Що — програв?! Ой, Вітько, ти граєш на гроші?! Дурний!
Вітька. Ти — розумна!
Нінка. У мене шістдесят копійок. Я можу дати.
Вітька. Мені подачок не треба. Я не жебрак. Так не купиш?
Нінка. Але ж у мене тільки шістдесят копійок. Мама на кіно дала і на морозиво.
Вітька. Бери "За бортом з власної волі". Я її в тебе, може, потім відкуплю.
Нінка. Добре. Гаразд.
Вітька (з несподіваною щирістю). Ех, Нінко, якби ти була хлопцем, я, може, розказав би тобі…
Нінка. Що? Що? З тобою щось трапилося? Ти такий якийсь…
Вітька (враз схаменувшись). Ні… нічого.
Нінка. Ні, ні, ти щось хотів сказати! Що?
Вітька. Хотів сказати, щоб ти язиком не ляпала… про книжки… і взагалі…
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється тахта в квартирі Шнобеля. На тахті лежить Батя.
Батя (наспівує). "Цілий день в заводі роблю я, да-да. Потім іду слухать солов’я, да-да. По небу там ходять хмари, а в кущах сміються пари. "Поможи їм, боже, — кажу я, — да-да".
Дзвоник у передпокої. Батя схоплюється, виходить. Повертається разом з Вітькою.
Батя. Прошу! Привіт мореходам. Заходь-заходь, Магеллане. Сідай. Як життя молодецьке?
Вітька. Я приніс три карбованці. Більше поки що не дістав. Я буду частинами тобі віддавати, добре?
Батя. Що? Ех, ти! Забери свій трояк. Сховай. Що я, кусочник? Нащо мене ображаєш? Я ж тобі нічого не кажу… Де взяв?
Вітька. Яка різниця… Ну… книжки продав. Свої власні.
Батя. Та-ак… Ну, а далі?
Вітька. Дістану. Зароблю. На вокзал піду — вагони розвантажувати.
Батя. Ех ти, дурничок! Багато ти розвантажиш! Та тебе й не візьмуть. Таких малявок, як ти, закон не дозволяє експлуатувати. Заробити він хоче! Козлик!.. Від роботи коні дохнуть.
Вітька. У зоопарк піду. У фонтані збирати. Люди туди монети кидають. На щастя. Ми з хлопцями якось карбованець сімдесят три копійки назбирали. Чесно!
Батя. Може, ще під базаром сядеш та руку простягнеш: "Подайте, Христа ради!" Ех ти!.. Ні, Вітьок, це все для козлів, у яких в котелку пшоняна каша. А люди займаються іншими справами.
Вітька. Якими?
Батя. Різними. Залежно від здібностей.
Вітька. А ти… ти взагалі хто? Де працюєш?
Батя. Працюю?.. Ха-ха! Номенклатурний працівник. По фінансовій частині.
Вітька. Нє-а, серйозно.
Батя. Якщо серйозно, то я, як кажуть класики історичного матеріалізму, експропріатор.
Вітька. Хто?
Батя. А-а… "Тили-тили, трали-вали, это вьі не проходили, это вам не задавали"… (Після паузи.) Я, так би мовити, людина вільної професії… Лицар її Величності Королеви Удачі… Молочний брат Остапа Бендера… Ворог ситих, товстих і багатих, оборонець слабких, бідних і нещасних… Таких, як ти. Зрозумів?.. Та що ти дивишся на мене, як…
Вітька. Та нє-а… чому… просто…
Батя. Дурненький! Це тільки в газетах пишуть, що злодії — гади, покидьки і те-де. Дурниці! То такі хлопці, що горло за тебе перегризуть. Це — люди! Розумієш — особистості.
Вітька. Ну… ну я піду…
Батя. Та посидь трохи. Знаєш, я тобі скажу чесно — ти мені подобаєшся. Я от дивлюсь на тебе — ніби себе пацаном бачу. Я отаким точно був. Ти мені наче браточок менший. Розумієш?.. У мене ж, Вітьок, нікого нема. З родичів. Нікого. Думаєш, солодко отак все по тюрмах та по таборах… Якось душею до тебе потягнувся одразу… Ти й зовні на мене схожий чимось…
Вітька. Еге! Схожий! Ти он який здоровий, а я…
Батя. Та я точнісінько таким був. Точно. Мене ще Комариком називали… Слухай, Магеллане, а ми з тобою зараз чифір пити будем. Пив коли-небудь?
Вітька. Нє-а. А що це?
Батя. Смакота! Я зараз приготую. І поговоримо "за жизнь". А то ти зовсім зелененький у мене. Нічого в мене, браток, не знаєш. Що таке справжнє життя. І справжні люди. А я хочу, щоб ти знав. Я хочу, щоб ти знав. Я хочу людину з тебе зробити!..
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка. В ній Володя набирає номер. 3 правого боку сцени висвітлюється етажерка, столик з телефоном, дзеркало в квартирі Руденків. Деренчить на столику телефон. До телефону підходить Наталка, знімає трубку.
Наталка. Алло.
Володя. Це знову я… Наталочко, ви у поштову скриньку не зазирали?
Наталка. Ні. А що?
Володя. Зазирніть. Зараз. Будь ласка. А то хлопчаки, знаєте… Тільки не кладіть трубку, добре? Будь ласка.
Наталка. Гм… Ну, гаразд… Почекайте. (Кладе трубку поряд з телефоном. Виходить.)
Володя (про себе, як молитву). Тільки б не розгнівалась… Тільки б не розгнівалась!.. Тільки б не…
Входить Наталки з невеличким букетиком квітів.
Наталка (бере трубку). Що це значить? Звідки це?
Володя. ви тільки не гнівайтесь. Я тільки що був за містом. У лісі. Одвозив одного клієнта у будинок відпочинку. Ну і… Ви тільки пробачте, що такий скромний, машину ж не кинеш… Там усього дві фіалки, а то синенькі такі, я навіть не знаю, як вони називаються… Сон уже одцвів, а конвалій іще нема — тільки стрілки проклюнулись. Але конвалії скоро будуть. І черемха… Ви не гніваєтесь?
Наталка. Дивак ви… Спасибі… Ці синенькі називаються медунка. Дуже гарні… Я їх дуже… Спасибі… Гуморист…
Володя. Наталко, знаєте, я про вас своїй мамі розказував.
Наталка. Тобто?
Володя. У мене отака мама!.. Ми з нею дружимо. Вона б вам сподобалась… Так знаєте, що вона сказала? Вона сказала, що вона мені заздрить… І я її розумію…
Наталка. Володю, скажіть чесно, я не ображусь: у вашому романі, який ви пишете, є, мабуть, лірична лінія? І я вам потрібна для прототипу? Так?
Володя. Наталко… ну що ви… та як ви… Невже я… невже я схожий на такого розсудливого, хитрого, підступно холодного? Невже?
Наталка. Ну чому ж… Ні… Але… Врешті, я розумію… Щоб писати, потрібні враження… Що ж тут такого… Ми теж у школі користуємося натурою… До нас ходять натурщиці. І нічого в цьому такого нема… Отже не соромтесь… Позувати я можу… Але не більше. (Вбік.) Ой, що я таке кажу!..
Володя. Наталочко, ну нащо ви!.. Ну для чого!.. До речі, хто вам сказав, що я… Коляй?.. Ну, заєць!..
Наталка. Хто б не сказав — це ж правда?
Володя. Що значить — правда? Мало хто про що мріє. Один — стати лауреатом Ленінської премії, другий — полетіти на Місяць, третій — виграти в спортлото… Ну, а я, справді трішечки мрію написати колись книжку… Та це тільки мрія. А зараз я ще нічого не пишу. Я просто живу. Але мені дуже цікаво жити на світі. Пізнавати людей. Вчитися їх розуміти. Вчитися бачити в них хороше… Погане якось легше помічається в людях. Цього вчитися не треба. А помічати хороше в людях вчитися треба. Ви знаєте, в кожній же людині є хороше. Буквально в кожній. Але люди чомусь часто приховують це хороше, наче соромляться його. От ваш Магеллан. По-моєму, він дуже хороший хлопець. А напускає на себе… Шкода, що так тоді вийшло… Що він думає, що я… через вас…
Наталка. Шкода.
Володя. Але я все одно за нього візьмусь… знайду шлях… Хай трошки мине часу…
Голос за сценою (гукає). Гей, таксист!.. Кінчай балакати! Іди заводь свій патефон, поїхали!
Володя. Наталочко, пробачте, знову не дають поговорити, вимагають їхати… Я ще подзвоню потім. Можна?
Наталка. Як хочете.
Володя. Спасибі. До побачення.
Наталка. До побачення.
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється грибок і пісочник дитячого майданчика у дворі багатоповерхового будинку. В пісочнику Нінка кидає ножик — вчиться грати в ножика. Входить Вітька.
Вітька (наспівує). "Цілий день по парку я ходив, да-да, гарну Катерину підчепив, да-да…"
Нінка. Що це ти співаєш?
Вітька. Пісню.
Нінка. Якась дурна пісня… Ти задачки з фізики розв’язав? Ні? Так я тобі…
Вітька. Слухай, Нінко. А чого ти весь час лізеш до мене? Га? Чого ти з дівчиськами не граєшся?
Нінка. Я… нічого, я не лізу. Просто… Просто мене ж до тебе прикріпили… Ну і… і з дівчиськами мені не цікаво… Вони всі якісь…
Вітька. Точно!.. Це ти правильно. Я теж. Не люблю баб. Набридли мені баби. Вдома — баби. В школі — баби. В класі… Училки всі… Кругом — баби. Противно.
Нінка (зітхає). Я тебе розумію. Звичайно, тобі потрібен… Я б теж хотіла бути хлопцем, але… Ну, нічого. Підеш у моряки, там одні хлопці… чоловіки…
Вітька (махає рукою). А!.. Ні в які моряки мене все одно не візьмуть… Я… Я, мабуть, злодієм стану…
Нінка. Вітько! Дурень! Яким злодієм?
Вітька. Професійним.
Нінка. Вітько! Що ти мелеш? Злодії — це ж… це…
Вітька. То ти просто не в курсі… Злодії… не сявки, звичайно, не шістьорки… "в законі" — це особистоті… Сір Френсіс Дрейк теж, до речі, був піратом… Але до того ж і великим мореплавцем. І на його честь назвали протоку. Досі так і називається — протока Дрейка.
Нінка. Вітько! Ти що — серйозно?.. Дурний! Я твоїй мамі скажу.
Вітька (зневажливо). Ех ти!.. Ну йди! Капай! Всі ви однакові! Правий Батя! Тільки й знаєте — мораль читати. Всі хороші! Чистенькі! Зверху! А всередині — брехня! Ненавиджу!
Нінка. Дурний… я… Я ж по дружбі…
Вітька. Не треба мені ніякої дружби. У мене є друг. Тільки він один мені друг. Справжній! Не на словах, а на ділі. А ви всі тільки вмієте обіцяти, язиком ляпати. А він… Він за мене горло перегризе! Він мені останнє віддасть!.. А ви всі — покидьки! (Вибігає.)
Нінка (розгублено). Вітько!.. Мене ж до тебе прикріпили… Як же це?.. Магеллан…
Затемнення.
Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.
Василь Васильович (до Нінки). Чому ж ти мовчала? Чому ж тоді зразу, розумієш, не… Ех ти!..
Класний керівник. Нічого мені не сказати!.. Ми ж тебе спеціально прикріпили! Спеціально!
Нінка (похиливши голову). Ну… ну як я могла?.. Він же сказав не говорити. Хіба я могла… Це ж… нечесно.
Класний керівник. Нечесно!.. А куди привела твоя "чесність"? Бачиш?
Нінка. Я ж не знала…
Класний керівник. Ну чому?! Чому ви всі вважаєте, що класний керівник ваш ворог?! Хочеш же, щоб було якнайкраще, стараєшся, всю душу їм віддаєш, а вони…
Василь Васильович. Ну що ж… давай, Вікторе, продовжуй… доповідай… розказуй, як було далі…
Затемнення.
З правого боку сцени висвітлюється тахта в квартирі Шнобеля. На підлозі біля тахти магнітофон. Біля магнітофона сидить Вітька — слухає пісні Висоцького. На тахті Батя і Шнобель. П’ють вино, курять.
Шнобель (простягає Вітьці склянку). На! Сьорбни "біоміцинчику". Привчайся, Маг.
Батя (одводить руку Шнобеля). Не псуй мені пацана! Встигне ще… отруїтися цієї гидотою.
Шнобель. Ну й панькаєшся ти з ним, Батя! Як з принцом… Бу-га-га!..
Батя. А що!.. Це ти починав у дванадцять років з денатурату… І хто ти зараз? Порхавка.