Коли б ти був моряком, ти розвинув би свій зір. Ану, я вистрілю.
І мисливець, піднісши рушницю, вистрілив.
— Тепер давай іти туди.
Оротукові здалось, що вдалині на синьо-блакитному фоні полярної темряви заворушилась якась темна пляма.
— Я щось бачу, — сказав хлопець.
— От-о-то, — відказав мисливець, — там щось живе. Воно рухається. Швидше йому назустріч.
І обидва з усіх сил натиснули на лижі.
ТАБІР "РОЖЕВОЇ ЧАЙКИ"
На небі заграло білим полум'ям північне сяйво. Воно бризкало бенгальськими вогнями, розливалося вогняною рікою, розбігаючись по небу пломенистими зайчиками. В морозному повітрі, в полярній тиші в супроводі миготіння зірок горіло розкішне небесне пожарище.
А внизу на крижинах, назустріч Кризі та Оротукові, чорними привидами повільно рухались дві істоти.
— Ге-ге-ге! Е-ей! — порушив тишу арктичної ночі могутнім вигуком мисливець.
— Оротук, дай постріл.
Блиснув огонь, і прокотився звук пострілу. І, наче у відповідь, здаля долетів ледве чутний крик.
— Дядьку Тарасе! Це вони! — скрикнув Оротук.
— Ясно, ясно! Давай швидше!
І обидва заспішили. Лижі шаруділи по снігу.
Наближались.
Ось уже добре видно дві постаті. Можна розібрати їх слабкі вигуки: — Сюди! Сюди!
Спотикаючись, вони підходять до Криги й Оротука. І обох мисливців — старого і молодого — охоплює хвилювання.
Але як мусять хвилюватись ці люди, що їх усі вважали за загиблих, та й вони самі, мабуть, не вірили в порятунок.
— "Рожева чайка"! — гукає Крига.
Двоє людей підходять до нього. З почуттям невимовної радості й здивування вони питають:
— Хто ви?
— Відкіля ви знаєте, що ми з "Рожевої чайки"?
— Все, все знаємо, голубки! — тиснучи руки, каже Крига.
— Ми знайшли вашого радиста, — пояснив Оротук.
— Він живий? — вихопився радісний вигук у обох моряків.
— Де він? — питали вони, тим самим сподіваючись довідатись, хто ці люди, що зустріли їх.
— Берег відсіля недалеко? — продовжували сипатись запитання.
Крига пояснив, у чім справа. Коли люди довідались, що вони все ж на плавучій кризі, в самому серці Арктики і далеко од берега, їх радість значно зменшилася. Адже коли вони побачили незнайомих людей, то гадали, що їх крижане поле наблизилось до берега і то мисливці, які недавно зійшли з берега на кригу полювати.
Крига підбадьорив їх. Він сказав:
— Радійте, що зустрілись. Тепер ми вас урятуємо. У нас же радіо. Ми щодня з суходолом розмовляємо. Зараз ударимо про вас радіограму. Де ж ваші товариші? Всі живі, здорові?
Моряки, переживши першу хвилину радості, тепер поспішили до товаришів, щоб і їх порадувати.
— Живі всі, — сказав один моряк, — але чи всі доживуть до порятунку?
— Ну, чого ж не доживуть? — недовірливо спитав Крига.
— Більшість ледве рухаються. Інші позамерзали б, якби здоровіші їх не термосили. Та ходім, порадуймо їх. Вони. мабуть, чули ваш постріл, але, певно, гадали, що то тріснула десь крижина. Ми одійшли од табору, шукаючи радиста. Ми гадали, що він упав десь між торосами і не має сил встати, щоб дотягтись назад до табору.
— Ходім швидше, — сказав Крига.
Пройшовши з милю, вони вийшли поміж торосами на маленький крижаний майданчик. На майданчику загули голоси. Кілька людей кинулись до них. На кризі стояли зроблені з шкур, хутер, криги і снігу два намети.
— Товариші, товариші, хто це?
Крига випростався і звернувся до людей, що оточили його:
— Товариші, колектив радянської першої науково-дослідної станції "Північний полюс" вітає вас, радянських моряків, які, незважаючи на неймовірні труднощі, прожили два роки на плавучих крижинах. Ви показали себе як зразковий радянський колектив, не давши загинути жодному із своїх товаришів Ми знайшли вашого радиста, і він розповів нам про вас. Були виряджені розвідувальні партії на розшуки вашого табору. Начальник нашої станції, штурман Бойчук, виїхав аеросаньми за тридцять миль. Ми зараз перебуваємо од станції за десять миль. Ми радо стискуємо вам руки і кажемо разом з вами: "Хай живуть радянські полярники! Слава радянським морякам!"
— Слава! Слава! — почулись піднесені вигуки.
Проста й коротенька промова Криги наелектризувала моряків "Рожевої чайки". Найважчі хворі і ті підвелися на ноги. Радість їх була безмежна.
Крига й Оротук віддали їм свій запас шоколаду, памікану й спирту. Кожному дісталась малесенька порція, але це було на краще: адже два роки вони їли лише сире м'ясо, а останній час по-справжньому голодували, бо м'ясо кінчилось.
Після короткого відпочинку Крига запропонував готуватись до походу.
Але більшість людей майже нездатні були рухатись самі.
Тому вирішили, що Крига з двома моряками, які трималися на ногах, проте не в силі були подати будь-яку допомогу своїм товаришам, підуть на станцію. Оротук залишався в таборі "Рожевої чайки". Він мусив допомагати таборові поволі пересуватися в напрямку до станції.
— А ми, — казав Крига, — постараємось викликати нашого штурмана та Темара і тоді, скориставшись аеросаньми, швидко перетягнемо цей табір до себе.
Перед походом Крига години дві поспав, а після сну відчув приплив енергії і, забравши своїх супутників, за кілька хвилин зник у темряві межи торосами.
З допомогою компаса він визначав правильний напрямок. Після шести годин важкої подорожі, під час якої його супутники не раз згадували про відпочинок, вони дістались до станції.
Володя по радіо дав знати штурманові Бойчуку, що табір "Рожевої чайки" знайдено. На допомогу морякам загиблого тралера негайно потрібні були аеросани.
Після того Офіура, порадившися з Кригою, сказав Володі:
— Тепер, друже, пошли радіограму на суходіл. Це буде дуже радісна звістка для родин і друзів цих людей і для всіх радянських моряків.
Матроси, що прийшли з Кригою, почали порядкувати на крижаному майданчику. Вони готувались до прийому своїх товаришів. Треба було з льоду побудувати нову, чималих розмірів хатину.
Крига, чекаючи на Бойчука, працював разом із ними. А Офіура готував харчі і ліки для табору "Рожевої чайки", одночасно доглядаючи радиста, який поволі поправлявся.
Всі чекали, що з хвилини на хвилину почують гуркіт аеросаней.
ДИРИЖАБЛІ ВИЛІТАЮТЬ
У кабінеті голови "Комісії полярних експедицій" сиділо кілька відомих повітроплавців та авіаторів. Вони обмірковували плани польотів до Арктики наступного літа.
Поглядаючи на полярні карти, що висіли на стінах, ці люди пригадували місцевості, де їм доводилось літати минулих років. Але особливо уважно придивлялись до тих місць, де збирались літати наступного літа.
В теплій кімнаті було зручно сидіти в м'яких кріслах і милуватись крізь вікно, як сипкий сніг завірюшився над будинками й вулицями Москви.
Голова комісії, розповідаючи про плани, що їх мали здійснити ці відважні льотчики, між іншим, сказав:
— … серед тих польотів, які ми гадаємо провести, особливо відповідальним буде політ дирижабля до Північного полюса. Дирижабль має зняти з плавучої крижини трьох сміливих наших товаришів, які там зимують. Це дуже небезпечна зимівля, хоча…
Слова голови комісії були перервані. Двері до кабінету одчинилися з шаленою швидкістю, і на порозі з'явився блідий од хвилювання з аркушем паперу у високо піднятій руці радист "Комісії полярних експедицій".
— Товаришу голова, надзвичайно важлива радіограма.
Тривога промайнула на обличчях присутніх.
— Прошу, дайте! — сказав, підводячись з крісла, голова.
Радист простяг йому папір.
Через дві хвилини абсолютної тиші голова одвів очі від радіограми і, порушивши тишу, сказав:
— Ми одержали таке повідомлення:
"Станція "Північний полюс". Приблизно за десять миль од станції виявлено табір екіпажу "Рожевої чайки". Цей тралер загинув два роки тому під час урагану. Весь екіпаж урятувався, попавши на плавучі крижини. Всі люди живі, але більшість тяжко хворі. Їх знайдено, коли у них уже кінчався запас харчів. Табір уже одвідали мисливець Крига і якут Оротук. Троє моряків уже у нас на станції. Штурман Бойчук і чукча Темар, які виїхали аеросаньми на розвідку, мають скоро повернутись. Тоді почнемо перевозити моряків до себе.
Про всі події своєчасно повідомлятимемо.
Передав радист Володимир Велетень".
Здивування відбилося на обличчях присутніх. Почались вигуки.
— Не може бути!
— Це містифікація!
— Відкіля там цей Велетень?
Голова комісії задумливо потер чоло і відповів на ті заперечливі вигуки:
— Ні, товариші, може бути. Ми вже одержували повідомлення з полярних станцій Нової Землі та Землі Франца-Йосифа про трьох хлопчаків, що на якомусь глісері мандрували на Північ. Мені вдалось вияснити, що це ті самі хлопці, які літом хотіли пробратись "зайцями" на дирижабль "Третя п'ятирічка". З них Володька Велетень — дійсно радист, чукча Темар — моторист і якут Оротук — мисливець.
— Але коли так, — промовив один з найдосвідченіших полярників, — то там дуже складне становище. Їм усім загрожує загибель.
— Чому ви так гадаєте? — спитали його.
— Це безперечно. Коли більшість знайдених моряків хворі, а хворі вони, очевидно, на цингу, то це вже велика небезпека. Там же нема лікаря, туди багато ліків не брали. А, по-друге, скільки мені відомо, запас харчів туди взяли на трьох чоловік на два роки. Зараз там більше двадцяти людей. Та ще й зголоднілих. Їм вистачить тих харчів місяців на два. А далі?
— Що ж ти пропонуєш? — спитали його.
— Коли б зараз не була полярна ніч, я запропонував би негайно відрядити туди повітряну експедицію. Але там же кілька місяців стоятиме темрява. А ще ніхто не літав в Арктиці в полярну ніч.
Всі задумались над словами старого полярника. Ніхто не міг нічого заперечити.
Аж ось тишу порушив голос льотчика Ковальського. що минулі роки літав на Північ, допомагаючи мисливцям полювати на тюленів.
— А я згоден летіти хоч зараз.
Тоді піднявся сивоусий голова комісії і сказав:
— Ніхто вночі не літав в Арктиці, і радянські повітроплавці полетять першими. Полетять, бо треба летіти на порятунок товаришів. Скажіть, будь ласка, хто згоден летіти?
Кілька секунд люди сиділи непорушно. Кожен наче зважував слова свого голови. І от, зваживши, всі підвели вгору руки на знак згоди летіти.
Голова погладив рукою вуса й промовив:
— Найближчими днями дирижабль "Третя п'ятирічка" мусить вилетіти на полюс. Капітаном дирижабля призначається льотчик Ковальський.
ДОДОМУ
Темрява полонила крижані простори.