Дозволялись переміщення торгових караванів між цими портами через перевал Бермехо. Це як від сучасного Маріуполя до Ужгорода, але ж йти по благословенним місцям, а не по смертельно небезпечним водам довкола Вогняної землі. Трохи потім, коли Єлизавета добралась до Січеслава та прийняла присягу на вірність Імперії, Всеволод негайно вручив їй орден Держави № 6, який був найвищим, бо інших просто не було, "за сприяння створенню Імперії та за видатні досягнення на дипломатичній ниві". Треба знати несусвітній потяг Іспанії до ізоляціонізму та автаркії власних колоній, щоб достойно оцінити зроблене.
У тому ж вояжі коронувала у Парижі вільною короною герцога Атлантиди, нагадую читачам, свого наймолодшого сина, Всеволода другого, щоб була можливість будь-якої миті втекти в Гесиону.
1724. На початку грудня прийшов невеликий караван з переселенцями з самої Атлантиди, яких несподівано, не повідомивши, привів герцог Всеволод Другий. Вони були зупинені на дальньому карантині – острові при вході в затоку Остужачу, бо раніше якісь дивні повідомлення щодо епідемій привіз бриг "Своба", що возив екзотичні хутра у Вальпараїсо.
Але з кораблів був переданий лист від правлячої герцогині, який у рукавичках відкрив Всеволод, кинувши конверт і зняті обережно рукавички у вогонь.
Ліза писала, що видала середню принцесу за віце-губернатора одної з колоній Англії. Не читаючи далі, Імператор зронив листа на стіл і почав ходити з кутка в куток.
– Як вона могла? Ще не доїли риби тих, хто загинув у битві біля Йєрро, а ми вже приймаємо сватання ворогів? Невже Олена вже добряче пристаркувата, їй же лише вісімнадцять. То сама мабуть вирішила.
Заспокоївшись, він дочитав листа. Герцогиня писала, що нездоланою перепоною для досягнення поставленої ним геополітичної мети – лишати Північну Америку достатньо білою — була відчуженість Атлантиди від британських колоній. Які б не були ввізні закони для колоній Британії, але для англосаксів посаг нареченої – свята річ, якщо навіть він і білими невільниками. Так що білі кріпаки, завезені з Східної Європи, зараз будують собі житло із підручних матеріалів, три дні працюють на пана на плантаціях, три дні – на себе, у неділю моляться богу. Так виходить вигідніше, ніж об'єднане утримування чорношкірих рабів у спеціальних приміщеннях.
Далі мова йшла про те, що українське корсарство після того, як було суттєво перебите, далі забрано більшу частину в імперський флот, занепадає і зараз кораблі з чорним товаром спокійно йдуть у Північну Америку.
– Нічого, – подумав Всеволод, – ми трохи підсилимо корсарів. Він мав на увазі десь більше сотні матросів, які, спробувавши хліба у імперському флоті, напросились на Атлантику, назад у корсари.
Далі йшли дрібниці.
Склавши лист у ящик стола, Імператор стурбовано зміркував:
– Треба ізолювати цю новоявлену Елен від інформації про будь-які антибританські дії всіх трьох українських державних утворень. Треба переслати у Атлантиду шифрований лист. Потік інформації не завжди повинен бути реверсивним.
Набравши екзотичних шкір, кораблі Всеволода молодшого пішли до Америки, при обході якої з півдня, у водах того, що в базовому світі називалась протокою Дрейка, на біду затонув вантажений ведмежими шкірами вже й не новий "Чигирин". Команда рятувалась на шлюпках, корабель хвилин через п'ятнадцять після відходу рятувального човна.
Останнім заходом на якому Єлизавета була в якості правлячої герцогині Атлантиди, було відкриття асфальтованої циркумострівної дороги, що кільцем йшла по островам та по якій можна було, виїхавши із столиці на захід, приїхати до неї із сходу, перебравшись через неширокі протоки і всі острови. На чотирьох протоках – пороми понтонного типу. Рухаються на завозах якорів або силою води протоки – реакційні.
А тепер прикінцевий епізод прощання герцогині з Островами. Абсолютно
реалістичний по формі і ненауково-фантастичний по змісту. Чи може навпаки?
З автора філософ доволі благенький. Загалом, читачу, "вір не вір, а не кажи
брешеш". Джерело – одне-однісіньке – спогади однієї з фрейлін Єлизавети.
Може – маячня престарілої господині. Бо спогади писані на десятому десятку життя.
Єлизавету, досить пізно, мало не вдень, розбудило чортихання фрейлін, які
про щось тихенько турбувались у передпокої. Почувся голос начальника
охорони корони.
– Вставайте герцогиня! Заколот. На площі тьма народу. На масові арешти
потрібна санкція.
Наче на підтвердження цього загримів набатом вічовий дзвін, що історичною реліквією висів на краю Торгового майдану та не використовувався після прийняття конституції і обрання Національних зборів.
– Підняти роту охорони палацу – процідила зблідла П'ястова.
– Вже зайняли позиції довкола палацу.
– Сконцентрувати сили охорони корони.
– Мої хлопці у штатському переодягнулись у роби і закладають вікна першого поверху палацу цеглою з найближчого будівництва.
– Збройні сили?
– Підняті по тривозі, але згідно конституції можуть приймати участь у внутрішніх заворушеннях тільки при прямому наказі герцога, причому всі вояки, що будуть задіяні, повинні бачити його при віддачі того.
– Де він?
– У Порт-Атлантиді. Вже мабуть вертається.
Прибіг командир роти охорони палацу.
– Біля воріт делегація. Вимагають Герцогиню на майдан.
– Правлячого герцога?
– Герцогиню Єлизавету.
– Ничипір Опанасович! Накажіть охороні розрядити і здати зброю. Взяти кийки і щити та кіраси. Зупиніть підготовку палацу до оборони. Це заворушення, що завгодно, тільки не збройний заколот. Будуть, мабуть, привселюдно ганити, соромити за бездарне правління.
– Неправда це, не допустимо! – зашуміли присутні.
– Ну то ви так думаєте,– відповіла Єлизавета Олексіївна.
– Я піду з двома фрейлінами, – відкарбувала вона. – Невелике супроводження затримається біля майдану.
– Чому? Треба мати захист.
– Наскільки я знаю мій народ, з украми на майдані треба говорити лицем до лиця, інакше станеться те, що ніхто й не збирався робити.
Бувша государиня йшла в маленькому чорному платті-міді, яке так любив її далекий чоловік і яке довго висіло у найдальшому куточку її гардеробу. Вже й не молода, йшла крізь юрму її бувших підданих, що щедро розступалися, даючи прохід, та, мабуть за звичкою, чоловіки знімали капелюхи, жінки кланялися, дівчата присідали.
Механічно чула зауваження завжди язикатих атлантидців.
– Худа і змучена. Уже й, скажімо, середнього віку.
– Тільки за пазухою і ззаду на стегнах є щось суттєве.
– Ну то жіночий принцип: хай з голоду вмираю, а там таки щось маю.
Зупинилась перед облупленою катедрою, звідки завжди керувалось віче.
Підняла очі. Там стояла найтихіша з її шістьох кумоньок, що ніколи і ніде не світилася. Ярина.
– Кумо, чого підняла народ? – спитала.
– Попросити, – відповіла бліда кума.
– Ну то й просіть.
Як висловився би Всеволод, все чудесатеє і чудесатеє. Повернулась і на три сторони поклонилась вічу. Віче з усіх трьох сторін теж поклонилось, у чорному схожій на ігумену монастиря, високій і не в тілі, кістлявій Єлизаветі.
– Вернись на трон, Єлизавета Олексіївна. Хай вас знову буде двоє на троні. –
Ярина зійшла з катедри і стала навколішки, повернувшись до неї лицем й заплакала.
Занило серце. Цариця, мама Наталка померла від серця. Невже Господь вирішив так, через повагу народну, вернути собі її, наречену христову і вона ніколи не з'єднається з чоловіком. Глянула на майдан. Той опускався на коліна. Найближче, поставивши дитятко на землю, стала навколішки молодая мати з лицем Богородиці (Малюйте матір божу на іконах скільки хочете тіткою. То є лжа. Мати Марія при народженні Месії мала сімнадцять років.) Хлопчик стояв досить твердо, цупко тримаючись за руку мами.
Це чомусь зовсім розквасило бувшу государиню. Вона опустилась на коліна і заревла не очищаючим свідомість, небезпечним для серця, стогоном. Проти злоби людської є багато способів боротьби, але де найти протиотруту проти наївної і відданої любові народної, що вбиває тебе.
Єдині на площі, хто не збирався складати зброю, були дві фрейліни Лізи.
Старша підійшла, жестом показавши Ярині на катедру. Та кивнула. З місця для виступаючого пані оглянула площу. Здебільшого жінки, але й чоловіків вистачає, вони просто по краям.
– Бояться силового розгону, – подумала придворна дама.
– Люди, зжальтесь. Все має межу, – крикнула вона. – Я в цьому місяці чергувала вночі десять разів. Єлизавета Олексіївна при мені не проспала нормально жодної ночі. Три ночі не спала часів до чотирьох, щось писала. Три – прокидалась глупої ночі і молилась до ранку. В інших випадках прокидалась, йшла на балкон, наче дивилась на зорі, стояла понуро, потім йшла спати.
– Я вела рахунок емоціям Єлизавети Олексіївни вдень, – кинула друга дама. – За десять моїх чергувань вона плакала одинадцять разів, сміялась вісім і стверджую, що всі вісім разів сміх нагадував істерику. І так далі. Відпустіть душу на покаяння. Цій жінці треба різко поміняти місцеперебування.
Поки придворні героїчно захищали її рішення перед вічем, Ліза тверде прогнала ідею підняти на рік шлюбний вік, навіяну зовсім юним личком молодички навпроти. Правлячому герцогу про цю ідею вона звичайно скаже. Звертаючись до майдану вона безапеляційно заявила:
– Я заміжня жінка. Не можна лишати так довго чоловіка одного. Якщо будете тримати за волосся, одпиляю його тупим ножем, якщо ножиці не знайдуться, і все одно поїду.
Виступи фрейлін охолодили майдан. Тим часом Ліза теж остаточно спустилась з високих палаючих вершин жертовної романтики до рівнини здорового глузду. А він підказував, що не можна так безпощадно залити водою, розтоптати приязнь народну.
На щастя не одна вона думала так. На катедру піднялась ще одна надмірна скромниця, яку з лиця Ліза пам'ятала тільки по одному випадку ще в Європі, в порту Ла-Рошель. Дівчина, притискаючи до грудей шматок тканини, тоді боязко приблизилась до неї, пролепетала, що їй відомо, що герцогиня – закрійниця милістю божою, то просить скроїти їй плаття, бо закохалася і боїться показуватись обранцю на очі, бо має тільки скромні, ненові платтячка, і боїться, що хлопця перехоплять.
А тут якраз показався Всеволод, що оглянув з капітаном Клодом весь корабель перед відплиттям і прийшов прощатись. То йому, м'яко кажучи, здивованому, прийшлося прочекати всю процедуру кроїння навіть трохи за дверима.
Ця жінка сказала:
– В усіх, хто плив на "Вранішній зорі" капітана Леклерка вже оженилось та втекло заміж не менш половини дітей.