намагаючись тим хрестом пришпилити його до землі.
— Так, ниньки, сидячи вдосвіта в своєму кабінеті, я прочитав у "Щоденному розвідувальному зведенні для президента" про замах на Курта Вальдхайма.— Він поглянув на ручний годинник.— То й що? Замах станеться через десять хвилин, але ж у мене, Хомо, є важливіші справи. Важливіші справи — це ви, Хомо, це щира бесіда з вами... Отже, порушення прав є не тільки серед людей?..
Грибок маслючок, либонь, зрадів, що може відвести душу, що має нагоду самому раднику президента розповісти про болі й страждання, без яких не обходиться у Яблунівці.
— Еге ж, не тільки поміж людей! Свиня у нас бачить небо тільки тоді, як смалять: людям — свято, свині — смерть! Коза не хоче на торг, а якась яблунівська баба на налигач — і силоміць тягне! А то не хочуть кури на весілля, та їх несуть: кому весілля, а курці смерть. Котові жартушки, а миші смертушки. І не до жартів рибі, коли її за зябра зачепили.
— Так, так,— збліднувши, шепотів радник, і вже не гладив свої пишні вуса, а щипав нервово.
— Ще й не таке буває! — не стомлювався згадувати грибок маслючок, бо, видно, на чужині скучив за батьківщиною, потягло на спомини.— Думаєте, у Яблунівці чи по інших селах радий хрін тертушці? Не радий хрін тертушці, а на кожній танцює.
— Який витончений садизм, яка наруга! Це навіть не порушення прав, а єзуїтська інквізиція!
— Ще б пак! — згодився Хома з радником.