Вішати? Га, се така слабість, що я йому на неї не пораджу. Як завинив, то, вихай покутує.
Настя (відвертається від неї плечима, до першої жінки). А знаєте, там один чоловік із Непитова сидів із ним у одній казні, а тепер вийшов. То розповідав мо тому чоловікові. "Переказував, — каже, — з вашого села Задорожний: "Просіть там мою жінку, аби мене хоч раз відвідала. Нехай мені який крейцар передасть, чисту сорочку принесе. Та й нехай мені адвоката найме".
Анна відходить на вулицю і щезає.
ЯВА П'ЯТА
Ті самі без Анни. Парубків і дівчат сходиться більше. Гомін.
Перша жінка. Огидниця!
Друга жінка. Погане зілля!
Настя. Без серця вона! І відразу се було видно. Адже як його брали, то аби вам слово сказала, аби одну сльозу проронила, як чесній жінці годиться! Де там!
Перша жінка. Цікава я, за ким вона тут шукала?
Настя. Та за ним, за ним! За своїм шандарем.
Перша жінка. Ба, а він хіба тут є?
Настя. Нині я виділа його в церкві. Видно, що є.
Друга жінка. Та й мені здається, що я його бачила, як ішов до війта.
Настя. Вона, певно, ждала на нього в хаті, а не можучи діждатися, пішла за ним по селі шукати.
Друга жінка. Ну, сього би вже було забагато. Хіба би весь стид загубила.
Настя. А ви думаєте, що не загубила? Ану, побачите! Вона тут іще з ним і танцювати буде.
Жінки. Тьфу! Пек, осина!
ЯВА ШОСТА
Ті самі, музики, потім війт.
Гомін серед молодежі. Музики йдуть! Музики! Ладьте місце для музик! (Кілька парубків виносять підвищену лаву з коршомних сіней і ставлять знадвору під стіною.) Ось так! Тут буде добре!
Музики, — три селяни, один зі скрипкою, другий басом, третій з решетом, — входять, кланяються на всі боки, відтак вилазять на лаву, де їм тим часом поставлені стільці. Вони сідають і потягають смиками по стру ментах, трібуючи їх. Гомін довкола, сміхи, жарти. Сцена наповнюється.
Війт (виходить із коршми, грізно). А тут що?(Побачивши музику.) А ви що тут робите? Хто вам позволив?
Музики (встають, знімають шапки, скрипник говорить). Пане начальнику, нас закликали. Ми люди зарібни. Не наше діло питати дозволу. Нас закликали, казали що можна.
Війт. Хто вас закликав?
Скрипник. Та парубки, а хто ж би. Он Андрух, та Олекса, та Степан.
Товпа втихає. Три парубки виходять наперед і кланяються війтові.
Війт. А вам чого треба?
Перший парубок (кланяється). Та ми би просили, пане начальнику, щоби те позволили троха потанцювати. Нині пущіння, то вже остатній раз.
Війт (строго). А чий ти?
Парубок. Та Василя Півперечного, Олекса.
Війт. А був ти нині в церкві?
Парубок. Та був, пане начальнику.
Війт. А чув ти, що єгомость наказували?
Парубок. Та чув, пане начальнику.
Війт. А наказували вони вам на музику та на танці до коршми ходити?
Парубок. Та не казали.
Війт. Ну, а ви так слухаєте наказу?
Парубок (чухається в потилицю і всміхається). Та хто би там його слухав, пане начальнику! Наші єгомость старенькі, хіба вони знають, чого молодим потрібно? То вже як ви позволите… То від вас залежить, а не від єгомостя.
Інші парубки. Так, так! Ми вже пана начальника просимо дозволити нам.
Війт. Не дозволяю! Не можна.
ЯВА СЬОМА
Ті самі і Шльома.
Шльома (вибігає з коршми з фляшкою і чаркою). Як то не можна? Чому не можна? (До парубків.) Ні, ні, не бійтеся, пан начальник жартують. Чому би не було можна? (Наливає чарку.) Ну, пане начальнику, дай вам боже здоровля!
Війт. Ні, Шльомо, раз тобі сказано, що не можна, то не можна. А випити вип'ю, бо щось мене в трунку млоїть (п'є), і заплачу тобі, але танців ані музики мені не сміє бути.
Шльома. Але ж, пане начальнику, ви не маєте права мені заказувати. Се мій заробок. У мене є патент.
Війт. Патент? Який патент?
Шльома. Як то який? Цісарський патент, з печаткою! Ось дивіть! (Витягає з-за пазухи папір, зложений удесятеро, і подає його війтові.)
Війт (незручно розвиваючи папір, обзирає його на різні боки, очевидно, не вміючи читати, а відтак віддає жидові). Та коли так, коли маєш патент, то інша річ. То вже не моя власть.
Шльома. А видите? Чи я не казав, що музика буде? Ну, хлопці, чого стоїте? Беріться до дівчат! Адіть, як вони нівроку настроїлися танцювати. А ви, музики, вип'єте?
Музики. Ба, та нам так і належиться.
Басист. Сам бог приказав.
Шльома (частує їх). Ну, пийте ж, пийте, а грайте добре!
Музики. То вже наша річ.
Війт. А пам'ятайте мені, аби все порядно, без образи божої.
Шльома. Чуєте, що пан начальник каже? Без образів божих!
Війт. А скоро сонце зайде, зараз мені перестати і додому розходитися. Я тут присяжного пришлю, аби ніхто не смів...
Шльома. Пощо, пане начальнику? Пощо присяжного трудити! Хіба я сам не знаю, що належиться? Як прийде той час, то вже я сам їм скажу, що треба перестати. Ну, ну, бавтеся! А ви, пане начальнику, ходіть зо мною, я вам маю щось дуже ладне сказати. (Тягне його до коршми.)
ЯВА ВОСЬМА
Ті самі без війта і Шльоми.
Юрба розступається, прочищуючи місце посередині. Старші чоловіки і жінки засідають то коло музик, то попід стіною на ослонах, то на колодах. Діти вилазять на пліт. Парубки і дівчата у дві лави стоять довкола. Музика зачинає грати.
Один парубок. Гей, погуляймо нині! Нехай лихо сміється! Ану, музики, коломийки! Та такої вріжте дрібної, аби аж жижки трусилися!
Музики грають коломийки, кілька пар танцює. По якімсь часі музики уривають, танцюючі стають.
Парубок. А то що? Чого ви стали? Скрипник показує смиком на вулицю.
Гомін. Шандар! Шандар! Той, що Миколу до криміналу завдав!
Усі стихають, па лицях видко неспокій а навіть острах.
ЯВА ДЕВ'ЯТА
Ті самі, Жандарм і Анна.
Жандарм (тягне Анну за руку). Але ходи ж бо, ходи! Чого тобі ониматися!
Анна. Бійся бога, Михайле! Пусти мене! Ади, люди ззираються.
Жандарм. Ну, то що, що ззираються? Кому цікаво, нехай дивиться. А мене то що обходить? Я з людського диву не буду ні ситий, ні голоден.
Анна. Але стидно. Лице лупається. Шепчуть, пальцями показують.
Жандарм (грізно дивиться на неї). Анно, я думав, що ти розумна жінка, а ти все ще дурниці плетеш. Після того, що сталося, ти ще можеш уважати на людські позирки і пошепти! Тьфу, чисто бабська натура!
Анна. Михайле!..
Жандарм. Ні, не кажи мені так! Не хочу тебе знати, ані бачити, коли ти така.
Анна. Михайле!..
Жандарм. Ну, так ідеш?
Анна. Господи, що ж я маю робити!..
Жандарм. І танцювати будеш зо мною?
Анна (з жахом). Тут? При всіх?
Жандарм. Ти знов своє? Ані слова більше! Будеш чи не будеш?
Анна (шепче). Господи, додай мені сили! (Подає йому руку. Обоє наближаються до юрби перед коршмою.)
Жандарм. Слава Ісусу!
Селяни і селянки (кланяються). Слава навіки!
Жандарм. Я чув тут перед хвилею музику, бачив танець.
Парубок. Ну, а хіба що? Не вільно нам?
Другий парубок. Нині пушіння.
Третій парубок. Нам пан начальник позволив.
Жандарм. Ну, ну, та я нічого не кажу. Потанцюйте собі. Ну, музики, грайте! Най почую, як ви тут у Незваничах умієте. Може, й мене охота візьме з вами покрутитися. Позволите, хлопці?
Парубки. О, просимо, просимо!
Музика грає. Жандарм, послухавши трохи, бере Анну за руку і відходить з нею до коршми.
ЯВА ДЕСЯТА
Ті самі без Жандарм а і Анни.
Перша жінка. Та й справді пішла з ним.
Друга жінка. Видно, що їй зразу ніяково було. Троха противилась.
Настя. Ще не привикла, кумо. Але привикне швидко. Він її привчить.
Друга жінка. Та й страшний же! А найстрашніший, як усміхається. Так ті зубищі білі та великі виставить, що, здається чоловікові, ось-ось укусить.
Музика, танці. По хвилі Жандарм і Анна виходять із шинку, беруться за руки і пускаються також у танець.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Ті самі, Жандарм і Анна танцюють. Помалу танцюючі пари розступаються. На всіх лицях обурення. Жандарм і Анна лишаються самі.
Жандарм (побачивши се, зупиняється, грізно). А се що? (Обертається кругом.) Чому не танцюєте?
Парубки (кланяються, лукаво). Нам досить.
Жандарм. Як то? Не хочете більше?
Один парубок. Ні. Помучились.
Жандарм. Хлопці, се ви задля мене?
Парубок. Може, й так.
Жандарм. Що? Ви смієте мені такий стид робити?
Парубок (сміліше). А пан сміють нам такий стид робити?
Жандарм. Який?
Парубок. Танцювати з такою жінкою.
Жандарм. З якою?
Парубок. Самі то ліпше знаєте, з якою. Ми з нею не танцюємо.
Жандарм. Але я з нею танцюю. Ви мені не смієте стиду робити. Я цісарський слуга.
Парубок. Ми всі цісарські. А до танцю ви нас не присилуєте.
Жандарм (м'якше). А може, й присилую. (Кричить.) Жиде! Гей, Шльомо!
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
Ті самі і Шльома, за ним війт.
Шльома (з ліваром у руці). Чого вам треба, пане постенфірер?
Жандарм. Відро горівки і півбочівки пива для всеї громади, на мій рахунок, розумієш? А зараз!
Парубок. Ви, пане шандаре, дармо не експенсуйтеся! Ми вашої горівки ані вашого пива пити не будемо і в танець з отсею кобітою не підемо. Ми ані вам, ані їй честі не уймаємо. Що собі маєте, то собі майте, але танцювати з вами не можемо. Вільно пану начальникові заборонити нам дальше бавитися, то ми розійдемося. Гей, хлопці, дівчата, ходімо домів!
Війт (стає на середині). Гов, гов! А тут що таке сталося?
Парубок (кланяється). Нічого, пане начальнику. Потанцювали та й додому йдемо.
Війт. Ба, та так живо?
Парубок. Адже єгомость остро заказували.
Війт. Ти, блазню один! Мені тото будеш пригадувати? Кади тому, що носа не має, а не мені. Ти думаєш, що я такий дурень і не бачу, що тут діється?
Парубок. Ну, то чого ж пан начальник питаються?
Війт. Мовчи, дурню! Хлопці, стид вам таке робити! Пан шандар нині ваш гість, самі ви його запросили — не бійтеся, я бачив через вікно! Ну, а тепер такий бешкет йому робите? Фе, так негарно.
Парубок. А нам випадає з такою разом танцювати?
Війт. Анна порядна господиня! Чого ви від неї хочете?
Парубок. Чоловіка вішати мають, а вона тут буде танцювати. То так порядна господиня робить?
Війт. Не слухайте, діти! Се брехня, її чоловіка ще не судили, ще не знати, чи він що винен, а без суду нікого не вішають. А коли пан шандар не цурається вести її в танець, то ви не маєте права нею цуратися. Ну, ну, не фиркайтеся, а будьте раді, що вам дозволено бавитися. А ви, пане шандаре, не противтеся дітвакам. Самі бачите, вони то не з злого серця. Ну, музики, ну, грайте!
Музики грають; звільна, мляво починаються танці. По якімсь часі Жандарм з Анною знов пускаються в танець. Нараз на півтакті музика уриває, пари, крім Жандарм а і Анни, стають мов вкопані.
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
Ті самі, по хвилі Микола.
Музики і часть танцюючих бачать Миколу, ще заким він появився на сцені.