З раком четвертого ступеню. Поклала до себе у відділення, в окрему палату, забезпечила знеболювальним, сиділа коло неї, не відходила, але рак є рак. Так і поховала її на чужині...
— Вічна пам'ять сестриці. Насправді саме вона нас, молодших братів, виняньчила. А як там Феня?
— Феня саме в розквіті. Її я також перетягнула до Рязані. Влаштувала завідувачкою відділення банку. Через заступника голови міськвиконкому, хворого на діабет, виклопотала однокімнатну квартиру, яку вона перегородила на двокімнатну. Прохідну половину залишила Лесику, а сама зайняла дальню: зручніше з мужиками спілкуватися. Я подивилася, подумала і забрала Лесика до себе. Він у мене і школу закінчив, і музичне училище. Ви б його зараз бачили: стрункий, чорнобровий, від дівчат нема відбою. І від армії я його увільнила: влаштувала до радіоінституту. У мене їхній декан лікується.
— А як твій Чепурний?
— Ой, не питайте. Мамця ж, як помирала у мене на руках, його не забулася. "Дивись, каже, Ганько, сучко: перекинешся до свого бабодура, прокляну з того світу!". Вам, дядьку, признаюсь: оце їздила у Київ не стільки на семінар ендокринологів, як побачитись із Петром Васильовичем.
— У поїзді я бачила сон, — заговорила Наташа. — Начебто ми з мамою — студентки і ходимо разом на лекції. Живемо в одній кімнаті. Вона виглядає засмученою, тримається руками за потилицю, чогось хоче, я ж чіпляюсь до неї з балачками. Зрештою замовкаю і пропоную їй відпочити, а вона, натомість, запрошує мене на прогулянку. Я думаю, що на свіжому повітрі їй полегшає, і погоджуюсь. Але мама міняє думку; тепер вона просить залишити її у спокої. Вона наполягає, а я відчуваю: якщо піду, то більше її не побачу. І все хочу втямити: з чого вона помирає? Що її надломило, що надірвало? Якесь потужне і болісне розчарування? Обережно запитую: "Скажи, матусенько, що насправді терзає твою душу?" А вона мені: "Залиш, Наталочко, я нічого не знаю. Аж раптом, запитує: "Може, й ви з Артемкою підете зі мною?" "А Павлик"? — запитую я. "Павлик не схоче". Мама зітхнула, і я зрозуміла, що вона нас покидає, а я, шелепа, лише завдаю їй зайвого болю. Раптом вона потягнулася до зошита. Каже, що хоче скласти перелік добрих справ, які не встигла зробити, я ж її заспокоюю: ти нікому нічого не винна! Аби ж ще хтось зробив людям стільки добра, як ти! Силюся вимовити, а язик не ворушиться. Прокинулася, а ми вже у Кролевці.
— Вона так і не пережила цькування Сталіна,— висловився тато.
— Ви з Наташкою все ускладнюєте. До чого тут якісь розчарування? Просто мама при хворому серці перебрала напередодні Дня Перемоги, — не погодився Павка.
— Розумієш, синку, мамина душа була навстіж: "усім хочу добра". Люди ж, щоб ти знав, на добро відповідають злом. Але, діти, знайте: всім, що ви маєте в собі розумного, ви мусите завдячувати саме Тоні.
— Якщо вже ми гуртом не врятували маму, давайте допомагати одне одному, — проголосила Наташа.
Видавалося, мама жила сама по собі тихо, якось збоку, але з її уходом в сім'ї виникла пробоїна. Мама приносила у дім найбільше грошей, і перед Гнатом Платоновичем, з його пенсією у сімдесят карбованців, трьома дітьми і хатньою робітницею постали матеріальні проблеми. Павка віддавав до загального котла всю заводську платню, а сам задовольнявся музикантським приробітком. Він розумів, що на жмурах і танцях життя не побудуєш, а стати професіональним музикантом у нього не вистачить таланту. Наташа радила поступати в інститут, а в який? Ставати інженером він не хотів. У червні вони з Вітьком відіслали документи до художнього училища імені Рєпіна у Москві. До заяв приклали малюнки: гіпсову голову олівцем і пейзаж аквареллю з натури. Невдовзі отримали все назад, у їхніх же конвертах. Один тільки військкомат ними й опікувався. Нещодавно вчергове викликали на комісію, оглянули; Павку записали у підводники, Вітька у будівельні війська і обом заборонили будь-куди відлучатися без їхнього дозволу. Армія заковтувала як удав мишу: не з'явишся за повісткою — приведуть силою; втечеш — спіймають і засудять. Павку попередили, що команда підводників майже скомплектована, і ось-ось має виряджатися. Досвідчений Руслан Рогуля за картами попередив, що армія гірше тюрми: однаково уярмлений, та ще ганяють в караул, муштрують на плацу і засирають мізки політикою. Манюню і Боцмана за державний кошт вивчили на шоферів, і вони вже служать в автобатах: перший у Болграді Одеської області; другий чорті де, на Уралі. Тато радив прислухатися до внутрішнього голосу: приймай рішення, коли душу вже не точитиме черв сумніву. А внутрішній голос підбурював: йди в письменники.
Від Наташі Павка чув, що до Літературного інституту приймають тільки після опублікування хоча б одного твору. А як це зробити? І навіщо? Адже Марк Твен, Джек Лондон і Ернст Гемінґвей прославились, не закінчуючи спеціальних інститутів! Просто жили насиченим, яскравим життям і його ж описували. Ось і він вчинить так само: шукатиме пригоди, ризикуватиме, пірнатиме у небезпеку, створюватиме яскраві моменти, з яких і народяться неймовірні сюжети. Він побуває на сафарі у підніжжя Кіліманджаро і на кориді в Іспанії; у Мексиканському заливі спіймає найбільшу рибу; звідає шалені кохання і матиме багато жінок, кожна з яких буде вродливішою за попередню. Та що там! Він стане другим Ґемінґвеєм... Так задумав Павка, і лише одна дрібничка з усієї концепції залишилась нез'ясованою: за які кошти він житиме?
З Одеси на канікули приїхав Льонька Воротник, акордеоніст, сам пацан з Ярмаркової. Він перейшов на третій курс Мукомельного інституту і мав вигляд справжнього одесита: засмаглий, розкутий, говірливий. Він сипав новими словечками; дівок називав хунами, а дурнів — поцами. Послухавши оркестр, він запалився.
— В нашому інституті ректор — отакий чувак! Задумав створити власний джаз і доручив комітету комсомолу допомогти музикантам здавати вступні іспити. Отже, їдьмо зі мною — поступлення гарантоване!
— А армія? — поцікавився Павка.
— Він спеціально відкрив воєнну кафедру, і тепер нашим надається відстрочка на весь термін навчання. По закінченні — тримісячні збори в Криму, і ти — вже молодший лейтенант.
— А які у вас спеціальності? — поцікавився Джока.
— Ну, ти — Бібік і поц: яка тобі різниця? П'ять студентських років в Одесі варті усього подальшого життя. Аби ж ви бачили, які там хуни! Білявки, засмаглі на шоколад і дуже, дуже поступливі. А вже як вони бараються! Єдине застереження: якщо хто з вас не комсомолець, мусить терміново вступити, бо без комсомолу навіть документи не приймуть.
Щоліта з великих міст до Конотопу на канікули звідусіль з'їжджалися студенти, і однокашники, що по-старому трудилися токарями, зварювальниками і слюсарями, їм заздріли. Вони інакше одягалися і модно танцювали; теревенили про каву з коньяком і грали в покер. "Ну, чим не персонажі для майбутнього розповідання?" — захоплювався Павка. Одеса видавалася йому кращою за Москву, Ленінград і Київ і він подумав, а чому б не розпочати нове життя саме з Одеси? Тим більше, без екзаменів... Зрештою, у гонитві за доступним щастям збилася гарна компанія: Дідок, Джока, Лузан і Павка. Як члена бригади Комуністичного труда його без тяганини і заслуховування прийняли в комсомол, і за два тижні вони з найближчого поштового відділення, що містилося у старезній будівлі під водонапірною вежею, дружно, гуртом, відправили документи на адресу приймальної комісії.
Розділ VII. Життя донесхочу
Кінчивши за п'ятнадцять хвилин чернетку на вільну тему, Павка озирнувся.
Праворуч нервувала яскрава білявка у прозорій блузці. Він, ще коли писав, підгледів, як вона, переворушивши шпаргалки, прикріплені резинкою до аж ніяк не засмаглого стегна, напружено кусала нижню губу і безпорадно вертіла шиньйоном.
— Тримай, я собі напишу, — Павка передав їй чернетку.
Писати твори — його улюблена справа, і в школі він завжди отримував за них "п'ятірки". Наразі, щоб встигнути, він вибрав тему "Роль радянської пісні у вихованні соціалістичного світогляду молоді", накатав її зразу начисто і здав без перевірки.
— Світлана, — відрекомендувалася білявка, здаючи рукопис.
Документи до інституту відправляли учотирьох, а до приймальної комісії дійшли лише три: Вітьковий конверт загубився і знайшовся аж другого серпня у сіромашному відділенні на шістнадцятій станції Великого Фонтану, коли вже було запізно. Проте компанію він не залишив, жив разом з усіма у спортзалі, переобладнаному під гуртожиток абітурієнтів, і на повну віддавався розвагам: зранку пляж і вино європейське по вісімнадцять копійок за стакан; увечері покер і чорний шістдесятиградусний кубинський ром. Після дев'ятої вечора, на майданчику перед спортзалом у світлі вуличного ліхтаря абітурієнти влаштовували танці під радіолу. Павка не танцював, і непомітно милувався Світланою, що заповзято витанцьовувала чарльстон під пісню "Жил да был черный кот за углом..."
Зрештою трійця успішно поступила, а Вітько повернувся додому і вже у вересні його загребли в армію, в будівельний батальйон. Так розійшлися життєві шляхи нерозлучних друзів.
Студент першого курсу механічного факультету Павло Шелестович уважно слухав лекцію з вищої математики. В інституті йому подобалось геть усе: аудиторії збудовані амфітеатром (усе видно й усе чутно); гуртожиток, їдальня, спортзал — усе прямо у дворі. Шляхетні, з нальотом ще від царської школи, викладачі, що начитували матеріал, не зважаючи на уважливість учнів; навчальний процес, побудований на вільному відвідуванні занять. Вестибюлі кишіли шалапутною молоддю, серед якої блискало чимало гарненьких дівчат, і серед них та найкраща і найвродливіша, якій він допоміг на екзаменах, — Світлана Качбні. Вона сидить поруч і читає "Чорний обеліск" Ремарка. Павка не конспектує: писанина відволікає від розуміння суті. Він косить на сусідку і мимохіть зазирає їй у викот. Її ліве вушко, покрите вибіленою завитушкою, злегка червоніє. Насправді вона потрапила йому на око на пляжі у Відраді, ще до написання вступного твору. Білявка лежала долілиць на махровому рушнику, окремо від дівчачого гурту, і дражнила публіку дивним навіть для Одеси відкритим купальником.
— Дєвочкі, бажаєте глянути на фігуру справжнього чоловіка? — голосно запитав Павка, розчепіривши лікті і напруживши м'язи рук, груді і животу.
— Хіба що через збільшувальне скло! — уколола білявка.
Насправді, окрім твору з літератури, Павка розв'язав їй ще письмову математику, і вона випередила його по усіх предметах: там, де він отримав трійки, вона здобула п'ятірки.