Є в нас естрада? Є!
Яка в нас естрада є? Така в нас є естрада, що її всі лають. Всі, кому не ліньки, всі лають естраду: лають слухачі, лають політосвітні й освітні установи, лають профспілкові організації, лають літературні організації й окремі літератори, лає критика. Всі лають.
І все лають: і робітників естради, і репертуар, і виконання.
Хто винен в тому, що естрада в нас не хорошкувата, що шкутильгає вона коли не на всі чотири, то принаймні на три.
Всі винні. Винні й робітники естради, та чи не ще більше винні всі ми, робітники культурномистецького фронту, а зосібна ми — письменники й літератори…
Підійшли ми до естради, щоб хоч якнебудь допомогти їй, щоб якнебудь ушляхетнити її і з художнього, і з ідеологічного боку?
Ні, не підійшли.
Ми, слухаючи естрадні виступи, тільки кривились та лаялись.
Ми на робітників естради дивилися зверху вниз, як на "елемент" третього сорту.
А воно слід би зважити: ціла армія естрадників по клубах, по садах, по театрах несе слухачам живе слово й театральне дійство, впливаючи, виховуючи й організуючи так чи інакше того самого масового слухача й глядача.
Як вона впливає, виховує й організовує?
Ну, звісно: який піп, така його й молитва.
І далі так буде?
Ні! Далі так не повинно бути!
Що для того треба робити?
Уже, слава аллахові, почали робити!
Була оце нещодавно перекваліфікація робітників естради.
Безнадійних усунено, залишено кращих.
Що далі?
Далі при Харківській окрполітосвіті організується так званий "кабінет естради".
Його функція: зробити естраду справдітаки мистецькою усіма сторонами — і художньою, і ідеологічною.
Дати глядачеві радянську естраду.
При "кабінеті естради" має бути літературне бюро (а може, іншу назву придумаємо), що постачатиме естраді словесний матеріал.
От оце "літературне бюро" — це справа наша, письменників, і літераторів.
Не забуваймо, що на Україні має бути українська естрада. Отже, це вже справа наша, справа українських радянських пролетарських письменників.
Ми повинні ближче стати до естради, ми в творенні української радянської естради повинні взяти безпосередню й якнайактивнішу участь.
Нам оце доводилося говорити з представниками робітників естради: вони з великим захопленням беруться за творення української радянської естради.
Вони просять нас, українських письменників, допомогти їм у цьому.
Давайте ж не відмовлятись.
Давайте допоможемо.
В середу, 22 травня (тобто сьогодні), в клубі Робмису,
0 7й год. вечора, відбудеться вечір знайомства українських письменників з робітниками естради.
Давайте підемо всі, давайте познайомимось з нашими товаришами по культурному фронту!
Вони нам розкажуть про свої потреби, а ми, дізнавшись про ті потреби, допоможемо їм утворити справжню радянську українську естраду.
І щоб і критики прийшли, і щоб музики прийшли,
1 щоб усі, кому болить майбутнє нашої естради, прийшли.
І всі купно творитимемо радянську естраду! Справабо, товариші, першорядної ваги.
ХАЙ ЯСНІЄ ІМ'Я ЙОГО!
Ніж оце сидіти та згадувати, краще б я прийшов до редакції й стиснув руку Василеві Блакитному.
Хоч, положим, руку навряд чи довелося б мені йому потиснути, бо Василь Блакитний ніколи руки не давав: він завжди підносив її попіонерському вгору і кивав головою.
А тоді ми сіли б удвох побалакали. І сказав би я йому:
— От ви, товаришу Блакитний, умерли, а ми вас узяли та й поховали, а воно, як на мою думку, так коли б навіть ми вирили вдесятеро для вас глибшу могилу і завезли вас не на аеродром, а аж туди, за Померки, все одно не заховали б вас, бо "Удари молота і серця" і досі б'ють, як били й до того часу, коли ви танули на вогні революційному, а якась чортяча бактерія серце ваше зруйнувала.
А він би мені сказав:
— От, язви його душуі Чого я потрапив у могилу, я й сам не знаю!.. У всякому разі, це скандалі
І потім ми б з ним кавуна, великого такого кавуна б з'їли, а потім горіхів та винограду, і тоді б на столі у Василя Блакитного лежали б цілі купи горіхових шкаралущів, недоїдки з кавуна, мішечки зпід винограду, цукор з тютюном, або тютюн з цукром (Блакитний іноді смоктав люльку!), а тов. Таран зайшов би до кабінету й сказав:
— Редактор, називається! Ну коли в тебе тут порядок буде?
Василь Блакитний посміхнувся б і весь час колупав би шпилькою чи голкою стола редакторського — спадщину "действительного статского советника" Юзефовича.
І було б на тому столі ще більше проколупаних рівчачків, ямок, якихось ієрогліфів.
І коли б уже йому сильно набридло слухати про непорядки на його столі, тоді б він почав прибирати, викидати, жмакати зайві папери, шпурляти їх до кошика, а на шухлядах у шаховці понаклеював би написи:
"Для розгляду".
"До виконання".
"Справи "Гарту".
І т. д.
Це для того, щоб через два дні у "справах "Гарту" лежали панчохи, в шухляді, де рукописи "До розгляду", — мішечок з недоїденим рахатлокумом.
Ох, і не любив же Василь Блакитний нічого прилизаного!
А інтересно, між іншим. Коли було дивишся на той його розгардіяш — думаєш: та ніхто в світі ніякого толку не добере на отому столі, де ніби буря оце зараз прошуміла…
А було так: напишеш щонебудь, даєш Блакитному, він подивиться і скаже:
— Хай буде в мене^
Потім за рік чи й більше знадобиться тобі твій рукопис, спитаєш його.
— Подивлюсь, — каже. І принесе.
Я не знаю, чи впорядковано вже архів Блакитного, — там, на мій погляд, напевно, є чимало цікавого, бо любив він збирати все, що мало будьякий інтерес, чи громадський, чи літературний.
І все це робилося під машкарою такої ніби байдужості.
Я не вмію згадувати взагалі, а про Блакитного мені згадувати, крім того невміння, ще й боляче.
На життьовій путі кожного смертельника зустрічаються люди, що ніякі стонадцять смертей не зітруть їх з твоєї пам'яті, не вирвуть з твого серця.
В моєму житті був Василь Блакитний.
Він стоїть у моїй свідомості як дороговказ на грані двох різних для мене світів.
Поділив Василь Блакитний моє життя на дві половини:
"До Блакитного"
і
"Після Блакитного".
Що я можу про нього згадати?
Те, що я з ним грав у доміно?
Те, що ми з ним мало не щодня сміялись у його кабінеті навіть тоді, коли він був уже хворий, а я ще був здоровий?
Те, що…
Те, що…
Ні, ви краще в день його фізичної смерті почитайте його "Удари" і Пронозину "Гірчицю", а я в цей день піду на харківський аеродром та схилю голову перед його могилою.