Викладачі не надто прискіпливо контролювали хід процесу, просто тих, хто мав заборгованість, не допускали до сесії. Їх могли позбавити стипендії або гуртожитку і далі, аж до виключення з інституту. Павка не уявляв себе без стипендії і, попри всі спокуси, здавав усе вчасно. Свєтка ж заборгувала з усіх предметів, а нарисна геометрія взагалі стала для неї каменем спотикання. Застудившись, вона запросила Павку до себе на квартиру. У кімнаті пахнуло парфумами, схожими на ті, якими користувалася Рина Миколаївна; деінде валялися предмети жіночого туалету, а найбільшу увагу гостя привернуло широке, надуте периною і вкрите мережаним покривалом ліжко.
Щоб учениця краще осягала предмет, він вирізував з картоплин геометричні фігури, клеїв їх з паперу і унаочнено демонстрував лінії їх взаємного перетинання. По ходу зачепили математику, теоретичну механіку і хімію. Попервах вони вмощувалися за старовинним, ручної роботи, столом, майже впритул одне до одного, але згодом, дослухавшись до лункого гурчання у своєму порожньому шлунку, Павка відсунувся подалі. Це його не врятувало: непристойні звуки перекривали бій старовинного напільного годинника. З того дня, перш ніж братися до науки, Світлана почала пригощати репетитора чаєм із ситним бутербродом. Якось наївшись, Павка випадково поклав руку на її біле, пухкеньке коліно, що виглянуло з-під халатика. Сімнадцятирічна учениця заглянула йому в душу глибинним жіночим зором і запитала:
— Знаєш різницю між тим, що турбує студента, а що студентку? — І сама ж відповіла: Він страшиться армії, а вона — вагітності.
— Пробач, я ненароком.
— Я знаю.
Якось подруга похизувалася колекцією фірмових меню, винесених нею з одеських ресторанів, і Павка здивувався: коли і з ким вона в них встигла побувати? Йому спала ідея зводити її в Оперний театр.
— Подивись на себе! У чому ти підеш? У засмальцьованому костюмі в зелену клітинку? Ти знаєш, як ходять в театр одеситки? Таким як ми, єдине місце — в буфеті, — охолодив друга Льоня.
На свято Жовтневої революції Павка привів Льоню до дядька Тараса. Насправді, сам він частенько підгодовувався у родичів: тітонька Стеша і готувала смачно, і миску накладала з верхом. Він би й друга приводив з собою щоразу, аби не розумів, що годувати двох гультяїв їм не по кишені: дядько працював у ларьку "Союзпечать", а тітонька — провідницею поїзду Москва — Одеса. До свята вона привезла з-під Сухинич банку маринованих грибів; насолила скумбрії і насмажила картоплі. Дядько, який страждав на знижену кислотність і зовсім не вживав алкоголю, виставив пляшку "Московської". За столом панувала задушевність; хлопці ум'яли все наварене та накришене і, щоб не турбуватися за вечерю, спустошили небагатий дядьків холодильник. Наївшись, розбалакались про парубоцькі походеньки. Стеша слухала їх, слухала і раптом запитала:
— Павле, а як же комунізм? Коли наступить комунізм?
Молодики остовпіли. Льоня виразно глянув на Павку, який схвально відзначився на семінарах з історії КПРС.
— Не знаю. У дитинстві тато обіцяв, що після школи, але щось не видно. Офіційно ж викладачка пояснює, що матеріально-технічний базис ми вже створили, але відстаємо у сфері перевиховання людей. Ви ж бачите, що мало хто відповідає критеріям Морального Кодексу; люди здебільше дбають за своє, ніж за суспільне. Особливо молодь. Наприклад, ви з дядьком Тарасом хоч сьогодні гідні комунізму, а вже ми не зовсім, ще й не дуже віримо.
Настала мерзотна одеська зима, а приятелі не мали теплого одягу. Завдячуючи повсякденній економії на їжі, вони надбали сто карбованців на двох і купили на товчку по модному плащу болонья зеленого кольору. Льоня хоча б мав під плащ японський мохеровий светр, а Павка — лише піджак у клітинку. Щоправда, тато вислав йому своє стареньке потерте пальто, і сусідка дядька Тараса, дворова модистка Роза, його перелицювала. Морозним вечором Павка прогулявся в обнові Куликовим Полем. Перший, ще безгрішний сніг припудрив кущі й дерева, освітив усе навкруг, і якийсь заповзятий малюк вже зацокав по бруківці лижними палками. Чудово! У пальті було тепло; пахнуло отчим домом, але Павці не сподобався фасон: вузькоплече, з широкими полами і кишенями, що стовбурчили побоках як собачі вуха. Ходити в такому до інституту Павка не наважився: йому здавалося, що всі на нього дивляться. Він соромився здавати його в роздягальню, тим більше поставати в ньому перед Свєткою. На щастя, нові одеські трамваї, виготовлені у НДР, опалювались, а гуртожиток знаходився від інституту на відстані лише трьох зупинок, і до нього можна було проскочити в болоньї.
Новий Рік зустрічали всім інститутом. Столи накрили в найпросторіших аудиторіях навчального корпусу; кожний факультет гуляв окремо. Вечір розпочався концертом художньої самодіяльності, родзинкою якого став знедавна створений джаз-оркестр. Щоб справити враження на ректорат, Воротник залучив до складу земляків з інших інститутів: трубача Мотузку з кредитно-економічного, і гітариста Ладька Довгов'яза з політехнічного. В результаті перед публікою постав непоганий диксиленд: труба, кларнет, тромбон, акордеон, електрогітара і контрабас. Окрім загального концерту, музики протягом вечора обійшли всі аудиторії; грали на замовлення, і отримували щедре пригощення. Особливо вшановували тромбоніста, і Павка напився. Він блукав поміж столами, танцював з викладачками, а з професорами ділився лайливими анекдотами. Викладацький склад, деканат і ректорат отримали від музики неабияке задоволення, що в подальшому вплинуло на його успішність.
За два тижні потому нагрянула зимова екзаменаційна сесія. Старшокурсники лякали: щонайменше десять відсотків відсіються. "Свєтка — перший претендент на виліт", — захвилювався Павка і кинувся допомагати. Напередодні математики він провів тренінг із вимовляння основних термінів: диференціал, похідна, приріст і таке інше. Першою до екзамену він запустив її. Витягнувши білет, дівчина шепнула номер студенту, який покидав аудиторію. Зайшов Павка і, розташувавшись за столом позаду неї, передав їй бажану шпаргалку. Поки вона її передирала, він пошептом розтлумачував незрозуміле і з-за цього втратив час на підготовку власної відповіді. Щойно подруга пішла з четвіркою, настала його черга.
— Ви грубо помилилися при визначенні похідної другого порядку, і я не можу поставити вам навіть "задовільно". Але ви так приємно вразили мене на Новорічному вечорі, що я поставлю трійку: — поблажливо заявила математичка. Павка сторопів: трієчникам не платили стипендії.
— Як трійку? Пробачте, я вмію брати похідні. Задайте мені інший варіант.
Наступну задачу він розв'язав правильно.
— Дивно, — призналася викладачка, задала більш хитромудрий приклад, і Павка помилився.
— Я ж попереджала!
— Задайте щось найскладніше, — уперся Павка і успішно розв'язав довжелезну формулу.
— Ти подумай! Так тому і бути, — четвірка.
— А за музику?
— Ну, знаєш! Ставлю "відмінно", але у другому семестрі, щоб не пропустив жодної контрольної роботи. Вдруге тобі не минеться, — здалася професорка.
Врешті-решт, за сесію Павка отримав чотири п'ятірки, а його підопічна на одну п'ятірку менше: трішечки зашпортнулася на філософії: шпаргалка зачепилась за резинку. З діалектичним матеріалізмом Павка познайомився ще у школі, двічі подолавши "Анти-Дюринга", що попався йому на вічі у мами. Але не тільки допитливість і тямущість допомогли йому отримати вищу оцінку. Читала філософію Маргарита Сергіївна — чарівна, з пишними формами, тридцятирічна жінка, доцент. Завдяки емоційним інтонаціям і чітким акцентам вона перетворювала хитромудрі абстракції першоджерел на поезію, і її лекції завжди збирали повну аудиторію. Їх не пропускали навіть студенти з кавказьких республік, які звичайно ігнорували будь-які лекції. До неї ж вони приходили за півгодини до початку, займали місця у першому ряду і захоплено стежили за кожним її рухом. А Павка ще станцював із нею на вечорі і розповів непристойний анекдот.
Несподівані навчальні успіхи Качеші зачепили гонорство приятелів.
— А вона тобі віддячила за труди праведні? — запитав Джока.
— Хоч раз дала? — уточнив Льоня. — Бач, а другу з хімією не допоміг. Тепер можу залишитись без стипендії. Шкодую, що не трахнув її у колгоспі, коли ти у тромбон дув.
— Правду Льоня каже. Вони, окрім сексу, ні про що не думають, — авторитетно заявив Мош. — Кажеш, що вона не пішла з тобою на новорічний вечір, тому що начебто поїхала до мами у Тирасполь? Так Арчил, футболіст, хвалився, що зустрічав Новий рік "вдвоём с девочкой, которая обожает шампанское. Светланкой звать. С первого курса, блондиночка под. Баббету..."
— Я чув, що Арчил із неповнолітніми не зв'язується, а їй сповниться вісімнадцять аж дев'ятого березня, — невпевнено мовив Павка і замислився.
Центрфорвард інститутської футбольної команди Арчил Квантішвілі у свої тридцять два прославився як неабиякий бабодур. "Вічний" студент, він вже не пам'ятав, скільки років навчається в інституті, але мав у гуртожитку окрему кімнату і покидати заклад не квапився. Внутрішній голос підказував Павці, що Арчил міг і не дочекатися дев'ятого березня. "Навіщо обдурила, сказавши, що їде до мами в Тирасполь? І чим я їй не пара? Чи й справді їй забракло збільшувального скла? Хоч би як, а вона мене використала", — міркував ображений Павка. Зрештою, він вирішив триматися від Свєтки подалі, а щоб вона не подумала, що він, допомагаючи, розраховував на якусь винагороду, віддалявся поступово, без докорів і без прояснення стосунків: просто припинив водити на каву. На заняттях не підсаджувався, допомоги у лабораторних і контрольних роботах не пропонував, натомість відновив тренування і репетиції. Дівчина ж, відчувши зміни, не стала виправдовуватись і не зробила жодного руху назустріч.
Прокинувшись у стані м'якого похмілля, Павка не пішов на пари, а діждавшись, коли всі підуть, приколов до креслярської дошки лист чистого ватману: кортіло виплеснути на папір обтяжливі любовні переживання. Взяв акварельки і гуаші, якими звичайно оформляв факультетську стінну газету "Механік", і за кілька годин бурхливого натхнення накидав образ, що мучив його вже кілька тижнів: бридку подобу жінки.