Наших перемог повинно було бути нам радісно,
Оскільки більше нині належиться вам
Торжествувати з нами. Вам відомо, як не за
Порадою царя, але з Божої милості,
Перейшов я від темряви до світла:
Це значить: покинувши бездушних кумирів,
Прийняв я істинної віри істинний
Закон Христа. Це діло — рівно ж за його поміччю —
Нині довершив я всеціло і доповна: прийняв я
Білий одяг, відложив чорний, зодягнувся в Христа,
І ветху гріховність, що в ній я родився, омив я
Совершенно тайною Хрещення. Це і Богом було нам
Об'явлено в чудесній формі: коли увійшов я
У святу купіль, зараз же тоді без труду відпало
З моїх очей сльозисте, бридке баговиння,
Але відтоді і по всім тілі я не мав
Більше жадної вади! Була це Божа милість
І опіка, що привчали мене простого й невіжу,
Явно і в дивний спосіб символом являли, що
Внутрі я очистився, очищений з-зовні.
Хай буде ця вістка радісною для вас і дорогою.
Бо якщо у вас правдива, вірна і непідступна
Любов до мене, це для мене буде більшою окрасою,
Ніж тисяча вінків переможних. Однак, те що я
Одержав, того і другим бажаю, але — це порада,
Не наказ. А наше веління є це:
Усюди, щоб були знищені ідоли, а на воєнних
Прапорах відтепер нехай не буде ні громової стріли,
Ні купальних вінків, ані інших непутніх прикрас:
Хай буде усюди красно зображене знамя Хреста,
Бо це буде пострахом всім противним силами:
Незлічиму силу Максентія. А з цим — пересилаємо
Хоругов для війська, а тобі щит —
Хрестом назнаменований.
Мечислав
Від серця приймаю пораду князя, тому що я вже
Раніше полюбив Христа всією душею. А щодо
Нищення ідолів, ми ділом виконали те, що
Повинні були зробити на перший наказ.
Полк від серця дякує за хоругов,
А за щит такий потужний Мечислав так дуже
Зобов'язаний, що замість щита сам свої груди
Проти всякого ворожого наступу.
О воїни! Засяяв світлий день:
Пора всім нам святкувати!
Хор
Апостол Андрій
Ось день вже засяяв, — о радосте велика! —
Був він дуже чорний. Та просвітило тебе всеціло
Світло оте невечірнє!
Але де я є? Що бачу? Які віки ще
Відкриваєш мені, Царю віків? Бачу
Помножується світло від світла!
Бо як на початку малий потік з гір випливає,
А потім поволі, іншими доповнений, що
Злились водно, широкими струями пливе,
Не інакше чудо бачу, у твоїй славі.
О городе Божий!
Ось цвітуть у тебе рожі, що виросли
З мученичої крові: Борис і Гліб,
Священні парості від святого кореня.
О горе! Уже біс зве на помсту проклятого брата,
Вже — бачу — нагострює копіє і ніж!
Але радій, о городе! Скорбота оця
Вельми прикрашує лице твоє.
А що це? О дивне чудо! Гори, звернені на південь,
Несподівано видали велике світло. Це ви,
Сивиною достойні мужі! (Бо передо мною
І земля вас не ховає), що там робите?
Двох вас ясно виджу, один напроти другого,
Копають собі у горах глибокі печери
Посохлими від посту руками.
Як численно горнуться до них, з багатьох сторін!
І славні князі — о чудо! В убогих старців
Багатства шукають.
О скільки чесних облич я бачу!
Від небесних кругів стільки світла не сяє,
Скільки від отих темних печер.
Україно! Це ти — небо в печерах підземних!
Та й усі Київські гори повсюди
Дорогоцінним одягом прикрашуються:
Всюди я бачу благочинну окрасу:
Як дорогоцінні перли у короні,
Я бачу по всіх горах святі храми!
О горе мені! Вкороти гнів Твій.
О царю прогнівлений! Що це за кара?
Що за страх неожиданий, о городе,
Великий гнів звернула проти тебе
Божа помства огнепальна?
Принесе тобі велику печаль;
Якомусь-то Батієві вручив меч огненний,
Будеш ним знищений, ним будеш порубаний.
Упаде цвіт твого народу і скоро зів'яне.
Та не до кінця забутий будеш;
Востане, встане вибранець Божий, що піднесе тебе
Добробут поверне тобі і знову прославить!
Бо сьомий вік від нині світлість велику
Везе тобі від Бога на золотій колісниці.
Бачу мужів премудрих, учених, сильних,
А при тім і хоробрих у боротьбі й вельми добродійних,
А між ними усіма — сяють великі два світила;
Один вже дуже біловолосий, [Митрополит Варлаам Ясинський]
А золота митра прикрашує його
Вельмидостойну сивину, а в родовій
Його емблемі бачу небесні оздоби:
То зорі навкруг місяця, а вигляд у них
Опереної стріли спрямованої в небо.
О Церкво українська! Як багато світла від цих
Світил залишиться тобі в ті літа!
І бачу другого, що носить вояцьку броню, [Гетьман Іван Мазепа]
Увесь палаючий, весь сповнений хвальною гордістю.
І бачу також, як він жахом полошить
Численні ворожі полки і ломить їм роги.
Виджу і це: ворожі городи Магомета
Тремтять перед ним, падуть, не ждуть утіхи
Та лев якийсь лютиться і гострить пазурі
На сильного мужа. Але злість твоя безрадна,
О лютий звіре! З поспіхом, о вожде великий.
Поспішно йди; дикий і лютий хижак
Роздертий буде тобою і хутко здохне,
А ти усіма будеш званий другим Самсоном.
Та він на це зброї від мене просить:
Нащо? Бо твоє благородія у щиті носить
Хрест самого Господа, для всіх супостатів
Страшний. Однак мені здається, що каже
"Андрію, під твоїм захистом боротись буду."
[Твоїм бути воїном, велить мені, Андрію
Цар Петро, з допомогою воєнною твоєю.
Борись, лицарю! Воюй!
А я — що змога, у помочі тобі буду.
А це що за видовище у слід за ним крокує?
Бачу я якийсь образ, що Боже провидіння
Його об'являє: многі й чудесні виджу
На тім видіння: тут рівнонебесна
Печерська Обитель взносить кам'яні мури,
А Діва намет свій розгортає, отінений
Її покровом, намет світлом виповнений,
Намет гідний для Марійської обителі.
Тут ще бачу інше чудо: немов би забутий,
Немов не бувалий, вже давно закинутий
В забутті лежачий престол Переяславський
Востає вже красно; а на тім престолі
Поставлений муж якийсь честивий,
Добронравний, ревністю рівний пастирям давнім.
Тут бачу я і інші святі обителі.
А з усіх найкраще оце видіння:
Будується Дім Науки. Дні твої щасливі!
О Україно! Скільки мужей совершенних
Виведе тобі цей дім!
А над усіма цими будівлями видніє —
Начеркнений будівничий — Іван Славний.
Боже дивний і великий, що відкрив мені
Таку велику радість і зіслав на мене
Стільки світла, дай силу і снагу,
Дай і многоліття, на всяке діло подай
Благополучність успіху, війну все переможну!
Пошли здоров'я, владність, мир безтурботний!
[Пошли їх Царю Петру, Тобою назначеним
І його вірному вождеві, Іванові.]
Зауваги читачам: У цьому перекладі вжито слова Україна, український там де в оригіналі Прокоповича стоїть Росія, руський.
У кінцевій промові Апостола Андрія, пропущено в перекладі слова про Російського Царя Петра. Ці рядки відновлено у квадратних дужках []. Апостол Андрій згадує у цій промові декотрі маловідомі події, а саме: спорудження кам'яного муру (взносить кам'яні мури) довкола Печерської Лаври у 1690-их роках, відновлення Переяславської Епархії (престол Переяславський) і назначення у 1701 році її першим Епископом Захарію Корниловича, і спорудження нового корпусу Києво-Могилянської Академії (Будується Дім Науки) у 1703 — 1704 роках. (МТ)