Так само прекрасним видінням промайнула там, де панувало буйство статевих органів, де владарювали статеві залози і т. д.,— очевидно, й ці відділення в їхній фірмі не вважалися святою святих.
Ага, коли грибок маслючок хуркливим хуркалом слідом за Мейдж ішов через відділення крові, то пробурмотів під носа за своєю звичкою: "Не все їсти скором — колись буде й піст". Серед кісток він промимрив: "Сьогодні загульно, а завтра цибульно". Серед шкір усяких мастей із язика старшого куди пошлють злетіло: "Був колись горіх, а тепер свистун". Серед гортаней, трахей і легень він зітхнув: "Не горіло, не боліло, як з лука спрягло". Поміж шлунків та кишок сказав: "Еге ж, на Тетяну поговір, що Тетяна вмерла, вона ж лежить на печі і ноги задерла". Серед залозів внутрішньої секреції Хома змовчав або ж сказав так тихо, що не почути, зате серед статевих органів як роззявив рота, то довго не затуляв, а потім бубонів: "Де кум — де коровай!.. Де кум — де коровай!.. Де кум — де коровай!.." Не станемо коментувати останнього здивованого вигуку, який вирвався десь із підсвідомості, як не станемо коментувати й попередні вигуки, що теж мали народитися тільки в підсвідомості, бо однаково не спроможемось осягнути всю їхню глибину й значущість.
І нарешті, стишивши крок, Мейдж ступила до зали, що нагадувала як не древньоіндійську пагоду, якої Хома ніколи не бачив, то принаймні київський планетарій, у якому грибок маслючок теж не був, проте бачив по республіканському телебаченню. Священна тиша панувала в цьому сферичної форми приміщенні, й старший куди пошлють, наслідуючи приклад Мейдж, завмер на вході, вражено й зачаровано роздивляючись кругом. І хоч заокеанська секс— бомба не похопилась жоднісіньким словом, грибок маслючок колгоспним своїм нутром одразу здогадався, що це і є свята святих фірми, її слава і гордість. І хоч стерильна чистота і лад, що відчувались у цьому сферичної форми приміщенні, були якісь особливі, майже неприродні, Хома тут почувався впевнено.
— У цьому відділенні наша фірма зберігає мозок,— нарешті озвалась Мейдж. І хоч голос її задля такої нагоди, як відвідини святої святих, набрав суворішого тембру, в словах не поменшало отієї еротичної радіації, котра відчутно бентежила грибка маслючка навіть тоді, коли він переживав напад гніву.— Хочу підкреслити, що наша фірма зберігає національні запаси мозку, тому, як ви розумієте, вона має колосальне стратегічне значення. Уважніше пригляньтесь до великих півкуль головного мозку, й перед вами якщо не відкриється смисл людського існування, то бодай ви задумаєтесь над тим смислом... Ось ці півкулі належали молодому клерку, що загинув у автомобільній катастрофі. Яка прекрасна кора вкриває їх, які розкішні звивини та борозни, що побільшують площу кори, водночас побільшуючи кількість тіл нейронів. Можна не сумніватись, що і в лівій, і в правій півкулі неабияка біла речовина, а в білій речовині переднього мозку неабияка сіра речовина. Не можна не захоплюватись лобовою, тім’яною, висковою і потиличними частками великої півкулі цього передчасно загиблого клерка. Можна не сумніватись у тому, що завдяки своїм природним здібностям він у нашому суспільстві рівних можливостей міг згодом вибитись на одного з командирів виробництва, очолити акціонерне товариство або ж раду директорів великої компанії. Ви розумієте, Хомо, що цьому мозку ціни немає, що згодом, пересаджений в іншу голову, цей мозок ще здатен добитись в іншому тілі не менших успіхів, ніж то не судилось невдатливому клерку. Хочете поцікавитись, як ці великі півкулі головного мозку стали власністю нашої фірми? У молодого клерка виявилися спадкоємці з діловою стрункою, й вони не захотіли, щоб отаке багатство, яке ви бачите перед собою, та й пропало в могилі, сточене хробаками. Авжеж, бізнес є бізнес.
— Бідний клерк,— сказав Хома.— А оце чиї мізки?
Й старший куди пошлють тицьнув пальцем у сферичну посудину, в якій також зберігались великі півкулі головного мозку. За обсягом вони майже вдвічі перевершували клеркові великі півкулі, якими щойно так захоплювалась Мейдж, і на них не можна було не задивитись.
— О! — вихопилось у молодої вродливої жінки, й на вустах її спалахнула така яскрава усмішка, що мимоволі кортить порівняти ту усмішку з блискавкою, тільки з блискавкою теплою й ніжною, яких у природі й не буває.— О! Це великі півкулі головного мозку містера Кварантіні, який очолював мафію в Буффало й загинув од рук мафії— конкурентки.
— Видно, башковитий був дядько,— висловив здогад Хома,— а так по-дурному загнувся.
— О! — вигукнула Мейдж, захоплена мудрістю яблунівського колгоспника.— Американська преса писала, що Ква* рантіні й справді загинув безглуздою смертю. У кількарічній боротьбі він винищив усіх, хто претендував посісти чільне місце в мафії, але, Хомо, ми живемо в світі жорстокої конкуренції, яка й рухає суспільство вперед. Молоді керівники мафії-конкурентки вирішили прибрати Кварантіні, поки старий лев не прибрав їх самих. Його було вбито п’ятьма кулями в найкращому ресторані міста, куди цей старий ловелас прийшов на побачення з коханкою.
— Де голова блудить, там хвіст радить,— слушно вдався грибок маслючок до яблунівської народної мудрості.— Як то кажеться, утіхи на годину, а біди до смерті...
— Авжеж, великі півкулі головного мозку Кварантіні є гордістю нашої фірми, але, Хомо, у нас що експонат, то гордість, ми намагаємось берегти і примножувати свою репутацію.
— Дурне діло не хитре,— зауважив Хома.
— Авжеж, дурне діло не хитре,— не стала заперечувати чарівна Мейдж.— А тепер ось прошу ознайомитися з цими експонатами...
Й заокеанська секс-бомба, ледь погойдуючись на високих ногах, наче полум’я свічки на теплому вечірньому вітерці, стала вихвалятись власністю фірми, зібраною під склепінчастою стелею сферичного приміщення. Мовляв, так і так, дорогий Хомо, полюбуйтесь лишень цими великими півкулями головного мозку. Вони належали зовсім недавно геніальному рецидивістові, на совісті якого десятки загублених людських життів. Яка прекрасна кора, які борозни та звивини! Спеціалісти фірми дослідили, що ці півкулі відзначаються винятково розвиненими смаковою і нюховою зонами, слуховою і зоровою зонами, а найбільше, мабуть, шкірно-м’язовою зоною. Поряд із великими півкулями рецидивіста можна побачити великі півкулі знаменитого бейсболіста Джо Маккінлі, гордість нації минулих років, ідола її молодого покоління. Джо Маккінлі загинув в авіаційній катастрофі, завдяки винятковим зусиллям медиків пощастило врятувати лише оці великі півкулі головного мозку, й тому смуток і печаль нації, особливо ж її молодого покоління, були не такі безнадійно трагічні. У Джо Маккінлі великі півкулі не такі розвинуті, як, скажімо, у геніального рецидивіста, звивин і борозен тут менше, отже, менше й нейронів, але від того гордість американської нації не перестає бути гордістю, чи не правда, Хомо?.. А ці великі півкулі головного мозку належали каскадеру екстра— класу, цей каскадер знімався в найпопуляриіших фільмах жахів, його трюки зафіксовано в десятках розважальних стрічок, які принесли продюсерам мільйонні прибутки. Але в кожного своя доля, з одним феноменальним трюком безстрашному каскадерові не повезло, й тепер ось, Хомо, ви бачите ці хоробрі, ці мужні півкулі, які продовжують жити в створених для них сприятливих умовах. А вже ці великі півкулі головного мозку належать вченому-енциклопедисту, для якого не існувало таємниць у жодній із галузей знань, у кожній науці інтуїтивним чуттям і генієм своїм він прозирав завтрашній день. Але фатум є фатум, і цьому видатному розуму судилося загинути від руки п’яної своєї утриманки, дівиці вільної поведінки, пощастило врятувати тільки великі півкулі головного мозку. Авжеж, зараз у них народжуються нові геніальні ідеї, тільки ж не можуть вони виразитись у конкретній формі, приступній для людей і звичній для них, ось тому ці ідеї зостаються за сімома замками... А ще полюбуйтесь, Хомо, на ці екземпляри, тут ціла колекція великих півкуль головного мозку, які ще вчора чи позавчора належали солдатам американської армії, але ж ніщо не вічне під сонцем. Ось емкземпляр, що колись керував військовим льотчиком, ось цей керував командиром підводного атомного човна, ось цей керував сержантом-десантником. Ніде в світі, Хомо, ви не побачите нічого подібного, тому дивіться, любуйтесь, запам’ятовуйте, й не кажіть, прошу вас, що колись яблунівський колгосп "Барвінок" зможе похвалитись чимось схожим. Жодному колгоспу такий бізнес не до снаги, а до снаги лише вільному підприємництву в умовах вільного світу.
— А таки так, трясця вашій матері! — мусив згодитись грибок маслючок.— Своїх мізків у нас вистачає в кожного, але тримаємо при собі, не розкидаємось добром. Скупі, а хто скуп, то не глуп. Як то мовиться? І рад би, і дав би, і є що, та ні в що. І якби ваша фірма зажерлива, що прагне добути ремінця там, де собаки й лика погризли, та сягнула, господи сохрани, нашої Яблунівки, то дістала б у нас тільки рожна та ще нашої славної-преславної дзуськи.
— Дзуськи? — перепитала Мейдж, і знаменита українська "дзуська", народжена її вустами, випромінила стільки еротичної радіації, що грибком маслючком затрусило, наче осиковим листячком.
— Ага, дзуськи! — повторив гордий Хома.— А в нас трудно вирвати, як псові з зубів.
— Тепер від імені фірми хочу звернутись до вас із запитанням,— зовсім не образилась Мейдж на грубувату відвертість грибка маслючка.— Чи не хотіли б ви заповісти свої великі півкулі головного мозку нашій фірмі? Звичайно, за великі гроші, які одержать ваші спадкоємці. Ваші півкулі посядуть одне з найпочесніших місць, складатимуть честь і славу фірми.
— Ні, не хочу,— заперечив Хома не без гніву і не без обурення за таку пропозицію.
— Але чому? — здивувалася заокеанська секс-бомба.— Значну частину грошей ви можете одержати готівкою ще за життя. Стільки середній американець не одержує за все своє життя...
— Волію, щоб мої мізки зогнили на рідному яблунівському цвинтарі,— твердо відповів Хома.— На тій землі, де коли допадався до меду, то з ковшем, де я був хватом до вареників, де їв до поту, а робив, аби не змерз. Свої мізки, Мейдж, я не хочу розтринькувати по ваших смітниках, от!
Чарівна Мейдж, очевидно, була шокована такою гнівною відповіддю Хоми, а тому вперше втратила дар мови, якого вона досі не втрачала ніколи.