Славився красномовством і даром переконання.
Газават (від арабського "газв" – набіг) – війна за віру або боротьба з невірними (гяурами), яку багато мусульманських народів розглядають як один із проявів джихаду – джихад меча, що передбачає збройну боротьбу за іслам, полеглі в якій знаходять вічне блаженство в раю. Ідея газавату широко використовувалася в антиколоніальній боротьбі мусульман за незалежність в традиційно ісламських країнах.
… напоїли араком… – Арак – ароматизований анісом міцний (близько 60 % міцності) алкогольний напій, поширений на Близькому Сході і Центральній Азії. Залежно від країни та регіону різниться міцністю, вихідною сировиною і процедурою виготовлення. Вихідна сировина може бути найрізноманітнішою: молоко (як кобиляче, так і коров'яче), рис, виноград, фініки, сік пальми і т.д. Ефірна олія анісового насіння надає суміші арака з водою (або льодом) характерний молочний колір.
Я тільки наслідую приклад нашого вчителя в його історії з московським бандитом Кравченком, – скромно відказав тому Бендер. – В усякій ситуації треба бути діялектиком і гнучким політиком. — Мабуть, автор роману чи його персонаж забув і переплутав прізвище і насправді йдеться про московського бандита Кузнєцова, Якова Кузнєцова на кличку Кошельков (1890-1919), а під "нашим вчителем" мається на увазі Володимир Ленін. У Святвечір 6 січня 1919 року, близько 17 години, у Москві, неподалік від Сокольницької районної ради (імовірно, на Сокольницькому шосе під залізничним мостом Митьковської гілки), шестеро бандитів зупинили автомобіль "Рено". Крім Кошелькова, ватажка банди, в злочині брали участь Василь Зайцев ("Заєць"), Федір Алексєєв ("Жаба"), Олексій Кирилов ("Льонька Швець"), Іван Волков ("Коник") і Василь Михайлов. Бандитам машина потрібна була для того, щоб пограбувати пасаж на Луб'янці. У автомобілі знаходилися голова РНК РРФСР Володимир Ленін, його сестра Марія Ульянова, особистий водій Леніна Степан Гіль і охоронець Іван Чабанов. Ленін наказав зупинити машину, прийнявши бандитів за червоноармійський патруль. Погрожуючи зброєю, Кошельков із друзяками наказав вийти з автомобіля всім чотирьом. Ленін намагався пред'явити бандитам документи, сказавши: "У чому справа? Я Ленін!", але Кошельков, не розчувши прізвища, сказав на це: "Чорт з тобою, що ти Левін. А я Кошельков, нічний господар міста". Обшукавши всіх, бандити відібрали у Леніна документи і пістолет системи "Браунінґ", після чого поїхали звідти на тім "Рено". Дорогою Кошельков нарешті подивився документи, і сказав своїм співучасникам повертати назад, вирішивши взяти Леніна в заручники, щоб обміняти його на злочинців, ув'язнених у Бутирській в'язниці. Повернувшись, бандити Леніна не знайшли. Ленін із сестрою, Гіль і Чабанов дісталися Сокольницької райради, закритої через свята. Гіль доповів телефоном заступникові голови ВЧК Я. Петерсові, і бандитів негайно почали шукати. Кинута машина була знайдена на Хамовницькій набережній приблизно через годину, але зловити Кошелькова зі співучасниками не вдалося. На них був оголошений розшук. 26 липня 1919 року Кошельков разом зі своїми спільниками Ємельяновим і Сергійком Барином потрапив у засідку на вулиці Божедомці. Чекісти відкрили вогонь на ураження. Ємельянов і Барин загинули відразу. Кошельков ще деякий час відстрілювався, але був смертельно поранений (усього він отримав шість вогнепальних ран) і помер на місці. При бандитах були виявлені 2 пістолети маузер, наган, кілька гранат і стос грошей на суму 63 000 рублів, пробитий кулею. У Кошелькова були знайдені також посвідчення на ім'я співробітників Московської ЧК Коровіна, Караваєва і Ведерникова і відібраний у Леніна браунінґ. Всі інші захоплені члени банди були негайно розстріляні. Цей епізод власної біографії Ленін використав як приклад у IV розділі праці "Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі" задля виправдання укладання більшовиками Брестського миру із німцями:
"Уявіть собі, що ваш автомобіль зупинили озброєні бандити. Ви даєте їм гроші, паспорт, револьвер, автомобіль. Ви одержуєте рятунок від приємного сусідства з бандитами. Компроміс у наявності, безсумнівно. "Do ut des" ("даю" тобі гроші, зброю, автомобіль, "щоб ти дав" мені можливість піти тихесенько та любесенько). Але важко знайти не збожеволілу людину, яка оголосила б подібний компроміс "принципово неприпустимим" або оголосила особистість, що уклала такий компроміс, співучасником бандитів (хоча бандити, сівши на автомобіль, могли використати його й зброю для нових розбоїв). Наш компроміс із бандитами німецького імперіалізму був подібний до такого компромісу".
… Тихий Дон, і можна завітати до Шолохова. – Російський письменний з українським корінням (за материнською лінією) Михайло Олександрович Шолохов (1905-1984), лауреат Нобелівської преміїї з літератури (за роман "Тихий Дон), народився, довгий час жив і помер у рідній козацькій станиці Вьошенській (Ростовська область), на березі Дона.
… коли раптом місто закрутилось в якомусь незрозумілому вихорі. – Далі йдеться про трагічні події червня 1962 року, що отримали назву "Новочеркаський розстріл". На початку 1960-х років у СРСР склалася тяжка ситуація з харчами. Людям не вистачало навіть хліба. До того ж влада підняла ціни на продукти харчування. 1 червня робітники сталеливарного цеху Новочеркаського електоровозобудівельного заводу припинили роботу й прийшли до керівництва із вимогою підняти зарплатню. Вони не добилися свого, і страйк охопив увесь завод. До страйкуючих стали приєднуватися робітники інших підприємств. Для упокорення мітингувальників були викликані міліція і військові, зокрема танки. 2 та 3 червня повстання продовжило поширюватися містом, і військові відкрили по натовпу вогонь на ураження. Внаслідок цих подій 26 людей було вбито на вулицях та площах, майже 90 поранено, 105 були засуджені до 10-15 років таборів суворого режиму, а 7 за присудом суду розстріляні. Радянська влада приховувала від громадян СРСР правду про події у Новочеркаську, і лише у часи правління Михайла Горбачова, так званих гласності та перебудови, інформація про ті події стала загально відомою. В. Рафальський зображує ті події не настільки трагічними й кривавими, якими вони були насправді, а у дещо гумористичному ключі.
… хробак на панцернику "Потьомкін" ледве не загубив імперію… – Повстання на панцернику "Потьомкін", екіпаж якого складався переважно з українців, – одна з помітних подій революції 1905-1907 років у Росії і перший випадок збройного заколоту цілої військової частини в ході цієї революції. Тривало повстання з 27 червня по 8 липня (за сучасним календарем) 1905 року. В ході збройного виступу, що стихійно почався через неякісну їжу (у м'ясі виявили "білих хробачків" – личинок мух, опаришів), матроси захопили корабель в свої руки, убивши при цьому частину офіцерів. Не маючи чіткого плану подальших дій, повсталі повели корабель до Одеси, де мали намір поповнити запаси вугілля, води і продовольства, підтримати антиурядові виступи, що проходили в місті, і зустрітися з головними силами Чорноморського флоту, які, як вважали повсталі, приєднаються до повстання. Після того, як плани і надії повстанців не виправдалися, панцерник, здійснивши похід від Констанци до Феодосії і назад, через одинадцять днів здався румунським властям в порту Констанца. Повстання на панцернику сприяло поглибленню кризи влади в Російській імперії і мало для неї негативні зовнішньополітичні наслідки.
… майже копіюючи Мірабо, сказав: – Ми прийшли сюди з волі народу і підемо звідси, лише скорившись силі танків. – Оноре Ґабріель Рікеті, граф де Мірабо (1749-1791) — французький політик, письменник, оратор, революціонер, дипломат. Під час Французької революції належав до табору поміркованих революціонерів, був прихильником конституційної монархії. Коли король Людовик XVI, виголосивши промову на зібранні всіх станів, запросив присутніх розійтися, граф де Мірабо відповів: "Ми прийшли сюди з волі народу і підемо звідси, поступаючись тільки силі багнетів".
Як казав Висоцький: А на кладбище так спокойненько, Так культурненько, Исключительная благодать. – Рядки з приспіву пісні "А на кладбище…". В. Рафальський помилився, приписавши цю, складену 1963 року і досить відому у 60-х роках пісню, Володимирові Висоцькому. Насправді автором її тексту та музики є драматичний актор і бард Михайло Ножкін. Проте Володимир Висоцький у 60-70 роки був настільки популярний, що його вважали автором не тільки тих пісень, котрі він дійсно склав, але й деяких, що їх склали та співали інші барди (М. Ножкін, Ю. Візбор, О. Галіч, Ю. Кукін, К. Бєляєв тощо). Коли Висоцького на концертах прохали проспівати цю пісню, він відмовлявся, пояснюючи, що вона належить не йому, а Ножкіну. Втім сам Ножкін стверджував, що на початку 60-х років Висоцький все ж декілька разів співав цю його пісню. Але фонограм із виконанням її Висоцьким немає. От увесь приспів:
А на кладбище так спокойненько,
Ни врагов, ни друзей не видать,
Всё культурненько, всё пристойненько –
Исключительная благодать.
… знали ми і Ягоду, і Єжова… – Генріх Григорович Ягода (ім'я при народженні – Єнох Гершенович Ягода, 1891-1938) – російський революціонер, радянський державний і політичний діяч, один з головних керівників радянських органів державної безпеки (ВНК, ДПУ, ОДПУ, НКВС), нарком внутрішніх справ СРСР (1934-1936), перший в історії "генеральний комісар державної безпеки". Був розстріляний за звинуваченням у підготовці замаху на вбивство Сталіна та інших злочинах. Микола Іванович Єжов (1895-1940) – радянський партійний і державний діяч, генеральний комісар держбезпеки, голова Комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б), член Оргбюро ЦК ВКП (б), секретар ЦК ВКП (б), кандидат в члени Політбюро ЦК ВКП (б), народний комісар внутрішніх справ СРСР (1936-1938), народний комісар водного транспорту СРСР (1938-1939). На посаді наркома внутрішніх справ, діючи під керівництвом Сталіна, Єжов був одним із головних організаторів масових репресій 1937-1938 років, відомих як Великий терор. 1937 рік, протягом якого Єжов очолював НКВС, став символом репресій, а сам період, на які припав їхній пік, отримав назву "єжовщина".