Граф і зараз закоханий у цю примріену панянку, що йому здається найкращою за всіх на світі. Нехай же граф її й цілує...
Бжостовський (знову обіймає її). Хай будуть прокляті ці зрадливі мрії, що вабили й надили мене, мов блимавки на болоті. Доволі глузування та даремних мрій, тепер я хочу палких уст і схвильованих грудей, щоб пригорнути їх не в мрії, а в живих обіймах... Тепер я хочу тільки тебе, моя чарівнице... Ми покинемо цей брудний Ніжин, я завезу тебе до пишної Варшави, до бучного Парижа. Ти побачиш блиск і пишність світнього життя, де твоя краса розцвіте ще розкішнішим цвітом.
Францишка. Ні... ні.., Граф знову глузує... його думка й зараз біля тієї панянки. Нехай же граф її й цілує. Я бачила у пана Пшеменського дивне намисто, що граф купив для своєї панянки. Та й запевне такого намиста гідні тільки найкращі в світі шия та груди... Звичайно, у примрієної панянки вони кращі, ніж у бідної Францишки...
Бжостовський (роздратований). Але ж це неправда!
Францишка. Що неправда? Хіба ж граф бачив мої груди? Чи не соромно графові так казати?
Бжостовський (знов пригортає її до себе). Ти... ти... вакханка... Венера... Розум мій мішається, коли я дивлюся на твої розкішні плечі і схвильовані груди, що принаджують і ваблять, як заказана райська спокуса... Ти, як чарівниця венецької казки, що біля неї забувають і честь, і життя, і всі мрії на світі... Тільки тобі... тобі одній усе жадання мого серця... Кажи ж... коли ж, коли ж ти будеш моєю... (Тяжко дишучи, він схоплює її плечі й шукає губами її уст; вона ухиляється.)
Францишка. А панянка?
Бжостовський. Францишко, не доводь мене до краю. Я не знаю ніякої панянки. •
Францишка. А діамантове намисто? (Зазираючи йому в вічі, лукаво.) Для чиїх схвильованих грудей? Не для панамських... Ні. Адже ж граф жадає тільки дівочих поцілунків... дівочих... тільки...
Бжостовський. Францишко... це намисто... для тебе... тільки для тебе.
Францишко. О, пан знов глузує?
Бжостовський. Я Дарую його тобі, моя богине. Клянуся моїм графським словом!
Двігубський і Невседомський входять при останніх словах із зали з бокалами в руках.
Двігубський. Так ось де вони? А в чому це клянеться граф Бжостовський? Чи вже ж у любові? О, то це давно вже вийшло з моди.
Бжостовський (роздратований). Хіба ж там не стало вже чого пити, що панове покинули стіл! Але гаразд, якщо вже ви прийшли, то знайте, я дарую пані Францишці діамантове намисто, що купив учора в одного цесарця. Ей! Казимире!
Казимир увіходить.
Бжостовський. Принеси сюди каву та лікери, та зараз покликати сюди Пшеменського.
Казимир виходить.
Двігубський. О, віншуємо принадну цукерницю. З пані могорич. Принаймні один поцілунок. Францишка. О, то граф тільки жартує.
Казимир вносить тацю з кавою та лікерами. Гості сідають біля
столика.
Бжостовський. Ну то що ж... Пшеменський.
Входить похмурий Пшеменський й зупиняється, не доходячи до
столу.
Бжостовський (не дивлячись на нього). Зараз же принесіть намисто.
Пшеменський. Намисто? Яке намисто?
Бжостовський. Діамантове, що я звелів вам купити у цесарця.
Пшеменський. Але пан граф не наказував мені купувати ніякого намиста.
Бжостовський (роздратований). Як не наказував!
Пшеменський: Запевне не наказував. Дійсно я торгувався з цесарцем і навіть приносив графові показати це намисто, але... але після того, як граф позбавив мене свого милостивого довір'я...
Бжостовський (нетерпляче). Ну...
Пшеменський (розводяча руками). То я повинен був повернути намисто цесарцеві, адже ж у мене не було ні наказу, ні навіть грошей для виплати...
Бжостовський (розлючений стукає кулаком по столу). Як не було грошей! Мовчать! Рушай мерщій і зараз же принеси намисто!
Гості сміються.
Пшеменський. Але то неможливо, прошу пана. Цесарець уже виїхав і я не знаю навіть, куди... мабуть, на ярмарок до Бердичева 13.
Бжостовський (розлючений, зривається з місця й хапає Пиіеменського за комір). Ти смієшся з мене, каналіє, мерзото, шахраю! Зараз же догнати цесарця й купити намисто, якою схоче ціною!
Пшеменський (визволившись із рук Бжостовського, спокійно). Пшепрашам пана, але ж я більше не слуга графської мосці, бо пан позбавив мене свого милостивого довір'я. Я вже не смію...
Бжостовський знову поривається до Пшеменського, але Францишка зупиняє й^ого.
Францишка. Бога ради, заспокойтеся, не турбуйтеся, ваша ясновельможність... мені не треба цього намиста... граф пожартував і годі../не турбуйся... прошу вас, мій любий графе...
Бжостовський (відстороняє її, холодно). Прошу, пані, затямити, що слово графа Бжостовського ще ніколи не було жартом. (Виймає з кишені вірчого листа і після боротьби з собою простягає його до Пшеменського.) Маєте, зараз же рушайте!
Пшеменський (підіймаючи догори долоні і не беручи листа). О, прошу ясновельможного пана. Бардао дзєнькуєм ясновельможного графа за ласку, але, пшепрашам пана, нєх пан граф вибачить... я вже давно збирався просити графа, жеби він звільнив мене від цієї посади... І зараз шановливіше прошу графа не примушувати мене... Я почуваю себе дуже знеможеним, я хочу зовсім відпочити від усіх діл... та поїхати до ченстоховського клящтора 14 на прощу...
Бжостовський. Пане Пшеменський, не доводьте мене до краю.
Пшеменський. Але прошу ясновельможного пана... несила мені це зробити... я знов прогніваю чим-небудь ясновельможного графа... граф знову буде незадоволений з моєї служби... Ні... ні... прошу звільнити мене.
Бжостовський (гримає). Та чи довго ще ви будете спокушати моє терпіння! Хіба ж не досить того, що я повертаю вам мого вірчого листа. Так якого ж ще треба вам довір'я, сто чортів на ваші порожні болячки!.. Зараз же принесіть намисто.
Пшеменський (з низьким поклоном бере листа). Слухаю й корюся ясновельможному панові. (Іде до дверей, але зупиняється і знову підходить до графа.) Але пше-прашам пана... Пан дозволяє дати двадцять тисяч карбованців?
Бжостовський (нетерпляче). Та я ж казав про це принаймні десять разів.
Пшеменський. Слухаю... Пшепрашам пана... ще Одне... Граф наказує зараз же виплатити ці гроші цесарцеві?
Бжостовський (кричить). Та запевне ж! Чи довго ви будете дурити мені голову! Рушайте мерщій!
Пшеменський. Пшепраш|ам пана, значить, можна заплатити тими грішми, що я одержав в завдаток від пана Кублицького? (Чекає зігнувшись.)
Бжостовський (повторює машинально). В завдаток... (Тре чоло.) В завдаток... (Спалахнувши, стукає кулаком.) Та чи довго ти будеш мене дратувати!.. Рушай мерщій, плати чим хочеш.
Пшеменський виходить із поклоном.
Бжостовський. Проклятий... диявол. (Жадливо п'є вино.)
Двігубський. Ну, й марудний пройдисвіт.
Францишка (пригортається до графа й зазирає в вічі). О, мій любий, мій коханий пане... Чи можна ж так хвилюватися.
Казимир вносить тацю з чашками кави й обносить усіх. Усі беруть по чашці. Казимир виходить.
Бжостовський (підносить до губ свою чашку й, ковтнувши, становить її на стіл). Кава зовсім без цукру.
Д в і г у б с ь к и й. Та не турбуйтеся! Навпаки, кава занадто солодка.
Францишка. Так, досить солодка-, мій пане...
Бжостовський. Що за химерна нагода... моя чашка зовсім без цукру... мов би то її наливала... та... дівчина... що не любить нічого солодкого... І навіть каву п'є без цукру...
Двігубський і Невседомський. О, то, справді, чудова річ. Ха-ха-ха! (Сміються.) Графові й тут не дають спокою.
Бжостовський (тре чоло, вбік). Це немов її докір за те, що я зараз дію... Докір, гіркий і гарячий, як ця чашка гіркої кави...
В цю ж хвилину входить Пшеменський, урочисто несучи на підносі блискуче намисто. Загальне захоплення. Гомін.
Двігубський ) (пазом) О, яка розкіш!
Невседомський ) ки у О, то пишна річ!
Пшеменський подає намисто графові.
Францишка. О, яка ж пишна річ! Який захват! (В ра діснім захваті міцно оповиває графові шию руками і палко цілує.) Мій любий, мій коханий пане! (Засоромившись, ховає своє лице в його на грудях.)
Бжостовський (відштовхує свою чашку). Так геть же з цією гіркою чашею! Коротке наше життя, та в ньому й так багато гіркості. Так не будемо ж губити нічого з його небагатьох радощів. Нехай хто хоче п'є з гіркого кубка, а я... (Він надіває намисто на шию Францишці.) А я, поки живий, питиму повною чашею солодкий нектар, що наливає мені моя доля.. (Припадає до уст Францишки, одкинувши їй голову.)
Гості. За долю графа Бжостовського!
Пшеменський єхидно посміхається. Завіса.
ДІЯ ТРЕТЯ
РЕЦЕПТ БАБУСІ З МАГЕРОК
Зала в домі Дзюби. Старосвітська обстановка. В задній стіні, поміж двох вікон із півкруглими верхами, скляні, зараз відчинені, двері, що виходять на рундук та в садок. Ліворуч вхідні передні двері, праворуч — до інших кімнат.
Ранок літнього дня.
Входить Д а р 'я Іванівна у візитовій сукні та чепурнсгму очіпкові із шовковими стрічками. Обидві дочки — Клавочката Нюточка — ідуть слідом та пристають до неї з розпитами. Дар'я Іванівна, оддихуючись та обмахуючись хусточкою, кидається на канапу
Нюточка (пухленька, гарненька біляночка, улюбле ниця матері, з торбиною цукерків, які вона безупинно оюує Та кажіть-бо мерщій, мамочко, годі вам відсапуватися Ну що? Ну, як же? Бачили графа?
Клавочка (теж гарненька, але іншого, енергійного складу). Та ну ж бо, мамо, не тягніть!.. Чи застали полковника вдома?
Нюточка. Ну, а граф.. Який же він? Дуже гарний, молодий? Блондин чи брюнет?.. Та ну ж бо...
Дар' я Іванівна. Квасу... дайте попереду квасу холодного.
Нюточка біжить і приносить склянку квасу
Дар'я Іванівна. Ой, не можу дихати... ф-фу.. Ну, и спека... Тут і так не знаєш, куди сховатися, а то...
Н ю т о ч к а. Та кажіть-бо, мамочко. Що це за кара божа!
Дар* я Іванівна (трохи віддихавшись). Ф-фу-у-у!.. Спочатку все йшло прекрасно. Полковник тільки-що приїхав із села і був дома; я йому все розказала, що через нашого мілєйшого папеньку ми ще й досі не познайомились з графом. Він обіцяв, що завтра ж сам привезе до нас графа... Сьогодні він буде в нього на бенкеті, чи що, а завтра, казав, неодмінно привезе. Все, казав, зроблю, щоб тільки показати графові мою гарненьку хрещеницю Нюточку. (Пригортає і гладить Нюточку по руці.)
Клав очка. Подумаєш, велика цяця. Не бачив граф такої дивовижі... Кирпи її не бачив?..
Н ют очка. Ні, мабуть, тебе не бачив. Як же так? Був у Ніжині і не знає, що тут є така принцеса...