З 1964 по 2016 роки на Русанівці був бульвар імені Олексія Давидова (тепер це бульвар Ігоря Шамо, на честь українського композитора).
… пішли на берег Казанки… – Казань побудована в місцевості, де річка Казанка впадає у Волгу.
"хорошо в степі скакать, вольним воздухом дишать". – Початок пісні "Ковбойская" з репертуару Держджазу Білоруської РСР під керуванням Едді Рознера. Складена між 1942 і 1944 роками композитором та співаком Альбертом Гаррісом (і ним же уперше заспівана) і поетом Юрієм Цейтліним. У серпні або вересні 1944 року записана на грамплатівки. От увесь куплет:
Хорошо в степи скакать,
Вольным воздухом дышать,
Лучше прерий места в мире не найти.
Если солнце не печёт,
И лошадка не трясёт,
И пивные попадаются в пути.
… зупинитися є де – у Бастамаку… – Взагалі-то у Казахстані немає населеного пункту з назвою Бастамак, натомість є три з назвою Бестамак. Але усі вони розташовані далеко від Семипалатинська, в інших областях країни.
… квитки до станції Жангиз-Тобе… – Правильніше – Жангізтобе. Селище у східній частині Казахстану, відносно недалеко від Семея (тобто бувшого Семипалатинська).
… що буцімто казахів атомом позаражали, бо бомби атомні в степу випробовують. – Мається на увазі Семипалатинський ядерний полігон – перший ядерний полігон у СРСР та один із найбільших полігонів у світі. З 1949 по 1989 рік на Семипалатинському ядерному полігоні було здійснено не менше 468 ядерних випробувань, в яких було підірвано не менше 616 ядерних і термоядерних пристроїв, в тому числі: 125 атмосферних (26 наземних, 91 повітряних, 8 висотних) та 343 під землею (з них 215 в штольнях і 128 в свердловинах). Були проведені також десятки гідроядерних і гідродинамічних випробувань (так звані "НЛР" – неповні ланцюгові реакції). Сумарна потужність ядерних зарядів, випробуваних в період з 1949 по 1963 роки на Семипалатинському полігоні, в 2500 разів перевищила потужність атомної бомби, скинутої на Хіросіму. За межі полігону вийшли радіоактивні хмари 55 повітряних і наземних вибухів і газова фракція 169 підземних випробувань. Саме ці 224 вибухи зумовили радіаційне забруднення всієї східної частини території Казахстану.
… не пищати, по-макаренківському. – "Не пищати!" – гасло вихованців колонії імені Горького (для безпритульних і неповнолітніх правопорушників), котру очолював видатний український педагог і письменник Антон Семенович Макаренко (1988-1939), і про котру він написав документальній роман "Педагогічна поема". Колонія була 1920 року заснована у Полтавській області, а 1926 переведена у селище Куряж біля Харкова (сучасна назва – Подвірки).
Де ноче ен Архентіна алехада… – De noche en Argentina alejada – Ніч у далекій Аргентині… (ісп.)
… що біля Скали-Подільської. – Скала-Подільська (до 1939 – Скала-над-Збручем) – селище Борщівського району Тернопільської області України (на західному Поділлі). Розташоване на правому березі річки Збруч.
Ейдетизм (від грецького εἶδος – образ, зовнішній вигляд) – особливий вид пам'яті, переважно на зорові враження, що дозволяє утримувати і відтворювати в деталях образ сприйнятого раніше предмета або явища. В цей образ можуть і часто входять також насичені образи і інші сенсорні модальності (слухові, тактильні, рухові, смакові, нюхові). Ейдетичні образи відрізняються від образів сприйняття тим, що людина як би продовжує сприймати предмет за його відсутністю.
... в мене перед очима стояв Димша у тій ролі... – Польский актор Адольф Димша (1900-1975) зіграв головну роль у екранізації роману "Кар'єра Никодима Дизми", знятій 1959 року режисером Яном Рибковським (кінофільм називався "Никодим Дизма", але у радянському прокаті він ішов під назвою "Незвичайна кар'єра"). Взагалі ж роман екранізувався у Польші тричі: два кінофільми (1959 і 2002 років) і телесеріал (1980 р.). До речі, і серіал зняв той же Ян Рибковський (1912-1987). У екранізації 2002 року дія роману перенесена з 20-х у 90-ті роки XX сторіччя.
А життя – то складна комбінація, як казав Костя Капітан. І як казав Мендель Маранц... – Костя-капітан – персонаж п'єси Миколи Погодіна "Аристократи" (1934) та знятого за нею кінофільму "Ув'язнені" ("Заключённые", 1936) режисера Євгенія Червякова. Мендель Маранц – персонаж роману "Мендель Маранц" (1925) американського письменника Девіда Фрідмана.
… до речі, я там устромив вірш Галанскова, най небіжчик на мене не гнівається… – Неточність: Рафальський там "устромив" вірш Юлія Головатенка, а поему Юрія Галанскова лише згадав.
У тридцятих роках на Україні був нарком освіти Бухало, в Президії Верховної Ради – Гикало, в Уряді – Кекало. – Сергій Максимович Бухало (1907-1988), Микола Федорович Гикало (1897-1938), а от якого Кекала має на увазі автор роману, автору коментарів наразі невідомо. Якийсь Лука Кекало був депутатом Української Центральної Ради, але ж вона працювала не в 30-х роках, а у 1917-18, ще до встановлення в Україні більшовицької влади, тож, мабуть, йдеться про іншого.
Сміх буде, плач буде Перламутровий. – Рядки з вірша Павла Тичина "Арфами, арфами".
Знаєш, як казав Олекса Опасистий: резон не резон, а за чужий я не відповідаю сон. – Сатирична поема "Сон Попова" (1873) російського класика Олексія Костянтиновича Толстого (1817-1875) закінчується рядками: "Резон ли в этом или не резон — Я за чужой не отвечаю сон!" Ім'я та прізвище Олексія Толстого Віктор Рафальский жартома "переклав" українською мовою: Олекса Опасиситий. До речі, О.К. Толстой мав українське коріння – за материнською лінією він був правнуком українського гетьмана Кирила Розумовського.
Геннадій Кофанов.
2018.
ДОДАТКИ
З приводу роману Віктора Рафальського "Незвичайні пригоди трьох Бовдурів у Країні Чудес"
(Передрук з часопису "Кафедра", число 6 за 1988 рік) [2]
Мандруючи разом з героями Віктора Рафальського сторінками роману, мимоволі пригадуєш веселі та сумні історії персонажів безсмертного твору Ільфа і Петрова. А невситима жадоба чуттєвих утіх та широта характерів трьох Бовдурів – головних дійових осіб оповіді викликають асоціації з іншими видатними героями цього жанру (хоча й значно віддаленішими від нас у часі й історичними реаліями): Ґарґантюа і Пантаґрюель з однойменного роману Франсуа Рабле.
І все ж роман Віктора Рафальського своєрідний: це – роман-сатира. Сатира гостра, нещадна, в якій присутній і елемент фантасмагорії, і чорний гумор, і підкреслена алегоричність сатиричних образів – типажів, що уособлюють головні засади радянського способу життя. Саме цей момент відрізняє його від роману "Дванадцять стільців" та "Золоте теля", де хоча й висміюються певні вади новонароджуваної бюрократії, але надто вже "полегшеним гумором". Основна критика спрямована не проти системи, а проти пережитків дрібнобуржуазної моралі в свідомості окремих громадян молодої республіки.
Віктор Рафальський підноситься вище, він занурюється в глибину соціальних явищ, рубає в корінь, в систему, яку ми тепер називаємо "сталінською моделлю соціалізму", або скорочено – сталінщиною. Тому його твір, на нашу думку, є новим явищам в українському літературному процесі, і йому немає аналога ані в класичному, ані в новочасному українському письменстві. Критика суспілства, подібна до сатири "Незвичайних пригод трьох Бовдурів у Країні Чудес" вимагає від автора не лише неабиякого таланту, але й передусім особистої і громадянської мужності. І що автор названого роману її має – він довів це багатостраждальними роками у "спецпсихушках".
Та все ж за духом, стилем та глибиною зачеплених проблем і безкомпромісністю викладу матеріалу названий роман стоїть десь поруч з романом сучасного російського філософа і письменника Олександра Зінов'ева "Сяючі висоти". Останній видано у 70-х роках за кордоном, у Швейцарії. Слід саме тут зазначити, що свій твір Віктор Рафальський написав значно раніше – в 1966 році.
І хоча роман О. Зінов'єва (хоча з запізненням) все ж знайшов і продовжує знаходити своїх читачів, значно раніше написаний аналогічний твір українського автора тільки тепер виносимо на суд громадськості на сторінках "Кафедри". На жаль, з огляду на обмежений тираж нашого часопису, незрівняно меншого кола читачів.
Принагідно зауважимо, що окремі сторінки роману Віктора Рафальського читаються з таким актуальним інтересом, як буцімто перед нами не думки, висловлені 22 роки тому, а аналітичний виклад якого-будь перебудовного "Огонька" або "Московских новостей". (Звернімо увагу бодай на місця, де свої міркувння висловлює Похмура Особа). Це ще раз підкреслює всю непересічність автора пропонованого читачам "Кафедри" твору.
Можливо, окремі місця комусь здадуться менш художньо переконливими, або ж не відповідатимуть вибагливим смакам, проте маємо справу з безперечно талановитим твором і, підкреслюємо, незвичайним явищем в сьогочасній українській сатиристиці.
Пропонуємо читачам два уривки з роману Віктора Рафальського "Незвичайні пригоди трьох Бовдурів у Країні Чудес".
Анатолій Бутрин, робітник-вантажник, грудень 1988 р.
***
Рафальський Віктор Парфенійович
(З сайту "Сахаровский центр", розділу "Воспоминания о ГУЛАГЕ и их авторы". Перекладено з російської)
Рафальский Віктор Парфенійович (р.1920), вчитель, філолог.
1920. – Рік народження[3].
1950-і рр., початок. – Вчитель Калушської середньої школи (Станіславська область, Україна).
1954, жовтень. – Перший арешт[4]. Обвинувачення в антирадянській діяльності. Слідство Станіславського обласного управління ДБ.
1955. – Відправлення до Москви в інститут ім. Сербського на психіатричну експертизу. Поміщений у четверте (політичне) відділення, очолюване Д. Лунцем. Заступник Д. Лунца – Маргарита Тальце, що особисто допитує ув'язнених після введення їм сильнодіючих препаратів. У відділенні 69 "пацієнтів". Перспектива – тюремна психіатрична лікарня, де застосовуються тортурні методи "утихомирення" – "укутка", "розтяжка" і т п.
1955, кінець.