Зрештою вони потрапили до однієї групи, одинадцятої "М", і староста Мечислав Щобак виказав Павці дівочий секрет: її справжнє прізвище по народженню Каченя. То вона сама при отриманні паспорта перекрутила його на італійський манер — Кач0ні. Єдина буквочка, а скільки смислу!
Професорка вивела на дошці довжелезну формулу і сама нею залюбувалася. "Пі пополям помножити на Ду без Ду..." І далі — справжня пісня. Вона диктує, Свєтка читає Ремарка, Павка прислухається до її дихання.
По-справжньому вони подружилися у колгоспі, куди опісля двотижневого навчання їх направили на допомогу хліборобам. У тамтешніх колгоспах не вирощували ні буряка, ні картоплі, натомість залучали до збору винограду. Дівчата знімали грона у корзини, а хлопці зносили їх до дороги. Завантажуючись черговою корзиною, Павка дарував збирачці анекдот. Розпочав із найбезневинніших: "Вовче, а вовче, чому в тебе такий довгий хвіст? — запитала Червона Шапочка. — Це не хвіст, — відповів вовк і густо почервонів". Або: "Жінки діляться на три категорії: на дам, не дам, і дам не вам". Поступово дівкам хотілося все гострішого й гострішого, тож Павка козирнув Славковим: "...тільки я одна, Маруся, ще нікому не даюся." Вишіптуючи цей фольклор, Павка дещо соромився, зате дівчата щиро реготали.
Виноград — їж від пуза; два грона в кошик, один — до рота. Поряд із виноградником розташовувався баштан, і новий Павчин друг Льоня Ушаков, на конячці верхи, возив звідти соковиті кавуни. Від рясноти фруктів на студентство наскочив пронос. Виручало неприбране кукурудзяне поле, що знаходилося з іншого боку винограднику, хоча, присівши, можна було багато чого побачити зайвого.
Воротник подбав, щоб група першокурсників, до якої зачислили конотопських музикантів, потрапила в один колгосп з його групою третього курсу. Вже на третій день знову створений гурт у складі акордеон, тромбон, кларнет і контрабас розпочав репетиції, а в найближчу суботу на майданчику перед сільським клубом уперше зіграв танці, які потім повторював щовечора. До їх початку Павка встигав зводити Свєтку "на вино". За чайник з шістьма стаканами молодого бухливого напою, гостинні селяни брали один карбованець, який Павці заздалегідь передавала подружка.
Від вина губи набували особливої пружності; високі ноти бралися легше, і гліссандо на всю кулісу виходило з характерним тріском, неначе хтось з-за спини рвав онучі. Спостерігаючи, як Свєтка викаблучує чарльстон — а вона була нарозхват, за нею полювали і свої, і місцеві — щоб хоч якось їм завадити, Павка уговорив Льоню Ушакова не випускати її з рук і особисто витанцьовувати з нею всі танці. Насправді Павка неабияк переживав. Він марив, як проводжаючи з танців, він притримає її в кущах і дасть волю своїм почуттям. Але йому щоразу не фортунило: натанцювавшись, дівчата збивались у гурт і з реготом прямували до сільради, де їм облаштували ночівлю. Зате він з оркестром сунувся в інший бік, на вино. У неділю студенти дали колгоспникам шефський концерт. Знайшлися і співаки, і танцюристи. Найуспішнішим з номерів виявився заборонений до виконання рок-н-рол, який конферансьє проголосив прикладом того, "як не треба танцювати". Такого дива селяни ще не лицезріли і зацікавлено обговорювали його на виході з клубу.
— Бачила, як він її підкидав? От уже підкидав! Усе видно.
— А мені сподобався отой грузинчик з вусиками.
— А мені отой чорт у клітинку, з трубою, що розтягується: так вже нагудів, так нагудів, аж вуха позакладало!
Після винограду хлопців приставили до молотарки лущити кукурудзу. Зранку до них підходив бригадир і відбирав двох бажаючих перевозити зерно до центрального току. Павка дивувався слабкості посланців, які щоразу по обіді зникали від утоми, і бригадир мусив був вербувати іншу пару. Настала черга і його з Льонькою Ушаковим. Мішки загадали висипати на самому верху височенної купи, видираючись нагору вузенькими й хиткими дошками з поперечинами. Перша ходка вдалася приятелям без особливого напруження: всі мішки вони успішно витрусили на самій маківці зернової гори. Вдячний бригадир підвів їх до облущеної цистерни, заткнутої дерев'яним чопком, підняв іржаве відерце, висмикнув чопок і воно миттєво наповнилось молодим вином, яке колгоспники чавили під пресом прямо тут. Пити вино відром з-під солярки — хіба це не пригода!
Другою ходкою вдиратися на самий верх уже не вдавалося; ноги зісковзували з трапу, і мішки випорожнювалися самі по собі десь на половині підйому. Тим не менш, розвантаживши машину, трудяги знайшли дорогу до цистерни і заправилися з чарівного відерця досхочу. Після цього, повертаючись на поле, друзяки вже співали. Весело було їхати на відкритому кузові і спорожнюватись через задній борт, не зважаючи на повітряний вихор, що забризкув очі. За третьою ходкою дошка почала зовсім вислизати з-під ніг, збіжжя висипалося у самого підніжжя, і бригадир замінив їх на наступних. Напарники востаннє навідалися до відерця і, остаточно стомившись, попадали у придорожній кювет, де й спали до заходу сонця.
За два тижні до закінчення колгоспу за Свєткою приїхала мама, молода і ще красивіша за Свєтку. Вона підкотила до сільради на службовій "Волзі" і, перекинувшись з керівником групи парою слів, забрала доньку додому, до Тирасполя.
Конотопську трійцю поселили у новому гуртожитку на четвертій станції Великого Фонтану. Четвертим до кімнати номер 167 в'їхав Льонька Ушаков, а п'ятим, нелегальним, жильцем додався баскетболіст на прізвисько "Мош". Щоб укласти двометрового "зайця" спати, складали цілу споруду: стіл присували коротким боком до підвіконня; до нього тулили тумбу, зняту з одежної шафи, а до неї присували ще прикроватну тумбочку. Голову баскетболіст умощував на підвіконня, а п'ятки, які Павка обмотував шарфиком, все одно звисали з тумбочки. До інституту Мош служив у спортивному клубі Одеського військового округу, був чемпіоном Збройних Сил і мав звання Майстра спорту СРСР.
Ходити до інституту йому заважали дівчата. Перша приходила о дев'ятій, так що хлопці, кваплячись на лекції, не завжди встигали й зуби почистити. Остання ж покидала гуртожиток о чотирнадцятій, після останньої пари. Аби відвідувачки не перетиналися Мош запровадив спеціальний графік.
— Їм так дуже зручно. Вони ж усі студентки, і дома думають, що вони на лекціях, — пояснив Мош
— Добре, що не вночі, а то б ми зовсім не спали, — схвально відізвався Джока.
Перекладаючи вміст сумки, Мош показав солдатський шкіряний ремінь з металевою бляхою.
— Коли бігали в самоволку, спілкуватися з дівками приходилося стоячи. Вони ж усі — малявки, тож мусили тримати їх на руках. Ми, баскетболісти, навіть спеціальну техніку запровадили. Чіпляєш на ліве плече солдатський ремінь, її праву ногу пропускаєш крізь петлю, а ліву підхоплюєш рукою. Вона хапається тобі за шию, зависає, і ти розгойдуєш її в ритмі урочистого маршу. Дуже класно, — Мош мрійно усміхнувся і дбайливо уклав ремінь в сумку: раптом згодиться... Глянув у дзеркало і занепокоївся: — Здається, я схуднув. Як ви думаєте, я не помру?
— Померти на коханці — завидна смерть, — розсудив Джока.
— Як на мене, трахання, — найкращий вид спорту, — погодився Льоня.
— Нічого, здужаєш, — підтакнув Павка, який щоранку, до уходу на пари, залишав трудязі з буфету два стакани сметани з батоном.
Найтісніше Павка зблизився з ЛьонькоюУшаковим. Він був на три роки старшим і мав неабиякий життєвий досвід. Закінчивши кухарську "бурсу", що на вулиці Пушкінській, він чотири роки ходив коком на суднах Чорноморського пароплавства, і де тільки не побував! У Роттердамі і Буенос-Айресі, у Каїрі і Венеції, у Марселі і Йокогамі і всюди фотографувався. Вдягався в усе заморське. Особливо Павку заворожили блакитні як весіннє море японські доки (джинси) у комплекті з гаряче-червоною сорочкою. Льоня мав високий тенор і співав, удаючи Маріо Ланца і Маріо Дельмонаке; вино пив, поки не скінчиться, і веселішав із кожною наступною склянкою. Він наловчився підробляти постійні проїзні квитки на трамвай і дбав, щоб витрати на їжу не перевищували на двох один карбованець в день.
— Поклади котлету назад! Онде, риба, — вказував він Павці у студентській їдальні.
Завдяки його бережливості пара заощаджувала до суботи п'ять рублів, яких вистачало на пляшку горілки "Московская" за два вісімдесят сім, два шніцелі по сімдесят шість копійок з гарніром і квитки на танці в парку Шевченка по тридцять копійок за один.
Після занять у дні, вільні від тренувань і репетицій, Павка проводжав Світлану. Покидаючи інститут, вона розпускала локони, і віддавала Павці жмут лляного клоччя, навкруг якого зранку укладала шиньйон. Звільнившись від зайвої надбудови, вона ще красивішала, і Павка, під заздрісні погляди чоловічої статі, гордівливо крокував поряд з найгарнішою студенткою курсу. Вона жила майже поряд, на квартирі неподалік від Дому офіцерів, але вони не квапились. Перетинали Куликове Поле і заходили у невеличке кафе на крузі вісімнадцятого трамваю, де вперше на всю Одесу запрацював автомат з натуральною чорною кавою. Неспішно обговорюючи прочитані книги, вони випивали по чашечці, іноді по дві, іноді з коньяком (як у Ремарка чи Гемінґвея), і з'їдали по фірмовому кексу з ізюмом. За усе звичайно платила заможна Світлана. Змагалися у цитуванні "Дванадцяти стільців".
— Поспоримо, хто придумає більше куплетів "Гавриліади", — запропонував Павка.
"Служив Гаврила поштарем, Гаврила пошту розносив", — згадала Свєтка.
"Токарем робив Гаврила, Гаврила гаєчки точив", — продовжив Павка.
"Студентом вчився наш Гаврила, Гаврила заліки здавав", — не здавалася Свєтка.
"Робив музикою Гаврила, Гаврила на тромбоні грав", — наступав Павка.
Змагання продовжувалось на рівних, допоки дівчина не змінила героя: "Служила Софа секретаркой, Софія каву подала".
— Не зараховується, — обурився хлопець, — домовлялись про Гаврилу. Продовжую: "Влюбився Гаврик у Світлану, наш Гаврик Свєтку полюбив".
— Що ж, ти виграв. Наступна чашка — з коньяком, — розсміялася подруга.
Необов'язковість відвідування занять, яка так сподобалась першокурсникам, таїла в собі небезпеку. З усіх предметів проводилися практичні заняття: лабораторні роботи, семінари, колоквіуми і контрольні роботи, які мали вчасно здаватися на перевірку.