Шия їй ні до чого — І так видно, що робиться довкола.
— А крила, крила які! — прошепотів захоплено Костя,— Чи правда, Миколо Івановичу, що ось ці темні цяточки на них — прообраз проти-флатерних балансирів на крилах сучасним літаків?
— Так, Костю, — погладив його по голові Микола Іванович,— ті цяточки справді не дають вібрувати тоненьким крилам бабки при польоті. Цю особливість підмітили інженери й запровадили в практику літакобудування,
Микола Іванович обережно всунув бабку в морилку й, підійшовши до озерця, вихлюпнув на берег долонею якусь тваринку,
— А ось її личинка! — взяв пінцетом довгасту бурувату личинку, схожу на бабку хіба що величезними очима.
Микола Іванович поклав личинку на аркушик паперу, вона поволі поповзла до краго, однак він не дав їй втекти, а взяв обережно двома пальцями й відігнув пінцетом її нижню губу.
Оце — так звана маска, яка у спокійному стані прикриває "обличчя" личинки, а під час полювання випрямляється і викидається вперед, немов рука з добре розвинутою долонею. На кінці маски — два гострих гачки, ними личинка хапає здобич і притримує під час поїдання. Личинки дрібних бабок полюють на личинок дрібних комах, а великі — нападають на пуголовків і мальків риб.
— Миколо Івановичу,— донеслося здалеку,— я знайшов на березі живу личинку бабки. Гріється на сонці. З неї зараз буде доросла бабка вилуплюватися!
— Не чіпай її, Толику,— озвався Микола Іванович.
Коли юннати наблизилися до личинки, вона напружено тремтіла, а оболонка на її спині й голові вже була розірвана. Невдовзі з щілини висунулася голова бабки. Слідом за-нею з обіймів оболонки вивільнилися ноги. Перепочивши, бабка почала висовувати м'які пом'яті крила. Знесилившись, вона впала на коричневий чохлкк, який довго служив їй притулком і надійним захистом, але від якого зараз необхідно було звільнитися. Полежавши, бабка знову зіп'ялася на ноги й витягла з оболонки черевце. Тепер вона була вільна, однак злетіти ще не могла. Раптом у неї засовалося черевце й почало сильно збільшуватися, витягнулися в довжину крила. Вони стали тверді, прозорі. Потім бабка енергійно покрутила головою: немовби перевіряла, чи добре вона в неї сидить. Стріпнувши крилами, відвела їх убік і стала зовсім схожа на ту, яка сиділа в юннатів у морилці.
Минуло кілька хвилин, Костя вже простяг руку до неї, та вона стрепенулася й злетіла в повітря.
— А що, впіймав? — засміялися діти. А Микола Іванович подав йому покинутий чохлик:
— Візьми, згодиться для колекції.
Юннати ще мить постояли біля того місця, де відбулося дивовижне перетворення водяної тваринки в повітряну, а потім дістали сачки й заходилися ловити бабок для колекції.
— Багато не беріть,— повчав їх Микола Іванович, — адже бабки — корисні комахи, вони знищують чимало мошкари і комарів.
Невдовзі до морилок потрапило кілька екземплярів бабок. У самців на сірих крильцях по центру проступало яскраво-блакитне забарвлення, а самиці були однотонні, немов пофарбовані світло-зеленою фарбою. Діти довго не могли розрізнити бабок двох видів — стрілок і люток. У них наче все однакове — і блакитні крильця, і струнке тіло. Та, придивившись уважно, можна помітити, що тулуб у люток зелений, а у стрілок — синій.
Кільчасті бабки зовні схожі на велике коромисло, проте крила у них сірі, очі — зелені, а тулуб покреслений яскраво-жовтими кільцями.
— Оце дозорець,— впіймав чималу бабку Микола Іванович.— Він також схожий на велике коромисло, тільки крила і спереду мають жовту облямівку. Тулуб у цих бабок голубий. А ось вам класична бабка! — знову впіймав Микола Іванович невеличку жовтогарячу бабку.— Це, про неї байки пишуть.
— І я таку ж саму впіймав! — зрадів Костя.— Тільки моя немов вилиняла. Чого це?
— У мене самець, а з тебе самиця,— пояснив Микола Іванович.— Самець, бачиш, ще й оранжевий обідок має на крилах. У самиці крила однотонні — сірі, й сама вона забарвлена в приглушені тони.
Та час і повертатися. Юннати рушили до річки.
— А що, як дід забув про нас? — захвилювалася Лариса.— А може, пішов кудись?
— Хтось інший перевезе! —— заспокоїв її Микола Іванович.—— А ось щавлю на борщ треба нарвати і собі, й дідові.
Із щавлем справилися швидко. Втомившись від далекого переходу і вражень, юннати тихо йшли стежкою, звідусіль оточеною буйнотрав'ям.
— Дивіться, якийсь птах заплутався в очереті! — показав Петро в бік густої болотяної рослинності, що стіною закривала підхід до невеличкої затоки.
— Де? — хоч як усі вдивлялися, нічого не могли помітити.
— Стоїть, голову догори підняв, ноги зелені, довгі, як у лелеки, а тулуб світло-коричневий, з темними плямами. Я на малюнку бачив, тільки забув, як називається. Дозвольте ближче підійти?
Микола Іванович уже побачив птаха.
— Бугай! Близько не підходьте, бо може добряче клюнути. Були випадки, око нападникам викльовував.
Усі побачили, як птах змінив маскувальну позу і вирішив, напевно, оборонятися. Костя простяг до нього руку, бугай сіпнувся йому назустріч, поточився й упав.
— У нього нога заплуталася в якійсь виткій рослинці,— гукнув Костя.
Микола Іванович обережно взяв бугая за дзьоб і ноги, а Костя ножем обрізав пташину пастку. Бугай одразу ж втік у зарості. Дід уже чекав дітей на березі.
— Боявся, що не почую, як кликатимете! — пояснив.
Усі глянули наа Ларису. Дівчинка знітилася.
НІЧНІ РОЗБІЙНИКИ
Аріони. На острові з'явилися польові слимаки. Як розселюються молюски. Равлик-янтарка
Чергові вже розпалювали багаття, дівчата чистили картоплю, як до табору підійшло двоє — невисока струнка дівчина в окулярах і кремезний юнак, що аж зігнувся під вагою величезного рюкзака.
— Ось ми і знайшли вас,— промовила весело дівчина.— А де ж це Микола Іванович?
— Поповнення прибуло! — зраділо вигукнув із-за намету вчений.— Друзі, знайомтесь, це — Галя, аспірантка, вивчає наземних молюсків, а Владислав — її брат, фізик.
Владислав розшнурував рюкзак і витяг оранжевий намет. Хлопці одразу ж узялися йому допомагати.
— Що, Славо, знову тебе сестра експлуатує? — засміявся Микола Іванович.
— Яка там експлуатація,— промовив той, забиваючи в землю металевий кілок.— Я сам захопився молюсками так, що, боюся, доведеться професію міняти!
— Владику, ти довго марудишся з наметом,— підійшла Галя з електричним ліхтарем,— нам поспішати треба.
— Візьміть і мене з собою,— попросив Толя.
— І мене! — благально дивилася на них Люда.
Дозволите, Миколо Івановичу? — звернулася Галя до вченого. І, коли той дав згоду, попередила юннатів: — Але майте на увазі, що й уночі будемо по хащах лазити, слимаків шукати!
— Після екскурсії Толя і Люда представлять колекцію наземних молюсків,— промовив Микола Іванович,— і розкажуть усім, що бачили вночі.
— Гаразд! — погодилися ті.
Нашвидку посьорбали борщу, випили згущеного молока і подалися до березового гайка. На полі конюшини Галя зупинилася.
— Бачите, що робиться! — показала листочки конюшини з прогризеними в них дірками.— Це робота голих слимаків.
Зайшли в конюшину.
— Ось він, голубчик,— зраділа Галя.— Давай сюди, Владику, коробку. Чудового аріона знайшла!
Великий, без черепашки, слимак лежав на зеленому листі й ворушив двома довгими щупальцями.
— Немов антенами водить! — здивувався Толя.
— У нього очі на кінчиках щупалець,— пояснила Галя,— ними він і розрізняє предмети на відстані до одного сантиметра. Ми затулили світло, ось він і захвилювався.
— А інша, коротша пара щупалець навіщо? — запитала Люда.
— На них розміщені рецептори, якими аріон розрізняє запахи. Щупальця служать також органами дотику.
— Тримайте його, бо втече! — зарепетувала Люда, побачивши, що слимак посунув з листка, намагаючись, напевно, сховатися.
— Чого кричиш? — цитьнув на неї Толя.— Ще злякаєш слимака!
— Не злякає,— засміялася Галя.— Слимаки глухі.
— Галю, йди сюди,— покликав Владислав.— їх тут тьма-тьмуща!..
Справді, посередині конюшини копошилося багато аріонів. Галя з Владиславом відміряли в одному місці квадратний метр і підрахували шкідників. їх було двадцять. В іншому місці вони нарахували п'ятнадцять слимаків на одному квадратному метрі, а Люда й Толя знайшли їх одинадцять.
— Біда яка,— похитала головою Галя,— пропаде поле, якщо не вжити заходів.
— А як з ними боротися? — запитала Люда.— Може, завтра вранці всі сюди прийдемо та визбираємо їх?
— Вранці їх не знайдеш — поховаються у шпарки. Ми краще зателефонуємо в управління зеленого господарства, щоб рослини якоюсь їдкою речовиною обприскали, приміром, негашеним вапном, тоді хижаки напевно загинуть.
Назбиравши слимаків, пішли далі.
Смеркало. Сонячні промені якось раптово сховалися за густою стіною потемнілих дерев, що зовсім близько підступали до стежки.
Галя увімкнула електричний ліхтар і звернула до невеличкого розсадника плодових дерев. Промінь ліхтаря забігав по гілках і зупинився.
— Схожий на виноградного слимака,— побачив молюска Толя,— тільки розміром менший.
— А ти спостережливий,-— похвалила Галя хлопця.— Це справді виноградний слимак, однак у наших місцях, як бачимо, вони дрібніші, ніж ті, що живуть на півдні. Пригляньтеся до мушлі цього молюска.
У неї дзигоподібна форма, вздовж завиткІв ідуть широкі коричневі смуги, іноді, правда, вони бувають майже непомітні. Вдень равлик ховається у своїй хатці, а на годівлю вилазить уночі. Дихають наземні молюски легенями.
Галя взяла в руки молюска, той одразу ж хотів сховатися в мушлю, проте дівчина притримала пінцетом його тіло.
— Це — нога, м'язи її підошви ритмічно скорочуються, немов хвиля пробігає по ній. Вона завжди "змащена" слизом, що значно полегшує равликові ковзання на поверхні рослин,
А ось ротовий отвір слимака. У ньому схована радула — своєрідна тертушка, з допомогою якої він зішкрябує рослинну їжу. Найкраща їжа для цього равлика — листя винограду. Коли його немає, він не гребує й садовими рослинами.
Живуть виноградні слимаки 6—7 років. Зимують у ямках, які самі риють. Закопавшись, вони виділяють вапняну пробку і нею відгороджуються від навколишнього світу, а потім ціпеніють і просинаються але навесні.
— Молюск цей, друзі,— доповнив Владислав,— цікавий ще й тим, що в ряді країн, зокрема у Франції, Іспанії, Італії його використовують у їжу.
— Бр-р! — аж стрепенулася Люда, проте глянула на Толю й замовкла,
А Владислав засміявся.
— З незвички воно, безперечно, дивно, однак я й сам пробував — нітрохи не гірше від уславлених устриць.
— Теж мені дегустатор,— суворо промовила Галя.— Давай краще назбираємо великих слимаків.