Справжню потвору, розпатлану, худющу, кривооку і з ротом від вуха до вуха. Обвислі, різної довжини, оранжеві з зелено-синіми сосками груди; очі — фіолетові, з червоними зіницями; волосся зелене з синіми прядками; попід черевом, поміж кривими тонкими ногами, — жовтогаряча ватра з червоно-чорним кантом. Написав знизу "Венера ХХ століття", розписався і приколов до стіни понад ліжком.
Хлопці, повернувшись із занять, прийшли у захват: справжня абстракція, відвертий викид витончених почуттів! Лузан із першого погляду встановив схожість зображення з натурою, і Льоня йому підтакнув. Новина швидко поширилась гуртожитком, і студенти чередою унадилися лицезріти диво. На третій день слава сягнула ректорату, і до кімнати номер сто шістдесят сім нагрянула відповідальна комісія у складі представників студентської ради, секретаря комітету комсомолу, коменданта гуртожитку, декана факультету, завідувачки кафедри історії КПРС і проректора з учбової частини Куценка Олександра Анатолійовича. Жильці тільки-но встигли прибрати споруду, на якій спав непрописаний Мош, як комісія щільно заповнила кімнату. Роздивляючись композицію, всі чекали думки проректора. Він помовчав хвилину і поблажливо усміхнувся:
— Оригінально... Дуже оригінально... Справжня абстракція, я такого ще не бачив. Це ж треба: огидна, але спокуслива. До речі: вона має прототип?
Комендант, що страшився покарання за аморальну атмосферу в гуртожитку, сприйняв ці слова як похвалу, не став здирати картину, натомість став поблажливішим до жильців кімнати. Цікаво, що через багато років потому, коли Павка вчинить справжній проступок, проректор Куценко стане йому на захист.
Окрім виступу в рідному Мукомельному конотопський диксиленд відіграв новорічний вечір ще й на радіофакультеті Політехнічного інституту, де навчався гітарист Ладько. Заклад розміщався у звільненому від церковної атрибутики Соборі Великомученика і цілителя Пантелеймона на вулиці Чижикова, де оркестру відвели хоровий балкон. Храмова сутність приміщення і його дивовижна акустика, у сукупності з щедрим пригощенням, надихнули на емоційну гру, і Павка, перехилившись через бильце, глушив танцюючих заводним гліссандо на всю кулісу. Група привернула увагу любителів джаза і її стали запрошувати на корпоративні свята. У лютому Ладько знайшов роботу у кінотеатрі ім. Фрунзе, що на перетині Дерибасівської і Карла Маркса. Працювали по вихідних, по півгодини перед кожним із двох вечірніх сеансів, а отримавши платню, поверталися з роботи пішки по Пушкінській. Діставшись вокзалу, над яким на всю широчінь величезними неоновими літерами сяяло гасло "Миру — Мир!", Ладько запитував: — Ну, що: Миру — Мир?
— Миру — Мир! — вигукували колеги і в піднесеному настрої заходили до дорожнього ресторану. Тут, серед привітних, говірливих офіціанток і безтурботної публіки, вони почувалися як вдома. Карафка горілки, по салату і біфштексу під безклопітну балаканину. Чим не щастя? Завтра лекції? Семінари, лабораторні і контрольні? Та хай їм грець! Кохання без відповіді? Так усе життя ще попереду!
— Павко, чи ти журишся за Свєтку? Кинь! Поміркуй: зв'язавшись з тобою, на що вона могла б розраховувати, окрім абортів? Яка перспектива? Як кажуть у нас, в Одесі, — "Пьяный муж и обосранные дети!" Красуха відновить цноту, заклеїть капітана далекого плавання і гулятиме по ресторанах не нижче "Лондонського" і "Красного". Плюнь! Краще вип'ємо! — воркотів на вухо контрабасист Лузан.
Квітень в Одесі — оксамитовий місяць. Море ще не збаламучене, свіже, і сонечко не пече, а пестить. Вулиці очистились від згнилих і розчавлених абрикосів, мухи ще не виплодилися. Приїжджих відпочивальників — обмаль, і пляжі — у повному розпорядженні студентів. Кімната №167 у повному складі перебралася з гуртожитку до ще не відкритого студентського табору в Чорноморці. За харч і нічліг друзяки підрядилися готувати табір до сезону: напинати палатки, підсипати доріжки, фарбувати будиночки та лавочки. Табір — на самому краю селища; далі — вже степ. Ліниво поворушившись на упорядкуванні території, "на шару" пообідавши і відклавши конспекти на вечір, трудяги рушили до моря. Шлях їм перегородила молочна бочка, наповнена молодим вином по вісімнадцять копійок за стакан.
— Славно тут! Жаль, що упускаю тренування, — висловився Павка.
— Найкращий спорт — це трахання, — нагадав Льонька, який від самого приїзду пристроївся ночувати до грудистої куховарки Фросі. Вживши до вечора по п'ять-сім, а коли й дванадцять стаканів вина, хлопці бродили берегом в пошуку грошовитих дамочок, що, приїхавши з півночі, шукали, як би не змарнувати дорогоцінний час відпустки.
То було гарне літо! Опісля Чорноморки стався Ужгород, куди оркестр з'їздив на конкурс художньої самодіяльності. Трапилося це на початку травня, коли на берегах тихої річки пишно квітувала небачена ще сакура. Взагалі Ужгород здивував своїм західництвом. Вузенькі вулички Старого міста, вимощені бруківкою і забудовані середньовічними домами під червоною черепицею; костел у стилі бароко, собори і церкви різних конфесій; філармонія у стінах хоральної синагоги і міська ратуша у центрі — все викликало враження недоступного закордоння.
Одеситів поселили в нещодавно збудованому університетському гуртожитку, віддалік від середмістя, і вони щасливо, по кілька разів на день, прогулюватись довгою широкою набережною, по боках засадженою квітучими деревами. Університет мав свій ансамбль у складі фортепіано, скрипки і ударних інструментів, який ще не захопився джазом, а відтворював мелодійну італійську музику. Виступи проходили у філармонії. Першими свій концерт показали гості, на другий день — господарі, а на завершення всі разом піднесли глядачам спільну виставу.
У вільний час гостей покатали місцевостями; звозили до середньовічного замку на неприступному пагорбі і надали можливість вільно поблукати містом. Павка приєднався до гурту дівчат із танцювального гуртка, яким сподобалися його відверті анекдоти. Пригощалися морозивом і вином, нишком палили легенькі ароматні болгарські сигарети "Шипка" і насолоджувалися щирими почуттями.Те веселе, розкуте перебування у дівочому хороводі остаточно пересилило хлопчачу нав'язливу тугу, породжену нерозділеним коханням, і Павка знову відчув силу.
Літню сесію, попри нескінченну гульню, Павка знову здав на самі п'ятірки.
Впоралася й уся кімната № 167, хіба що Льоня здав хімію з другого заходу. Певні складнощі виникли через ранній шоколадний загар, який виказував злісне нехтування аудиторними заняттями, але одеські викладачі, теж люди, не надто присікувались і, навпаки, ставились до щасливців поблажливо. Свєткою Павка не переймався зовсім. Іноді ловив її спантеличені погляди, але не реагував: якщо хоче, хай звертається. Зрештою, вона провалила і математику, і хімію, і креслення та увійшла в літо з трьома хвостами..
— Нехай знає! А то звикла все на шару, — прокоментував Лузан.
Комусь щасливо, а хтось страждає. В Конотопі від раку помирала тітка Галя. Була вона круглою сиротою, змалку пішла у наймички і недолюблювала хазяйських доньок, не навчених роботи. Наталка з її навіженими подругами її дратувала, а Павку вона любила. Хлопець її слухався, допомагав і навіть власноруч збудував курятник із дощечок, завезених на дрова. Своє життя тітка згадувала по колишніх господарях: "Це сталося, коли я жила у Сердюків"... "А коли я жила у Шаргородських, то." Як член профспілки домашніх робітниць вона щоліта брала двотижневу відпустку і провідувала тітку у Прилуках. Поверталася звідти добрішою і навіть не сварила дітей за тупцювання по щойно вимитій підлозі.
— Сходи, синку, до лікарні, провідай Галю: як-не-як, вона тебе виняньчила, — попросив тато, щойно Павка з'явився на порозі.
Тітка лежала у палаті одна, вкрита до підборіддя казенним простирадлом. Колись справна, вона так схудла, що здавалося, під ним немає нічого. Глянула чорними вирвами на Павку, зраділа і похапцем попросила морозива. Він приніс два вафельних стаканчика, вона з'їла їх жадібними ковтками і попросила ще. Він навідував тітку щодня і приносив морозива скільки попросить. За три дні Галя померла, і лікарня наказала негайно забрати тіло. Прямо при морзі знайшлися дві жіночки, які за десятку обмили і переодягли покійницю. Здобувши усі довідки, Павка на татові гроші придбав труну, вінок і найняв копачів. Удвох із Лузаном вони скотили обважнілу тітку зі столу у труну і, за допомогою музикантів, завантажили у відкритий кузов автомобіля. Так само вдвох вони провели гроб до кладовища. Закопали Галю за два ряди від Антоніни Геннадіївни. Доглядати Гната Платоновича приїхала його молодша сестра Тетяна. До війни вона навчалася тут, в Учительському інституті, і Конотоп видавався їй майже рідним.
На Павку місто справило тужливе враження: воно неначе застигло в часі. У більярдній п'яний як чіп баяніст Іван Катков скаржився на неналежне визнання його таланту; в парках вечорами верещали танці, а вдень духовий оркестр тягав жмурів. І тільки Дідка, Манюні і Боцмана, яких поглинула армія, не було видно. Тиняючись навколо Дому Культури, Павка зустрів Сашка Бруля, брата колишнього свого кривдника, що залишив йому рубець під лівою лопаткою.
— Як там Васько? — поцікавився Павка.
— Немає Васька. Місяць як потонув на Кандибиній греблі.
— Наче ж плавав як риба...
— Пурнув із розгону та головою у корягу. Ми побачили, коли він вже сплив.
Павка засмутився: хоч Васько і був хвальком та нахабою, все одно — з одного кутка.
Всяк час він виглядав Анфісу: а що, як приїхала на канікули? Ноги самі водили його по місцях, де вони колись голубилися. Посидів на заповітний лавочці і наяву відчув її близькість. "Що то з нами було? Я кохав; а вона? Вчила цілуватися чи спеціально ятрила, щоб помститись за колишню неувагу? Що б там не було, а вона красивіша за Светку... Хоча, направду, що одна, що друга — звичайні хвойди", — підбив Павка і поквапився до Одеси.
У гуртожитку на вахтовому столі на Павку чекала повістка до військкомату; поки він гуляв, в інституті скасували военну кафедру. Насправді вона, як була на четвертому поверсі головного корпусу, так там і залишилася: доучувати старші курси.