Досить цього! Панове, я не маю чого тут довше робити! Я не лишуся тут ні секунди довше. Це з вашого боку крайнє нахабство вмовляти в мене наміри, яких я ніколи не мав і не маю. Я… я… не позволю себе ображати. Я відходжу звідсіль!
Бас (вхопив його за полу). Гов, гов, поволі, це тобі так легко не піде. Тепер хочеш втікати, за два тижні перед вирішними змаганнями?.. О, братіку, в нас так нема. Кліщик, тримай його, бо втече!
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. (Вхопив поета за обшивку).
Поет. Пробі, панове, не рвіть на мені одежі! Де я тепер куплю нове убрання?!
ЯВА 5
Ірка (входить). Татку! Юрку! Що тут діється?
Бас (пускає поета з рук). О, моя донечка, моє золотко, моя Ірочка кохана. (Цілує її в чоло). Де ти була, доньцю, що? На прохід собі дитинка ходила, що? Ми тут бачиш, золотко моє, так утрійку робимо передобідню гімнастику по системі Міллера. Це дуже здорово, що, Кліщик?
Поет (розминає боки). Справді, здорово!.. Ой, ой…
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. Добридень, Іро (Цілує її в руку).
Ірка. Юрку, скільки разів я вже тобі казала, що на курорті не слід цілувати пані в руку? (до Баса). Татко собі гімнастикується по системі Міллера, а там, дома, за татком від самого ранку отакий хвіст людей стоїть. Були якісь жиди з векслями, був коморник із суду, були селяни, купці, чекали до полудня. А татка, очевидячки, нема, бо татко гімнастикується. А я приїхала на ферії зі Львова не на те, щоб відпочити по іспитах, але на те, щоб обгризатись з татковими жидами.
Бас. Пробач, золотко моє, але я мушу на хвилиночку скочити до міста в дуже важній справі. Мусимо скочити, що, Кліщик? Ми тут тебе лишаємо з нашим королем стрільців, паном Скакуном, ти вже, мабуть, з ним знайома?
Ірка (байдуже). Мабуть… (до Кліщика). Юрку, бійся Бога, що буде з фабрикою? Таткові грозить руїна!..
Кліщик. Е… Фактично… До побачення, Іро. (Цілує її в руку).
Бас (до поета). Ти, мой, не відважся мені дезертирувати, бо я тебе зловлю хоч би і стежними листами! A пополудні — штанцята, футболівки і на тренінґ. Гляди мені! (До Ірки). Я тільки на хвилину, золотко моє, я на одній нозі: скочу до міста і зараз прийду на обід. Ану, Кліщик, гайда до роботи. Мусиш сьогодні доглянути малювання плота довкола нашого грища.
Кліщик. Е… приказ, пане директоре!
Бас. О, то люблю! То розумію! То знаю, що стара война. По-зір! Право-руч! Відділ, напрям за мною зі співом, ходом р-р-руш!
Виходять.
ЯВА 6
Ірка (по хвилині мовчанки). Ну, що ж пане поете? Далі шукаєте натхнення?
Поет (збирає розсипані папери). Та, я, властиво…
Ірка. Та ви, властиво, певно будете найбільший поет поміж спортовцями і найбільший спортовець поміж поетами?
Поет (крізь зуби). Ох, Боже!
Ірка. А знаєте, пане, що як я на вас дивлюся, то жаль мене бере…
Поет. Спасибі…
Ірка. Скажіть, що вам стрілило вчора до голови представити себе як поета? Смішний чоловіче, та ж я зразу взнала, що ви стільки визнаєтесь на поезії, що вовк на астрономії.
Поет. Дякую.
Ірка. Ви, певно, думали, що заімпонуєте мені тим, коли назвете себе чимось кращим, як футболіст?
Поет (поривчасто). А ви, певно, вважаєте, що нема на світі чогось гіршого, як футболіст?
Ірка (тупає ногою). Так! Власне я так думаю! А вам, може, не в лад? Прошу — до чого доводить людей цей ваш футбол… Подивіться — на що замінили ці нероби фабрику мого татка. Але вам це, очевидячки, ні болить, ні свербить. Та потіштеся, що таких чудаків, як мій батько — багато не найдете. І… коли він піде з торбами (голос в неї заломився), тоді й прийде кінець вашому пануванню…
Поет. Панно Ірино, я теж так думаю.
Ірка. Що ви думаєте?
Поет. Я… власне, сьогодні, в перший день свого урядування, завдав собі трохи праці і… перевірив ділові книги підприємства вашого батька… Так, згрубшого, бо книги були досі дуже недбало ведені… І я переконався, що з фабрикою, направду, погано. Їй грозить катастрофа.
Ірка. Гм, то з вас цікавий монструм. І поет, і футболіст, і бухгальтер…
Поет. Це вже така прикмета нашої гарячкової доби, що молоді люди є всім і нічим…
Ірка. Отже бачите, бачите самі, маєте наочний доказ, до чого довела та череда галапасів, яких мій бідний татко годує й утримує.
Поет. Панно Ірино… ці люди не винні… їх просто приневолюють тут дармувати. Я беру по собі: коли мене вчора прийняли на роботу з платнею 300 злотих, а сьогодні силоміць відривають від праці і кажуть йти купатися або вигріватись на сонці, то… то я не знаю, як це назвати… У всьому вина пана директора. Я розумію, що можна захопитись спортовою ідеєю, можна працювати для неї, допомагати їй грішми, але все до якоїсь межі… Та це, що я тут побачив, це вже переходить всяке поняття!
Ірка. Слухайте… я бачу, що ви думаюча… трохи думаюча людина, мимо того, що ви футболіст.
Поет (зрадів). Справді?
Ірка. Принайменше — робите таке враження… Скажіть: навіщо кому здався той ваш спорт?
Поет. Але ж я тої самої думки, що ви!
Ірка. Що ви сказали?
Поет. Ах, я саме хотів сказати, що… що ви недоцінюєте ваги спорту для української нації. Так! Я маю зовсім інший погляд на цю справу! Про те навіть не може бути мови, чи спорт нам потрібний, чи непотрібний, бо… бо він нам дуже потрібний!
Ірка. Ну, скажіть, ради Бога, кому потрібна ота безумна біганина за кусником шкіри, що наповнений повітрям? І яку користь має з того українська нація?
Поет. Але ж ви мені мої слова виймаєте з уст!.. Ні, ні, не виймаєте! Я є зовсім іншої думки! Ви переборщуєте! Футбол — це дуже старовинна і культурна гра. Її знали ще старинні греки! От, у такому Лондоні, то навіть сам архієпископ грає в футбол. До полудня править богослуження, пополудні скидає рясу і… бігає за кусником шкіри, що наповнений повітрям.
Ірка. А чи ми мусимо від чужинців мавпувати всі їхні дивацтва і примхи? (Махнула рукою). Ах, кому я те все говорю!.. Вам? Ха-ха-ха! Хіба ж це вас переконає? Ох, смішно мені з себе…
Поет. Ах так, справді смішно, що ви мені це говорите! Мені!.. Ха-ха-ха!
Ірка (тихо). Жаль… А я думала, що ви трохи інакші, як ці… другі…
ЯВА 7
Анничка (стає у дверях і киває пальцем до поета). Паничу! Паничу! А йдіть-ко суда!
Поет. Хто — я?
Анничка. Ви, ви. Йдіть суда! Борзо, борзо!
Поет (замішаний, підходить до неї). Ну, чого тобі треба від мене?
Ірка. Ах, це так! (Прикусила губи і відвернулась).
Анничка (півшепотом). Бо я хотіла вас поспитати, ци не був гоздечки пан Славцьо?
Поет. Не був… Не знаю… Я його не бачив.
Анничка. Бо я мушу його сокотити перед тов… (Кидає злісним поглядом на Ірку).
Ірка (почула це). Не бійся, Анничко, я тобі не відбиратиму твого… панича. Не така він цяця, щоб ми обі за нього дерлися.
Анничка (радісно). Їй… Божечку!.. Панночко солодка! Справді не мете відбирати? Ви його не любите? Ви його не хочете? Ох, яка ж я рада та втішна! Та дєкую вам красно, панночко, абисте здорові були! (Обіймає Ірку, цілує). І вам дєкую, паничу! (Цілує поета і вибігає).
ЯВА 8
Ірка (глумливо). Чи це у вас також зараховують до спорту?
Поет. Що саме?
Ірка. Бідненький — не розуміє!.. Невинне ягнятко. А оце кручення голови сільським дівчатам, — не дівчатам, а дітям, бо Анничка це ж дитина!
Поет (ломить руки). Але ж це не я їй голову кручу!
Ірка. Ага, навіть не маєте відваги признатися до свого нікчемного вчинку. Так робить джентельмен, спортсмен… Ну, своїм порядком, бачу, що ви не гаяли часу: так швидко задурилася у вас ця бідна гуцулочка… Чи це, може, ваш рекорд?
Поет. Та який рекорд? Що ви від мене хочете? Дайте ж мені прийти до слова!
Ірка (тупнула ногою). Мовчіть! Я не маю приємности слухати ваших виправдувань! (Півплачем). Ви навіть не варті цього, щоб вам дати в лице, розумієте? Ви людина без сорому і чести, я… не хочу вас бачити на очі! (З плачем втікає східцями на поверх).
Поет (вхопився за голову). Боже! Куди я попав? Що зі мною робиться? Боже, рятуй мене, я збожеволію!.. Я ошалію!..
ЯВА 9
Молодецький (входить). Галлов, Ґеню, а ти що, мой? Ага, тренуєш біг з перешкодами. Добре, добре.
Поет. Геть, геть від мене. Це ти втягнув мене в таку халепу! Сьогодні вже другий раз назвали мене людиною без чести і сорому, а за що? Я довше цього не стерплю. Я тікаю звідси!
Молодецький. Чекай, чекай, тільки не гарячись, будь завжди холоднокровний, хоч це тобі важко, бо ти поет. Отже, скажи коротко і ясно: що сталося?
Поет. Пусти мене, чуєш? Я вже маю досить тої комедії!..
Молодецький (потягає носом). Мой, брьи! Тут мусіла бути перед хвилиною панна Ірця, слово чести даю. Я чую її одурманюючі, сп'янілі коханням парфуми.