Бо саме дякуючи отому поневільному пересиджуванню в шевській майстерні, наш пан доцент отак мимоходом присвоїв собі та збагнув найважливіші секрети шевського мистецтва! І коли йому прийшлось у спадщині по ясновельможному шевцеві обняти й пустити на повний хід згадану майстерню, то сяке-таке поняття про шкуродерське ремество він таки вже мав.
Зразу наш пан доцент пооблатував та пообував свою незліченну сімейку, опісля зробив вигоду декому з найближчих сусідів, а відтак… а відтак наступила найбільш вагітна своїм змістом і найпереломовіша хвилина в житті доктора Рибки: він склеїв та змайстрував власними руками, власним умінням і власним хистом першу пару черевиків!..
Нічого й казати: тая первонароджена д-ром Рибкою пара взуття аж ніяк не могла рівнятися фасоном та вибагливістю з люксусовими виробами Баті, зате ж робота вийшла тривала, фундаментальна і була що на ногу взяти!
День народин першої пари черевиків проголошено в сім'ї доктора Рибки родинним святом. З тієї нагоди пані добродійка влаштувала маленький балюнок, на якому в урочистий спосіб христили й підливали тую першу пару, а пан доктор Рибка приймав від сусідів та знайомих побажання і гратуляції.
— Сьогоднішній день, — мовив доктор Рибка, — це найрадісніший день мого життя. Ще ніколи в житті я не почував себе так щасливим і повним внутрішнього задоволення: ні тоді, коли одружився, чи нострифікувався, чи по важких перипетіях добув доцентуру, ні тоді, коли мою "Неорганічну хемію" передрукували на чотири заграничні мови, та й навіть не тоді, як мене іменували членом-кореспондентом Празької Академії Наук! Аж сьогодні вранці, мої панство, коли й забив останній кілок у мою першу пару черевиків, коли востаннє переїхався шпіляром по підошвах та відставив готову роботу на полицю, щойно в цей мент, мої панство, я відчув та зрозумів, що я — повновартісна людина, корисна та пожиточна для власної сім'ї, для всього суспільства, для всієї Української Нації.
І з того часу шевська майстерня доктора Рибки працює безперебійно і повною парою. Поперед усього пан доктор постарався про те, щоб збільшити фахову обслугу. І так, найстаршого сина, який нещодавно склав з відзначенням матуру, пан доктор вишколив на молодшого челядника, вважаючи зовсім справедливо, що цей многонадійний молодець, з новонабутим у гімназії знанням, немовби створений на те, щоб кілкувати підошви. Так само притягував до співпраці середущу донечку, яка має за собою два роки музичної школи і вже настільки опанувала контрапункт, що може сміло натягати дратву.
Одне, що декого з клієнтів трохи бентежить та вводить в зніяковіння, — це вивіска, що прибита на дверях. А вивіска ота справді доволі оригінальна: нагорі напис: "Шевська Майстерня", а з-під споду візитна картонка: "Др. Аполлон Рибка, доцент Краківського Університету".
В зоологічному саду
Великий фестин в зоологічному саду стояв у повному розгарі, проте чотиронога, хвостата, рогата, крилата і дзьобата публіка все ще напливала без кінця. Звичайно, найбільша метушня була біля каси, де продавали квитки аж чотири Гуски. Хоч ладу й порядку строго берегла порядкова поліція, зложена з енергійних Собак, все ж таки деякі пронози, наприклад, Свині, таки пролізли на площу без квитків, або, як-то кажуть, на шварц.
В буфеті — справжня облога! Огрядні добродійки — Верблюдихи і Жирафи, що продавали холодні й гарячі напитки, просто не вспівали обслуговувати напираючих звідусіль, спрагнених і зголоднілих гостей. Та вже найбільше завізно й глітно було там, де за прилавком стояли молоденькі та привабливі Телиці, Ослиці і непосидющі Кози. Само собою, що тут не так заманювали публіку смачні закуски, як краса і молодість буфетниць. В затишному холодку, при столиках, сиділи поважніші віком громадяни, як Воли, Осли, Крокодили, Носороги та Гіпопотами. Вони покурювали грубезні цигари та попивали пиво, яке так само, як і всюди, своїм смаком зовсім скидалося на воду. Не обійшлося теж без авантюр і мордобиття: ті ж самі Свині, що пропхалися на площу без квитків, успіли вже понадміру хильнути "бензинівки" і по-п'яному зчинили бучу. Приключку зліквідувала поліційна стежа, що з'явилась на місці випадку під проводом самого вахмайстра, грізного й вусатого Мопса; галабурдників узяли за шиворіть і викусали з площі.
Справжньою прикрасою фестину була духова оркестра, зложена з тридцяти Слонів. Вони так завзято дули в труби, аж листя з дерев облітало. Танцювала переважно сама молодь: Малп'юки з Малпами, надуті Гусаки з Гусками, напиндючені Індики з Індичками. Танцювальні пари любувались в побільшій часті в модерних і штудерних танках, в усяких там фокстротах-свінґах. З жалем треба ствердити, що молодь вже потрохи забуває традиційні, стародавні танки. Лише вряди-годи дехто зі старшого громадянства пригадає молодим, що такі танки були колись на світі. Так і тепер один підстаркуватий вже Медвідь, що вважав себе потрохи театральним артистом, бо виступав колись в цирку "Кроне", попросив оркестрантів, щоб заграли для нього сольо — гопака. Гопак випав на славу, хоч і під час присядів літній танцюрист спіткнувся та бебехнув на публіку, трохи при цьому не розмісивши пані їжачихи. Це дало відтак притоку панові їжакові, зроду гострокільчастому на язик, кепкувати з Медведя, що той перед своїм виступом чи не задовго засидівся в буфеті…
А скільки то на фестині всяких-превсяких розваг, несподіванок!.. Тут, наприклад, пан професор Вовк, відомий га ввесь світ знавець астрономії, поставив люнету й показує цікавій публіці горбки на Венері. Тамечки пан Лис, звичайно, комбінатор, зорганізував на боці, здалека від зорких очей поліції, гру в "пара-не-пара".
Та вже неправдоподібний натовп зібрався біля клітки, в якій показують живу людину! Зрозуміло, що близько до клітки підступають лише щовідважніші. Більшість публіки має оправданий страх і стоїть осторонь, хоч і пан Орангутанг, власник нього поплатного підприємства, запевняє всіх, що боятись нічого. Людина, каже він, лише тоді небезпечна і може заподіяти багато лиха, коли в її руках опиняться всякі шкідливі цяцьки та іграшки, наприклад — атомова бомба. А так, голіруч, людина зовсім слабосила, її розтопчеш, гей муху. А втім, людська істота, що сиділа в клітці, була, мабуть, жіночої породи, бо раз у раз зиркала в дзеркало та стригла очима до пана Орангутанга і взагалі виконувала безліч комічних жестів, що розвеселювали публіку до сліз.
Що не кажіть, а теорія про походження малпи від людини таки має деякі підстави правдоподібности.
— Увага! Увага! Говорить радіо!
Очі, вуха, роги, рила і пащеки всієї публіки повертаються до гучномовця. Головний спікер радія, пан Пугач, просить шановне громадянство зібратись на стадіон, де незабаром відбудуться спортові ігрища, а відомий легкоатлет Цап-Цапенко попробує здобути мистецтво области у скоку надовжінь.
Оркестра перестає грати, танцювальна площа, буфет і в місця розваги вмить порожніють, а публіка, ревучи, мекаючи, гавкаючи й кудкудакаючи, котиться повінню на стадіон. Тут, на "зелених трибунах", уже заздалегідь розсілось різнородне та голосне птаство, а вже найбільше Горобців, Шпаків, Костогризів і Посмітюхів.
На майдані велика метушня: скрізь увихаються газетні кореспонденти — Качки і Сороки, фото— й кінорепортери Коти, задравши хвости, скачуть, гей опарені, з кілка на кілок, з гілки на гілку і фотографують та накручують все, що попаде їм на плівку. На почесній трибуні з повагою засіла колегія суддів з обласного звіринця, під проводом Боа-Констріктора, заслуженого майстра спорту та бувшого мистця в ломанні костей.
— Змагуни, на старт! — залунало в радіо.
Публіка трохи втихомирилась — почалась Олімпіяда. Перший скочив Дикий Віслюк, але рекорду не побив. Відтак стартував один чужосторонній змагун з англійської зони — напів Пес, а напів Баран, але теж без успіху. Нарешті заграли труби, загриміли бубни — і на старт виступив славний мистець та першун Цап-Цапенко!
Публіка так і ахнула! Очі всіх красунь, льорнетки всього жіноцтва, фото— й кіноапарати всіх репортерів скерувались на того расового й чистокровного спортсмена. Він стояв у повній своїй мужеській красі, немовби вилитий з шляхетного металу, він купався в золотих проміннях сонця, він чарівно розкрячив стрункі чотири ноги і гордо помахував задертим угору хвостом.
Головний суддя дав знак, побічний махнув хоруговкою, — і публіка затаїла дух у грудях!.. Батечки ви мої! Що то значить, коли скаче справжній мистець! Аж серце вам росте! Як граціозно він тримає голову, а як хвіст, а як ратиці! Він летить в повітрі, наче риба! Направду незабутня картина.
Скочив наш мистець раз — не повезло. Скочив удруге — ледь-ледь хибло, може на волосинку. Та розігнався, скочив утретє — Слава! Слава! — залунало в гучномовцеві. Обласний рекорд побитий!.. Сам головний суддя, пан Боа-Констріктор, не втерпівши, скочив з трибуни й особисто простягнувся, як довгий, на стадіоні, щоб провірити, чи це відповідає дійсності.
І справді: обласний рекорд скоку надовжінь побито на один і три чверті мишачого хвоста! Радість, що запанувала тепер серед публіки, важко описати. Так само годі передати словами той несамовитий рев, що піднявся на стадіоні. Тридцять Слонів підняли вгору труби і заграли тріюмфальну фанфару. Прекрасні Телиці, Ослиці і Кози облягли звідусіль гордого переможця, а найкраща з них подала йому чудову китицю квітів, яку наш переможець чи то від зворушення, чи то, бува, проголоднівши, зараз таки зі смаком схрупав. Фотографи знімали його з усіх боків, спереду і ззаду, кіноапарат тріщав безуговку. Мистець области був примушений мекнути кілька слів до мікрофону, а також зволив дати коротке інтерв'ю представникові ґазети "Голос Рогатої Худоби".
— Я дуже радий, — сказав наш переможець, — що мені вдалося так далеко скочити. Якби мені було не вдалося так скочити, то я не був би такий радий. Якби я був ліпше потиснувся, то скочив би ще дальше. Та нічого! Іншим разом потиснуся ліпше й скочу дальше — на славу рідного спорту.
Ці знаменні слова були відтак передруковані всією тваринною пресою.
Ввечері тієї ж самої днини відбулося в одному першорядному хліві врочисте прийняття в честь нового мистця.