Принаймні для стороннього тут не було потреби ходити, насправді чи удавано плутаючи номери.
Єдиний номер, що належав сторонній людині, був 74-й. Він замикав собою довгий і прямий коридор лівого крила. Обабіч від нього містилися туалети. Казали, що мешкає в 74-му якийсь доктор Конрад-Уго фон Готенхауз, радник з економічних питань на посаді зондерфюрера при адміністративно-територіальному штабі "К" ("Кавказ"). А насправді пан радник тримав тут під замком свої майнові набутки та "східні сувеніри", а сам гасав по промислових об’єктах, які геть усі підлягали неухильній "аріїзації" з боку найзначніших фірм та концернів фатерлянду. Зрозуміло, що, зважаючи на гостру конкуренцію заповзятих "аріїзаторів", а серед них таких могутніх фінансо-промислових китів, як "ІГ Фарбен", "Крупп", "Континенталь-Оль", "Берг унд Хюттенверке Ост", "Міттельдойче штальверке АГ", "Рейхсверке Герінг АГ", пан радник і справді мусив мати надійне приміщення для комори "східних сувенірів", "дружніх дарунків", "проявів щирої приязні" і "пам’яток вдячності". Номер доктора Конрада-Уго фон Готенхауза в певному розумінні дійсно перетворився в "божественний притулок"[10]. Словом, у титулованого зондерфюрера було роботи по самий вузол чорної краватки, оздобленої срібним черепом.
Уперше побачили його лише за тиждень, та й то кілька хвилин. Зондерфюрер з’явився лише для того, щоб поселити в номері "особливо цінну" канарку, дати най-суворіші вказівки, як доглядати пташину старшому адміністраторові Горгу Альвелю (ще півроку тому — просто базарному перекупнику і злодію Жорі Алієву на прізвисько Шмот, про що пан радник, ясна річ, не знав). З’явився, щоб тицьнути йому кілька рейхсмарок на витрати для пташки, пообіцяти одірвати голову за недогляд і щоб тут-таки зникнути в своєму плямистому "опелі".
Оберштурмбанфюрер Хейніш обрав собі найбільші апартаменти — з трьох кімнат: вітальня, робочий кабінет, спальня — під номером 61-м. У 65-му однокімнатному покої, але з усіма вигодами оселився Віллі Майєр. Між ними, в 63-му, теж однокімнатному, помістили Крістіну Бергер, бо як перекладачка фрейлейн могла знадобитись обом.
Крістіні довелося жити без денного світла: Хейніш, аби знадвору не зазирало до них чуже око, заборонив і вдень знімати з вікон затемнення — великі листи чорного картону. Сумно було бачити замість блакиті неба чітко окреслені чорні прямокутники. Однак Хейніш, помітивши, що дехто не задоволений, запевнив, що чорні вікна якнайкраще пасують до їхньої уніформи, і зареготав з власного дотепу.
Дошкуляв ще й Жора Шмот, що мав доступ на поверх. Входив до кого міг із своїми улесливими послугами та пропозиціями. Мав успіх у Кеслера, що, мабуть, і надихнуло його заговорити і з оберштурмбанфюрером, скоса позираючи при цьому на вродливу фрейлейн.
Тоді побуряковілий Хейніш гримнув на нього — здмухнув його з поверху, як порошинку.
— Покидьок! — Але, подумавши, додав: — Та за певних обставин у дечому, мабуть, може бути корисний.
— О, так! — гаряче підхопив Кеслер. — Першорядний інформатор!
— Звідки знаєте? — глянув на нього Хейніш.
— Маю звичку спершу знайомитися з досьє тих осіб, з котрими якось мушу спілкуватись. І найбільше мене приваблюють вади.
— Які ж це?
— Різні. Чи ласий суб’єкт на хабарі? Чи можна купити його якимось іншим способом? Чи балакучий, чи лоскочуть його пиху лестощі, чи схильний до еротичних розваг? Чи не приховує якихось негарних фактів із свого минулого? Чи піддатливий на шантаж? Чи є у нього якісь захоплення, скажімо, рибальство, колекціонування? І таке інше…
— Непогано! — оцінив Хейніш. — І про що ж ви дізналися з досьє цього нікчеми?
— До війни — дрібний спекулянт, квартирний злодій. Був спійманий і ув’язнений. З початком війни попросився на фронт, мовляв, кров’ю ворогів спокутувати провину. Прохання задовольнили. Перебіг до нас. Охоче погодився співробітничати. Тут, у Ставрополі, виявився дуже корисним як місцевий мешканець. Виказав кількох більшовицьких і комсомольських функціонерів. Активно сприяє знешкодженню у місті підривних і нелояльних елементів. У місцевій поліції про нього склалася вельми позитивна думка як про спритного і корисного інформатора. Готель — прикриття за протекцією поліції. Винагороду бере виключно готівкою в рейхсмарках. Завбачливий! Можливо, він пригодиться й нам?
— З таким яскравим біографічним хвостом? — зневажливо спитав Хейніш.
Кеслер знітився, закліпав очима:
— Маєте рацію, пане оберштурмбанфюрер! Я на це якось не зважив… На нелегальному становищі він завалиться вмить.
…Про ту розмову міркувала гарненька фрейлейн, коли йшла за даною про всяк випадок Марковим адресою у цьому місті. Йшла на першу зустріч. З ким — невідомо. Перше контактування часто таїть смертельну небезпеку: про паролі може дізнатися й ворог… Від тих думок фрейлейн відволікала себе іншими.
"На нелегальному становищі…" "Завалиться вмить…"
Про що йшлося? Надто схоже на підготовку агентурної мережі в тилу Червоної Армії. Необхідно доповісти першочергово…
Відволікала, але тривожні думки поверталися: раптом явка провалена і там засідка?
Та годі! Поновити зв’язок з Центром необхідно.
Розділ 4
ГЕНЕРАЛА РОГОВЦЕВА ЦІКАВИТЬ СТАВРОПОЛЬ
Генерал навстіж одчинив вікно. Місто, що було в сизому інеї, давно прокинулось, можливо, й не спало — недалеко війна, лінія фронту. Орджонікідзе й понині перебувало в зоні досяжності ворожих далекобійних гармат. Налітали бомбардувальники.
Генерал Роговцев учора прибув з Тбілісі в супроводі майора Тамбуліді. Мав на меті провести оперативну нараду з працівниками управління контррозвідки фронту. Перед чекістами постали складні завдання.
Загальне становище залишалося тривожним. Суть його висловив ще 24 липня 1942 року командуючий 17-ю німецькою армією генерал-полковник Руофф, коли радянські війська залишили Ростов-на-Дону. Руофф покликав японського військового аташе, який гостював у нього, на вцілілий проліг високого мосту над широким тут Доном і змахнув рукою в бік Батайська:
"Ворота на Кавказ відчинено! Наближається час, коли німецькі війська і воїни вашого імператора зустрінуться в Індії".
Тож недарма гауптман Шеєр, історик з Берліна, приїхав сюди писати на замовлення відомства Геббельса книгу під промовистою назвою "Завоювання Індії на Кавказі". Індія — далеко, а от Туреччина — близько, десятки турецьких дивізій стоять напоготові в районах, прилеглих до радянського кордону. Туреччина, як і Японія, хоче одірвати шмат чужої землі. Чекає останнього сигналу — падіння Сталінграда!
Заохочений ілюзорними успіхами гітлерівських стратегів, турецький уряд поновив випуск пантюркістських видань — "Бозкурат" і "Чінар алти"[11]. Шпальти цих журналів одверто кличуть до війни з Радянським Союзом: "Війна — це прогрес", "Волга — це ріка, в якій століттями наші пращури напували своїх коней". Журнал "Бозкурат" вмістив карту "Великотуреччини", яка вбирала в свої кордони все Закавказзя та Середньоазіатські республіки СРСР. Військові керівники на чолі з маршалом Февзі Чакмаком і політичні пройди галасують про "священну війну".
Генерал Роговцев мислив широко, масштабно, що дозволяло йому відшукувати для, здавалося б, відірваних одна від одної подій спільні обрії. Це допомагало робити вірні оцінки, передбачати, намацувати ниті й ланцюжки, розплутувати хитрі вузлики. До цього намагався привчити своїх підлеглих.
От і зараз, на нараді, не зайве буде наголосити на взаємозв’язку активізації шпигунсько-диверсійних служб Туреччини і горлорізів із нацистського особливого корпусу "Ф", агентурних мереж абверу та СД.
Взаємозв’язок… 15 жовтня корпус "Ф" вперше змушений був вступити в бій на північному фланзі 1-ї німецької танкової армії і північніше Ачикулака зазнав відчутних втрат під час рейду по тилах 4-го гвардійського Кубанського козачого корпусу, що бив "легіонерів" у взаємодії зі Ставропольським зведеним партизанським полком. Корпус "Ф" не спромігся виконати й першого бойового наказу фюрера — перерізати залізницю від Кизляра на північ.
Захоплені документи малювали цікаву картину. Зокрема привертала увагу доповідна "особливовповнова-женого по арабських країнах", прикомандированого до зондеркорпусу "Ф" генерала Фрідріха Гробба. Витяг із неї привіз на нараду генерал Роговцев.
"Необхідно підготувати захоплення нафтових джерел та устаткування в різних районах Аравії та Ірану (Кіркук, Ханекін, Абадан, Кувейт, Бахрейн, нафтопроводи в Тріполі та Хайфі і нафтопереробні заводи в цих портах). Група спеціалістів на чолі з геологом д-ром К.Шмідтом ("Вакуум-Ойль компані", Гамбург) уже скомплектована мною згідно з угодою з фірмою "Континенталь-Оль" і забезпечена необхідним устаткуванням, зокрема буровим.
Буде потрібна група спеціалістів для відновлення фінансів та економіки. У цьому я розраховую на директора банку Лебрехта, що працює зараз у німецькому посольстві в Анкарі, і двох спеціалістів по емісії, яких пришле рейхсбанк. Переговори з цього питання я провів завдяки сприянню радника Ріпкена з паном міністеріаль-директором Бергером з імперського міністерства фінансів та паном директором Вернером з рейхсбанку".
Кістяк корпусу "Ф" становив так званий Арабський легіон, інструкцією передбачалося "акти саботажу, вивід з ладу радіостанцій, розповсюдження чуток, розвідка і пропаганда". Ясна річ, під словом "пропаганда" гітлерівське вище командування розуміло активні дії контррозвідки на шкоду Англії і насамперед СРСР.
Генерал Роговцев привіз із собою зізнання полоненого солдата 3-ї роти 2-го батальйону особливого корпусу "Ф" Курта Мауля, колишнього карателя з французького Іноземного легіону.
"До Африки я потрапив у двадцятому році, після Версаля, коли для солдата в Німеччині не стало діла, а нічого іншого я робити не бажав. Французи завербували мене в Іноземний легіон, і влітку двадцятого року ми відпливли з Тулона в Алжір. В Африці я робив усе, що наказували офіцери: возив контрабандою золото, добував страусові пера і слонову кістку, розстрілював бунтівних берберів, охороняв копальні поміж Браззавілем та Пуент-Нуаром".
Курта Мауля, як і багатьох солдатів Іноземного легіону, гітлерівці було ув’язнили "за зраду вітчизні і служіння Франції". Напередодні другої світової війни звільнили, а в серпні 1941 року зачислили до лав вермахту і відрядили до міста Райне.