Оговтавшись, мовила:
— Але тільки наша фірма, єдина в світі, здатна гарантувати безсмертя вашим великим півкулям головного мозку в майбутньому! Лише завдяки зусиллям нашої фірми вони не зогниють у яблунівській землі, а зможуть ожити якщо не через рік чи два після вашої загибелі, то через сотню років!
Мейдж говорила палко, пристрасно про те, що їхня фірма є благодійницею сучасного суспільства, й ця її благодійницька роль дедалі зростатиме. Авжеж, вона займається трансплантацією серця, печінки, селезінки та інших внутрішніх органів. Але вінцем діяльності фірми є операції по видаленню у людей не вельми продуктивних, м’яко кажучи, великих півкуль головного мозку і по вживленню на їхнє місце потужних і надійних півкуль. Операції по вилученню своїх і по пересадці чужих провадить, звичайно, фірма, яка має спеціалістів-віртуозів, не кажучи вже про будь-які комплекти великих півкуль головного мозку. Ось вони, Хомо, перед вами! Ще не трапилось жодної невдалої операції. Діяльність фірми цілком легальна, користується підтримкою ділових кіл та уряду. Ще б не зажити такої підтримки, коли представники ділових кіл та уряду є тут найчастішими клієнтами. Гак, вони нерідко вдаються до операції, завдяки якій, скажімо, член демократичної партії, вилучивши свої мізки, купує і вставляє собі мізки молодого, здорового регбіста, а член республіканської партії— мізки солдата військово-повітряних сил. Якби ви знали, Хомо, скільки людей у нашій державі розжились на чужі мізки, а відтак і на чужу свідомість! Чимало діячів Пентагона ходять із великими півкулями головного мозку, які в минулому належали гангстерам чи терористам. Півкулі шахраїв чи кишенькових злодіїв часто потрапляють до сивих завсідників біржі, що люблять грати на курсах акцій, наживаються на валютній лихоманці. Шановані батьки великих сімейств залюбки носять мізки сутенерів, ловеласів і еротоманів. Серед письменників, що постачають свою продукцію на ринок масової культури, в моді мізки здорових дебілів, які за свого життя не були обтяжені ніякими проблемами, а також мізки параноїків. Представники жовтої та бульварної преси віддають перевагу мізкам гомосексуалістів, педерастів і всяких сексуальних збоченців, яких у вільному світі з подальшим розвитком демократії не меншає, а більшає. Старі генерали знають толк у мізках молодих куклукскланівців, що випадково загинули, здебільшого в ліжку чужої жінки. У нас є грандіозна картотека, заведена на осіб, яким фірма сприяла в проведенні операцій. Так, ми легальне приватновласницьке підприємство, проте ніхто не афішує своїх стосунків із нами, й фірма також зберігає таємницю. Деякі клієнти звертаються до нас і вдруге, і втретє — у тому разі, коли хочуть випробувати всякі мізки, всякі півкулі. До того йдеться, Хомо, що в майбутньому кожен стане клієнтом фірми, кожен захоче вдатись до операції, щоб свої мізки замінити на чужі, надійніші й практичніші, з якими легше пристосуватись до цього мінливого світу. Так, є кон’юнктура на великі півкулі головного мозку. Скажімо, оцей прекрасний екземпляр, який належав колись геніальному вченому-енциклопедисту, не вельми котирується, бо кому в наш час захочеться бути генієм! Проте ми не втрачаємо надії продати ці півкулі з великою вигодою, бо диваки не перевелись. Не хочу бути потайною, Хомо, скажу відверто, що й ваші великі півкулі головного мозку не створили б ажіотажу серед наших клієнтів, усяких там банкірів, капіталістів та імперіалістів. Бо якому імперіалістові захочеться розлучитися зі своїми півкулями, щоб трансплантувати собі півкулі яблунівського колгоспника з "Барвінку"? Та він швидше пересадить собі за мільйонну суму півкулі якогось шизоїдного статевого збоченця, ніж ваші! Однак наша фірма хотіла б придбати великі півкулі вашого головного мозку з метою реклами. Це були б перші півкулі колгоспника, придбані фірмою, й вони б викликали серед клієнтів гострий інтерес своєю екзотичною незвичністю. О Хомо, що б ви казали чи не казали, а екзотика завжди справлятиме враження!
— Біле, як свинячий сир,— нарешті озвався старший куди пошлють.
— Як розуміти вашу відповідь?
— Ох і кучма! Привела наша мати Каленика, та не знаєм, як звати.
— Фірма не зрозуміє вашої відповіді.
— Еге ж, добра то річ із-за чужого плеча свої ноги попасти.
— Очевидно, ваші відповіді ми закладемо в комп’ютер" ну систему, щоб вилущити раціональний смисл. Хоча комп'ютерна система навряд чи впорається з ірраціональною загадковістю, притаманною вашому афористичному мисленню, Хомо.
— Ви мовчіть, а ми будемо потакувать.
— І комп’ютерна система спасує, не тільки я.
— Віз у лісі, а хомут за лісом у болоті, а коняка — чорти її знають де, як же поїхати по солому?
— О Хомо, змилосердьтесь наді мною й над моїми великими півкулями головного мозку! Адже з вашого боку це жорстокий, хоч, може, й вишуканий, садизм — відповідати мені в жанрі яблунівських колгоспних афоризмів! Я звикла до чіткої математичної логіки, а ви постійно вдаєтесь до перлів, що здатні народитись тільки в колективному хаосі народної підсвідомості.
— Мейдж, затямте, що рідна Яблунівка прокляла б мене, якби я повернувся на батьківщину із запроданими мізками. Я був би першим запроданцем, який працює в колгоспі спільно з чесними людьми. Що б мені сказав начальник районної міліції товариш Венеційський? А рідна жінка Мартоха? А названий синочок Хомко Хомович? Навіть пройдисвітка й спекулянтка Одарка Дармограїха, до котрої я колись ходив позичатися за телицю, й та плюнула б мені межи очі. А що вже тоді казати про трудящих людей усього світу! Ні, Мейдж, я ніколи не пристану на ласі обіцянки грошей, безсмертя і слави. Мої мізки могли народитись тільки на яблунівській землі, на чужині їм не прищепитись і не привитись.
Старший куди пошлють говорив, наче горохом сипав об стіну, і слова його палкі скидались на отих двох дідів та на дві діви-невісти, що підняли ярмарок на місті. А верткий язик скидався на жалку кропиву, що ніяк із рота війнутись не годна, щоб боляче вжалити заокеанську секс-бомбу. Щоки в Хоми з досади посоловіли, наче не з доброї муки були зліплені. Ось до чого може довести будь-якого нашого колгоспника пропозиція запродати свої великі півкулі головного мозку, щоб вони красувалися серед мізків усяких там клерків, регбістів, сутенерів, наркоманів, професійних військових убивць, а згодом, дивись, ще й були б пересаджені в чиюсь чужу заокеанську черепну коробку! Грибок маслючок багато говорив, і кожне його слово було з зубами народжене, і в кожній його фразі дюжина гемонських чортів воловодилась, і кожна фраза, здавалось, роззявляє таку безмежну та лиху пащеку, що здатна живцем ковтнути оту Мейдж із усією її рекламною чарівністю і звабливістю. Уволю наскубши, як то мовиться, товстого сала з худого пса, Хома кинув недобрим поглядом по всіх великих півкулях головного мозку, якими заповнене сферичної форми приміщення, ця свята святих фірми.
— Вправляйте мізки своїм товстосумам-кровопивцям, своїм генералам-розбійникам, своїм президентам-словоблу— дам,— сказав Хома з нещадною принциповістю,— а до яблунівського колгоспника вам зась! На цьому слові та й бувайте здорові! Спасибі за полудень, що наївся та й голоден!
— Хомо! — сполотнілими вустами інтимно прошепотіла Мейдж,—Ви ж бо хотіли взяти моє серце!..
Старший куди пошлють, котрий уже намірився йти геть, зупинився на той розпачливий зойк. Під ніс собі пробубонів: "Еге ж, не вставай, Хомо, з-за обіду, бо в печі ще долото жарене". Сказав уголос:
— Уже поїхало помело, що в гостях у віхтя було!
Звісно, Мейдж нічого не втямила з того, що сказав грибок маслючок, а тому страждання на її рекламної вроди обличчі не поменшало, а побільшало. Хто відає, може, й справді за якусь годину-півтори їхньої зустрічі встигла закохатись у цього любомудра й златоуста? Загадки жіночого єства невичерпні, отже, могла, чому б не могла! Бо не вона перша, не вона й остання, хто відчув на собі чари працьовитого тваринника з колгоспу "Барвінок"...
— Хомо!..— знову прошепотіли її спопелілі від великої туги рекламного малюнка вуста.
— Пошли тобі' здоров’я, та з неба дощ, та хліб, та цвіт, та всячину!
Так по-яблунівськи щиро попрощавшись із Мейдж, старший куди пошлють таки примусив себе рушити з цього пантеону людських органів, із цього лікарсько-аптечного паноптикуму, а чарівна молода жінка з розпукою дивилась йому вслід, і її сині очі-фіалки зів’яли, наче від пекельної спеки.
РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТ ДРУГИЙ,
де мовиться про нову зустріч із бородатим художником, про панно трудової слави, що спричинилось до чергової творчої поразки основоположника естетики рухомого мистецтва
Правда ж, доброго крюка дав автор, помандрувавши слідом за Хомою в оту Америку, але ж чи сінним конем, чи солом’яним волом пора вертатись у Яблунівку, треба вхопити рідну тропу — й чи пішки йти без замішки, чи йти помаленьку, щоб догнати стареньку...
Щоб спокутувати перед Яблунівкою своє захоплення Америкою, я, вибравши вільну хвилину, надумав податись у гості до бородатого художника, який своїм мистецтвом, безсмертними ідеями рухомого живопису не тільки відображав найпомітніші віхи колгоспного життя, а й втілював їх у вікопомних формах.
Не сумніваючись у тому, що бородань днює й ночує в Будинку культури, я подався до цього вогнища культури, яке з кожним днем розгорялось усе яскравіше.
Синій джинсовий костюм на бороданеві висів, наче на кілку. І якби ми побачились уперше, то я подумав би, що переді мною не людина, а городнє опудало, яке хтось із грядки заніс сюди, в просторе фойє. В усіх святих мучеників на всіх старовинних іконах я не бачив таких мученицьких очей, як у нього. Коли Ісус Христос ішов на Голгофу, то, либонь, у нього був життєрадісніший вираз обличчя, ніж в основоположника рухомого живопису. Його можна було б, напевне, порівняти тільки з тінню жителя Хіросіми — з тією тінню, що зосталась навічно на стіні вцілілого будинку від спалаху атомної бомби, з тією тінню, яку можна назвати апокаліптичним фотонегативом.
Хоча з бороданем відбулись такі разючі переміни, проте дух його зостався живий і незламаний. Печать цього могутнього духу лежала на страдницькому обличчі, поораному зморшками, наче яблунівське колгоспне поле.