З перших букв цих слів прочитаєш тривожне повідомлення.
VII. Люк не відчиняється
– Я тебе зрозумів, Капітане. – Граматик рвучко відстебнув ремені й поволі підвівся. – Оглянь, будь ласка, мій скафандр, чи все гаразд, у ньому, чи все добре закріплене.
– Може, краще я піду? – спробував Капітан стримати свого товариша.
– Ти що? А хто залишиться біля пульта керування? Хто, якщо треба буде, поведе корабель на Землю? – аж вигукнув Граматик.
Капітан підійшов до Граматика, провів рукою по його скафандру, ніби обнімаючи товариша, допоміг йому закрити забороло на шоломі, загерметизував рукавиці, прив'язав до руки ключ від камери з пальним. Граматик поклав собі в кишеню плоскогубці, молоток, викрутку.
– Ти тільки, Граматику, будь обережний. І ні в якому разі не ризикуй, – голос Капітанів звучав благально. – Якщо дуже серйозне щось, то повернемося назад на Землю. А коли буде важко, то пам'ятай: безвихідного становища не буває… І прив'яжися міцно.
Граматик просунувся в шлюзову камеру, увімкпув освітлення й зачинив за собою герметичні двері в кабіну. Залишився сам у шлюзовій камері, у якій при стіні стояла тільки розсувна драбина. Натиснув кнопку – запрацював насос, відкачуючи повітря в резервуар. Скафандр на Граматикові напружився, роздувся: тиск у камері впав. Граматик відпустив кнопку й прислухався: ніякого звуку. Отже, і скафандр на ньому, і двері в кабіну загерметизовані добре.
Тоді увімкнув шоломофон.
– Капітане, ти чуєш мене?
– Чую.
– Доповідаю: усе в порядку, до виходу готовий.
– Граматику, будь обережний. Не квапся. Хай щастить тобі. Граматик повернув на півоберта вентиль біля вхідного люка.
Засвистіло, вириваючись у космос, повітря, яке ще залишилося в камері.
І раптом запала тиша, без найменшого шереху, без жодного звуку. Тільки було чути Граматикові, як у скронях пульсує кров. Отже, в камері – абсолютна порожнеча. Граматик, не поспішаючи, відсунув засувку й потягнув на себе вхідний люк. Він легко відчинився.
Просунув голову в отвір – і його охопив страх. Здалося, що тільки ступить крок – відразу так і шугоне сторч головою кудись на стрімчасті, завалені кілометровими скелями Гімалаї. Або навіть не на Землю впаде, а пролетить повз неї у чорну безвість, втикану тисячами гострих блискучих цвяшків, готових уп'ястися в його тіло. Мороз пішов поза шкірою, наїжачилося під шоломом волосся.
"Тільки не боятися! Я добре прив'язаний до корабля. А чого боятися? Взагалі нема чого…"
І тут на якусь мить у його свідомості,ожила давня картина. Колись, ще малим, коли ще й до школи не ходив, він пізно ввечері повертався від бабусі додому. їхні хати стоять одна біля одної: як би вихідний люк на кораблі і люк до камери з пальним, де отой дозатор, до якого йому треба зараз дотягтися. Бабуся не проводила його, тільки стала в дверях, а він сам побіг до своєї хати. Було хмарно. Ні зірок, ні місяця на небі. Лише в них у вікні світло горіло. А довкола бовваніли якісь лапаті, потворні тіні. Він біг на світло й вигукував щось, ніби пустуючи, а насправді відганяв страхів, які звідусіль чигали на нього.
Граматик усміхнувся своєму спогадові й почав роззиратися.
"Як гарно, яскраво світить Венера! Із Землі її зараз не видно: там небо залите сонячним світлом. Ага, де ж це Сонце? Воно за кораблем. Я в тіні. А Земля ніби плоска таріль. Але яка вона/гарна, мов хто її акварельними фарбами розмалював! Видовжена синювата пляма позаду – це Каспійське море, а он там, праворуч, вдалині голубіє затока Індійського океану. Як вона називається?.. Диви, як скупчилися хмари вздовж Гімалайських гір, наче хто вати білої наклав, – усі з боку Індії, а над Тібетом немає жодної… Яка ж усе‑таки чудова наша планета!"
Він переступив через борт і, цупко хапаючись руками за скоби та підтягуючись, почав поволі переносити своє тіло вздовж корпусу корабля. Поступово в нього входив спокій, зростала впевненість у рухах. Але йому ставало дедалі холодніше.
"Ага, цей же бік корабля не освітлений. Тут космічна ніч. Наче вічна мерзлота. Майже абсолютний нуль. Тому й холодно".
Граматик перевів терморегулятор на обігрівання скафандра. До камери з пальним залишалася все менша відстань.
"Та це й не так далеко. На Землі – кілька кроків ступити… Тільки б нічого серйозного з дозатором… Зрештою, все можна поладнати. Основне – не розгубитися, діяти чітко, без паніки".
І нараз на чорному тлі, попри сам корабель, блиснув сліпучо‑яскравий промінь, націлений йому майже в груди. Граматик інстинктивно відсахнувся вбік, ледь скоби не випустив. Промінь ще і ще раз гострими довгими спалахами прорізав темінь.
"Пірати! – обдало його морозом. – Лазерна зброя?
Тільки б корабля не пошкодили, не порізали лазерним променем: там же Капітан, скафандр у нього не загерметизований. Що робити?"
І в його уяві виникла картина. Ось пірати біля вхідного люка, він же залишив його відчиненим, вони лізуть у шлюзову камеру, виривають герметичні двері. А Капітан нічого не знає…
Граматик рвучко повернувся до вхідного люка, готовий до сутички з піратами. І побачив – яскраво освітлений сонцем фал, яким він був прив'язаний до корабля. Фал, освітлений сонцем…
"І треба ж… Страхополох, шнурка злякався… А якби подумав добре, то збагнув би відразу, що ніякого променя, навіть лазерного, в безповітряному просторі не побачиш. Це тільки на Землі видно шлях променя, бо там у повітрі зависає безліч пилинок та дрібненьких крапельок. Вони й відбивають та розсіюють світло. А тут – промінь побачив би хіба що тоді, коли б він був спрямований просто в очі. Побачив би лише сліпучу цятку…"
Нарешті доповз до камери з пальним, вставив у замок чималого ключа з поперечною ручкою, повернув його й хотів потягти до себе, але не було в що впертися: ноги марно совалися в безповітряному просторі.
"Бракує матеріальної точки опори. Такою точкою опори може бути лише корабель, більш нічого довкола нема. Отже, треба стати на корабель і тоді тягти… Поволі, не гарячкуй…"
Тримаючись однією рукою за ручку ключа, другою за скобуу Граматик підібгав під себе ноги так, що підошвами торкнувся обпаленої поверхні корабля біля самого люка. Тоді почав розпростовувати тіло. Ноги дедалі сильніше тисли на корпус ракети, руки натягалися, але люк не піддавався. Ще раз посмикав – люк наче прикипів.
"Сплавився метал, чи що, коли проходили крізь товщу повітря?"
Серце гарячково бухкало. В горлі пересохло. Думка шукала виходу.
Граматик ще раз крутнув ключем – і відчув руками, що за обшивкою клацнула засувка. То це він не до кінця натиснув ключем, через те й люк не відчинявся! Трохи зсунув ноги й потягнув за ручку – люк почав відходити, відхилився зовсім. Перед Граматиком роззявився темний отвір.
Хлопець нахилив обличчя до пройми, заглянув у тісну комірку, яку тьмяно освітлювало молочне світло, відбите від Землі. Воно було навіть яскравіше, ніж місячне. Граматик побачив спочатку кілька брикетів пального, глянув на дозатора – і остовпів. Йому забракувало повітря. Неприємний холод поповз поза спиною. Він міцніше затис у кулаці масивного ключа.
На дозаторі…
Зсуне(н)ий, сконденсова(н)ий, схвале(н)я, Повол(ж)я, ста(т)ят годи(н)ик, зцементова(н)ий, в'ю(н)истий, оста(н)ій, прирече(н)ість, сьогоде(н)ість, збудже(н)ість, вихова(н)ість, осі(н)ій, зволоже(н)ий, жи(т)євий, здорове(н)ий, пшоня(н)ий, вибіле(н)ий, ві(д)аль, всія(н)ий, сваві(л)я, тьмя(н)ий.
Ключ. Вибери спочатку ті слова, у яких букви, що в дужках, подвоюються, а потім ті, у яких нема подвоєння букв. У кожному слові підкресли другу від початку букву. Коли ці букви складеш підряд, прочитаєш важливу інформацію.
VIII. Над Маріанською западиною
Післяї того як Граматик вийшов у космос, Капітан і Друг якийсь час залишалися на своїх місцях: Капітан мовчав за пультом керування; Друг лежав на поролоновій підстилці з підібраними під себе ногами.
Закрадалася тривога: щойно вилетіли, зробили тільки один виток‑і вже то відхилення від розрахованої орбіти, то якісь неполадки в дозаторі. Ніби ж усе було заздалегідь передбачене, забезпечене, випробувапе, перевірене. І ось тобі маєш…
А Граматик зараз сам у космосі, віч‑на‑віч із чорною безоднею. Пробпрається вздовж холодного корпусу корабля. Мабуть, незручно там і навіть страшно. Людина ж звикла відчувати під ногами тверду землю, бачити над головою небо – блакитне або сіре, рухатися серед предметів – природних чи створених штучно. А коли довкола ніщо, глуха порожнеча, мертва тиша, тоді нелегко витримати…
"І що могло з дозатором статися? Чи під час старту яка деталь не витримала навантаження й лопнула?.. Чи, може, пірати? Адже до камери з пальним найлегше дістатися: причалив тихцем ззаду до корабля – і порядкуй. А пальне в космосі – як повітря, вода і хліб. Але було б чути бодай поштовх, а може, й брязк… Ет, дурниці".
Капітан крутнув головою.
"Коли сидиш без діла, всякі думки в голову лізуть… Треба негайно чимось зайнятися, щось робити, щоб не вигадувати казна‑що. Найважче – то чекати склавши руки".
– Друже, йди на моє місце, пильнуй за приладами, а я приготую Граматикові сніданок – він ще не снідав сьогодні.
Каиітап підійшов до відсіка з харчами, відчинив холодильник і почав перебирати припаси. На кожному пакунку написи.
"А то що за пакунок?.. Пироги з маком! Таке не було заплановане… Аж чотири! Стривай, стривай… Незнайко ж казав, що Оксана поклала щось загорнуте в папір і не хотіла показувати йому… Незнайко вантажив пальне… Залишалося п'ятнадцять кілограмів… Отже, Незнайко… щось переплутав, зробив не так…"
– Пробач, Друже, що відволікаю, – звернувся Капітан до свого помічника, – чи не міг Незнайко завантажити пальне в ящиках?
– Незнайко не міг завантажити пальне в ящиках, – відповів пес, – бо діагоналі граней ящиків, у яких запаковане пальне, більші, ніж діаметр люка.
– Отже, все‑таки дозатор… Довго нема Граматика… Ремонтує, мабуть.
Капітан поставив у підігрівальну камеру молоко (приємно буде випити гарячого), дістав з холодильника пакет із сніданком ("хай розігрівається для Граматика").