Двоє бокових дверей. Важка добротна берестова мебля, стіл, шафа для священних книг, крісла. В кутку ікона богоматері з немовлям на
руках, у позолоченому багеті. Перед іконою рубінового кольору лампада. Крізь розчинені вікна видно корпуси келій, і ліс, і річку, і надбережні гаї в осінній позолоті, У келії А р с е н і я. Вона стоїть навколішках перед іконою.
А р с е н і я. У всьому тобі признаюся... тобі, єдиній, пречистая діво!.. Сама не знаю, що зі мною сталося. Спати ляжу — не можу заснути... Його образ стоїть передо мною, його слова вчуваються мені. Скажи, пречиста діво, може, це і є... любов? І я з собою нічого вдіяти не можу. Не хочу думати, а думаю, думаю... (Гаряче). Дай сили, навчи і прости мені всякі согрішенія вольні й невольні. (Хреститься). Прийшли до мене подружки послушниці й питаються: "Чи знаєш, Арсеніє, що сьогодні в лісі свято Травня? І музики там будуть, танці. Ходімо з нами". Маю гріх. Не сказала я ігумені правди, а сказала, що йдемо до лісу по квіти. І вона дозволила мені відлучитися з монастиря. Каюсь перед тобою. Там я зустрілася з ним... А потім... потім уже й не знаю, як воно сталося... Кудись зникли всі подружки, а він, Савка, взяв мою руку в свою... "Хочу бути сьогодні тільки з тобою, Арсеніє. Хочу тобі щось сказати..." І ми пішли в глиб лісу... Зупинилися під дубом. А дуб старезний, розлогий... Його, мабуть, і втрьох не обійняти. Дивлюсь я на Савку, що він скаже? Про друзів? Про навчання у вечірній школі? Чи, може, щось розповість про Степана Соколенка? Жду я... А Савка раптом почав говорити такі слова, яких я ще зроду від нього не чула. Чи з книжок вичитав, чи в душі вони в нього народилися, і я слухала їх, як музику, як найсвятішу молитву. А потім він мене... поцілував.
У розчиненому вікні з'являється Савка, слухає.
Я ніколи, пречиста діво, не забуду того дня і того свята. І Савку не забуду, коли йшов він по зеленій траві між дубами та кленами, а в руках у нього майорів червоний прапор. Боже мій, як сяяли в Савки очі! Про це не можна розказати словами... Це треба було бачити. Я йшла з ним поряд, а здавалося, що в мене під ногами не земля, а голубе, як небо, повітря і я пливу в ньому, немов янгол, сповнена незвіданої радості й щастя. Щастя!.. Чуєш, пречиста діво? Щастя!.. Та несподівано в лісі з'явилася тітонька Іліодора. Не тямлю й зараз, як шугонула я від неї в кущі... І раптом бачу, велику поляну оточують... Савка. Каральники...
А р с е н і я. Ой! (Схоплюється на ноги). Савка? Савка. Приніс твої книги. (Кладе на підвіконня). Сама вдома?
А р с е н і я. Сама.
Савка. А я чув, як ти молилася, тільки якась молитва в тебе дивна.
А р с е н і я. Хіба можна підслуховувати? Це ж недобре. Савка. Можна... Таке почути — радість для мене, Арсеніє! (Бере її руки в свої, дивиться в очі).
Входить Іліодора, слухає.
Арсеніє! Знай, немає в світі людини, ріднішої... Іліодора (хреститься). О господи!
Арсенія швидко обертається, винувато схиляє голову. Савка втікає.
Я повелівала тобі ніде й ніколи не зустрічатися з Савкою Вогником. Він порушує твій спокій, сіє в душі сатанинське насіння непокори й безвір'я, веде тебе до гріха.
А р с е н і я. Ніякого гріха, тітонько Іліодоро.
Іліодора. Нема, то може статися. (Перехрестилася). Забула, мабуть, про послушницю Людмилу...
А р с е н і я. Не забула й довіку не забуду! (Дивиться на ігуменю). І це ви зробили, тітонько Іліодоро! Ви!.. Ви!..
Іліодора. Забороняю так зі мною розмовляти!
А р с е н і я. Хіба я кажу неправду?
Іліодора. Твоя правда гірка, мов полин. Знай, не могла я тоді інакше... Хоч і жаліла нещасну...
Арсен і я. То чому ж, чому ви не спинили кари? Навіщо вдруге... там... на паперті, коли виносили ікону чудотворну, благословляли ви старих черниць...
Іліодора. Для чого згадуєш про те, чого не сталося?
А р с е н і я. Не я... Самі ви згадали Людмилу.
Іліодора. Згадала, щоб тебе застерегти... Зрозумій же, зрозумій мене...
Арсен і я (гаряче). Грозою пронеслася над країною революція. Погляньте, що діється в слободі. Хто був неписьменним, того навчають грамоти. Хто мав здібності, але не міг учитися через бідність та нужду, тим людям тепер дорогу відкрито до науки й знання. Навколо нас все вирує, як повноводна ріка весною... А що змінилося в монастирі? Що? Церква, та молитви, та келія... Та знову церква... І так день у день, день у день... Я — наче пташка в клітці. Душно мені тут, душно!.. Маю вже вісімнадцять літ, а де я була? Що бачила? Чим згадаю свою молодість?
Іліодора. То — грішний світ. Там суєта суєт... З тим світом нам не по дорозі. Ми звикли тут до тиші і спокою.
Арсені я. А я не хочу більше тихого спокою. Хочу жити, як живуть мої ровесниці... там на волі... і трудитись, і вчитися, і боротись за своє щастя й радість, боротись за краще майбутнє для всього трудового народу.
Іліодора. Не твої — його гріховні слова чую зараз з твоїх уст. Повеліваю востаннє! Не бачитися з ним, забути Сав-ку назавжди! А щоб ніякі сторонні думки не тривожили твоєї душі — накладаю єпітимію: п'ятдесят поклонів і суворий піст. Будеш молитися в келії, щоб ніхто не бачив і не знав про це, бо мені соромно перед сестрами за отаку племінницю. Не про Савку — про бога думай і молись, готуй себе перед Всевишнім... до черничого постригу.
А р с е н і я (вражена). Не губіть мене, тітонько Іліодоро! Благаю вас...
Іліодора (твердо). Таке моє веління!
Арсенія (пильно дивиться на ігуменю. Рішуче). Постригу не прийматиму!
Іліодора. Що-о? Не коритися... Мені?.. Примушу!.. Силою примушу!
Арсенія. Тоді я...
З'являється послушниця А н г е л і н а.
Ангел і на. Отець Сергій. Іліодора. Проси.
Ангеліна виходить. Виходить і Арсенія в бокові двері.
(Проводжає її очима). Що ж надумалась вона зробити? Господи, збережи її від гріха і спокуси! Збережи!
Отець Сергій (за дверима). Во имя отца, и сына, и святого духа.
Іліодора. Амінь!
Входить отець Сергій (Благословляє його коротким хрестом).
Отець Сергій цілує їй руку, а вона цілує його в голову.
З добрими вістями прибув?
Отець Сергій. Доброго мало, ігуменіє Іліодоро.
Іліодора. Знову стає на моїй дорозі Степан Соколенко!
Отець Сергій. Коли б ви дуже захотіли, преподобна, то можна було б і прибрати його з вашої дороги.
Іліодора. Страшні слова говориш, отче Сергію.
Отець Сергій. Одних молитов уже замало. Потрібно діяти і зброєю. Чи думали над цим, ігуменіє Іліодоро?
Іліодора (хреститься). Спаси й помилуй.
Отець Сергій. Ліс уже забрано. Хазяйнують, мов у себе вдома, а ми мусимо те все бачити й мовчати? Не хочу більше мовчати!
Іліодора. Знову скаржилась преосвященному.
Отець Сергій. А він, може, знову надішле тимчасову міліцію? Та хіба ж сюди міліцію?.. Тут потрібне військо!.. Каральне військо, яке б могло стріляти в них... стріляти, стріляти без вагання й жалю! Тільки смертю і кров'ю їх зупинити. Як же цього не розуміє преосвященний?
Іліодора. Хай бог милує! Що ти говориш, отче Сергію? Хіба не можна буде договоритись по-хорошому?
Отець Сергій. Вже говорили... в лісі. А що, послухали вас, преподобна? І цікаво мені знати, що ви будете робити, коли Соколенко потягнеться до іншого монастирського добра?
Іліодора. Не посміє! Багато років я давала йому заробітки.
Отець Сергій. А як посміє? Адже він уже не той, що був колись. Не побоїться ані бога, ані чорта, ані церкви. Іліодора. Не вірю! Не хочу вірити.
Отець Сергій. Надходить такий час, коли не можна сидіти склавши руки, і я вирішив... Іліодора. Що... вирішив?
Отець Сергій. Зректися свого сану й піти з монастиря. Іліодора. Таке мені говориш... Куди ж ти підеш? Отець Сергій. Світ широкий. Знайдеться для мене робота інша.
Іліодора. Не поспішай, отче Сергію, не поспішай. Треба подумати, порадитись... Зопалу такі діла вирішувати не слід.
Отець Сергій. Вже вирішено. До старого вороття нема.
Іліодора. Не чула твоїх слів і не бажаю чути. Поговоримо завтра, на дозвіллі, бо сьогодні я зайнята.
Отець Сергій. Коли прибути на розмову?
Іліодора. Надішлю послушницю Ангеліну. (Дивиться на нього).
Отець Сергій. Щось хочете сказати на прощання?
Іліодора. Попередити. На твоїй совісті вже є гріх.
Отець Сергій. Людмила? (Хреститься). Царство небесне новопреставленій душі! Той гріх, преподобна, давно відмолено й забуто!
Іліодора. Твої наміри розгадую і хочу попередити... Послушницю Ангеліну... Не дозволяю...
Отець Сергій (вклоняється). Вже зрозумів... Іліодора. Багато грішиш, отче Сергію. Отець Сергій. Що маю робити? Іліодора. Доведеться епіскопа потривожити. Отець Сергій. Для чого?
Іліодора. Нехай дозволить тобі одружитися. А ми вже потім разом з тобою підшукаємо достойну дівицю. Може, тоді залишишся в монастирі?
Отець Сергій. Хитруєте, преподобна.
Іліодора. Доводиться.
Отець Сергій. Єв мене потайна мрія...
Дивляться одне на одного.
Тоді б уже я більше не грішив. (Хреститься). Клянусь!
Іліодора. Та щоб за молодою був посаг добрий: земля, угіддя і ділянка лісу... Ну, звичайно, й грошенята.
Отець Сергій (вдоволено сміється). Ви наче в мою душу зазираєте, преподобна.
Іліодора. Хто вона?
Отець Сергій. Говорити, як на сповіді?
Іліодора. Так.
Отець Сергій. Арсенія... Ваша племінниця. Іліодора (здивовано). Що?!
Отець Сергій. Давно за нею наглядаю... Давно вона в моїй душі... Повірте.
Іліодора. Отямся! Не чула твоїх слів і не бажаю чути. Знай, Арсенія готується до постригу в черниці.
Отець Сергій. Дивіться, преподобна, щоб не вилетіла пташка з монастирського гнізда і не потрапила в такі надійні руки, що потім навіть вам не вирвати з тих рук племінниці...
Іліодора. За нею я сама простежу... І не тобі мене повчати, отче Сергію, що і як робити.
Отець Сергій. Мовчу!.. Мовчу!.. (Виходить).
Іліодора (якийсь час стоїть в задумі). Простежу... Неодмінно.
Входить А н г е л і н а.
А н г е л і н а. Прибули сестри-черниці. Іліодора. Проси.
Ангеліна зникає за дверима. Звідти чути: "Во имя отца, и сына, и святого
духа".
Амінь!
Келію заповнюють старі черниці, розсаджуються.
Сестри мої! Я зібрала вас, найстаріших, паймудріших, щоб порадитися з вами й захистити святу обитель нашу від сататин-ських помислів.
Тарсилія. Карає нас господь за гріхи наші.
Манефа. Треба служити молебні. Треба скликати всіх черниць і молитися, молитися, молитися!
Черниці. Безвір'я проникає в монастир, як чума! Неслухняними й непокірними стають послушниці.